|
УДК 81’42 О.Д. Мельничук,
аспірант
(Львівський національний університет імені Івана Франка) Концепти як елементи семантики тексту Стаття присвячена дослідженню ролі й місця концептів у формуванні загальної семантики тексту. Проблема розглядається на основі традиційного інформаційного підходу, що є базовим при концептуальному аналізі. У статті доведено, що когнітивний підхід до вивчення тексту дозволяє аналізувати неявну інформацію, що є вплетеною в загальну семантику тексту. Проблематика дослідження пов’язана з концептуалізацією та категоризацією фрагментів реальної дійсності у системі тексту. Актуальність зумовлена суперечливістю проблеми визначення змісту тексту, розгляду семантики тексту у площині когнітивної лінгвістики на основі традиційного інформаційного підходу.
У лінгвістиці існують різні погляди щодо визначення семантичної структури тексту – аж до цілковитого його заперечення. Наприклад, на думку Т.В. Булигіної, "за винятком деяких особливостей поєднання речень у тексті, текст не утворює такої структури, властивості якої переважали б суму властивостей речень, що його утворюють" [1: 224]. Крім того, М. Даскал і А. Маргаліт упевнені, що граматика речення, "якщо вона повністю розроблена", може описати всі властивості тексту, відтак створювати семантичну теорію тексту немає потреби [2].
Підтримуючи протилежні погляди І.Р. Гальперіна, Н.І. Жинкіна, Т.М. Ніколаєвої, А.І. Новикова, постулюємо думку про те, що текст – це цілісна комунікативна одиниця, що відрізняється від висловлювання більш складною семантичною та формально-граматичною організацією [3; 4; 5; 6]. Так, за теорією М.А.К. Халлідея, текст є основною одиницею семантики, і її не можна визначити як певне надречення, адже він (текст) презентує актуалізацію потенційного. За А. Греймасом, текст поділяється на висловлювання, однак він не є їх сумою. П. Гіро вважає, що складові одиниці тексту в системних зв’язках набувають якісно нового стилістичного та прагматичного ефекту [7: 66-86].
Метою дослідження є визначення ролі та місця концептів у системі семантики тексту.
У зв’язку з вищенаведеним текст – це цілісне комунікативне утворення, компоненти якого об'єднані єдиною ієрархічно організованою структурою та інтенцією (задумом) автора. Найпоширеніше визначення семантики тексту пояснює її як структуру цілісного і системного текстового змісту, що виникає в інтелекті людини, корелюючи з лінійною структурою тексту [8: 11].
Отже, текст презентує систему елементів та зв’язків. Тому цілісний, загальний зміст тексту осягаємо не сумарно, набором елементів змісту, а їх єдністю, що перетворює семантику окремих елементів у семантику цілого. Елементи функціонального цілого є елементами орієнтованими, підпорядкованими, функціонально залежними. Орієнтованість семантики елемента зумовлена не окремим його існуванням, а існуванням у зв’язках, створює одиничність його змісту. Звідси семантика тексту – це, перш за все, не семантика елементів, а семантика зв’язків.
Розглядаючи семантичну структуру тексту, виокремлюємо у ній ядро та периферію. Ядро утворене предметно-поняттєвим, а периферія конотативним змістом. Предметно-поняттєвий зміст охоплює денотативні та сигніфікативні семи. Денотатом тексту є позначувана в ньому подія – предмети та зв’язки між ними. Відтак, змістом тексту є усвідомлена учасниками мовленнєвого акту (автором та читачем) денотативна ситуація. Однак розуміння тексту не є лише мовним знанням, а опирається на позначувану мовну реальність, що відображена в мисленні. Відтворена в мисленні денотативна ситуація, подана в певному тексті, визначає його зміст.
Денотативна структура може бути презентована як сукупність денотатів (підтем і субпідтем), пов’язаних між собою певними предметними зв’язками. Відтак, одиницею семантичної організації тексту в денотативному аспекті є позначення (або номінація) як зв’язок між мовними елементами та позначуваним позамовним об’єктом. Лексичні одиниці або словосполучення, між якими існує відношення семантичної еквівалентності, називають топіками. Топіки утворюють у тексті топікові, або номінативні, ланцюжки, завдяки яким відбувається топікалізація, тобто семантична організація тексту. У кожному тексті утворюється декілька таких ланцюжків, поєднаних парадигматичними зв’язками [9: 35].
