Studentam.net.ua

§1. Р.Челлен: Україна у Першій світовій війні

   Аналiзуючи 1915 р. у працi “Полiтичнi проблеми свiтової вiйни” причини, що призвели до спалаху вiйни та її можливi наслiдки, Р.Челлен зазначає, що одним з першочергових завдань вiйни має бути вирiшення проблем Схiдної Європи — вiд того, який баланс сил та конфiгурацiю кордонiв вона по собi залишить, залежатиме впродовж тривалого часу доля всiєї Європи. Характерною ознакою цiєї вiйни є вихiд на кiн свiтової iсторiї нової сили — расизму, адже Росiя вступила у вiйну пiд прапором вiдверто расистського гасла забезпечення панслов’янської расово-полiтичної єдностi. Перебiг подiй довiв, проте, що джерелом конфронтацiї в Схiднiй Європi є не расова ворожнеча мiж ґерманством та слов’янством, а зiткнення “азiйської безмежностi волi до влади”  вкупi зi сповiдуваним Росiєю примiтивним, “низьким” з етично-аксiологiчного погляду принципом раси та значно вищого принципу культури, розвитку, цивiлiзацiї. Расова приналежнiсть та солiдарнiсть не вiдiграють у цьому конфлiктi жодної ролi, адже нiмцi, слов’яни та фiнно-угорськi народи Європи, захищаючи високi європейськi вартостi, виступили спiльним фронтом супроти росiйської аґресiї, довiвши, що “єднiсть раси є химера”. Вiдчуття слов’янами приналежностi до європейської культури та намагання Росiї “перетворити панславiзм на панрусизм” спонукали їх узяти участь у спiльноєвропейськiй протиросiйськiй боротьбi, чим було продемонстровано “збанкрутiлiсть панславiзму як полiтичного чинника”. Шведський учений викриває, що саме замасковане панславiстською пропаґандистською демагогiєю бажання приєднати захiдноукраїнськi землi було причиною вступу Росiї у вiйну, тодi як “українське питання” загалом — однiєю з головних суперечностей, що призвела до вiйни: “Ми маємо... всi пiдстави зараховувати українське питання до одного з головних мотивiв свiтової вiйни”.
   Унаочнюючи на мапi розташування втягнутих у конфлiкт сил, хвилястою лiнiєю від гірла Вісли на Балтиці до Трієсту на Адриатиці, Р.Челлен маркує терени, на якi “в iм’я раси” зазiхає Росiя. Іншою лінією, що відокремлює Росію від Прибалтійських країн, білоруських та українських теренів (практично до Дону), він окреслив конфiгурацiю захiдного кордону Росiї, — межу, належну — “в iм’я культури” та Європи.
   Остання лiнiя є “культурний кордон” Європи: “що лежить на захiд вiд неї, належить в цiлому до Європи, як це доводить, попри расу, культура”. Р.Челлен енерґiйно пiдтримує проект полiтичних перевлаштувань в Європi нiмецького фiлософа Едварда фон Гартмана i не без задоволення констатує, що завдяки усвiдомленню європейцями своєї культурної спiльностi домаганням Росiї в Європi зреалiзуватися не призначено.
   Р.Челлен певний того, що слов’яни на власному досвiдi вже збагнули справжню сутнiсть “слов’янської” полiтики Росiї, для якої “iдеальний етнополiтичний мотив служить... досягненню реальної геополiтичної мети” “не зможуть вони залишатися слiпими щодо кричущої суперечностi мiж вустами Росiї, що спiвають пiсень про свободу усiх слов’ян, та її рукою, що вимахує батогом... — полiтика Росiї вдома ще не зазнала жодних змiн, поляки коцюрбляться пiд новими ударами, а над степами України й досi не побачити сходу ранкової зорi”.
   У повоєннiй працi “Великi держави та свiтова криза” (1920) Р.Челлен деталiзує свою вiзiю проблем Схiдної Європи. Росiя радянська, що вийшла з колиски “монгольськи пофарбованого московитського царизму”, є прямою спадкоємницею старої Росiї — “зворотного боку Європи, ушнурованого в єдину державу зi зворотним боком Азiї”; як i євразiйцi по ньому, Р.Челлен наголошує на специфiчнiй функцiї Росiї як посередницькiй ланцi мiж культурними свiтами Європи та Азiї.
   Вiдкидаючи аналогiї мiж полiетнiчними США та “Росiєю ста народiв”, Челлен звертає увагу на два моменти: контури теренового розташування народiв та їхню культурну рiзнорозвинутiсть. Перша особливiсть полягає у виразно середовому посiданнi великоросiв, оточених з усiх бокiв поясом чужинецьких народiв, до числа яких на заходi належать “шведи i фiнни, естонцi i нiмцi, латишi i литовцi, поляки, рутенцi i румуни. ... До числа чужих нацiй залучили ми також... рутенцiв, або “малорусiв”. У культурному вiдношеннi, проте, росiйське панування над цими народами “було, по сутi, зловживанням нижчої культури над вищою”; це панування забезпечувалося “полiтикою планомiрного гноблення вищих народiв на європейському кордонi та штучним i насильницьким змiшуванням (на вiдмiну вiд природного в Америцi), — що мало на метi зруйнувати буферний пояс супроти Європи i дати Росiї змогу навалитися всiєю її масою на Захiд. Саме це i є росiйська iдея”.
   Вiтаючи нацiонально-визвольну боротьбу неросiйських народiв та їхнє виокремлення в самостiйнi держави, Челлен проголошує: “результат (створення нових держав. — Авт.) вiдповiдає явно правильному напрямку: визволена нарештi вiд “козацької загрози” приймає Європа назад за свiй справжнiй культурний кордон свою власну Iрреденту”.