Studentam.net.ua

Поняття психіки і темпераменту

   ПСИХІКА (від грецького psychikos - душа як щиросердечна властивість) - суб'єктивне, сигнальне, соціально обумовлене відображення дійсності в ідеальних образах, на основі яких здійснюється активна взаємодія людини із середовищем. П. здійснює функцію орієнтації і регуляції діяльності.
   П. виникла і формувалася як здатність живих організмів активно взаємодіяти з навколишнім світом на основі нейрофізіологічного кодування життєво значимих впливів і способів взаємодії з ними, як здатність організмів до адаптації в середовищі.
   У процесі еволюції психічні механізми адаптації організмів до середовища безупинно удосконалювалися і на стадії людини перетворилися в могутній апарат його свідомості - знакового понятійного моделювання дійсності.
   П. людини - відображально-регулятивна діяльність, які забезпечує активна взаємодія з навколишнім світом, перетворення для задоволення потреб, які постійно розвиваються;
   П. людини - не тільки система суб'єктивних образів реальності, але і сама специфічна реальність — внутрішній світ людини, що має свої закони становлення і функціонування.
   У людини психічне відображення стає ідеальним - воно опосередковується історично сформованими ідеями, поняттями. П. людини соціально обумовлена. Поряд з цим П. кожної людини — явище особисте, індивідуальне, суб'єктивне. Вона обумовлена індивідуальним життєвим досвідом.
   П. забезпечує визначений рівень адекватного відображення об'єктивних властивостей дійсності й ефективність поведінкових дій, саморегуляцію індивіда на основі оцінки результатів, що досягаються. П. забезпечує виборчі контакти суб'єкта з дійсністю в залежності від системи його потреб розпізнання в середовищі того, що задовольняє ці потреби. П. - сигнальне відображення дійсності: зовнішні ознаки явищ служать для людини сигналом їхнього значення і змісту.
   П. людини взаємозалежна як із нейрофізіологічними процесами, так і з соціальними факторами. П. тварин - явище біологічне. П. людини - явище соціобіологічне. Вона — відображення історично виявлених, понятійно закріплених у соціумі стійких відношень дійсності, що кодуються нейрофізіологічними механізмами.
   Виникнувши на визначеному ступені біологічної еволюції, П. стає фактором розвитку життєдіяльності організмів. На рівні людини вона набуває особливої форми - форми свідомості, породжуваної суспільним способом існування людини. Однак свідомість не вичерпує всієї сутності П. людини. Поряд зі свідомістю у людини є і біологічно сформовані психічні структури (сфера вроджено-несвідомої діяльності) і велика сфера за життя набутих автоматизмів - сфера підсвідомості.
   Основні явища П. - психічні процеси формування ідеальних (психічних) образів і процеси психічної регуляції діяльності.
   Наукове трактування П. зводиться до таких основоположень:
   1. П. виникла на визначеній стадії розвитку матерії — на стадії появи тваринних організмів і являє собою відображально-регулятивний механізм їхнього пристосувального поводження. Разом з еволюційним розвитком тварин розвивалася в них П., пройшовши ряд етапів: інстинкти - індивідуальне научіння - елементарні узагальнення.
   2. П. людини, свідомість - вищий етап розвитку П.; її виникнення обумовлене трудовою діяльністю людини в умовах колективного спілкування.
   3. П. людини формується в його активній діяльності. Закономірності П. - закономірності переходу зовнішнього впливу в психічний образ і психічного образу у регульовану ним дію.
   4. П. пов'язана з діяльністю мозку, але сама по собі вона явище ідеальне, а не матеріальне. Закономірності П. не зводяться до фізіологічних закономірностей мозкової діяльності. П., свідомість людини - функція соціально обумовленої взаємодії із середовищем, опосередковане діяльністю мозку.
   ТЕМПЕРАМЕНТ (від лат. tempero - змішую в належному співвідношенні) - індивідуально-типологічна характеристика людини і вищих тварин, що виявляється в силі, напруженості, швидкості та зрівноваженості перебігу їх психічних процесів. Т. характеризує душевне життя індивіда щодо його динамічної своєрідності. Зміст Т. визначається світоглядом, характером, освітою, вихованням людини. Т. є загальною характеристикою особистості, він накладає відбиток на всі сторони її психічного життя та діяльності. Найяскравіше Т. виявляється в емоційному житті та руховій сфері. Доведено, що Т. істотно впливає на формування багатьох важливих рис людини, її здібностей, визначаючи в ряді випадків профпридатність чи профнепридатність (шофер, пілот, космонавт тощо).
   Т. зумовлюється типом нервової системи. Його можна вважати вродженим, оскільки він є психічною властивістю, яка не піддається педагогічній корекції, вольовій регуляції. І все-таки, на основі певного типу нервової системи, за І.П. Павловим, виявляється, як правило, саме той Т., який відповідає цьому нервовому складові, а саме:
   1) сильний врівноважений рухливий тип - сангвінік;
   2) сильний врівноважений інертний тип - флегматик;
   3) сильний неврівноважений тип - холерик;
   4) слабкий, гальмівний тип - меланхолік.
   Створення цієї класифікації Т. приписують давньогрецькому лікареві Гіппократу. Проте в його творах ми знаходимо опис лише деяких з цих Т. Ця схема Т. створена дещо пізніше і є, вірогідно, витвором колективного античного генія. Так саме в античному світі виникла спроба хіміко-гуморального (від лат. humor - рідина) обґрунтування Т. За античними уявленнями, Т. породжується тим чи іншим співвідношенням основних рідин тіла: переважає кров - виникає сангвінічний Т., домінує слиз - флегматичний Т., превалює жовта жовч - холеричний Т., чорна жовч - меланхолік. Звісно, теорія ця була наївною, проте саме по собі припущення наявності відповідної хіміко-гуморальної основи Т. було плідним. Доведено, що в основі певного типу нервової системи лежить відповідний тип обміну речовин, певна біохімічна індивідуальність. Заслуга найповнішого фізіологічного обґрунтування теорії Т. належить Ш. Павлову та його науковій школі.Радянські вчені (Б.М. Теплов, Б.Г. Ананьев, B.C. Мерлін) продовжили і розвинули матеріалістичне розкриття Т.
   На Україні структуру Т. та його зв'язок із типом вищої нервової діяльності досліджували чимало фізіологів, медиків та психологів: Р.Є. Кавецький, В.О. Трошихін, І.Т. Шевченко, А.Є. Хільченко, Н.Ф. Солодюк, М.Ю. Малков.
   Ідеї Ш. Павлова про типи вищої нервової діяльності розвивали такі радянські вчені, як Е.М. Теплов, В.Д. Небиліцин, що створили новий напрямок у психології - диференційну психофізіологію.
   Експериментально встановлені додаткові властивості нервової системи:
   - лабільність - швидкість виникнення і перебіг процесів збудження і гальмування;
   - динамічність - швидкість і легкість вироблення умовних рефлексів;
   - концентрація - показник міри диференціювання подразників.
   Відкрито важливу позитивну властивість слабкого типу - висока чутливість.
   Останнім часом отриманий ряд нових даних, що свідчать про спадковість окремих властивостей нервової системи.

