|
УДК 82.0:001.4 О.С. Чирков,
доктор філологічних наук, професор
(Житомирський державний університет) Терміносистема як теоретико-літературна проблема У статті визначаються основні смислові параметри терміносистеми, а також сутнісна наповненість терміна намічено шляхи виникнення терміносистем, принципи та умови їх формування. Останні роки вітчизняне літературознавство переживає чи не справжній термінологічний бум: нові поняття і терміни владно увійшли в науковий вжиток і не бажають поступатися місцем у літературознавчих розвідках термінам відомим і усталеним. Чи не тому поруч із "дискурсом", "наратором", "диферентом" і, навіть, "шизоаналізом" існують традиційні поняття, які проіснували не те, що століття, а тисячоліття, такі як "фабула", "інтрига", "пафос" та інші.
Такий процес співіснування різних термінів, народжених за різних часів і за різних історико-літературних і історико-культурних епох, є не стільки свідченням, так би мовити, "всеїдності" сучасного літературознавства, скільки окресленням проблеми, яка існувала вже давно, але не дуже привертала увагу дослідників. Йдеться про те, що в принципі необхідність осмислення вжитку і диференційованого застосування термінів давно вже на часі. Пригадуються дискусії про необхідність і доцільність вживання термінів "фабула" й "сюжет", які сприймалися певною частиною науковців чи як не синоніми. Можна пригадати про практично вилучення в недалекому минулому поняття "пафос" або, точніше, про виведення його за межі домінуючої тоді терміносистеми. І з іншого боку, весь час відчувалася нагальна потреба введення все нових і нових термінів, які б точно окреслили й визначили суть певного літературного явища, яке виникало в історії літератури. Так відбулися терміни "епічна драма", "ліро-епічна драма", "ліро-драма", "драма епізована", "драма-концепція", "драма-тенденція", "роман-метафора", "роман-антиутопія" тощо. Цей процес виникнення і утвердження нових термінів є цілком слушним, виправданим і закономірним: нове в літературі викликає відповідне термінологічне оформлення.
Але суть питання полягає не в тому, бути чи не бути новим термінам. Суть – в іншому: якою мірою терміни, які продукуються літературознавцями або запозичуються ними з інших національних літературних шкіл, є універсальними? Так би мовити, актуальними для всіх часів і народів? Як новий термін (і не лише новий) співвідноситься з часом не тільки виникнення, але й становлення відповідного літературного явища? Більше того, як один термін співвідноситься з іншими, взаємодіє з ними? Як певний термін відповідає концептуальним засадам того чи іншого літературного явища? Чи видозмінюється змістовне наповнення терміну одночасно зі зміною концептуальних засад теоретико-літературного плану?
Адже ще нещодавно термін "ідея", який змістовно визначався як вирішення поставленої в творі проблеми, мав досить суттєве уточнення: йшлося про існування ідеї-помилки, ідеї-питання та ідеї-рішення. За умов домінування однієї художньо-естетичної системи, в основі якої знаходились цілком певні ідеологічні, соціально-політичні та філософські постулати, такий поділ практично сприймався як цілком природне явище. Але те, що могло існувати і вважатися природним за одних умов, в інших умовах сприймається як нонсенс. Адже якщо ми говоримо "ідея-помилка", то постає питання: з чийого погляду? Якщо – "ідея-рішення", то знову-таки – яку позицію можна вважати беззаперечною? Інакше кажучи, те, що відповідало вимогам однієї системи теоретико-термінологічних координат, навряд чи могло бути істинним для зовсім інших теоретико-термінологічних побудов; адже будь-яка система теоретико-термінологічних координат має свою власну концептуальну основу. Проте така концептуальна основа завжди є і буде вторинною по відношенню до філософських, соціально-політичних, релігійних. Інакше кажучи, світоглядних позицій, які існують в реальному житті і впливають на становлення, розвиток і змістовне наповнення відповідних систем термінів. Отже сьогодні, як ніколи раніше, гостро постало питання про існування різних терміносистем, про причини та шляхи їх виникнення і функціонування.
Але насамперед необхідно з’ясувати змістовне наповнення самого поняття – терміносистема. Адже в існуючих вітчизняних словниках є статті, присвячені терміну, термінології, а от терміносистемі, на жаль, спеціальні статті не присвячуються.
