|
УДК 82 343 М.В. Масловська,
старший викладач
(Житомирський педуніверситет) Українська літературна казка в контексті європейської У статті розглядаються в порівняльному аспекті українська та європейська літературні казки. Визначним явищем у літературі взагалі і в історії казки зокрема був виданий у 1812-1815 рр. братами Грімм збірник "Дитячі та родинні казки". Саме Л. Грімм один із перших сформулював відмінність народної казки від літературної. Ця відмінність, на його думку, полягає у вишуканості літературної казки. Літературна казка змушує співпереживати, викликає співчуття, наводить на роздуми, що пов’язані з долею героїв, чого часто немає у народній казці.
Дослідженнями казки як жанру займалися Г. Тодсен, Д. Беку, Р. Бухман та інші вчені, що працювали над теоретичними питаннями німецької народної та літературної казки. Е. Блейх у статті "Народна казка і казка літературна" вважає, що народна казка є "первинним" матеріалом для літературної казки. З цим не можна не погодитись. Блейх говорить про тісну взаємодію народної і літературної казки. Він стверджував, що літературна казка має різноманітні і часто прекрасно доведені зв’язки з народною казкою; вона – нерідко "перероблена народна казка" [1:260].
У дослідженні "Перехожі повісті" (1874 р.) Ф. Буслаєв зосередив увагу на мандрівних сюжетах. Він твердив, що "генезис їх "захований" у східній міфології".
Л. Колмачевський у праці "Тваринний епос на заході та у слов’ян" (1882 р.) висловив думку про західноєвропейські і східні джерела запозичення казкових сюжетів.
О. Веселовський підтримав думку про "можливість переходу певних сюжетів від народу до народу внаслідок історичних взаємин, культурних обмінів, а в самозародженні сюжетів вбачав зв’язок мистецтва з історичними умовами життя суспільства" [2:127]. У праці "Историческая поэтика" він досліджував походження сюжетів, їх типологію, варіантність, історію мотивів, поетичну структуру, поетику. Його ідеї про типологію сюжетів, генезис мотивів і запозичень розвинули В. Жирмунський, Е. Мелетинський.
З цієї проблеми цінними є праці І. Франка, зокрема праця "Пісні та казки про Правду і Неправду" (1906 р.). У ній письменник розкрив міжслов’янську ідейно-художню специфіку казкового епосу.
Цінними є спостереження В. Міллера, які він виклав у праці "Всесвітня казка в культурно-історичному відношенні" (1893 р.).
Про індивідуальність літературної казки, що відобразила творчу манеру німецьких романтиків, писали Г. Мокке, М. Йелле. Саме М. Йелле розглядав літературну казку як жанр, що розвивається незалежно від народної казки.
Дехто із вчених вважає українську літературну казку найдавнішою серед європейських. Зокрема А. Градовський пише: "Українська літературна казка одна з найдавніших серед європейських, вона, будучи типологічно і генетично пов’язана з світовою, всотувала в себе те, чим жила література Західної Європи, збагачувала світове письменство кращими творами" [3:6].
Дуже часто тематика казок різних народів близька. Та мовна організація, сюжетні мотиви, деталі побуту є національно своєрідні.
Адаптація, обробка традиційних сюжетів діють у двох загальних напрямках. Перший – це пристосування матеріалів до нового національно-історичного середовища. Другий – це вростання образного матеріалу в національну культуру даного народу.
Літературна казка, в сюжеті якої герой розкривається як носій однієї якоїсь чітко визначеної риси, виступає як твір, у якому доля героя завжди адекватна його людським моральним рисам, його характеру, життєвим прагненням – ставленню до інших людей, до правди і кривди, добра і зла, як їх розуміє народ, представником якого є письменник. Тому закономірно, що в літературній казці один і той же сюжет нерідко використовують різні автори. При цьому кожен з письменників, використовуючи ті самі теми, образи і сюжети, бачить у них відображення надій і болей своєї нації, бо дивиться на світ очима свого народу.
Так, письменники задумались над тим, що добро перемагає зло не легко, а в тяжкій боротьбі, що для перемоги треба час, сміливість і мужність. Крім того, добра чарівниця не може зняти чари злої, вона може їх тільки пам’ятати – і царська дочка не помре, а тільки засне на цілі сто років.
Ці проблеми розглядали у своїх казках Ш. Перро ("Спляча красуня"), В. Жуковський ( "Спляча царівна"). Брати Грімм казку на цей сюжет назвали "Снігуронька", О. Пушкін - "Казка про мертву царівну і сімох богатирів". А в казці У. Діснея замість семи богатирів виступає сім гномів. Казка так і називається - "Білосніжка та сім гномів".
