|
Бадьорість, увага Протягом доби відбувається чергування двох станів організму - бадьорості і сну, кожний з яких не є однорідним. Термін "бадьорість" був введений у 1923 р. Х.Хедом для позначення функціонального стану нервових центрів, що лежить в основі різноманітних пристосувань діяльності організму. Він відображає зв'язок між рівнем активності центральної нервової системи і різними видами поведінки.
На основі вивчення поведінкових реакцій були диференційовані рівні бадьорості у вигляді безперервного ряду: сон - дифузійна бадьорість - активна бадьорість - емоції - перезбудження. На цьому рівні бадьорість розглядається в якості функцій нервової системи. Блок сформулював теоретичні уявлення про взаємини ступенів активності нервових центрів і поведінковим вираженням функціональних станів, представивши їх у вигляді шкали рівнів бадьорості. У цих дослідженнях залишалися невирішеними проблеми мозкового забезпечення активації.
Електрофізіологічні дослідження динаміки функціонального стану мозку виявили зміни частоти біоелектричних коливань кори при переході від сну до бадьорості, від спокою до напруженої уваги. На основі комплексного вивчення поведінки і фізіологічних реакцій Ліндслі виділив дев'ять градацій функціонального стану. Кожній з них відповідає визначений рівень свідомості, ефективність поведінкових реакцій і електроенцефалографічні показники. Наприклад, стан дрімоти характеризується пограничним станом свідомості, випливанням образів, бідними поведінковими реакціями, порушенням їхньої тимчасової організації, на електроенцефалограмі спостерігаються скорочені альфа-хвилі, іноді низько амплітудні повільні хвилі. Стан спокійної бадьорості супроводжується наявністю блукаючої уваги, перевагою вільних асоціацій, вираженими стандартними реакціями поведінки і продуктивним мисленням, на енцефалограмі відзначається синхронізація: оптимальний альфа-ритм. При активній бадьорості увага селективна, але з можливостями варіювання, поведінка організована для відповідей, на енцефалограмі - в основному швидкі низько амплітудні хвилі. Рівень емоційного порушення супроводжується обмеженням сприйняття, не концентрованою, дифузійною увагою, станом "збентеження", малоефективною поведінкою, відсутністю самоконтролю, десинхронізація енцефалограми: низький амплітудний ритм, а також високі змішані частоти.
Вирішенню питання про механізми, що забезпечують тонус кори, сприяло вивчення діяльності неспецифічної системи, яка активізується, що починалося з 1949 р. після опублікування Г.Моруцці і Г.Мегуном своєї широко відомої роботи "Ретикулярна формація мозкового стовбура і реакція активації в ЕЕГ". Результати цього дослідження в подальшому підтверджені великим числом робіт, що дозволили диференціювати градуальні зміни поведінки людини у зв'язку з впливами ретикулярної формації, що активізують стовбур головного мозку.
Виділяють три основні функціональні блоки, або апарати, мозку, участь яких необхідна для здійснення будь-якого виду психічної діяльності: 1) блок, що забезпечує регуляцію тонусу, або бадьорості; 2) блок одержання, переробки і збереження інформації, що надходить із зовнішнього світу; 3) блок програмування, регуляції і контролю психічної діяльності.
Першим функціональним блоком головного мозку є ретикулярна формація. По нервовій мережі цього утворення збудження поширюється не окремими, ізольованими імпульсами, а градуально, постійно змінюючи свій рівень, і таким чином модулюючи стан усього нервового апарату. Розрізняють висхідну ретикулярну систему, волокна якої направляються в зорові бугри, хвостате тіло, кору і в утворення нової кори, що грають важливу роль у забезпеченні складної психічної діяльності, і спадну, зв'язки якої мають зворотне замикання.
Відділи ретикулярної формації складають єдиний саморегулюючий апарат, побудований за принципом "рефлекторного кола", що може забезпечити тонус кори і сам знаходиться під регулюючим впливом кори головного мозку.
