Studentam.net.ua

      Принципи складання і основні види психокорекційних програм.
      Основні вимоги до складання психокорекційних програм.
      Оцінка ефективності психокорекційних заходів.


       Принципи складання і основні види психокорекційних програм.
      Ми розглядаємо психологічну корекцію в двох планах: в широкому – як комплекс психолого-педагогічних впливів, спрямованих на виправлення в дітей недоліків у розвитку, і у вузькому –як метод психологічного впливу, спрямований на розвиток психічних процесів і функцій в дитини і гармонізацію розвитку його особистісних властивостей.
      Психокорекційні технології – це сукупність знань про способи і засоби проведення психокорекційного процесу. Психокорекційний процес- складна система, що включає в себе як стратегічні, так і тактичні задачі. В тактичні задачі входить розробка методів і психокорекційних технік, форма проведення корекційної роботи, підбір і комплектування груп, тривалість і режим занять.
      Корекційна робота з дитиною повинна будуватися не як просте тренування вмінь і навичок, не як окремі вправи по вдосконаленню психологічної діяльності,а як цілісна усвідомлена діяльність. При цьому необхідно проводити корекційну роботу як із самою дитиною по зміні її окремих  психологічних утворень, так і з умовами життя, виховання і навчання, в яких знаходиться дитина.
      Розглянемо стратегічні задачі, так як вони є загальними для всіх дітей з проблемами в розвитку.
      В практиці психокорекційної роботи традиційно виділяють три основні моделі корекції: загальна, типова, індивідуальна (А.А.Осіпова, 2000)
      Загальна модель корекції – це система оптимального вікового розвитку особистості в цілому. Вона включає в себе охоронно-стимулюючий режим для дитини, відповідний розподіл навантажень з врахуванням психічного стану, організацію життєдіяльності дитини в школі, в сім’ї та інших групах.
      Типова модель корекції основана на організації конкретних психокорекційних впливів з використанням різних методів: ігротерапії, сімейної терапії, психорегулюючих тренувань.
      Індивідуальна модель корекції орієнтована на корекцію різних порушень в дитини чи підлітка з врахуванням його індивідуально-типологічних, психологічнихособливостей. Це досягається в процесі створення індивідуальних психокорекційних програм, спрямованих на корекцію наявних недоліків з врахуванням індивідуальних факторів.
      Загальна модель психокорекції орієнтована на профілактичну роботу з дитиною, типова модель – на оптимізацію, стимулювання психічного розвитку, а індивідуальна модель – на корекцію недоліків в розвитку дитини з врахуванням індивідуально-психологічних особливостей.

      Принципи побудови корекційних програм визначають стратегію, такти­ку їхньої розробки, тобто визначають цілі, задачі корекції, методи і засоби психологічного впливу.
      Складаючи різного роду корекційні програми, необхідно спиратися на принципи:
      - системності корекційних, профілактичних і розвивальних задач;
      - єдності діагностики і корекції;   
      - пріоритетності корекції причинного типу;
      -  діяльнісний принцип корекції;                                 
      - урахування вікових, психологічних й індивідуальних особливостей дитини;
      - комплексності методів психологічного впливу;
      - активного залучення соціального оточення до участі в корекційній про­грамі;
      - опори на різні рівні організації психічних процесів;   програмованого навчання;
      - зростання складності;
      - урахування обсягу і ступеня різноманітності матеріалу;
      - урахування емоційного забарвлення матеріалу.
      Принцип системності корекційних, профілактичних і розвивальних задач відбиває взаємозв'язок розвитку різних сторін особистості дитини і гетерохронність (нерівномірність) їхнього розвитку.
      Іншими словами, кожна якість дитини знаходиться на різних рівнях роз­витку у відношенні різних його аспектів — на рівні благополуччя, що відпо­відає нормі розвитку; на рівні ризику, що означає загрозу виникнення потен­ційних труднощів розвитку; і на рівні актуальних труднощів розвитку, що об'єктивно виражається в різного роду відхиленнях від нормативного ходу розвитку.