Із змісту казок ми робимо висновок, що зло часто прикидається добром, щоб отруїти красу і вбити життя. А добро, через свою довірливість, стає жертвою зла.
В українській авторській казці теж нерідко використовуються сюжети і теми, характерні для казок ряду європейських країн. Найважливішими, на нашу думку, національно-специфічними чинниками у перетворенні традиційних сюжетів у авторській казці є:
а) проблема творчої інтерпретації традиційних сюжетів;
б) проблема національної традиції української літератури.
Стабільними особливостями всякої культури є мова, звичаї, культура, пов’язані з побутом та історією народу. Отже, при засвоєнні традиційного сюжетно-образного матеріалу, відбувається адаптація, пристосування традиційного матеріалу до проявів національної своєрідності культури певного народу.
"Основною категорією входження традиційних сюжетів до національної культури є категорія національної специфіки літератури, як її органічної якості, відмінної від якостей літератур інших народів" [4:109]. Ця категорія властива і жанру казки як народної, так і літературної.
При повному запозиченні сюжету зберігається його схема чи більша частина його мотивів, національна образність, а також своєрідність розвитку літературних напрямків, методів, поетики, стилів, побутування жанрів. Національна специфіка літератури пов’язана з національною самобутністю. Ця специфіка, на думку дослідників, відтворюється системою змістових і формально-стильових особливостей, притаманних творам письменників даної нації [5:498].
Одним з аспектів національної специфіки літератури є питання про іманентні національні якості, особливості літератури взагалі, літературної казки зокрема. На думку дослідників, це "перш за все, частина персонажів, місце, обставини дії з невеличкими змінами [6:306].
Треба відмітити, що є повне та часткове запозичення. Зауважимо, що використання письменником певного мотиву відносимо до повного запозичення, хоч цей мотив включений до цілком оригінального сюжету. Прикладом повного запозичення традиційного сюжету є частина персонажів, місце, обставини дії, хоч є деякі зміни. Прикладом повного запозичення традиційного сюжету є казка І. Франка "Лис Микита" (сюжет про лиса), а у випадку засвоєння, використання мотиву – казка М. Вінграновського "Гусенятко".
Тип часткового запозичення – використання сюжетно-образного матеріалу на різних рівнях, зокрема: а) застосування не всього сюжету, а його частини – більшої (система мотивів) чи меншої; б) вибір та розподіл дійових осіб (головних та другорядних).
До такого типу запозичень дослідники відносять, наприклад, "запозичення традиційного сюжету зі зміною жанру" [6:306]. Інколи традиційні сюжетні мотиви (мотив) можуть ставати основою цілого твору (розширення дії, введення нових персонажів і т.д.). Так, мотив розуму і сили розгорнуто у казці Н. Забіли "Корінці та вершки" (брати Грімм "Вовк і людина"), мотив пихатості і зарозумілості - у казці І. Франка "Фарбований лис" (брати Грімм "Лисиця і кіт") та ін. Та є характерні особливості при засвоєнні сюжетно-образного матеріалу, що у більшості випадків має риси включення у інший історико-літературний контекст. Саме ці особливості роблять чужорідний твір (сюжет чи образи, мотив чи мотиви) органічним явищем, за В.М. Жирмунським, "дійовим фактором" [1:14].
Для авторської казки засвоєння традиційних сюжетних структур відмінне від фольклору, що є різним якісним виявом. "Таке якісне виявлення залежить найперше від складних процесів засвоєння авторською свідомістю традиційних сюжетів" [7:27].
Важливим для досягнення національної літератури взагалі, літературної казки зокрема, є національний характер. На думку Д. Лихачова, "національна своєрідність літератури в значній мірі залежить від національного характеру її письменників і визначається національною своєрідністю її героїв [8:64].
Об’єднуючими для названих вище категорій національної специфіки літератури є особливості історико-літературного процесу в окремій національній літературі. Так, часи феодально-кріпосницького гніту відтворені у казках Марка Вовчка "Кармелюк", "Дев’ять братів і десята сестриця Галя". Капіталістичні відносини змальовані у казці Лесі Українки "Лелія", період Вітчизняної війни – у казці Платона Воронька "Чугайстер".
За словами Л.С. Кишкіна, велику роль у запозиченнях, специфічності літературної казки відіграють "національна образність, а також своєрідність розвитку літературних напрямків, методів, стилів, поетики, побутування жанрів [9:215].
Важливим є питання вивчення шляхів та процесів "адаптації" (обробок) традиційних сюжетів в літературній традиції, зокрема в літературній казці. Ці шляхи, на нашу думку, мають спільні риси та аспекти трансформації і вимагають комплексного розгляду. Важливим є також питання про походження, джерела спільного сюжету. О.М. Афанасьєв подібність у казкових епосах країн Європи пояснював "спільністю індоєвропейської міфології у прадавні часи" [10:36].
