|
УДК 80.0 В.Л. Удалов,
доктор філологічних наук, професор;
Т.В. Полежаєва,
кандидат філологічних наук, доцент
(Волинський держуніверситет) Порівняльна характеристика принципів частково- і цілісно-системних досліджень Сучасна наука, літературознавство зокрема, розвиваються в межах "перехідного періоду" від частково- до цілісно-системного рівня. Предмет статті – порівняльна характеристика основних принципів дослідження на цих рівнях. Методологію науки, саму науку 50-60-х рр. ХХ-го ст. називали "системними", пізніше "комплексно-системними". Однак поступово, у 70-х, особливо 80-90-х рр. такий характер і рівень визначення викликали незадоволення.
Як засвідчили окремі філософсько-методологічні праці тих років [1], об'єктивна причина полягає в тому, що будь-яка система рухлива. Тому вона й має сприйматися в русі, в розвитку, а для розвитку характерна поетапність, пов'язана з категоріями "ціле" і "частина". Отже, система ніколи не з'являється одразу як цілісна, зріла, апогейна. Спочатку вона виникає як часткова. З частковою системою й асоціюється ознака "комплексність" з її поверховістю, урізаністю, механістичністю взаємозв'язків частин, елементів. Стосується така частковість і "початкового самосприймання себе".
Тому деякі вчені ще у 70-х рр. писали, що в наукових дослідженнях "звичайно використовується лише якась сторона, риса, ознака філософської категорії (принципа, закона), але, як правило, не вся методологічна "потужність" категорії" [2]. Звідси й однобічність, частковість досліджень та наслідків. Звідси й рівень розвитку науки у ХХ-му ст. не просто "системний", а всього лише частково-системний - на відміну від вищого, апогейного, цілісно-системного розвитку як природного (сьогодні відомо, що цілісна системність – властивість Природи, всієї Дійсності).
Апогейний рівень ще не став широким і якісним явищем. Сучасна наука продовжує рухатись у "перехідному періоді" (від частково- до цілісно-системного рівня). Першій половині цього періоду притаманні численні невдоволення наслідками традиційних досліджень, пошуки виходу з багатьох протиріч, посилена увага до усвідомлення якості методологічних основ науки взагалі, кожної з наук зокрема. З другою половиною "перехідного періоду" пов'язані наміри усвідомити різницю між частково- і цілісно-системними принципами, а також опанувати Новий метод наукових досліджень.
Зазначені особливості властиві літературознавству. На відміну від інших наук воно навіть крокує попереду. Це пояснюється рисами самих її об'єктів. Об'єкти літературознавства – літературні твори, творчість письменників, все, від найелементарніших чинників (слів-образів) до закономірностей – проглядаються наочно, неозброєним оком (на відміну від об'єктів ядерної фізики, хімії, астрономії, суспільствознавства тощо). Тому значно раніше в науці про літературу з'явились праці критичного спрямування щодо частково-системних досліджень і наслідків [3]. Раніше почалось і вивчення принципів, прийомів нового, цілісно-системного дослідження літературних об'єктів [4]. Використання таких доробок, власні дослідження [5] та співробітників "Лабораторії цілісно-системних досліджень" [6] дають можливість детально вести мову щодо порівняння принципів частково- і цілісно-системної методології взагалі, літературознавства зокрема. Цілісно-системна методологія пізнання/дослідження цілком об'єктивно, незалежно ні від кого, згідно внутрішніх причин і з боку сприйняття поділяється на дві сфери:
- цілісно-системну, внутрішньо взаємодіючу, не механістичну, а органічну сукупність принципів пізнання об'єкта, ту сукупність, яку можна представити в переліку; і - цілісно-системний метод пізнання об'єкта як цілого – спосіб і шлях ступеневого логічно-послідовного розгортання цих принципів/кроків, адекватних іманентним закономірностям об'єкта.
Вже з такого визначення сфер видно, що перш ніж усвідомити метод, потрібно знати ці принципи, а вони краще засвоюються через виявлення різниці між звичними і новими принципами.