      У цьому факті виявляється закон нерівномірності розвитку. Тому відста­вання і відхилення в розвитку деяких сторін особистості закономірно приве­дуть до труднощів і відхилень у розвитку інтелекту дитини і навпаки. На­приклад, нерозвиненість навчальних і пізнавальних мотивів і потреб з висо­кою імовірністю призводить до відставання в розвитку логічного операційно­го інтелекту.
      Під час визначення цілей і задач корекційно-розвивальної роботи не мож­на обмежуватися лише актуальними проблемами і труднощами розвитку дитини, а потрібно виходити з найближчого прогнозу розвитку.
      Вчасно прийняті превентивні міри дозволяють попередити різного роду відхилення в розвитку. З іншого боку, взаємозумовленість у розвит­ку різних сторін психіки дитини дозволяє значною мірою оптимізувати розвиток за рахунок інтенсифікації сильних сторін через механізм ком­пенсації. Крім того, будь-яка програма психологічного впливу на дити­ну повинна бути спрямована не просто на корекцію відхилень у розвит­ку, на їхнє попередження, але і на створення сприятливих умов для най­повнішої реалізації потенційних можливостей гармонійного розвитку особистості.
      Таким чином, цілі й задачі будь-якої корекційно-розвивальної роботи по­винні бути сформульовані як система задач трьох рівнів:
      корекційного — виправлення відхилень і порушень розвитку, вирішення труднощів розвитку;
      профілактичного — попередження відхилень і труднощів у розвитку;
      розвивального — огп имізація, стимулювання, збагачення змісту розвитку.
      Тільки єдність перерахованих видів задач може забезпечити успіх і ефек­тивність корекційно-розвивальної роботи.
      Принцип єдності діагностики і корекції відображає цілісність процесу надання психологічної допомоги.
      Принцип реалізується у двох аспектах.                                                              
      1. Здійсненню корекційної роботи обов'язково повинен передувати етап комплексного діагностичного обстеження, що дозволяє виявити характер та інтенсивність труднощів розвитку, зробити висновок про їхні можливі при­чини і на підставі цього висновку сформулювати цілі й задачі корекційно-розвивальної програми.
      Ефективна корекційна програма може бути побудована лише на основі ретельного психологічного обстеження. У той же час найточніші діагнос­тичні дані безглузді, якщо вони не супроводжуються продуманою системою психолого-педагогічних корекційних заходів.
      2. Реалізація корекційно-розвивальної програми вимагає від психолога постійного контролю динаміки змін особистості, поведінки і діяльності, емо­ційних станів, почуттів і переживань дитини. Такий контроль дозволяє вне­сти необхідні корективи в задачі програми, методи і засоби психологічного впливу на дитину. Інакше кажучи, кожен крок у корекції має бути оцінений з точки зору його впливу з урахуванням кінцевих цілей програми.
      Таким чином, контроль динаміки й ефективності корекції, у свою чергу, потребує постійної діагностики упродовж корекційної роботи.
      Принцип пріоритетності корекції причинного типу. Виділяють два типи корекції залежно від її спрямованості: симптоматичну і каузальну (причинну).
      Симптоматична корекція спрямована на подолання зовнішньої сторо­ни труднощів розвитку, зовнішніх ознак, симптомів цих труднощів. Корек­ція причинного (каузального) типу, навпаки, передбачає усунення і ніве­лювання причин, що породжують проблеми і відхилення. Очевидно, що тільки усунення цих причин може забезпечити найповніше розв'язання проблем.
      Робота із симптоматикою, якою б успішною вона не була, не зможе до кінця розв'язати труднощі, які переживає дитина. Показовим у цьому відно­шенні є приклад з корекцією страхів у дітей. Застосування методу терапії малюванням дає значний ефект у подоланні симптоматики страхів. Однак у тих випадках, коли причини виникнення страхів дітей лежать у внутрішньосімейних відносинах і пов'язані, наприклад, з емоційним неприйняттям ди­тини батьками і глибинними афективними переживаннями, ізольоване зас­тосування методу терапії малюванням дає лише нестійкий, короткочаснийефект.
