|
3.3. Сприйняття та його сутність |
|
3.3. Сприйняття та його сутність Сприйняття (сприймання) — це психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їх властивостей і частин за безпосередньої дії на органи чуття з розумінням цілісності відображуваного.
На відміну від відчуттів, які відображають тільки окремі властивості та якості предметів, сприйняття завжди цілісне і предметне, воно об'єднує відчуття, що йдуть від ряду аналізаторів. Гештальтпсихологи пояснюють цілісність сприймання не властивостями цілісності предметів і явищ, а початковими цілісними структурами. "Сприйняття — це реконструкція світу", — стверджують вони.
Сприйняття можуть бути: повними і неповними; глибокими і поверхневими; помилковими або ілюзорними (спотворення відображення дійсності); швидкими й повільними.
Залежно від переважної ролі того чи іншого аналізатора сприйняття може бути:
— зорове (розглядання скульптури, картини і под.);
— слухове (слухання оповідання, концерту і т. ін.);
— тактильне (обмацування, доторкування). Буває сприйняття:
— простору; часу; руху;
— предмета; мови; музики;
— людини людиною.
Сприйняття завжди константне (постійне). У ньому безпосереднє пізнання доповнюється минулим досвідом, тому воно завжди осмислене та більш чи менш повно може бути висловлене словами.
Сприйняття вибіркове, а саме: найпотрібніші деталі цілого завжди сприймаються виразніше. Вибірковість сприйняття залежить як від об'єктивних властивостей предметів, так і від суб'єктивної установки, зокрема від аперцепції.
Аперцепція — це залежність сприйняття від загального змісту психічної діяльності людини, від її досвіду, інтересів, скерованості. Наприклад, це видно під час використання у психодіагностиці методики "Плями Роршаха". Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