Отже, звернемось до порівняння частково- і цілісно-системних принципів.
1. На частково-системному рівні дослідник/суб'єкт вважається єдиним активним началом. Об'єкт, який обирається для дослідження (пізнання), зазвичай сприймається як пасивний. Отже, видно повну перевагу суб'єкта над об'єктом. Через це частково-системне пізнання є не просто суб'єктивним (тим, що належить суб'єкту), воно подвійно суб'єктивне (ще й спирається на суб'єкт, занурюється в себе), а це вже - суб'єктивізм (подвійна суб'єктивність). До чого це веде? До помилок. На такій підставі деякі сучасні дослідники [7:18-19] заперечують навіть виховну і світоглядну функції художньої літератури, підтримують старі кантіанські оманливі ідеї про "автономність", "ні від кого і ні від чого не узалежнену особистість" письменника, його право на виключно "вільну гру творчої уяви", на "фантазми" (термін Гоббса), на тільки розважальну роль літератури. Між тим відомо: література містить безліч досвіду життя, спроможна позбавити від безлічі помилок. А сенсуалізм, емпіризм, конкретивізм, феноменалізм, позитивізм, трансценденталізм, екзістенціалізм, нарешті "філософія абсурду" – наслідки недостатнього знання об'єктивної цілісної системи природних закономірностей Дійсності, за якими вона існує вічно. Суб'єкт – частина Дійсності, але обрані об'єкти - теж частини - щільніше пов'язані з "силами" Природи. Тому Об'єкт значно активніший за Суб'єкт, що не враховується частково-системним дослідженням.
На цілісно-системному рівні дослідник, навпаки, залучає об'єктивні закономірності і принципово хоче знати не себе в об'єкті, не свої вигадки про об'єкт, а об'єкт таким, яким він є сам по собі. Тому тут діє перевага об'єкта над суб'єктом. Тому філософсько-гносеологічний фундамент – не суб'єктивізм, а об'єктивність, можливості якої безмежні, бо живляться від "сил" Природи. Про це нагадують і прислів'я типу "Природа всьому голова", "Природи не відмінити, хіба що собі на шкоду", або ж вислови типу: "Наші обмеження в нас самих", "Зло не в речах, що довкола, а в самій душі людини", "Душу треба міняти, а не небо" (Сенека), "Хочеш бути в гармонії з природою, підкорись їй" (Фр. Бекон), "Визначай смак не за шкаралупою, а за ядром" (Гр. Сковорода). Лише в такому разі обраний об'єкт сам розгортає себе, а суб'єкт не вигадує, а усвідомлює його собі на користь, єднаючись із "силами" Природи, з усією Дійсністю. Тому й пізнання стає цілісно-системним.2. На частково-системному рівні принципи мислення суб'єкта/частини (від конкретного до узагальненого, тощо) диктують правила процесу пізнання. Тому пізнання стає частковим.
На цілісно-системному рівні - навпаки, принципи природного пізнання (за ними стоять закономірності Природи) надають мисленню свої правила і ведуть його шляхом "від узагальненого до конкретного". Так діє перевага об'єкта (він носій сили Цілого) над суб'єктом (частиною). Тому й пізнання стає цілісним. 3. На частково-системному рівні об'єкт сприймається як механістична сукупність від'ємних "колесиків" та "гвинтиків". Тому, зокрема, вважають, що в епічних творах є сюжет, а в ліричних може не бути. Або ж гадають, що зміст і форму можна й відривати [7: 18].
