Studentam.net.ua

2. Розвиток географічних ідей середини XIX століття

   Перша половина XIX століття стала епохою видатних успіхів природознавства. Теорія походження видів Ч.Дарвіна була в значній мірі обгрунтована на дослідженнях, проведених ним під час кругосвітньої подорожі в 1831-1836 рр. на кораблі "Бігль". Сам він писав про це плавання так: "Подорож на "Біглі" була найвидатнішою подією мого життя, що визначила увесь мій подальший життєвий шлях". У цій книзі Дарвін показав себе як геолог, географ, зоолог, океанолог, але перш за все широкий натураліст, що бачить природу в цілому і складні взаємозв'язки між окремими її явищами.
   Розвиток географічних ідей середини XIX ст. пов'язаний в першу чергу з іменами видатних німецьких географів О.Гумбольдта і К.Ріттера. О.Гумбольдт багато подорожував: по Амазонії, Андах, Центральній Америці, Європі, Уралі, Алтаї, Казахських степах і в багатьох інших місцях (Рис.32). Він – видатний теоретик природознавства, основоположник порівняльної фізичної географії. Використовуючи досягнення кліматології, Гумбольдт перший в науковій формі опрацював флористичний матеріал в географічному напрямі і фактично створив гео­графію рослин. У 1805-1807 рр. вий­шла його книга "Ідеї про географію рослин". Це була перша частина опису подорожі в Америку. У працях О.Гумбольдта покладено початок екологічної географії рослин. Опис колекції зібраної Гумбольдтом, зай­няв 16 томів. З багаточисельних його праць особливо виділяється книга "Картини природи" (Ansichten der Natur) (1808 р.), з якої видно, що для автора характерне цілісне сприй­няття природи. Порівняння різних місцевостей, які він безпосередньо досліджував, наштовхнуло його на ідею про закономірності зв'язків явищ природи (рельєфу, клімату, грунтів, рослинності тощо). Отже, Гумбольдт почав створювати вчення про ландшафти. Завдяки працям Гумбольдта формуються кліматологія і біогеографія. Використовуючи дані всього 57 пунктів, він вперше побудував карту ізотерм.
   Наслідком подорожі з Бонпланом була незакінчена праця "Подорож по тропічних областях Нового Світу" (30 т., 1807-1834 рр.).
   Головна праця Гумбольдта "Космос" (1845-1862 рр.) в 5-ти томах присвячена не тільки гео­графічним явищам – в ній автор прагнув пов'язати явища Землі і Всесвіту. Своє вчення про космос він розділив на дві частини – си­деричну (присвячену небесним яви­щам) і основну – телуричну, тобто фізичну географію. Він підкреслю­вав тісний зв'язок окремих оболонок земної кулі. Центральною задачею пізнання причинних зв'язків у земних явищах Гумбольдт вважав вивчення залежностей органічного життя від неживої природи.
   Сучасник Гумбольдта Карл Ріттер був переважно кабінетним ученим. Він теж підтримував ідею про цілісність природи, про необхідність історичного елемента в географії. Базуючись на фактах, він один з перших відкинув помилкову теорію безперервності гірських хребтів і відповідності всіх вододілів гребеням гір. Проте, майже всі дослідники наукової спадщини К.Ріттера відмічають протирічливість його поглядів, нечіткість у викладенні думок, нелогічність. Вірні, прогресивні ідеї розсіяні серед помилкових, що витікали з його ідеалістичного і релігійного світогляду. Основна його праця "Die Erdkunde" (Землезнавство) 1817-1859 рр., що складається з 19 томів, з яких перший присвячений Африці, а решта – Азії. Головною особливістю будови земної кори він вважав відмінність між континентальною і океанічною півкулями. Особливо звертав увагу Ріттер на форму материків і ступені їх горизонтального розчленування, як фактора, що визначає хід людської історії. Кожному материку надана відповідна форма, що забезпечує йому можливість відіграти певну роль в історії людства.
