3.6. Типи неправильного виховання
Бездоглядність, безконтрольність - зустрічається, коли батьки надмірно зайняті своїми справами і не приділяють належної уваги дітям. У результаті діти лишаються самі по собі і проводять час у пошуку звеселянь, потрапляють під вплив “вуличних” компаній.
Гіперопікування - життя дитини знаходиться під пильним і безустанним наглядом, вона чує весь час суворі розпорядження, численні заборони. У результаті стає нерішучою, безініціативною, боязкою, невпевненою у своїх силах, не вміє постояти за себе, за свої інтереси. Поступово наростає образа за те, що іншим “усе дозволено”. У підлітків усе це може вилитися в бунт проти батьківського засилля: діти принципово порушують заборони, тікають з домівки. Інший різновид гіперопікування - виховання за типом “кумира” сім'ї. Дитина звикає бути в центрі уваги, її бажання, прохання беззаперечно виконуються, нею захоплюються, а в результаті, подорослішавши, вона не в змозі правильно оцінити свої можливості, перебороти свій егоцентризм. У колективі її не розуміють. Глибоко переживаючи це, вона обвинувачує всіх, тільки не себе, виникає істероїдна акцентуація характеру, що приносить людині багато переживань у всьому подальшому житті.
Виховання за типом Попелюшки, тобто в обстановці емоційного знехтування, байдужості, холодності. Дитина відчуває, що батько або мати її не люблять, вважають за тягар, хоча стороннім може здаватися, що батьки достатньо уважні і добрі до неї. “Немає нічого гірше удаваності доброти, - писав Л. Толстой, - удаваність доброти відштовхує більше, ніж відверта злість”. Дитина переживає особливо сильно, якщо когось іншого з членів сім'ї люблять більше. Така ситуація сприяє появі неврозів, надмірної чутливості до негод або озлобленості дітей.
“Жорстке виховання” - за найменшу провину дитину суворо карають, і вона зростає в постійному страху. К.Д. Ушинський вказував, що страх - величезне джерело пороків (жорстокість, озлобленість, пристосовництво, догідництво виникають на основі страху).
Виховання в умовах підвищеної моральної відповідальності - змалку дитині навіюється думка, що вона обов'язково повинна виправдати численні честолюбні надії батьків, або ж на неї покладаються недитячі непосильні турботи. У результаті в таких дітей з'являються нав'язливі страхи, постійна тривога за добробут свій і близьких. Неправильне виховання спотворює характер дитини, прирікає її на невротичні зриви, на важкі взаємовідносини з оточуючими.
Варто знати і про типові дитячі реакції порушення поведінки:
Реакція відмови (від ігор, їжі, від контакту) виникає у відповідь на різку зміну звичного способу життя, наприклад, коли “домашня дитина” починає відвідувати дитсадок, коли сім'я позбавляється когось з близьких тощо.
Реакція опозиції полягає в тому, що дитина протидіє спробам змусити її займатися неулюбленою справою (тікає з дому, із шкільних занять тощо).
Реакція непомірного наслідування кого-небудь (реальної людини, персонажа кіно, літератури) виявляється в копіюванні манери вдягатися, розмовляти, суджень, вчинків. І біда, якщо кумиром є негативний суб'єкт.
Реакція компенсації виявляється в тому, що дитина всіма силами намагається затушувати або усунути якісь свої слабкості. Так, невдача у навчанні компенсується досягненнями в спорті, а навчання під об'єктивним приводом “зайнятості” відсувається на задній план. Або фізично слабкий хлопчик, намагаючись не поступитися більш міцним ровесникам, з разючою завзятістю займається боксом, щоб довести свою хоробрість, пірнає з високого моста в ріку. Особливо часто виникають конфлікти батьків з підлітками. їм властива емоційна нестійкість, запальність, перепади настрою, поєднання суперечливих рис і прагнень (сором'язливість - розв'язність, самостійність - нерішучість, м'якосердя - черствість, залежність від авторитетів - боротьба з ними, зайва самовпевненість - гостра потреба в схваленні).
У підлітковому віці виявляються такі поведінкові реакції: 1) реакція емансипації (звільнення) - у прагненні вирватися з-під опіки батьків, учителів, дорослих з їхніми порядком, законами, стандартами і цінностями, вчинити по-своєму всупереч батькам і навіть здоровому глузду, не сприймаючи навіть справедливої критики на свою адресу; 2) реакція групування з ровесниками. Виділяють: змішані нестійкі групи залежно від захоплення, обставин; стабільні групи з постійним лідером, ієрархією - такі групи володіють “своєю територією”, вільний час проводять у сутичках з подібними групами; 3) реакція захоплення (хобі) - може бути настільки сильною, що цілком захоплює підлітка, знижує інтерес до навчання. Захоплення може бути й інтелектуальним (музика, малювання, віршування, радіотехніка); тілесним (спорт, культуризм, водіння мотоцикла, рукоділля); лідерським (пошук ситуацій, компаній, де можна верховодити); накопичувальним (колекціонування); егоцентричним (виділитися модним одягом, зовнішністю, вивченням, приклад японської мови, захопленням літературною або філософською течією); азартним (парі, карти, ситуація ризику); комунікативним (балачки, пліткування тощо); 4) реакція гіперсексуальності - підвищений інтерес до іншого статі, сексуальної літератури, порнографії, закоханість і залицяння часом супроводжуються петтингом (інтимні пестощі), онанізмом, раннім статевим життям. Якщо батьки не були готові до закономірних підліткових реакцій емансипації, групування, сексуальних тощо, з обуренням їх сприймають, то конфлікт неминучий. Перебудова ставлення до дітей, які дорослішають, на основі тактовності й толерантності - ось шлях до ліквідації конфлікту.
Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