Вважаємо, що т е р м і н о с и с т е м а – система понять, які найповніше виражають і відображують художньо-естетичну сутність певного літературного явища і об’єднані навколо певної концепції; а тому розкривають якнайповніше і саме літературне явище, і концепцію, на якій базуються і яку деталізують та конкретизують. Інакше кажучи, терміносистема – це система кодових знаків, які дозволяють розпізнати самобутність і самодостатність певного літературного феномена. Так, наприклад, метазнаками терміносистеми модернізму є міфема, міфологема, екзистенція, потік свідомості тощо. А метазнаками терміносистеми епічної драми є епізація, ефект очуження, сонг, дидактизм тощо.
Тобто терміносистема може охоплювати як р я д літературних явищ, об’єднаних у певний літературний напрямок (модернізм, як відомо, вбирає в себе цілий ряд літературних шкіл, об’єднань, угрупувань), так і бути обмеженою одним значним за своєю суттю літературним феноменом (у нашому випадку – епічна драма).
Причому, наголосимо, не від кількості метазнаків залежить існування і теоретична вага тієї чи іншої терміносистеми, а від їх фундаментальної значимості для визначення художньо-естетичної неповторності певного літературного явища. Отже, будь-яка терміносистема є вторинною і по відношенню до літературного феномену, на базі якого вона виникає і практика якого є основою для становлення "нових" і переосмислення "старих" (тобто вже існуючих) термінів.
Це дає підстави говорити про ще одну особливість структури будь-якої терміносистеми. Справа в тому, що в кожній терміносистемі, як вже зазначалося, є знакові терміни і загальновживані. Знакові – це такі, які несуть на собі основне смислове навантаження певної терміносистеми. Вони, так би мовити, відповідають за неповторність обличчя певної терміносистеми, його концептуальну індивідуальність. Але поруч із такими знаковими термінами можуть існувати й інші, які покликані створити, скажімо, термінологічний простір певної терміносистеми. І такий термінологічний простір створюється часто за допомогою як уже відомих, так і загальновживаних термінів. Так, наприклад, коли йдеться про епічну драму, то одночасно зі знаковими термінами (ефект очуження, епізація, сонг і т.д.) у цій терміносистемі існують і інші, загальновідомі, а саме: катарсис, мімесіс, сюжет, протосюжет тощо. І такі терміни прийшли до терміносистеми епічної драми з іншої, арістотелівської.
Але саме така міграція термінів відбиває одну з проблем, яка висунута на порядок денний самою практикою становлення і творення терміносистем, а саме: термін-мігрант приходить у нову для нього терміносистему не в своїй першородній, попередній якості, не в своєму вже усталеному смисловому наповненні, а в зміненому, адаптованому до нових умов вигляді. Так, якщо катарсис у системі арістотелевих координат означав очищення через жах і співстраждання до трагічної долі героя від подібних афектів і передбачав насамперед емоційне очищення реципієнта (як і самого героя), то в брехтівській системі художньо-естетичних цінностей той самий термін катарсис одержує дещо інше, адаптоване до художніх засад епічної драми наповнення. Катарсис за Б.Брехтом покликаний сприяти очищенню через здивування й цікавість (інтерес) до того, що відбувається в драматичному творі. У результаті такий катарсис направлено передусім на очищення інтелекту людини, що сприймає акт мистецтва. Очищення ж героя (як наприклад, матінки Кураж або ж Галілео Галілея з відповідних драм Бертольта Брехта) взагалі не відбувається.
Інакше кажучи, терміносистеми в літературознавчому загалі не існують ізольовано одна від однієї, а взаємодіють, впливають одна на одну, утворюючи при цьому єдину макротерміносистему, яка, як і космос, має тенденцію до безмежного розширення. Така макротерміносистема є невичерпною, оскільки її необмеженість і невичерпність обумовлені безкінечністю розвитку самого мистецтва слова. І кожне нове явище, що з’являється і ще з’явиться в літературі, буде неминуче породжувати нову терміносистему, збагачуючи тим самим термінологічний загал. Адже ще нещодавно літературознавство говорило про модернізм як про новітній набуток літератури ХХ століття, а сьогодні вже всерйоз і глибоко вивчає постмодернізм, прагнучи окреслити його термінологічні кордони.