   Порівняльний метод у Ріттера також був підпорядкований його теологічним ідеям. Він вважав, якщо дві країни мають подібні природні умови, то їх роль у світовій історії має бути аналогічною.
   Важливою заслугою Ріттера було те, що його країнознавчі праці грунтувались на сумлінному критичному вивченні багаточисельних джерел. Але природу розглядав він переважно в зовнішніх рисах (рельєф, берегова лінія, гідросітка), клімату та органічному світу Ріттер приділяв мало уваги.
   Сучасники по-різному оцінювали праці Ріттера: одні перебільшували значення його праць, інші – відносились до них більш критично.
   Гумбольдт і Ріттер довгий час залишались великими авторитетами в області географії, причому на стан географії наступних десятиліть вплив Ріттера виявився сильнішим. Це сталося внаслідок кількох причин: – по-перше ідеї Гумбольдта не були оцінені належно його сучасниками, по-друге популярність ідей Ріттера полягала в їх великій доступності, більшій відповідності духу епохи. Таким чином, вплив Гумбольдта та інших авторів кращих фізико-географічних робіт середини XIX ст. слабо відбився на загальному стані георафії, зокрема на її викладанні у вищій і середній школах.
   У Росії розвиток географічної науки середини XIX ст. пов'язується з іменем П.П. Семенова (1827-1914 рр.). Він у 1856 р. здійснив подорож на Тянь-Шань, куди до нього ніхто з європейських вчених не проникав. З Верного він через Заілійський Алатау та Кунгей Алатау вийшов до озера Іссик-Куль, пройшов до західного його закінчення і через Боамську ущелину і верхів'я Чуйської долини повернувся до Верного. У 1857 р. йому вдалося вже проникнути вглиб Тянь-Шаню значно дальше, до витоку р.Сариджаза, що несе свої води в Центральну Азію. Крім того він перевалив хребет Терскей і вийшов до витоків Нарина. На зворотньому шляху від Іссик-Куля до Верного він знову пересік Кунгей Алатау та Заілійський Алатау (Рис. 33).
   Наукові результати подорожі в Тянь-Шань були досить вагомі.
   1. Семенов доказав помилко­вість поглядів про вулканізм гір Середньої Азії і Центральної Азії, яких дотримувався О.Гумбольдт.
   2. Він вперше для Середньої Азії показав зміну ландшафтів у горах і виділив на Тянь-Шані 6 природних висотних зон: степову, культурну або садову, хвойну або субальпійську, нижньоальпійську, верхньоальпійську, снігову (вище 3300 м). Ця лінія виявилась значно вищою, ніж в горах Європи, що пояснюється більшою сухістю клі­мату на Тянь-Шані. Гумбольдт вважав, що Семенов помилився у виз­наченні снігової лінії, а насправді на ряді хребтів Внутрішнього Тянь-Шаню і Паміру, як показали пізніші дослідження, вона ще вища.
   3. Було встановлене обширне гірське зледеніння в Середній Азії, що було важко допустити, бо Тянь-Шань оточений пустелями.
   4. Семнов виправив помилку К.Ріттера і Гумбольдта, які вважали, що р.Чу витікає із озера Іссик-Куль, а також, що Боамська ущелина є долиною прориву.
   5. Семеновим були досліджені геологічна будова і рельєф Північного Тянь-Шаню. Назви хребтів Джунгарський і Заілійський введені в літературу Семеновим.
   6. Семенов відкрив європейцям Тянь-Шань. Він був першим з європейських вчених, які проникли туди і описали його природу. На честь 50-річчя подорожі Семенова з 1906 р. його офіційно стали іменувати Семеновим-Тянь-Шанським. У 1888 р. він здійснив ще одну подорож в Туркестан, звіт про яку був опублікований.
   Семенов довгий час очолював Російське Географічне товариство і організував чимало експедицій, зокрема М.М.Пржевальського, Миклухо-Маклая та ін.