Studentam.net.ua

2. Географія у стародавній Греції

   Про географічний кругозір стародавніх греків можна судити з праць мандрівників, філософів, відомостей купців, військових походів. З розпадом первісно-общинного ладу і формуванням рабовласницького в Греції (VIII-VI ст.до н.е.) виникають міста-держави, розвивається мореплавання, торгівля і колонізація. Протягом цього часу греки заснували численні колонії на берегах Середземного та Чорного морів (в тому числі Ольвію, Танаїс, Пантикапей). Розвивається писемність, яка стала могутнім рушієм прогресу. Розумова праця відділилась від фізичної і це послужило передумовою для розвитку науки. У цей час центром наукової думки став Мілет, де виникла так звана іонійська або мілетська філософська школа, що дала перших мислителів-матеріалістів Фалеса, Анаксімандра та ін.
   Фалес цікавився насамперед тим, що відбувається між небом і землею. Він був прагматиком. Зокрема хотів, щоб кораблі могли доставляти в порт вантажі і тому прагнув дізнатись чому випадає дощ, що таке вітер, що таке зорі, по яких можна орієнтуватись кораблям. Фалес багато мандрував, він відвідав Єгипет, Середню Азію та ін. Він прагнув зібрати в цих країнах рештки стародавніх знань, зокрема побільше відомостей про небо й землю. Фалес на підставі спостережень будує гіпотези. Світила він вважає не богами, як це було до нього, а природними предметами. Він перший пояснив причину затемнення Сонця. Фалес ніколи не послуговувався богами чи міфами. Про планети він говорить як про предмети матеріальні. Фалес і перші іонійські вчені прагнули встановити з якої матерії складається світ. Він вважає воду споконвічним елементом, з якого виникла Земля. Все виникає з води і знову перетворюється у воду. Фалес розвивав математичний метод у науці. Він доказав, що кут вписаний в півколо, завжди прямий, тобто, якщо з’єднати крайні точки півкола з будь якою точкою на цьому півколі, то дві прямі завжди утворюють прямий кут. Так поступово греки створили геометрію, що викликалось потребами архітектури і судноплавства. Фалес вважав Землю плаваючою у воді, а воду – першоосновою матеріального світу. Учнем Фалеса був Анаксімандр (610-546 р. до н.е.), який надав початку матеріалістичному вченню про Всесвіт як сукупність безлічі світів, безкінечний в просторі і часі. Землю разом з оточуючими її небесними світилами він вважав одним з таких “світів”. Земля, на його думку, висить без всякої опори і має форму циліндра висотою в три рази меншою, ніж діаметр. На одній з площин живуть люди.
   З розвитком мореплавання і торгівлі виникли перші географічні описи місцевості, що звались періодами. Іонійським вченим належать і перші карти. Вважають, що першим випустив у світ географічну карту Анаксімандр, яку пізніше деталізував Гекатей. Із різних писемних джерел відомо, що Анаксімандр розділив диск Землі на дві половини – північну і південну, які розмежовані між собою морями Середземним, Мармуровим, Чорним та Азовським. Із зовнішньої сторони суша омивалась водами Океану. З великих річок на цій карті були показані Істр (Дунай) та Ніл. Це була перша карта ойкумени (так стародавні греки називали обжиту сушу). Анаксімандр написав “Про природу”, “Сфера”, “Про нерухомі зірки”, “Карта Землі”.
   Сучасник Анаксімандра Гекатей не був філософом, а мандрів­ником, автором декількох творів, з яких до нас дійшли “Генеалогія” та “Землеопис”. Крім того він вигравірував на мідній блясі карту Землі. Гекатей виділив три частини світу: Європу, Азію та Лівію (Африку). Межу між Європою та Азією він провів по р.Ріоні, а між Азією і Лівією по нижній течії р.Ніл. Крім того, Гекатей досить детально зобразив на карті береги Чорного моря, на схід від нього – гори Кавказ, Каспійське море, а ще далі на крайньому сході – Індію. На заході Гекатею були відомі стовпи Геракла, Іберійський півострів.
   Таким чином, уже в VI ст. до н.е. у вивченні Землі намітились два напрями – загальноземлезнавчий та країнознавчий.
   У V ст. до н.е. кругозір греків дещо розширився завдяки зв’язкам із Скіфією, Ближнім Сходом, Єгиптом. Багато мандрували Геродот, Демокріт, Платон.