Співвідношення темпераменту і психічних реакцій

   Властивості нервової системи необхідно вивчати з урахуванням особливостей поводження людей у життєвих ситуаціях. Природні особливості нервової системи можуть бути замасковані системою тимчасових зв'язків, вироблених протягом життя. Ніяка психічна риса не є тільки уродженою. Прояв же властивостей нервової системи можливий лише в екстремальних (надзвичайних) умовах. Тому сучасні дослідження проблеми індивідуальних розходжень спрямовані на розробку особливої системи життєвих показників, тобто об'єктивно оцінюваних життєвих проявів досліджуваних властивостей нервової системи.
   Проблема психологічної характеристики темпераменту в життєвих ситуаціях активно досліджувалася B.C. Мерліним і його співробітниками.До конкретних властивостей темпераменту B.C. Мерлін відносить особливості емоційно-вольової сфери: активність, стриманість, емоційну збудливість, швидкість виникнення і зміни почуттів, особливості настрою, стан тривоги, занепокоєння, а також ряд інших особливостей психіки: працездатність, швидкість включення в нову роботу, загальну ригідність особистості, швидкість засвоювання і переробки навичок, особливості уваги (обсяг, концентрація, розподіл, переключення), інтроверсію і екстраверсію.
   Зіставляючи окремі властивості нервової системи з поводженням людини, дослідники виділили ряд психічних особливостей, сполучення яких може бути співвіднесене з загальними типами вищої нервової діяльності. При цьому виділені такі психічні властивості:
   - сенситивність - виникнення психічної реакції на зовнішній подразник найменшої сили;
   - реактивність — сила емоційної реакції на зовнішні або внутрішні подразники;
   - активність, що показує, наскільки людина активна в подоланні перешкод, у своїх діях, учинках (про співвідношення реактивності й активності судять по тому, від чого залежить діяльність людини - від випадкових обставин або від намічених цілей, прагнень);
   - темп реакцій - швидкість перебігу психічних процесів і реакцій;
   - пластичність і ригідність ~ гнучкість, легкість пристосування до нових умов і, навпаки, інертність, відсталість, нечутливість до зміни умов;
   - екстравертивність - спрямованість особистості назовні, на оточуючих людей, предмети, події;
   - інтровертивність — спрямованість особистості на себе, на власні переживання і думки.
   Виділяють чотири основних види темпераменту: холеричний, сангвінічний, флегматичний, меланхолічний. Кожен вид темпераменту відповідно характеризується усіма виділеними психологічними особливостями та їхніми різноманітними сполученнями. Ці характеристики мають особливу значимість для вчителя при здійсненні індивідуального підходу до учнів. Однак варто враховувати, що в чистому виді, як правило, види темпераменту в житті не зустрічаються, і можна говорити тільки про перевагу тих або інших його рис.
   Сангвінік швидко пристосовується до нових умов, швидко зближується з людьми, товариський. Почуття в сангвініка легко виникають і змінюються, міміка багата, рухлива, виразна. При відсутності серйозних цілей, глибоких думок, творчої діяльності в сангвініка виробляються поверховість і мінливість.
   Дії холерика рвучкі. Він відрізняється підвищеною збудливістю, великою емоційністю. Прояв холеричного темпераменту значною мірою залежить від спрямованості особистості. У людей із суспільними інтересами він виявляється в ініціативності, енергії, принциповості. Там, де немає багатства духовного життя, холеричний темперамент часто виявляється негативно: у дратівливості, афективності.
   Нові форми поводження у флегматика виробляються повільно, але є стійкими. Звичайно флегматик рівний і спокійний, він рідко виходить із себе, не схильний до афектів.
   Меланхолік має слабкий тип нервової системи, не урівноважений, з перевагою гальмування, малорухомий. Надзвичайно чутливий у взаємодії з іншими людьми.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.