На цілісно-системному рівні об'єкт або взагалі, або врешті-решт (глибинно) сприймається не як механічне, а навпаки, як органічне явище. Частини, елементи його за природою не просто пов'язані, а невід'ємно взаємопов'язані, взаємообумовлені і взаємодоповнюють одне одне. Тому й видно, що механістичні погляди насправді поверхові, що, зокрема, "тему", "ідею", "проблеми" твору не відмінити, що "сюжет", "конфлікт" як аспекти "форми" є в кожному творі [8], що "зміст" і "форма" невід'ємні і перевтілюються через складові, які на частково-системному рівні сприймаються завжди частково. Скажімо, досі нерідко ігнорують, що "проблеми" як складові "змісту" автор вирішує в "сюжеті" як складовій "форми" твору, а "тема" – це "предмет зіткнення конфліктуючих сил". 4. На частково-системному рівні об'єкт сприймається як окремо існуючий, тому з урахуванням тільки "загальних" (лише для нього спільних) властивостей. Наявність "всезагального" (всеохоплюючих спільних закономірностей об'єктів Дійсності) визначається завжди формально. "Всезагальне" постійно підміняли й підміняють "загальним", нелогічно вважають "формою, проявом загального". Такі "фантазми" (однобічність "всезагального", підпорядкованість, відрив його від інших трьох категорій) видно в самій назві книги О.П. Шептуліна "Диалектика единичного, особенного и общего", а на ст. 132 є намагання це пояснити. Однак, таким чином ігнорується всезагальна взаємодія речей, понять, всезагальний взаємозв'язок "усього з усім в усьому" (Арістотель), тобто будь-яка логіка, яка завжди і всюди існує і сприймається не лише помилково, а й адекватно.
Цілісно-системний рівень враховує підхід до об'єкта з двох сторін – внутрішньої і зовнішньої, звідси як до невідривно об'єднаного з єдиною, вічною, безмежною Дійсністю ("не-Дійсності" немає, це гра слів). Дійсні взаємозв'язки "всезагального" і "загального" відбуваються за типом "ціле-частка", "всеохопне-локальне", "визначальне-похідне", вони – дві протилежні сторони "спільного" в об'єкті. "Загальне" – ближня, менш глибока, тому локальна, "своя внутрішня" сторона в об'єкті, а "всезагальне" – і в об'єкті, і більше поза ним, бо це найтонша, найглибша, суттєва, цілісна, для всього визначальна сторона "спільного" в об'єкті (в Дійсності, в усіх її частинах, частках, елементах). "Всезагальне" лежить не лише в основі "загального", а й в основі "особливого" та "одиничного", єднаючи собою все. Цілісно-системне дослідження керується Цілісною Системою всезагальних принципів і законів, завжди визначальних. При цілісно-системному пізнанні все усвідомлюється крізь дію "всезагального". 5. Частково-системний рівень визнає трансцендентальне (пізнаване) і трансцендентне як принципово непізнаване (слідом на Кантом та його сучасними послідовниками, знають вони це чи ні). Але в цьому – також порушення всезагального взаємозв'язку й усіх інших всезагальних закономірностей Дійсності (яка таки існує). Причина порушень – часткове знання об'єктивних закономірностей. На цілісно-системному рівні враховано, що Дійсність – це гармонійна єдність Конкретної та Діастольної матерії. Конкретика - це згущена матерія (< лат. concretus - згущений, густий, ущільнений, затверділий) [9: 547], яку сприймаємо органами чуттів. Але сенсуалістичні (на базі почуттів) знання – поверхові, вони "для сприйняття згущеного" і форми речей. Розум і тільки розум сприймає протилежне, глибинне, визначальне, суттєве й оточуюче, тонку (духовну), розріджену матерію, Діастоліку (< гр. diastolus – розширене, тонке, польове) [9: 380]. Вона і є - за функцією - "Спільним". Дві його сторони - "загальне" (близьке, локально спільне) і "всезагальне" (всеохопне, безкінечно й безмежно спільне). "Всезагальне" – гносеологічне позначення онтологічно існуючої "Пандіастоліки" (< гр. pan – усе + diastolus – розширене, польове). Пандіастоліка - все визначаюча енергетична "сила", "Всезагальні принципи і закони", "Природа Дійсності". Між людиною і Дійсністю – пандіастольний (найсильніший енергетичний) взаємозв'язок. "Ті ж закони керують каменем на дорозі і мозком людини" (Е. Золя).