У цьому зв’язку в структурі тексту розрізняємо також два аспекти змісту: внутрішній і зовнішній. За визначенням А.І. Новікова, внутрішній зміст або семантика тексту існує у вигляді тієї інформації, яка активізується під дією сукупності мовних засобів, тому, говорячи про семантику тексту, мають на увазі "зміст тексту в зв’язку із засобами його вираження" [6: 33]. Зовнішній зміст тексту – це "розумове утворення, яке формується в інтелекті людини і співвідноситься із зовнішньою формою не поелементно, а в цілому відповідає всій сукупності певних мовних засобів" [6: 5]. Ці аспекти не є автономними. Перший, будучи денотативною основою змістової структури тексту, слугує базою формування другого – його сигніфікативного рівня, що виконує лінгвокреативні функції. Тому денотативний каркас тексту – первинний чинник формування тексту, його логічної та граматичної зв’язності, завдяки якій окремі комунікативні одиниці об’єднуються в комунікативно-змістову цілісність. Сигніфікативний аспект семантики тексту презентує інший ступінь інтерпретації мовомислення певної денотативної ситуації.
Таке розуміння семантики тексту є характерним для інформаційних підходів його вивчення. Методика інформаційних підходів, на відміну від лінгвістичних, орієнтована не на вивчення семантики мовних одиниць тексту, а на змістовний аналіз цілого тексту, внутрішню побудову та ієрархію його одиниць [3; 4; 5; 6]. Основною засадою інформаційного опису тексту є судження про те, що одиниці тексту пов’язані з логікою позамовних предметних зв’язків, а не логікою змісту. Наслідком ієрархічного відображених предметів і ситуацій реальної дійсності в свідомості людини є різний статус виокремлюваних одиниць тексту: тема, підтема, субпідтема [6: 55]. Тематична структура тексту визначає всі лінгвістичні особливості тексту, мотивовані його глибинною структурою.
Змістові параметри семантики тексту дозволяють зробити висновок про те, що головними мотивами при створенні тексту є намагання передати певний зміст, який у певних проявах можемо ототожнювати з поняттям інформації. Головна властивість інформації полягає у тому, що вона притаманна різним явищам, якісно при цьому відрізняючись. У лінгвістиці існує низка спроб визначити і класифікувати різні види текстової інформації. Наприклад, згідно з класифікацією І.Р. Гальперіна, існує змістово-фактуальна, змістово-концептуальна та змістово-підтекстова інформація [3: 36-30]. І.В. Арнольд пропонує розрізняти інформацію першого порядку, змістово-фактуальну інформацію та інформацію другого порядку, що охоплює всю різноманітність значень, презентованих у тексті [10: 9].
Однак навіть такі, на перший погляд, вичерпні класифікації не виокремлюють і особливо не наголошують на тій інформації, яка може проектуватися в тексті власне мовними явищами як матеріальними знаками, що його утворюють. Саме вони, на наш погляд, продукують неявну інформацію, що є вплетеною в загальну семантику тексту. Таке розуміння вимагає застосування низки методик когнітивного аналізу тексту (А.Г. Баранов, О.С. Кубрякова, Г.Г. Молчанова, М.А. Шахнарович, Т. Ван Дейк, В. Кінч), що оперує поняттям макроструктури, макропропозиції, моделі ситуації, концепту, фрейму та ін. За цими концепціями інформаційна структура співвідноситься з системою різноманітних знань (знань про світ, про попередні ситуації, про мову), а також системою думок, спостережень, упереджень, які можуть формуватися з різних джерел та передаватися різними каналами [11: 15].