   Геродот (нар. прибл. 480 р. до н.е.). Заголовок його праці “Історія” на той час означало дослідження. Його цікавило все: природа, віри, звичаї, географічні відкриття, межі земель, витоки великих річок і скрізь насамперед діяльність людини, умови її існування, фізичний вигляд, розваги, боги, минуле, і т.д. Геродот багато подорожував і все побачене і почуте записував і опубліковував. Часто почуте без критичного аналізу він заносив у тексти. Таким чином в його працях містилися достовірні факти і різні повідомлення сумнівної вартості. Він відвідав Вавілон, Єгипет, Скіфію та ін. Склав карту, де були зображені Європа, Азія, Лівія, Аравія, Індія... (Рис.18).
   Вавілон був найбільшим містом античного світу з прямими вулицями, що перетинались під прямим кутом, з 3-4-поверховими будинками, небаченими в Греції. Землю Геродот уявляв собі у формі диска. Геродот відвідав грецькі міста на березі Чорного моря, жив певний час в Ольвії, важливому торговому центрі в нижній течії Дніпра.
   Багато повідомлень Геродота, які тривалий час вважались сумнівними і просто брехливими, виявились внаслідок археологічних розкопок на Сході достовірними.
   Одним з найвидатніших досягнень античної науки була ідея про кулястість Землі. Учені класичної Греції не мали чіткої уяви про співвідношення суші і океану, про розміри та обриси ойкумени.
   Демокріт (нар. біля 460 р. до н.е.). Він кинув світу велике слово атом. Він писав про все: праці з математики, біології, фізики, моралі, з філологічних проблем, з історії літератури і музики. Демокріт вважав Землю одним із багатьох світів, що утворилася в безмежному просторі. Існує безліч інших світів, в котрих можуть бути свої сонця, планети і зірки, шо можуть знаходитися в стадії формування або зникнення. Про людину Демокріт писав, що вона була дитям випад­ ку, яке зародилося у воді і намулі. Демокріт був матеріалістом і відстоював теорію пізнання.
   Перша диференціація наукових знань почалась в епоху еллінізму (338-31 рр. до н.е.). До цього етапу відноситься діяльність Арістотеля.
   Арістотель (384-322 рр. до н.е.) певний час був учителем О.Маке­донського. Потім в Афінах заснував Лікей, де викладав приблизно 12 років різні науки. Арістотель прагнув пізнати світ у цілому, пізнати природу та істоти, що вона містить, проникнути в зміст природи і передати це іншим людям. Він займався логікою і біологією, метафізикою і етикою, психологією і теологією, географією і астрономією і так, що вони були об’єднані в струнку систему. Біологічні трактати складають біля 1/3 його праць, що збереглися. Вражає численність повідомлень, їх ретельність і в більшості випадків їх точність. Арістотель безсумнівно засновник біології.
   У своїх творах він часто опирався на практичний досвід і експериментальні дані. Землю Арістотель уявляв кулястою і невеликою в порівнянні з Всесвітом. На доказ кулястості Землі він вказував про круглу форму тіні під час місячних затемнень і на зміну зоряного неба при переміщенні з півночі на південь. Арістотель вважав, що Земля знаходиться в центрі Всесвіту. Завдяки авторитету Арістотеля ця думка панувала протягом 2-х тисяч років. Практично все відоме на той час з географії було узагальнене в його книзі “Метеорологіка”. В якійсь мірі Арістотель родоначальник гідрології, океанології. У праці “Про небо” він наводить докази кулястості Землі. У одній з глав “Метеорологіки” йде мова про зміну земної поверхні, тобто про трансгресії і регресії, про кругообіг води із Чорного моря в Середземне, солоність води, зональність Землі. Арістотель виділяє 5 зон, з яких тільки дві обжиті. “Метеорологіка” Арістотелля – це по суті початки загального землезнавства. Проте просторовий кругозір Арістотеля мало чим відрізняється від його попередників.
   Внаслідок походів О.Македонського греки проникли далеко на схід, дійшли до Індії та Середньої Азії. В Африці греки проникли до злиття Білого і Голубого Нілу та інші райони.
   Піфей. Серед численних мандрівок III ст. до н.е. були не тільки торгові, але й справжні наукові експедиції. Подорож марсельця Піфея співпадає з останніми роками правління О.Македонського (325-320 рр. до н.е.). Піфей відкрив Олов’яне море (Ла-Манш), Янтарне море (Північне море). Мета Піфея була розвідати шлях з Ла-Маншу та з Північного моря і ознайомитись з країнами, що облямовують ці моря. До нього лише фінікійці проникали в ці краї. Подорож відбулась між 328 і 321 рр. до н.е. Піфей причалив у країни олова (Корнуел). Протягом шести тижнів він плавав вздовж західного берега Британії по Ірландському морю і досяг північної окраїни Шотландії. На підставі цього Піфей твердив, що Британія великий трикутний острів, більший ніж Сіцілія. Кілька разів Піфей висаджувався на берег, вимі­рював висоту припливу, записував все про звичаї жителів. Пізніше експедиція проникла в Янтарне море і через тиждень досягла гирла великої ріки (Ельби), потім зупиняється на Фрізьких островах. Звідси Піфей поплив далі, пройшовши мимо Ютландії у протоку Скагеррак і повернув на північ, підійшов до скелястих берегів Норвегії (Фула як називали її аборигени). Піфей обстежує Фулу, особливо фіорди і доходить аж до Тронхейма. Після восьмимісячного плавання експе­диція повернулась в Масалію. Піфей написав працю “Кругосвітна подорож”, що була підсумком географічних знань тієї епохи.