Звідси наше традиційне пізнання крізь сенсорні почуття і шляхом "від конкретного до всезагального" завжди обмежене, локальне (тому й наявність "непізнаваного"). Пізнання, навпаки, крізь розумові властивості, шляхом "від всезагального до конкретного" не знає обмежень. Непізнаваного, трансцендентного, в принципі немає. До речі, "безкінечність" кожен з нас постійно охоплює, не помічаючи, - за допомогою "слів", "знаків", "термінів", які, виявляється, вміщують безкінечність. Це найпростіше охоплення. Далі йти досі заважає часткове розуміння багатьох онтологічних категорій і пізнавальних інструментів, зокрема вузькі визначення "цілого" і "частини". Їх цілісно-системне, суттєве усвідомлення відкриває шлях, робить пізнання й мислення дійсно всеохопним, природним.
6. На частково-системному рівні "Частину і Ціле" розуміють як відображення "відношення між сукупністю предметів чи іхніх сторін, елементів і зв'язком, що їх об'єднує й приводить до появи у цієї сукупності нових властивостей та закономірностей" [10: 759]. Але це туманне визначення, при його деталізації виникають суперечливі тлумачення "цілого": як "суми частин", "більше суми частин" [11: 393], або ж на перший план висувається імперативна функція "цілого" – тільки в напрямі владного керування частинами. На такому рівні думка про залежність жанрів від роду призвела до родового поділу жанрів – на епічні (роман, повість тощо), ліричні (поема, сонет тощо), драматичні (комедія, трагедія тощо), хоча конкретні факти цьому постійно суперечать. Навіть помічений у 80-х рр. "цілісний підхід" визначався частково, як "пов'язаний з поглибленням причинного пояснення дійсності", "виявленням внутрішньої детермінації властивостей цілісного об'єкта" (невідомо, як це робити) [11: 756]. На цілісно-системному рівні "Ціле" усвідомлюється не просто як зв'язок частин, а (невідривна) єдність протилежностей, детальніше – внутрішня гармонійна, необхідна, ієрархічна єдність співвідносних і взаємодіючих протилежних частин, елементів в об'єкті. Звідси об'єкт як ціле – єдність насамперед структури (співвідношення чинників) і системи (взаємодії співвідносних чинників), які у свою чергу мають будову і розвиток. І все це має свої ступені. Звідси, на відміну від частково-системного, при цілісно-системному підході спостереження йде не за відокремлено існуючими фактами, а за протилежними (і тим пов'язаними) зовнішніми й внутрішніми фактами. Тому недостатньо робити висновок, що роман – великий за обсягом твір. Факти підказують, що романи (як і повісті, оповідання тощо) бувають великими і малими. Так стає видно, що це формальна риса, що треба спертися на дійсну жанрову базу - на сюжет, взаємозв'язки його протилежностей, аби з'ясувати суттєві принципи конкретних жанрів, їх дійсну схожість і відмінність. 7. Частково-системні дослідження радянських часів офіційно керувалися діалектичним методом, теж частково-системним. "Діалектика спирається на три основні, універсальні закони:.." (вони відомі, але недостатні), "процес пізнання є сходженням від одиничного до особливого і від особливого до загального" [11: 226, 249, 250], а в основі - правило "гегелівської тріади": все ділити "на три", хоча було відомо: "тріада" – абсолютизований Гегелем поверховий, формальний принцип [10:700]. Неофіційно, спосіб мислення, пізнання мав тоді множинний, гетерогенний характер. Поряд із тріадним аналізом (три складові науки, три роди) були поділи об'єктів на 2,4,5, більше чинників (принцип: скільки знайдеться). Таким був і синтез. Тому й наслідки суперечливі, протиріччя численні. Між тим, як відмічають, знову "зростає роль і значення в сучасній науці діалектичного філософського методу" [12: 314].