      Звільнивши дитину від страху темряви і небажання залишатися самій у кімнаті, через деякий час ця сама дитина може звернутися до вас, але вже з новим страхом, наприклад висоти. Тільки успішна психокорекційна робота з причинами, які зумовлюють страхи і фобії (у цьому випадку робота з опти-мізацією дитячо-батьківських відносин), дозволить уникнути відтворення симптоматики неблагополучного розвитку.
      Принцип пріоритетності корекції каузального типу означає, що пріори­тетною метою проведення корекційних заходів повинно стати усунення при­чин труднощів і відхилень у розвитку дитини.
      Діяльнісний принцип корекції. Теоретичною основою є положення про роль діяльності в психічному розвитку дитини, розроблене у працях О. М. Леонтьєва, Д. Б. Ельконіна. Діяльнісний принцип корекції визначає тактику проведення корекційної роботи через організацію активної діяльності дитини, у ході якої створюється необхідна основа для позитивних зрушень у розвитку її особистості. Корекційний вплив завжди здійснюється в контексті тієї чи іншої діяльності дитини.
      Принцип урахування віково-психологічних та індивідуальних особ­ливостей узгоджує вимоги відповідності психічного й особистісного розвит­ку дитини віковій нормі і визнання факту унікальності і неповторності конк­ретної особистості. Нормативність розвитку слід розуміти як послідовність зміни вікових періодів, стадій онтогенетиченого розвитку.
      Урахування індивідуальних особливостей особистості дозволяє наміти­ти в межах вікової норми програму оптимізації розвитку для кожної конкрет­ної дитини.
      Корекційна програма не може бути знеособленою чи уніфікованою. На­впаки, вона повинна створювати оптимальні можливості для індивідуалі­зації та утвердження самості.
      Принцип комплексності методів психологічного впливу закріплює не­обхідність використання всього розмаїття методів, технік і прийомів з арсе­налу практичної психології.
      Принцип активного залучення найближчого соціального оточення до участі в корекційній програмі визначається найважливішою роллю людей з найближчого кола спілкування в психічному розвитку дитини.
      Система відносин дитини з близькими дорослими, особливості їхніх міжо-собистісних стосунків і спілкування, форми спільної діяльності, способи її здійснення є основним компонентом соціальної ситуації розвитку, визнача­ють зону найближчого розвитку. Дитина розвивається в цілісній системі. соціальних відносин, нерозривно і в єдності з ними. Тобто об'єктом розвитку є не ізольована дитина, а цілісна система соціальних відносин.
      Принцип опори на різні рівні організації психічних процесів визначає необхідність спирання на більш розвинуті психічні процеси і використання методів корекції, що активізують інтелектуальний і перцептивний розвиток. У дитячому віці розвиток довільних процесів недостатній, водночас ми­мовільні процеси можуть стати основою для формування довільності в її різних формах.
      Принцип програмованого навчання передбачає розробку дитиною про­грам, що складаються з ряду послідовних операцій, виконання яких — спо­чатку з психологом, а потім самостійно — приводить до формування в неї необхідних умінь і дій.
      Принцип зростання складності полягає в тому, що кожне завдання по­винне проходити ряд етанів від простого до складного. Формальні труднощі матеріалу не завжди збігаються з його психологічною складністю. Рівень труднощів повинен бути доступним конкретній дитині. Це дозволяє підтри­мувати інтерес до корекційної роботи і дає можливість відчути радість подо­лання.
      Урахування обсягу і ступеня різноманітності матеріалу. Під час реалі­зації корекційної програми необхідно переходити до нового матеріалу тільки після відносної сформованості того чи іншого уміння. Урізноманітнювати матеріал і збільшувати його обсяг необхідно строго поступово.