   Піфей був одночасно мандрівником, купцем і вченим. Він цікавився виробництвом, ринками і в той же час визначає довготи і широти місцевостей, де причалював, відмічає віддалі між пунктами пройденого шляху. Він помітив зв’язок між висотою припливів і фазами Місяця.
   Праці Піфея високо оцінили вчені елліністичної доби, зокрема Гіппарх, Ератосфен.
   З початку III ст. до н.е. провідну позицію в науці займає Олександрія (Єгипет), де була велика наукова бібліотека. До олександрійської школи належить Евклід, Архімед, Гіппарх (математики і астрономи), географи Ератосфен, Страбон, Птолемей. це був період найбільшого розквіту елліністичної культури, Перед ученими стояло ряд питань – це положення ойкумени на сферичній поверхні Землі та розміри земної кулі. Торгові зв’язки вимагали точних даних про географічне положення гаваней, протяжність сухопутних і морських шляхів, природних умов та ресурсів різних районів обжитої Землі. Відповіді на ці питання намагався дати олександрійський вчений Ератосфен (276-194 рр. до н.е.).
   Ератосфен – один з найвидатніших представників географічної науки, видатний бібліотекар Олександрії. Ератосфен використавши наявні координати географічних пунктів, склав карту з градусною сіткою. Меридіани проводив з’єднуючи пункти, де полудень був в один і той же момент (тобто вони мали однакову довготу), а паралелі – з’єднуючи пункти, що мали однакову широту, тобто однакову висоту Полярної зірки над горизонтом. Ератосфен знав, що океани – це одне ціле, а материки розташовані в ньому як острови. Він відмічає аналогію морських припливів і відпливів Індійського і Атлантичного океанів і робить висновок про можливі плавання з Іспанії в Індію. Цей проект був здійснений пізніше Васко-да Гамою. Ератосфен розрізняє на Землі ще точніше ніж Арістотель кліматичні зони: дві холодні, межею яких є північне полярне коло і південне полярне коло, дві помірні зони – між полярними колами і тропіками і жарку – зона між тропіками.
   Ератосфен виміряв довжину кола Землі. Він почав з припущення, що сонячні промені, які падають на землю паралельні між собою. Крім того, він помітив або дізнався, що в день літнього сонцестояння в Сієні (Асуан) опівдні стрілка сонячного годинника не дає тіні (Сонце також можна побачити з дна глибокої криниці). Це означає, що Сонце в зеніті. Отже, теоретично опівдні промінь Сонця пройшовши через Сієн, доходить до центра Землі. Сієн знаходиться на тому ж меридіані, що й Олександрія. Ератосфен виміряв тоді кут a, який опівдні того ж дня утворений променем Сонця і лінією, що йде від зеніту Олександрії до центру Землі. На основі теореми про пряму, що перетинає дві паралельні лінії під двома рівними кутами a=a₁ , вершина якого знаходиться в центрі Землі, а дві його сторони визначаються зенітом Сієна і Олександрії. Кут a₁ це 1/50 довжини меридіана 7⁰12. Помноживши 50 на 5000 стадіїв (792 км) (віддаль між Сієном і Олександрією) отримав довжину меридіана 40050 км. Ератосфен помилився лише на 50 км. Це тому, що Сієн і Олександрія не знаходяться точно на одному і тому ж меридіані та й віддаль не точно виміряна. Але сам метод досить точний. Свої географічні пошуки Ератосфен виклав у праці “Географія”, яка втрачена.
   Ератосфен винайшов календар, його ввів Ю.Цезар у 1 столітті. Календар базується на році в 365 діб, 6 годин і з високосною системою.
   Ератосфену належить ідея і перша спроба фізико-географічного районування. Отже, Ератосфен поєднав у географії дані математики, фізики, історії, природознавства і зробив географію точною наукою. Довгий час картографічні та географічні ідеї Ератосфена служили основою для дальніших поколінь вчених. Саме він твердив, що пливучи на захід від Піренейського півострова, можна досягнути Індії. Цією ідеєю керувався через 1700 років Х.Колумб.