|
Розробка уроку з біології. 11 клас. О.В.Тагліна Тема. Предмет і завдання екології.
Мета: показати предмет, завдання, методи екологи й місце цієї науки в системі природничих наукових дисциплін.
Обладнання та матеріали: таблиця зі схемою, в якій показане місце екології серед інших біологічних наук.
Базові поняття й терміни: екологія, предмет екології, методи екології, екологічні фактори, популяційна екологія, біогеоцєнологія.
Концепція уроку: показати екологію як науку, що вивчає системи надорганізменого рівня, науку, що займає особливе місце серед біологічних дисциплін, звернути увагу на методи, якими користується ця наука.
Тип уроку: комбінований. Структура уроку І. Організаційний етап - 2 хв.
II. Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності - 10 хв.
III. Вивчення нового матеріалу - 18 хв.
IV. Узагальнення, систематизація й контроль знань та вмінь учнів - 10 хв.
V. Домашнє завдання - 2 хв.
VI. Підведення підсумків уроку - 3 хв. ХІД УРОКУ І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ЕТАП II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ І МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Запитання до учнів
Як пов'язані, на ваш погляд, живі організми із середовищами, яких вони існують?
Який зміст ви вкладаєте в термін “екологія”?
Наведіть приклади, які показують, що люди, використовуючи слово “екологія”, вкладають у нього різний зміст. ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Розповідь учителя
1. Предмет і завдання екології. Показати екологію як надзвичайно диференційовану науку, що вивчає системи надорганізменого рівня. Звернути увагу на те, що без цієї науки неможливе ведення господарської діяльності, що вимагає екологічної експертизи й екологічного прогнозу.
2. Основні напрямки екологічних досліджень. Описати все різноманіття екологічних досліджень неможливо. Звернути увагу на два напрямки: екосистемний (вивчає особливості функціонування екосистем) і популяційний (вивчає популяції й угруповання).
3. Методи екологічних досліджень. Показати, що екологи можуть користуватися будь-якими методами різних наук для з'ясування місця того або іншого явища в екосистемі. Тому екологія має, напевне, найбільший арсенал методів дослідження.
IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ, СИСТЕМАТИЗАЦІЯ Й КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ УЧНІВ
Бесіда
Коли екологія оформилася як самостійна наука?
Що вивчає наука екологія?
Які екологічні напрямки ви запам'ятали?
Що таке екологічний моніторинг? Самостійна робота учнів
Дати відповіді на запитання
Як екологія взаємопов'язана з іншими біологічними науками?
Які екологічні проблеми вирішує екологічна наука?
V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1) Вивчити матеріал § 23 підручника [1].
2) Дати відповіді на запитання підручника [1], с 117, № 1—5. VI. ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ ДО УРОКУ ДЕФІНІЦІЇ ЕКОЛОГІЇ Екологія має безліч дефініцій. Найчастіше її визначають як науку про взаємини живих організмів і середовища їхнього існування. Термін “екологія” (від гр. oikos — “оселя”, “середовище” і logos — “вчення”) запровадив до наукового обігу 1866 року видатний німецький біолог Ернст Геккель. Згідно з його трактуванням, екологія — “це пізнання економіки природи, одночасне дослідження всіх взаємин живого з органічними й неорганічними компонентами середовища”. Після Геккеля поняття екології доповнювали різними значеннєвими відтінками, що розширювали чи звужували предмет цієї галузі знання. Поступово екологічні закономірності стали поширювати на сукупності організмів — популяцій, видів, багатовидових угруповань, нарешті, до живої природи загалом. Екологія набула статусу науки про організацію й функціонування надорганізмених біологічних систем усіх рівнів.
Загальна екологія має на меті об'єднання різноманітних екологічних знань на єдиному науковому фундаменті. її ядром є теоретична екологія, що встановлює загальні закономірності функціонування екологічних систем. Багато природних екологічних процесів відбуваються дуже повільно й зумовлені безліччю факторів. Для вивчення їхніх механізмів недостатньо одних натурних спостережень, потрібен експеримент. Експериментальна екологія забезпечує методичним інструментарієм різні розділи науки. Але можливості експерименту в екології обмежені, тому широко застосовується моделювання, зокрема математичне. Разом з обробкою інформації й кількісним аналізом фактичного матеріалу воно входить у розділ теоретичної екології, що має назву математичної екології.