Співвіднесення когнітивних структур свідомості з предметним аспектом тексту утворює когнітивний аспект тексту як знакового утворення. Однак текст ніколи не існує сам по собі як певна об’єктивна реальність. У реальних процесах діяльності він є продуктом та інструментом комунікації. Тому проблема структур, які ми можемо називати когнітивними (структури, які формуються шляхом пізнання довкілля), і проблема змісту тексту як продукту діяльності, спрямованої на актуалізацію когнітивних структур, поєднуються та презентують нерозривну цілісність [12: 54].
Основним методологічним принципом такого підходу до вивчення тексту є його розгляд у більш широкому комунікативно-діяльнісному контексті, визначення місця текстової діяльності в системі інших видів людської діяльності. За такої теоретичної установки зміст тексту сприймається як функціонально-навантажений, що забезпечує потребу точного вибору та організації мовних засобів інтенцій мовця. Власне вербальне вираження потрібно розглядати, не ігноруючи при цьому його функції: символічної фіксації концептуальних структур. Кодування та маніпулювання концептами пояснюють можливість передачі інформації за допомогою тексту, коли, з одного боку, повідомлення-концепти, що належать до різних концептуальних систем, кодуються текстом, з іншого – цей текст декодується в певних концептуальних системах. Будь-яке мовне вираження співвідноситься з певним концептом та нерозривно пов’язане з певною концептуальною системою [13: 115-116].
Зв’язок мовної та концептуальної картини світу здійснюється за посередництвом слова. Така можливість опосередкованого відображення дійсності "полягає у здатності словесних знаків зберігати і передавати понятійний зміст, що історично зафіксований за певним словом у вигляді його лексичного значення, що задовольняє відображувально-класифікаційні та розумово-комунікативні процеси у всіх сферах людської діяльності" [14: 83-84]. Якщо на першому і другому рівнях осмислення світу людиною провідна роль належить образному відображенню, то на третьому – "поняттєвому, опосередкованому знаковими системами" [15: 8]. Відтак при переході в зовнішнє мовлення поняттєві категорії отримують мовне втілення, глибинна семантика переростає у поверхневу семантику, яка має конкретно-мовну організацію й закріплена за певними морфологічними, синтаксичними, словотворчими і лексичними засобами [16: 65]. Концепт існує у слові, саме тому він є "концентрацією змісту", презентує не лише поняття, назване словом, але й емоційні елементи, оцінки, асоціації, образи, що характерні для певної культури. Концепти утворюють власні "концептуалізовані предметні галузі" [17: 68], тому в тексті концепти є редукованими позначеннями прототипових ситуацій, або тем різного статусу. Сітка ключових концептів тексту є основою його змістової структури. Наприклад, вивчаючи концепт невербальної комунікації на основі англійського роману, аналізуємо семантику тих слів, завдяки яким цей концепт може бути вербалізований. Крім того, що відповідні семи (ключові слова) позначатимуть елементи невербальної поведінки: smile (v, n); move (v, n); gesture (v, n); eye (v, n) тощо, їх зв’язки, функції, частота вживання впливатимуть на динаміку формування концепту, його кореляцію з іншими концептами та семантику тексту в цілому. Відтак, якщо проаналізувати формування одного з концептів невербальної поведінки ольфакції на основі англійських романів 90-х рр. ХХ століття, то помітимо, що у тексті цей концепт презентований чотирма лексемами: smell, scent, perfume, odour, тоді як у лексикографічних джерелах знаходимо його опис на основі шести лексем: smell, scent, perfume, odour, aroma та fragrance [18].
Розгляд тексту з погляду зору ключових, тематичних слів, концептів дозволяє акцентувати увагу дослідників на тематичній глибині, безкінечній варіативності, невичерпності предметного змісту тексту. Тому текст постає динамічним явищем, що співвіднесене з історико-культурними особливостями його творення та прочитання. Побудова моделі аналізу змістової сторони тексту повинна охоплювати низку принципів, напрацьованих різними науковими школами: а) принцип мотивованості мовних знаків та структури тексту його предметним змістом; б) принцип операційності, функціональної спрямованості тексту як виду людської діяльності; в) принцип ієрархічності знань у ментальному світі людини та семантичних компонентів у змістовій структурі тексту; г) принцип раціонально-емоційного походження людського знання та вибірковості, ретельного вибору зображуваних ситуацій; д) принцип урахування динамічної природи тексту, безкінечної варіативності, невичерпності інтерпретацій предметного змісту тексту; е) принцип співвіднесення змісту тексту з історико-культурним контекстом його творення та прочитання.