Найважливішою проблемою існування традиційних сюжетів, на нашу думку, є проблема причин і засад оригінальності обробки авторами конкретної, індивідуальної фіксованої інтерпретації. Казка є благодатним матеріалом у зв’язку з високим ступенем проникності. Це підтверджується тим, що "міжнародний характер" мають сюжети багатьох казок. Найбільш популярними є казкові і ліро-епічні твори, причому казка фольклорна займає домінантну позицію. Згодом традиційні сюжети стали використовуватись і в літературних казках. Звичайно ж, не всі сюжети запозичувались. Вибірковість традиційних сюжетів при запозиченні є першою фазою їх засвоєння або "націоналізації" (М. Грушевський).
Треба відмітити, що адаптація традиційних сюжетів у фольклорі та писемній мові різниться. Засвоєння, обробка традиційних матеріалів в усній словесності відбувається обов’язково через комунікативний простір народу.
Авторський же твір має вирішальне значення, і саме він визначає прозорість – захованість, міру заглиблення тексту – обробки. У багатьох письменників авторські казки ґрунтуються на казках свого народу, але використовуються і казки інших народів.
Для прикладу візьмемо літературну казку братів Грімм "Молодий велетень" та А. Шияна "Котигорошко". У казці "Молодий велетень" казковий герой незвичайний тим, що дуже маленький. "Якось зібрався селянин орати в поле, а мізинчик йому й каже:
- Візьміть, тату, й мене з собою.
- З собою? – здивувався батько.
- Яка ж із тебе в полі користь? Ще десь загубишся. Сиди краще вдома.
Мізинчик заплакав.
"Ет, візьму його та матиму спокій", - подумав батько, сховав сина в кишеню й поїхав у поле" [11:140]. У казці А. Шияна "Котигорошко" незвичайна поява героя на світ: "Отож, як трапилося в нас горе, що не стало ні Оленки, ні синів моїх, пішла я до річки. Стою над водою, дивлюсь, виглядаю, чи не пливуть вони човном, бо річка ця в море тече, а десь там над морем синім живе Змій ненажерливий... Стою та гірко плачу, коли де не візьмись вітер, здійняв хвилю на воді, вихрить курявою по дорогах, котить горошину. Підняла я тую горошину, принесла додому, посадила в себе на городі. Виріс з неї отакенний кущ – густий та рясний. На тому кущі тільки один стручок, а в тому стручку тільки одна горошина якась незвичайна, бо коли вечір настає, то вона вся так і засяє, мов лісовий світлячок.
Тобі тоді ще й двох років не було. Підійшов ти до куща, зірвав стручок, впала з нього ота дивна горошина, а ти догнав її та з’їв. Від того й прозвали тебе..." [4:19].
В обох казках малі хлопці мають велику силу. Саме вона, сила, допомогла Котигорошку та Молодому велетню служити правді. У казці Братів Грімм "Молодий велетень" хлопець наказує скнар: "І молодий велетень пішов від батьків. Ішов він, ішов, і трапилось йому село, де жив коваль, дуже великий скнара, що нікому не бажав добра, хотів усе собі загребти. Прийшов велетень до того коваля й питає, чи не потрібен йому ковальчук.
- Потрібен, - каже коваль, а сам думає: "Видно, що хлопець дужий, добре молотом орудуватиме й свій хліб відробить". І питає його:
- А яку ж ти хочеш платню?
- Ніякої, - відповів велетень.
Велетень зрозумів, що коваль скупий, жаднючий і вирішив провчити його:
- Тільки раз у два тижні, коли решта ковальчуків отримують свою платню, я тобі даватиму два стусани. Отоді вже терпи" [11:144].
Так само велетень наказав і скнару-управителя.
У казці "Котигорошко" герой теж шукає правду, йде за неї битися.
Коли батько бідкається про те, хто буде битися зі Змієм, Котигорошко вирішує: "Я поміряюсь..., я піду до синього моря, мамо, де Змій живе. Хочу битися з ним смертним боєм" [4:23].
Рішення Котигорошка підтримують сусіди, називаючи його лицарем:
- Тільки йому під силу із Змієм воювати.
- За народну правду горою стати! [4:23].
Молодий велетень, Котигорошко – правдошукачі, які свою силу застосовували для добра людей: один – провчає скупердяг, жаднюг, інший – перемагає Водяника, який забрав у свої володіння сестру Оленку.
В обох казках сила послужила добру: одних вчила бути щирими, інших – не бути жорстокими.