Проблема адаптації однією системою термінів, які зародилися і сформувалися в іншій системі, залишається літературознавчо значимою. І ця проблема має щонайменше два аспекти. Перший із них пов’язаний, як уже зазначалося, з міграцією термінів із однієї художньо-естетичної системи до іншої, або використання одного й того ж терміну в різних художньо-естетичних контекстах. Адже мімезис за Платоном досить суттєво відрізняється від мімезиса у Арістотеля. Якщо перший вважав, що мімезис передбачає наслідування наслідуваному, то другий – наслідування життю. І такі два потрактування одного й того ж терміну відбивали, як відомо, два принципово різних походи до вирішення однієї і тієї ж проблеми – естетичного відношення мистецтва до дійсності. А це, в свою чергу, пояснювало існування у мистецтві двох різних моделей перетворення об’єктивної реальності на реальність художню: деформованого й життєподібного. Отже, існування терміна-мігранта не можна розглядати в його ізольованості, а лише і виключно у його взаємозв’язку з термінологічним оточенням, яке впливає на такий термін-мігрант і наповнює його новим змістом. Це і буде реалізацією адаптаційних процесів, які визначають існування певного терміну в іншій терміносистемі.
Але адаптація терміну до умов існування іншої системи має ще один аспект, а саме: суттєвим є ступінь адаптації певного іншомовного терміну до тієї чи іншої національної мовної традиції. Процес цей також є закономірним, хоча має свої власні нюанси, а іноді провокує появу певних казусів. Так наприклад, ще у 16 столітті Лаврентій Зізаній у російське літературознавство ввів такі поняття, як трохей, пиррихій, ямб. Це було зроблено Лаврентієм Зізанієм, як відомо, у праці "Грамматика" (1596) в розділі "О метре". І в цьому ж розділі він знайомить читача з поняттям про "ногу" [1: 13]. Зрозуміло, що в даному випадку йдеться про "стопу", але показовим є інше: дослівний переклад терміну з однієї мови на іншу не завжди є доречним і виправданим.
Є й інший аспект проблеми адаптації і застосування, так би мовити, "чужих" термінів, а саме: чи є такою вже нагальною потреба застосовувати іншомовний термін, якщо існує рівноцінний відповідник у рідній мові? Адже поняттю "метакластер" відповідає "група метазнаків", "концепту" – "погляд", "позиція", "регулятивний" – "направляючий" тощо. Адже це так хрестоматійно зрозуміло: термін повинен відповідати правилам тієї мови, в якій функціонує [2:561]. Іще: чи не тому, що термін із одного мовного національного середовища часто без корекції переноситься в інше національне мовне оточення, у різних національних літературних школах різні явища позначаються одним і тим самим терміном? Але, і це також загальновідомо, термін має бути однозначним. Багатозначність його не може не призвести до літературознавчих казусів, а то й до літературознавчих непорозумінь. Не випадково сьогодні в літературознавчих розвідках при застосуванні певного терміну прийнято пояснювати його розуміння автором літературознавчої праці. А це свідчить вже про певну тенденцію застосування термінів; тенденцію, яка не може не викликати занепокоєння. Адже, наголосимо ще раз: конкретний термін є складовою часткою певної терміносистеми, а тому шляхи адаптації його до іншомовного контексту є обмеженими – суто мовні процеси не можуть впливати на змістовне наповнення терміну в іншому мовному середовищі. Зміна змістовного наповнення терміна-мігранта, може, на нашу думку, відбуватися лише під впливом принципових концептуальних засад нової терміносистеми, до якої потрапляє такий термін-мігрант.
Нарешті, коли мовиться про терміносистеми, йдеться одночасно і про те, що необхідно при їх оформленні враховувати історико-культурні умови виникнення тієї чи іншої термінологічної спільноти. Інакше кажучи, будь-яка терміносистема історико-літературно й історико-культурно обумовлена, вона вбирає в себе мистецький досвід певного часу й певного літературного простору. Чи не тому можна говорити про наявність терміносистем різних історико-літературних епох – бароко, класицизму, романтизму тощо. Чи не тому можна розмірковувати над більш локальними літературними явищами, що народжують відповідні терміносистеми, в яких, немов у дзеркалі, відбивається рух художнього досвіду людства, поступове простування мистецтва слова із вчора в сьогодні, а із сьогодні в прийдешній мистецький світ. Список використаної літератури 1. История русского литературоведения. – М., 1980. – 348 с.
2. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці, 2001. – 634 с. Матеріал надійшов до редакції 16.04.2005 р. Чирков А.С. Терминосистема как теоретико-литературная проблема.
В статье определяются основные смысловые параметры терминосистемы, а также сущностное наполнение термина; намечены пути возникновения терминосистем, принципы и условия их формирования. Chyrkov O.S. Terminological system as a theoretical and literary problem.
Basic semantic parameters of the terminological system are determined in the article as well as the subject-matter of the term. The ways of origin of terminological systems, the principles and conditions of their formation are also outlined.
Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