Отже, текст є взірцем складної мовної форми, складного семіотичного простору, що спонукають до творчого процесу його розуміння, його сприйняття, його інтерпретації, його домислювання та до когнітивної діяльності, яка пов’язана з осмисленням людського досвіду, зосередженого в концептах та матеріалізованого, перш за все, на лексичному рівні. Концепти, безпосередньо пов’язані зі збереженням та осмисленням різноманітної інформації, складають основу змістової структури тексту та пізнання навколишньої дійсності. Перспективу дослідження вбачаємо у дослідженні текстових концептів на основі поєднання традиційного та когнітивного підходів у вивченні семантики тексту. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 1. Булыгина Т.В. О границах между сложной единицей и сочетанием единиц // Единицы разных уровней грамматического строя языка и их вхаимодействие. – М.: Наука, 1969. – С. 224.
2. Daskal M., Margalit A.A. New "Revolution in Linguistics" // Theoretical Linguistics. – 1974. – V.1. – № 1/2. – P. 195-213.
3. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. – M.: Наука, 1981. – 138 с.
4. Жинкин Н. И. Речь как проводник информации. – М.: Наука, 1982. – 157 с.
5. Николаева Т.М. Актуальное членение – категория текста // Вопросы языкознания. – 1972. – № 2. – С. 48-54.
6. Новиков А.И. Семантика текста и ее формализация. – М.: Наука, 1983. – 215 с.
7. Parret H. Discussing Language. – The Hague – Paris. – 1974. – 384 p.
8. Аспекты общей и частной лингвистической теории текста. – М.: Наука, 1982. – 192 с.
9. Домашнев А.И., Шишкина И.П., Гончарова Е.А. Интерпретация художественного текста. – М.: Просвещение, 1983. – 192 с.
10. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. – М.: Просвещение, 1981. – 295 с.
11. Дейк Т.А., ван. Язык, понимание, коммуникация. – М.: Прогресс, 1989. – 312 с.
12. Шахнарович А.М., Голод В.И. Когнитивные и коммуникативные аспекты речевой деятельности // Вопросы языкознания. – 1986. – № 2. – С. 52-56.
13. Павиленис Р.И. Проблема смысла. – М.: Мысль, 1983. – 286 с.
14. Телия В.Н. Русская фразеология. Семантический, прагматический и лингвокульторологический аспекты. – М.: Школа "Языки русской культуры", 1996. – 228 с.
15. Ломов Б.Ф. Беляева А. В., Науменко В. Н. Вербальное кодирование в познавательных процессах: анализ признаков слухового образа – М.: Наука, 1986. – 128 с.
16. Бондарко А.В. Понятийные категории и языковые семантические функции в грамматике // Универсалии и типологические исследования. – Л., 1974. – С. 74 – 59.
17. Степанов Ю.С. Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования. – М.: Школа "Языки русской культуры", 1997. – 724 с.
18. Webster’s Dictionary and Thesaurus of the English Language. – Lexicon Publications, Inc. – Sherman Turnpike. – Danbury, 1993. – 1875 p. Матеріал надійшов до редакції 15.04. 2006 р Мельничук О.Д. Концепты как элементы семантики текста.
Статья посвящена исследованию роли и места концептов в системе семантики текста. Проблема рассматривается на основе традиционного информационного подхода, который является базовым при концептуальном анализе. В статье доказано, что когнитивный подход к изучению текста позволяет анализировать неявную информацию, включенную в общую семантику текста. Mel’nychuk O.D. Concepts as elements of textual semantics.
The article deals with the role and place of concepts in the system of textual semantics. The study of the problem is based on the traditional informational approach which is viewed as the basis of conceptual analysis. It is proven that the cognitive approach to the textual semantics enables to analyze hidden information which is comprised into general semantics of the text.
Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