Звичайно ж, казка виховує кращі моральні якості. Саме висміюванню пихатості та зарозумілості присвячені казки І. Франка "Фарбований лис" та Братів Грімм "Лисиця і кіт".
У казці "Лисиця і кіт" спочатку набундючений лис не хоче навіть розмовляти з котом: "- Ох ти ж нікчемний дахолаз, йолопе рябомизний, очмано сухоребра, мишачий постраху, що ти собі надумав? Ти зважуєшся питати мене, як мені живеться! Та хто ти такий? Що ти вмієш? Скільки ти мистецтв опанував? [11:61]. На всі ці обзивання – питання кіт спокійно відповідав, що знає тільки одне мистецтво.
Лис ніяк не міг вгамуватися: "А що ж то за мистецтво?" На це кіт відповів: "Коли на мене нападуть собаки, я вмію видряпатись на дерево і врятуватися від них" [11:61]. Лис похвалився, що знає сто мистецтв і мішок хитрощів. Та не допомогли лисові ні сто мистецтв, ні мішок хитрощів тоді, коли за ним побігли собаки. Собаки наздогнали лиса і схопили його. На це кіт зауважив: "Ех, пане лисе, не допомогли вам ваші сто мистецтв. А якби ви вміли видряпатись на дерево так, як я, то нічого б вам не сталося" [11:62].
У казці Івана Франка "Фарбований лис" розповідається про те, що жив лис, який був сміливим, вигадливим. "Дійшло до того, що він не раз у білий день вибирався на полювання і ніколи не вертався з порожніми руками" [12:122]. Незвичайна вдатність зробила його страшенно гордим. Він думав, що немає нічого неможливого для нього.
"Що ви собі думаєте! – величався він перед своїми товаришами. Досі я ходив по селах, а завтра в білий день піду до міста і просто у торговиці Курку вкраду" [12:122].
Як говорив, так і зробив. Та не вкрав курки, а потрапив у халепу – пофарбувався і ледь залишився живим. Та хитрість і винахідливість допомогли стати Лисові царем звірів. Керував він звірами цілий рік. Та на роковини свого керування заснула його обережність. "Його серце було переповнене, його обережність заснула, і він, піднявши вгору морду, як не задзявкає по-лисячому!" [12:128]. Це був кінець. "І, не тямлячи вже ані про його добродійства, ані про його величну мудрість, а люті тільки за те, що так довго давали йому дурити себе, всі кинулися на нещасного Лиса Микиту і розірвали його на шматочки" [12:128].
В обох казках "Лис Микита" та "Лисиця і кіт" пихатість та зазнайство караються. Гинуть ті, хто насміхався над іншими, зухвало себе вів.
У світовій літературі є так звані "мандрівні сюжети". Особливістю цього явища є вбирання національних ознак того народу, який прийняв, "оживив", створив свої неповторні казки. Список використаних джерел 1. Жирмунський В.М. Гете в русской литературе. – Л.: Наука, 1982. – 558 с.
2. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. – М.: Высшая школа, 1989. – 406 с.
3. Градовський А. І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь. – К.: ППРВФ "Софія", 1998. – С.6.
4. Шиян А. П’єса-казка. К.: Держвид. худ.літ., 1956. – 146 с.
5. Мірошниченко Л.Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах. – К.: Ленвіт, - 2000. – 240 с.
6. Волков А.О. К теории традиционных сюжетов // Сравнительное изучение славянских литератур: М-лы конференции 18-20 мая 1971 года. – М.: Наука, 1975. – С. 303-314.
7. Шевчук М.В. Національно-специфічні засади обробки традиційних сюжетів /на матеріалі творчості Лесі Українки/ канд.філол.наук – Дисертація. – Житомир, 1999. – 205 с.
8. Лихачев Д.С. Национальное своеобразие и национальное разнообразие // Русская литература. – 1968. - № 1. – С. 61.
9. Кишкин Л.С. К вопросу о национальном своеобразии / Отклик на статью Д.С. Лихачева // Русская литература. – 1969. - № 2. – С. 212-215.
10. Афанасьев А.Н. Древо жизни: Избранные статьи. – М.: Современник, 1983. – 464 с.
11. Брати Грімм. Шипшина. – К.: Веселка, 1989. – 156 с.
12. Франко І. Твори в 50-ти томах, - К.: Наукова думка, 1979. – Т.20. – 483 с. Матеріал надійшов до редакції 19.03.2004 р. Масловская М.В. Украинская литературная сказка в контексте европейской.
В статье сравниваются украинская и европейская литературная сказки. Maslovska M.V. The Ukrainian Literary Fairy –Tales in the Context of the European Ones.
The article compares the Ukrainian fairy tales with the European ones.
Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