      Урахування емоційної складності матеріалу. Цей принцип вимагає, щоб проведені ігри,заняття, вправи, пропонований матеріал створювали сприят­ливе емоційне тло, стимулювали позитивні емоції. Корекційиі заняття обо­в'язково повинні завершуватися на позитивному емоційному тлі.
      Програма корекційної роботи повинна бути психологічно обгрунтованою. Успіх корекційної роботи залежить насамперед від правильної, об'єктивної, комплексної оцінки результатів діагностичного обстеження. Корекційна ро­бота повинна бути спрямована на якісне перетворення різних функцій, а також на розвиток різних здібностей дитини.
      Для здійснення корекційних впливів необхідні створення і реалізація пев­ної моделі корекції: загальної, типової, індивідуальної.
      Загальна модель корекції— система умов оптимального вікового розвитку особистості в цілому — передбачає розширення, поглиблення, уточнення уявлень дитини про навколишній світ, про людей, суспільні події, про зв'яз­ки і відносини між ними; використання різних видів діяльності для розвитку мислення, що аналізує сприйняття, спостережливості тощо; такий характер проведення занять, що щадить, враховує стан здоров'я (особливо в дітей, які пережили посттравматичний стрес, які перебувають у несприятливих умо­вах розвитку). Необхідно оптимально розподіляти навантаження упродовж заняття, дня, тижня, року, вести контроль та облік стану дитини.
      Типова модель корекції базується на організації практичних дій на різних основах. Спрямована на оволодіння різними компонентами дій і поетапне формування різних дій.
      Індивідуальна модель корекції містить у собі визначення індивідуальної ха­рактеристики психічного розвитку дитини, її інтересів, научіння, проблем; ви­явлення ведучих видів діяльності, особливостей функціонування мислення,' визначення рівня розвитку різних дій; складання програми індивідуального розвитку з опорою на більш сформовані сторони, дії ведучої системи для здійснен­ня переносу отриманих знань у нові види діяльності та сфери життя.

      Цілі і задачі корекційної роботи.
      Психокорекційні заходи спрямовані на виправлення відхилень у розвитку.
      1. Цілі повинні формулюватися в позитивній, а не в негативній формі. Позитивна форма включає опис тих форм поведінки, діяльності, структур особистості, які повинні бути сформовані в клієнта.
      2. Цілі корекції повинні бути реалістичними і співвідношені з тривалістю корекційної роботи, можливістю переносу клієнтом нового позитивного досвіду. Повинні бути близькими до реальності.
      3. При постановці загальних цілей корекції необхідно враховувати далеку і близьку перспективу розвитку особистості і планувати як конкретні показники особистісного та інтелектуального розвитку клієнта, так і можливості відображення цих показників в особливостях діяльності і спілкування клієнта на наступних стадіях його розвитку.
      4. Необхідно пам’ятати, що ефекти колекційної роботи проявляються протягом достатньо тривалого часового інтервалу: в процесікорекційної роботи, до моменту її завершення, нарешті, приблизно півроку поспіль можна остаточно говорити про закріплення чи про втрату клієнтом позитивних ефектів колекційної роботи.

      Основні вимоги до складання психокорекційних програм.
      Ефективність психокорекційного процесу в значній мірі залежить від вміння психолога складати психокорекційну програму. При цьому необхідно враховувати наступні методичні вимоги:
      · Чітко сформувати основні цілі психокорекційної роботи;
      · Виділити коло задач, які повинні конкретизувати основну мету;
      · Визначити зміст корекційних занять з врахуванням структури дефекту та індивідуально-психологічних особливостей дитини, розвитку провідного виду діяльності;
      · Визначити форму роботи з дитиною (групова, сімейна, індивідуальна);
      · Відібрати відповідні методи і техніки з врахуванням вікових, інтелектуальних і фізичних можливостей дитини;
      · Запланувати форму участі батьків та інших особ в корекційному процесі;
      · Розробити методи аналізу оцінки динаміки психокорекційного процесу;
      · Підготувати приміщення, необхідне обладнання і матеріали.