Цілісно-системний аналіз і синтез не є традиційно-діалектичним (частково-системним), тріадним, він джерельно і постійно бінарний. Саме бінарність (поділ структури цілого "на дві протилежності", "домінантний системний синтез двох структурних протилежностей у ціле") є природною. До речі, вона - найменша кількість множини. Тому й має місце безліч бінарних опозицій: "зміст-форма", "проза-поезія", "структура-система", "будова-розвиток" тощо. Однократний акт процесу природного пізнання – "монадно-бінарний", двократний – "монадно-бінарно-квадріадний".
8. На частково-системному рівні постійно має місце непомітна "підміна основ" аналізу, синтезу, міркувань: образ-характер твору сприймають як життєвий характер; епос і лірику визначають за способом відображення дійсності, а драматургію за функцією; тощо. Звідси теж виключення, винятки.
На цілісно-системному рівні діє принцип однократного аналізу, синтезу "на одній спільній основі", а кожний наступний крок відбувається після зміни основи. Так діє ланка "однина-множина".
9. На відміну від частково-системного рівня при цілісно-системному враховуються природні принципи "ієрархічної ступеневості", "перерви поступовості", "можливих (множина) і необхідного (однина) стрибка", "безпосередніх та опосередкованих взаємозв'язків", "крайніх та опосередковуючих протилежностей", "можливих (множина) та необхідної (однина) домінанти" і т.д.
10. Критерій оцінки всіх дій та наслідків пізнання на частково-системному рівні – це, як відомо, факти (окремі) і практика (однак емпірична, конкретно-чуттєва). Тому вони постійно підводять: опора на факти, а висновки різні; теорія є, а практика суперечить; і т. ін.
Критерій на цілісно-системному рівні – протилежні факти і теоретична практика, а вищий критерій – гармонія взаємозв'язків між протилежними фактами і взаємодією всезагальних закономірностей, гармонія всього з усім в усьому.
11. На частково-системному рівні Суб'єкт уявляє Метод тільки як спосіб (механічну сукупність принципів) пізнання/дослідження, - тому Суб'єкт сам керує Методом згідно особистісних потреб і "як вийде", довільно, не помічаючи, що це - причина оманливих наслідків.
На цілісно-системному рівні дослідника/суб'єкта веде за собою Метод як цілісна невідривна єдність способу і шляху логічно-послідовного розгортання самого обраного об'єкта. Наслідки отримуються суттєві, гармонійні, адекватні дійсним властивостям об'єкта з боку його внутрішніх і зовнішніх сторін, зв'язків тощо. 12. На цілісно-системному рівні враховується й те, що Новий Метод має форми прояву, тому й вияву – він і стисла формула, і детальний пізнавальний процес. Як процес пізнання об'єкта Новий Метод також має дві форми конкретно-практичного прояву: це Одноступеневий метод (пізнання об'єкта на рівні одного ступеня його будови і розвитку - за 8 кроків) і Двоступеневий метод (пізнання об'єкта на рівні двох ступенів його будови і розвитку - за 16 кроків). * * * Є й інші об'єктивні принципи, закони цілісно-системного пізнання/дослідження. Вони доповнюють, деталізують попередні, гармонують з ними.
У своєму гармонійному взаємозв'язку (співвідношенні-взаємодії) всі об'єктивні принципи, закони ієрархічно висвітлюються під час знайомства з двома названими суто практичними Цілісно-системними методами (способами і шляхами) пізнання об'єкта як цілого. Ці Нові методи як процеси мають, до речі, цілком наочні форми – схематично вони виглядають як Одноступенева і Двоступенева "Цілісна Сітка" взаємозв'язків частин та елементів об'єкта як цілого. "Цілісно-системні Схеми-сітки" пізнавальних кроків значно полегшують користування Новими методами. Список використаної літератури 1. Гончаренко В.В. Целое как категориальное определение объекта и как форма освоения конкретного / Автореф. канд. дисс. – К.: 1970 (КДУ ім. Т.Г. Шевченка); Гончаренко В.В. О логике познания объекта как целого. – К.: Вища школа, 1975; Аверьянов А.Н. Системное познание мира. – М.: Наука, 1985 (Глава IV. Механизм развития систем: 1. Возникновение систем; 2. Становление систем; 3. Система как целое; 4. Неизбежность и закономерности качественного преобразование системы). Клочек Г.Д. У світлі вічних критеріїв. – К.: Вища школа, 1989 (Розділ 2. Системно-цілісна організація літературного твору).
