|
§5. «Нова Європа» Р.Сетон-Вотсона Своєрiдною вiдповiддю на проект Ф.Науманна була пропозицiя “Нової Європи” вiдомого анґлiйського вченого-славiста Р.Сетон-Вотсона. Присвятивши себе в роки Першої cвiтової вiйни та повоєння полiтичнiй дiяльностi й цивiльнiй службi, вiн провадить величезну роботу, спрямовану на пiдтримку незалежностi слов’янських нацiй, що з’являлися на свiт з-пiд уламкiв Росiйської, Австро-Угорської та Оттоманської iмперiй. Сетон-Вотсон був вiдвертим прихильником безумовної самостiйностi України.
Ще в передвоєннi мiсяцi 1914 р. Сетон-Вотсон мав намiр вiдвiдати Росiю аби з’ясувати позицiї урядових кiл щодо майбутнього України, Польщi та Фiнляндiї, проте вiдмовився вiд поїздки, збагнувши з росiйської преси та зустрiчей з провiдними слов’янськими дiячами рiзних полiтичних та iдеологiчних спрямувань її цiлковиту безперспективнiсть: “Єдиний шлях, яким я можу привернути до себе ... офiцiйну й бiльшiсть неофiцiйної Росiї, є Totschweigen (смертельна мовчанка. — Авт.) щодо українського питання й зречення фiнiв. Dafuer bin ich nicht zu haben (У цьому я не бажаю брати участi. — Авт.)”. Влiтку цього ж року у Львовi Сетон-Вотсон зустрiчався з М.Грушевським, I.Франком, А.Шептицьким, К.Левицьким, С.Бараном, iншими видатними українцями. Сетон-Вотсон добре знав українську iсторiю, високо поцiновував українську культуру; Шевченка вiн називав “рутенським Бернсом”, Шептицького шанував за те, що “всю свою енерґiю вiн присвятив справi поширення освiти, вихованню активного й пристрасного патрiотичного клiру, плеканню мистецтва, лiтератури, полiтичної думки”; бiографи Сетон-Вотсона стверджують, що завжди “боротьба українцiв... супроти уряду Санкт-Петербурґа зустрiчала його мiцну пiдтримку”. У заснованому ним у жовтнi 1916 р. й редаґованому спiльно з Т.Г.Масариком часописi “Нова Європа”, в численних виступах в iнших засобах масової iнформацiї Сетон-Вотсон обстоює iдею “Нової Європи” iсторичними, культурними, економiчними, географiчними, військово-полiтичними чинниками. Саме створення незалежних України, Польщi, Литви, iнших держав вiдповiдатиме довготривалим iнтересам Європи, здiйснить мрiю багатьох народiв про державну незалежнiсть.
У вереснi 1917 року, розглядаючи в статтi “Проблема України” ситуацiю навколо України, Сетон-Вотсон наголошує, що українське питання є однiєю з головних причин, що призвели до Першої свiтової вiйни (вперше про це вiн скаже в жовтнi 1916 р.; перебiг вiйни довiв, що надалi iґнорувати цю проблему неможливо. Українське питання не модерна вигадка, але застарiла проблема Європи, “про що свiдчать численнi книги, присвяченi українським подiям, що були надрукованi анґлiйською вже XVII століття”.
Вдаючися до аналiзу українсько-росiйських вiдносин, Сетон-Вотсон доходить висновку, що витоки негараздiв належить шукати в Переяславських угодах, адже “неможливо уявити собi бiльшого контрасту полiтичних свiтоглядiв, нiж той, що iснував мiж цими двома сторонами. З одного боку, стояла стара Москва, в якiй автократiя, мiцна вже за напiвтатарських днiв, здобула додаткової моцi методами, запозиченими iз Заходу; з другого — вiльно зiткана республiканська органiзацiя, оперта на сутнiсно демократичнi мiсцевi iнституцiї. Як неможливо, щоб поєдналися вогонь з водою, так один iз цих супротивних типiв уряду був приречений на пiдпорядкування другому; за умов ХVIII століттяя перемога царату була ... невiдворотна”.
Пiсля унаочнення подiями 1917–1918 рр. намiрiв росiян щодо неросiйських народiв i вияву достеменного змiсту росiйської революцiї Сетон-Вотсон активно пропаґує необхiднiсть мiлiтарного втручання в росiйськi справи, яке б не лише зберегло мир у Європi й сприяло загальному роззброєнню, а й, спричинивши вiдновлення цивiльного порядку й демократiї, служило б iнтересам насамперед самої Росiї; росiйська революцiя для нього — неґацiя полiтичних принципiв анґлiйської, американської та французької революцiй, “пiдмiна в найширшому масштабi Власностi Крадiжкою”. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