      Цілеспрямований психокорекційний вплив на дитину і підлітка з проблемами в розвитку здійснюється через психокорекційний комплекс, який складається з чотирьох взаємопов’язаних блоків:
      · Діагностичний;
      · Корекційний;
      · Оцінковий;
      · Прогностичний
      В діагностичний блок входять діагностика психічногорозвитку дитини і діагностика соціального середовища.
      - Діагностика психічного розвитку дитини включає в себе:
      - Всестороннє психологічне вивчення особистості дитини і її батьків, системи їх стосунків;
      - Аналіз мотиваційно-потребної сфери дитини і членів її сім'ї;
      - Визначення рівня розвитку сенсорно-перцептивних та інтелектуальних процесів і функцій;
      - Діагностику соціального середовища дитини (аналіз несприятливих факторів соціального середовища, які травмують дитину, порушують її психічний розвиток, формуванняхарактеру особистості і соціальну адаптацію).
      Корекційний блок включає наступні задачі:
      - Корекція неадекватних методів виховання дитини з метою подолання її мікросоціальної занедбаності;
      - Допомогу дитині чи підлітку у вирішенні психотравмуючих ситуацій;
      - Формування продуктивних видів взаємовідносин дитини з оточуючими (в сім’ї, класі);
      - Підвищення соціального статусу дитини в колективі;
      - Розвитокв дитини чи підлітка компетентності у питаннях нормативної поведінки;
      - Формування і стимуляція сенсорно-перцептивних, мнемічних і інтелектуальних процесів у дітей;
      - Розвиток і вдосконалення комунікативних функцій, емоційно-вольової регуляції поведінки;
      - Формування адекватних батьківських установок на соціально-психологічні проблеми дитини шляхом активного залучення батьків в психокорекційний процес;
      - Створення в дитячому колективі, де навчається дитина, атмосфери прийняття, доброзичливості, відкритості, взаєморозуміння.

      Оцінка ефективності психокорекційних заходів.
      Оцінковий блок, або блок ефективності корекційних впливів, спрямований на аналіз змін пізнавальних процесів, психічнихстанів, особистісних реакцій в дитини в результаті психокорекційнихвпливів. Критерії оцінки ефективності психологічної корекції вимагають обліку структури дефекту, механізмів його проявів, аналізу цілей корекції і використовуваних методів психологічноговпливу. Результати корекційної роботи можуть проявлятися в дитини в процесі роботи з нею, до моменту завершення психокорекційного процесу і протягом тривалого часу після закінчення занять.
      Ефективність психологічної корекції залежить як від об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До об’єктивних факторів відносяться:
      · Ступінь важкості дефекту в дитини;
      · Чіткість поставлених корекційних задач;
      · Чіткість організації психокорекційного процесу;
      · Час початку корекційногопроцесу;
      · Професійний та особистісний досвід психолога.
      До суб’єктивних факторів можна віднести:
      · Установки дитини і батьків на психологічну корекцію;
      · Відношення їх до психологічної корекції і до психолога.
      При оцінці ефективності психокорекцій них впливів необхідно використовувати різноманітні методи, в залежності від поставлених психокорекцій них задач. При оцінці поведінкових та емоційних реакцій дитини краще поєднувати метод спостереження з проективними методами дослідження особистості (кольорово-асоціативні тести, методика незакінчених речень, малюнкові тести) При оцінці ефективності корекції пізнавальних процесів в дітей можна використовувати функціональні проби, спрямовані на аналіз гностичних процесів, результати педагогічних спостережень. Оцінку ефективності корекції може провести і незалежна експертна комісія, яка включає в себе не тільки психологів, а також лікарів, педагогів, соціальних працівників.
      Прогностичний блок психокорекції спрямований на проектування психофізіологічних функцій дитини чи підлітка.