2. Готт В.С., Тюхтин В.С., Чудинов Э.М. Философские проблемы современного естествознания. – М.: Высшая школа, 1974. – С. 16; Готт В.С., Сидоров В.Г. Философия и прогресс физики. - М.: Наука, 1986. – С. 183.
3. Білецький О.І. Проблема синтезу в літературознавстві (1940) / Зібрання творів у п'яти томах. – Т. 3. – К.: Наукова думка, 1966.
4. Бушмин А.С. О литературоведческих исследованиях (1963) // Бушмин А.С. Наука о литературе: Проблемы. Суждения. Споры. – М.: Современник, 1980. – С. 320.
5. Удалов В.Л. Целостный метод изложения диалектики и диалектика как целостный метод // Вопросы философии. – 1979. - № 6. – С.166-167; Його ж. Метод системного познания объекта как целого. – Луцк: ЛГПИ, 1980; Його ж. Теорія літератури: цілісно-системний рівень. – Луцьк.: ВАД, 1995; Його ж. Теорія літератури: стан та проблеми дослідження // Суспільствознавчі науки та відродження нації. - Книга 1. – К.-Луцьк: ВАД, 1997. - С. 41-47; Його ж. Особливості сучасної науки та цілісно-системний підхід і метод // Філологічні студії. Наук.часопис. - 1999. - № 4. - Луцьк: ВАД, 1999. - С. 37-57.
6. Удалов В.Л., Зубович В.С. Цілісно-системний метод пізнання, дослідження і практичної діяльності. – Книга 1. – Луцьк.: ВАД, 1996; Удалов В.Л., Зубович В.С. Методологія серед основних складових літературознавства // Проблеми славістики. Наук часопис. – 2001. - № 1. – Луцьк: ВАД, 2001. – С. 37-43; Удалов В.Л., Зубович В.С., Полежаєва Т.В. Аналіз і синтез: Одноступеневий варіант (на матеріалі філософії та літературознавства) // Філологічні студії. Наук. часопис. - 2001. - № 2. - Луцьк: ВАД, 2001. - С. 18-24; Удалов В., Зубович В., Полежаєва Т. Складові літературознавства / Посібник. – Луцьк: ВАД, 2003.
7. Медведюк Л. Теорія соціалістичного реалізму як канон реалізмоцентризму // Слово і Час. – 2003. - № 12. – С. 13-19.
8. Полежаєва Т.В. Сюжет в ліриці. Критичний аналіз поглядів на проблему. – Луцьк: ВДУ, ВАД, 1998.
9. Словник іншомовних слів. – К.: Довіра; Рідна мова, 2000.
10. Філософський словник.- К.: УРЄ, 1986.
11. Філософія. – К.: Вікар, 1997.
12. Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. Філософія. – К.: Академія, 2001. Матеріал надійшов до редакції 19.02.2004 р. В.Л.Удалов, Т.В. Полежаева. Сравнительная характеристика принципов частично- и целостно-системных исследований.
Современная наука, включая литературоведение, движется от частично- к целостно-системному уровню развития. Предмет статьи – сравнительная характеристика ведущих принципов исследования на этих уровнях. V.Udalov, T.Polezhaeva. Comparative Description of the Principles of Partly- and Wholy-Systemic Research.
The present-day science, literature including, tends from partly systemic to wholly systemic level of development. The paper centers on the comparative description of major cognitive principles of research.
Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
