top_left_1

Studentam.net.ua

Курсові та дипломні роботи
top_right_1
top_left_2
Головна arrow Історія arrow Українська державність у ХХ столітті arrow §2. Х.Макіндер: Євро-Азія та Україна
top_right_2
top_left_3
top_right_3
§2. Х.Макіндер: Євро-Азія та Україна

§2. Х.Макіндер: Євро-Азія та Україна

   Незаперечно вагомим внеском Х.Макiндера до геополiтичної науки є iдея про уфiксовану розподiленiсть свiту на окремi зони, кожна з яких вiдiграє в iсторїї свою певну роль. У стислiй статтi 1904 р. “Географiчна вiсь iсторiї” вiн пропонує вiдмовитися вiд європоцентричного погляду на iсторiю й висуває гiпотезу, згiдно з якою справжньою пружиною iсторичних процесiв i змiн у свiтi виступає людськiсть континентальної маси, угрупована в центрально-пiвнiчнiй частинi Євразiйського суходолу включно з Середнiм Сходом, так зв. “осьовiй зонi” (“pivot area”), пiзнiше названiй ним “Осередньою землею” (“Heartland”).
   Зазираючи в глибiнь вiкiв, Макiндер доходить висновку, що єдиною константою всесвiтньої iсторiї можна вважати перманентний тиск Осередньої землi на зовнiшнi креси, який ставить iснування свiту включно з Європою в залежнiсть вiд Євразiї, пiдпорядковує загальну iсторiю її iмпульсам. Обставина, що всесвiтня iсторiя є лише побiчна до євразiйської, похiдна вiд неї, надала Макiндеровi змогу назвати Осередню землю географiчною вiссю iсторiї: перебуваючи поза iсторiєю, замкнена для неї та вилучена з її перебiгу, ця земля лише iнспiрує, провокує iсторичний процес, що обертається навколо умовного євразiйського полюса.
   Край безподiльнiй домiнацiї та пануванню в Осереднiй землi монголiв поклали за новожитної доби, на думку Макiндера, росiяни, якi, проте, перебрали на себе всi їхнi функцiї: “Росiя займає мiсце Монгольської iмперiї. Її тиск на Фiнляндiю, Скандинавiю, Польщу, Туреччину, Персiю, Iндiю та Китай заступає вiдцентровi рейди степовикiв... Навряд чи будь-яка можлива соцiальна революцiя змiнить її сутнiсне ставлення до великих географiчних меж її iснування”.
   Найвiдчутнiша загроза свiтовiй демократiї та свободi, ґарантованих зверхнiстю зовнiшньоєвразiйського оточення над його осереддям, виходить, проте, не з цього останнього, а з можливостi поєднання безмежних ресурсiв Євразiї з iнтелектуальним та органiзацiйним потенцiалом кого-небудь з представникiв пiвмiсячних смуг. Найбiльш вiрогiдним й водночас найкатастрофiчнiшим Макiндер вважав альянс Росiї та Нiмеччини.
   Якщо стаття 1904 р. була суто iнтелектуальним екзерсисом, вправою розуму кабiнетного ерудита, то написана у вирi революцiйних пертурбацiй та воєнних катаклiзмiв праця “Демократичнi iдеали та реальнiсть. Студiя з полiтики вiдбудови”, що побачила свiт 1919 року, просякнута життєвою турботою за долю миру й демократiї людини, що поєднала в собi досвiд вченого та полiтика-практика.
   Книга була написана з метою довести, що захист демократичних iдеалiв i вiдбудова на цих засадах Європи можливi лише з урахуванням реальностi, яка, складаючись не на користь лiберальних вартостей та традицiйного балансу сил, потребує негайного втручання. З подвоєною силою horreur sacrйе, священний жах навiювала Макiндеровi можливiсть поєднання ресурсiв Нiмеччини та Росiї, якi пiсля поразки у вiйнi та втрати територiй шукатимуть реваншу: останнє слово в їхнiх вiдносинах ще мало пролунати; їхнiй програш був наслiдком невизначенностi Нiмеччини щодо геостратегiчних прiоритетiв.
   Пильнiше придивляючись до перебiгу iсторичних процесiв, Макiндер дещо кориґує бачення рушiйних сил на “Свiтовому островi” — Євразiйському суходолi, взятому в його цiлiсностi. Вiн упевнюється, що ключем, справжнiм “сезамом” до дверей Осередньої землi є Схiдна Європа, тому контроль над нею має абсолютне, безумовне геостратегiчне значення: “Хто панує в Схiднiй Європi, той керує Осередньою землею: Хто панує в Осердній землi, той керує Свiтовим островом: Хто панує на Свiтовому островi, той керує свiтом”.
