|
1. Географія у стародавніх народів Асірії, Вавілонії, Індії, Китаю Про характер географічних уявлень первісного суспільства можна судити лиш здогадно, бо писемні докази цієї епохи відсутні. Просторовий кругозір первісних племен був обмежений. Він дещо розширився з першим розподілом праці (переважно за рахунок обмінової торгівлі). Основні знання природи первісна людина черпала із свого безпосереднього виробничого досвіду. Можна вважати, що елементи географічних знань займали 1-е місце в загальній сумі уявлень первісної людини про оточуюче середовище. Проте гостра спостережливість і відносно обширне знання окремих фактів поєднувались з слабким абстрактним мисленням. Пройшли тисячоліття перш, ніж люди навчились знаходити в хаосі фактів зв’язок, розрізняти причину і наслідок, робити узагальнення.
З розпадом первісно-общинного ладу виникають масові пересування племен, війни, утворюються народності, розвивається торгівля.
У III тисячолітті до н.е. виникли перші рабовласницькі держави Ебла, Шумерів, Асірії, Вавілонії, Індії, Китаю.
У середині II тис. до н.е. єгипетські завоювання поширились до Малої Азії та Європи. Єгиптяни знали, що південніше Нубії знаходяться заселені області, де живуть чорні люди. До 2500 р. до н.е. в Єгипті виникли зачатки наукових знань, бо проводилось межування земель, будівництво пірамід, стали регулярно проводитись астрономічні спостереження (з метою визначення строків різних сільськогосподарських робіт). Єгиптяни досить точно визначили тривалість року і ввели сонячний календар, навчились передбачати сонячні затемнення та ін.
Чимало відкриттів зробили фінікійці. Займаючи проміжне положення між Єгиптом і Вавілонією, фінікійці плавали по Середземному морю, відкрили Кіпр, Кріт, Сіцілію, Сардінію, Балеарські о-ви, Корсіку, Мальту та ін. Більшість з них колонізували. Вони ж заснували Карфаген, відкрили атлаські гори, Піренейський півострів, де заснували місто Малагу, проникали на Балкани та інші частини південної Європи. Виходили вони і в Атлантику.
Ранні рабовласницькі держави Індії ще в II тисячолітті до н.е. вели караванну і морську торгівлю з Іранськими країнами і Месопотамією. У III ст. до н.е. цар Ашока використовував буддійських монахів як місіонерів і розвідників, щоб підкорити своєму впливові сусідні країни. Буддійські місіонери проникали в Тібет, де заснували ряд монастирів, в Індокитай. Індійські мореходи здійснювали географічні відкриття в морях Південної та Південно-Східної Азії, відкрили ряд островів Індонезії, колонізували о.Цейлон. Буддійські місіонери проникали також в Сірію, Грецію, Єгипет, Лівію. Тема мандрівок займала значне місце в стародавньому епосі. До таких відносяться грандіозні епічні індійські поеми “РАМАЯМА” та “МАХАБХАРАТА”, що створювались протягом ряду століть (мабуть в IV-III ст. до н.е.). У “РАМАЯМІ” із значною частиною міфології описано всю відому тоді індусам Землю, а в “МАХАБХАРАТІ” перелічені головні гори, ріки, моря, наводяться відомості про індійські держави та племена.
Географічний кругозір китайців до II ст. до н.е. обмежувався східною територією теперішнього Китаю. Вони непогано знали побережжя, плавали по окраїнних морях Тихого океану, відвідували Японські о-ви, Індокитай, частково завоювали його. Про сусідні з ними північні країни китайці мало що знали. Звідси якраз багато століть на Китай нападали кочівники. Для захисту від них у IV ст. до н.е. китайці почали будувати велику стіну в передгірній місцевості на захід від меандри р.Хуанхе. Пізніше вони продовжили її до Ляодунської затоки, а на захід – вздовж південних границь пустині Алашань. Перші достовірні відомості про країни Центральної і Середньої Азії китайці отримали після дипломатичної подорожі Чжан Цяня (138-126 р. до н.е.), який побував у степах і пустинях Центральної Азії, на Тянь-Шані, Памірі. Він перший вказав, що з Китаю в Індію ведуть зручні південно-західні гірські дороги. У Китаї ще в I тис. до н.е. існували спеціальні географічні твори або географічні розділи у творах з історії чи економіки. Найдавніші з них “ЮЙГУН” (VIII-v ст. до н.е.), де наявні короткі відомості про територію Китаю (рельєф, гідрографію, господарство). Опис складений по 9 областях, які до певної міри відображають природні відмінності країни і можуть розглядатися як перша спроба районування. В іншому творі “ГУАНЬЬ-ЦЗИ” (300 р. до н.е.) є глава присвячена класифікації земель з певною агрохімічною характеристикою.
У перших рабовласницьких державах стародавнього сходу складались і карти, що служили кадастровим, військовим і торговим цілям. Одна з них (2500 р. до н.е.) це глиняна табличка з досить схематичним зображенням північної частини Дворіччя з рікою Євфрат та гірськими пасмами. На пізнішій вавілонській карті (500 р. до н.е.) зображена Земля у вигляді диска, оточеного океаном, з центром у Вавілоні. Існували картосхеми у стародавніх єгиптян та китайців.
Уявлення про природу культурних стародавніх народів були дуже перемішані з міфологією. Ще в III тис. до н.е. шумери складали міфи про створення світу, потоп та рай. Віра в прямий вплив світил на долю людей породила астрологію. Спостереження над горизонтом сформували погляд про Землю як про нерухомий плоский диск, що знаходиться в центрі світу. Стародавнім єгиптянам Земля уявлялась плоским витягнутим прямокутником, оточеним зі всіх сторін горами. На вавілонській карті Земля зображена у вигляді круглого острова, оточеного таємничою рікою (океаном), за якою проживають душі предків. У подібній, але дещо поетичній формі походження Землі описано у священних книгах брамінів “ВЕДАХ”: Земля виникла з води і схожа з розквітлим лотосом, одну з пелюсток якого утворює Індія.
Взаємний вплив стародавніх культур був дуже обмежений. Досягнення народів Асіро-Вавілонії та Єгипту перейшли до греків, а від них до римлян та ін. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