Біоекологія — основна з екологічних наук. Головна її частина — системна екологія — екологія природних біологічних систем: особин, видів (аутоекологія); популяцій (популяційна екологія, чи демекологія); багатовидових угруповань, біоценозів (синекологія); екологічних систем (біогеоценологія, вчення про екосистеми).
Інша частина біоекології — екологія систематичних груп організмів — царств бактерій, грибів, рослин, тварин, а також дрібніших систематичних одиниць: типів, класів, рядів тощо.
Ще один підрозділ становить еволюційна екологія — вчення про роль екологічних факторів в еволюції. Геоекологія вивчає взаємини організмів і середовища існування з погляду їхньої географічної належності. Екологія людини — комплекс дисциплін, що досліджують взаємодію людини як індивіда (біологічної особини) й особистості (соціального суб'єкта) з природним і соціальним середовищем, яке її оточує. Екологія людини відрізняється від екології тварин різноманіттям засобів пристосування до середовища, наявністю цивілізації, культури. Соціальна екологія як частина екології людини — це об'єднання наукових галузей, що вивчають зв'язок суспільних структур із природним і соціальним середовищем їх оточення. До цього об'єднання належать: екологія людських популяцій, екологія народонаселення — екологічна демографія, екологія етносів та етногенезу — утворення рас і націй. До соціальної екології належить і екологія культури (цивілізації) як головна відмітна риса людського співтовариства. Вершиною цієї галузі знання є еволюційна (історична) екологія людства, що також входить до глобальної екології.
Методичну основу сучасної екології складає поєднання системного підходу, натурних спостережень, експерименту й моделювання. Різноманітність дослідницьких і прикладних завдань спричинює й різноманіття застосовуваних в екології методів.
Методи реєстрації й оцінки стану середовища є необхідною частиною будь-якого екологічного дослідження. До них належать метеорологічні спостереження; виміри температури, прозорості, солоності й хімічного складу води; визначення характеристик ґрунтового середовища, виміри освітленості, радіаційного фону, напруженості фізичних полів, визначення хімічного й бактеріального забруднення середовища тощо. До цієї ж групи методів варто віднести періодичне або безперервне спостереження — моніторинг — за станом екологічних об'єктів і за якістю середовища.
Методи кількісного обліку організмів, оцінки біомаси та продуктивності рослин і тварин лежать в основі вивчення природних угруповань. Для цього застосовуються підрахунки особин на контрольних майданчиках, в об'ємах води або ґрунту, маршрутні обліки, виловлення й мічення тварин, спостереження за їхніми пересуваннями за допомогою телеметрії та інші засоби аж до аерокосмічної реєстрації, чисельності стад, скупчень риби, густоти деревостою, стану посівів і врожайності полів.
Методи імітаційного моделювання, засновані на застосуванні сучасної обчислювальної техніки. Дедалі більшого значення набувають такі нові комп'ютерні методи, як застосування технології нейронних мереж і апарату теорії нечітких множин. Швидко вдосконалюються прийоми глобального моделювання, доведені до моделей, заснованих на проблемно-прогнозному підході. Вони дозволяють розглядати варіанти сценаріїв і будувати обґрунтовані . прогнози глобального розвитку.
Методи прикладної екології швидко розвиваються. З її допомогою можна здійснювати:
— створення геоінформаційних систем і банків екологічної інформації, що стосуються різних регіонів, територій, ландшафтів, агросистем, промислових центрів, міст;
— комплексний еколого-економічшій аналіз стану територій для екологічної діагностики й оздоровлення екологічної ситуації;
— проводити інженерно-екологічні пошуки, необхідні для оптимального розташування, проектування, будівництва й реконструкції цивільних і господарських об'єктів;
— здійснювати екологічно орієнтоване проектування господарських і цивільних об'єктів, засноване на принципах і розрахунках екологічної відповідності;
— знижувати коефіцієнти шкідливої дії виробничих комплексів, процесів, пристроїв і виробів. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