   Панування Росiї в Осерднiй землi базується на її владi в Схiднiй Європi; вiдтак логiка боротьби за свiтову гегемонiю, вiщує Макiндер, робить зiткнення iнтересiв Росiї та Нiмеччини в цьому ареалi фатально неминучим. Хоч як вирiшаться їхнi вiдносини — мiлiтарним конфлiктом чи, навпаки, поєднанням сил — Європа, в iм’я збереження iдеалiв демократiї та поступу, має рiшуче протидiяти усiм формам нiмецько-росiйських контактiв. “Якщо ми погодимось на щось менше за остаточне вирiшення Схiдного питання в його широкому сенсi, ми отримаємо лише перепочинок, й нашi наступники зiткнуться з потребою знову гуртувати лави для облоги Осередньої землi”.
   Найефективнiшим протективним засобом має бути державно-полiтичне перевлаштування Схiдної Європи на зразок Захiдної таким чином, щоби пiдвалинами її iснування стала система самостiйних нацiональних держав, “широкий клин незалежностi вiд Адрiатичного та Чорного морiв до Балтiйського” складений з Польщi, Чехословаччини, Угорщини, Юґославiї, Румунiї, Болгарiї та Грецiї. Догляд у цiй зонi, а також за усiма процесами навколо Осередньої землi має бути покладений на Лiґу Нацiй. Х.Макiндер наполягав, що в Схiднiй Європi має бути створена саме тричленна система держав: Нiмеччина — слов’янськi плюс пiвденно-європейськi держави — Росiя, а не двочленна, як, скажiмо, пропонував Ф.Науманн та його прихильники згiдно з планом “Середньої Європи”: Нiмеччина плюс слов’яни плюс пiвденноєвропейцi — versus Росiя: зiткнення Нiмеччини та Росiї в цьому разi було б неминучим.
   Попри те, що в книзi “Демократичнi iдеали...” Макiндер не вiдокремлював Україну в самостiйну державу — на вмiщенiй мапi її назва помiчена тими ж лiтерами, що й назви перелiченої сiмки, проте без окреслення лiнiї кордонiв (вiн добре розумiвся на реалiях i знав справжнє число ворогiв самостiйної України, щоби зайвого разу їх дратувати, посипаючи сiллю рани — створення незалежної України передбачалося його рекомендацiями урядовi. Вiдвiдавши за дорученням мiнiстра закордонних справ Д.Керзона Одесу та Новоросiйськ з повноваженнями Британського Верховного комiсара, вiн мав зустрiчi з провiдними полiтиками та вiйськовиками, зокрема з Денiкiним, якого намагався переконати (замарно) у визнаннi de-faсto новопосталих держав та схилити до спiвпрацi з поляками супроти бiльшовикiв. У рапортi урядовi та доповiдi на засiданнi кабiнету мiнiстрiв Макiндер пропонував створити “альянс прикордонних (себто тих, що отримали незалежнiсть по розпадi Росiйської iмперiї. — Авт.) держав включно з Україною” та лiґи цих держав з країнами Схiдної Європи, а також доводив доцiльнiсть створення широкої схiдноєвропейської антиросiйської та антибiльшовицької коалiцiї. План Макiндера був вiдхилений урядом, не дiстав вiн також особистої пiдтримки воєнного мiнiстра В.Черчілля. Сучасний дослiдник Б.Блаует зазначає в цьому зв’язку, що короткозорi полiтики, стурбованi радше очiкуванням найближчих виборiв, були просто нездатнi адекватно оцiнити вартiсть пропозицiї, що спиралась на футурологiчний аналiз з 25‑рiчним випередженням. Вiн вважає також, що саме ця позицiя Анґлiї була однiєю з причин, що призвели до руйнацiї молодої української держави: “Британiя усунулася, разом з нею вiдiйшла й пiдтримка, на яку сподiвалося багато потенцiйно самостiйних реґiонiв, як, наприклад, Україна”.
   Якщо, визначаючи за позицiєю Нiмеччини вирiшальну роль у балансi на терезах Осередня земля — креси, Макiндер остаточно не заперечував можливостi для неї iншого, поза комбiнацiєю з Росiєю, шляху, то стосовно Росiї вiн, не вагаючись, проголошував: “З Росiєю я не можу бачити миру для свiту. Байдуже, чи буде майбутнiм Росiї анархiя, чи тиранiя, чи рабство нiмцю; жодна з цих умов не в змозi спiвiснувати сьогоднi з демократiєю в свiтi”.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >

Замовити реферат, курсову або дипломну роботу

bottom_left
bottom_right
Studentam.net.ua © 2008-2021