Можна виділити два основних джерела активації. Дія кожного з них опосередковується різними відділами активуючої ретикулярної формації. Першими є процеси організму, що містяться в основі гомеостазу. Другими - надходження в організм подразників із зовнішнього світу. Крім цих джерел значна частина активності людини обумовлена мотивацією й емоційним тонусом, які координують направленість поведінкових реакцій, наступні пізнавальні процеси.
Другий функціональний блок - прийом, переробка і збереження зовнішньої інформації, що розташований у зовнішніх відділах нової кори і займає її задні відділи, включаючи у свою сполуку апарати зорової (потиличної), слухової (скроневої) і загальночутливої (тім'яної) областей — первинні проекційні зони кори; первинно-асоціативні (вторинні) і третинні - зони перекриття, що забезпечують комплексні форми пізнавальної діяльності.
Третій функціональний блок забезпечує організацію активної свідомої діяльності. Істотною його структурою є передфронтальні відділи мозку, які внаслідок відсутності в їхній основі пірамідних кліток і наявності в 11 і 111 шарах великої кількості дрібних клітин (гранул) називають гранулярною лобовою корою.
Передфронтальна область мозку має найбагатшу систему двосторонніх зв'язків як із відділами мозку, які розташовані нижче, і відповідними відділами ретикулярної формації, так і з усіма іншими зовнішніми відділами кори, завдяки чому здійснюються як вторинні переробки складніших аферентацій, так і регулюючі впливи на всі ці структури. Встановлено головну участь передфронтальних відділів мозку в найбільш складних формах активації, що викликаються інтелектуальною діяльністю. Реєструючи токи дії, що відбивають порушення одночасно працюючих 50-100 пунктів мозку, автор уперше описав, що кожна досить складна розумова робота веде до збільшення числа синхронно працюючих ділянок насамперед у лобових частках мозку.
Увагу як визначений стан пов'язують із оптимальним рівнем активації ЦНС, на тлі якого протікають різні психічні процеси й акти поведінки. Основною характеристикою цього стану вважають забезпечення ефективності реалізації перцептивної, мнемонічної, інтелектуальної та інших видів діяльності.
В одній із широко розповсюджених концепцій увага розглядалася як особливий стан бадьорості, що є однією із сходинок континууму сон - бадьорість. Відповідно до цього підходу увага має градуйований характер і змінюється від загальної настороженості по відношенню до будь-якого стимулу (як при орієнтованій реакції) до специфічної настороженості, коли увага сфокусована на стимулі визначеної сенсорної модальності. Відповідно до цієї концепції тривалий генералізований стан збудження забезпечується висхідною ретикулярною активізуючою системою, в той час, коли дифузійна таламокортикальна проекційна система модулює цей стан на коротші та окремі відрізки часу, змінюючи в такий спосіб фокус уваги.
Психологічна будова уваги. Всяка організована психічна діяльність людини характеризується відомою вибірковістю (селективністю). З величезного числа подразників, що доходять до нас, людина відбирає лише невелике число тих, які є найбільш сильними або суттєвими, що відповідають її інтересам, намірам або завданням, що стоять перед нею. Цю вибірковість психічних процесів у психології прийнято називати увагою, розуміючи під цим як той фактор, який забезпечує виділення суттєвих для психічної діяльності елементів, так і той процес, який підтримує контроль за чітким і організованим перебігом психічної діяльності.
Якщо опис самих фактів уваги протягом усієї історії психології, починаючи з класичних публікацій Г.Е.Мюллера (1873), Тит-ченера (1908) і до наших днів суттєво не змінювався, то відносно сутності уваги в психології висловлювались погляди, що були різко протилежні один одному.
Деякими авторами увага трактується як сенсорний феномен (зорова, слухова, тактильна увага), тобто як фактор, який сприяє тільки виборчому перебігу прийому і переробки розходжень інформації.
Інше трактування уваги представлене С.Л.Рубінштейном, де увага розглядається як фактор, що забезпечує селективність перебігу всіх пізнавальних процесів. Таким чином, сфера дії уваги розширюється до пізнавальних процесів у цілому.
У ряді посібників із психології дається ще більш широке визначення уваги як фактора, що сприяє селективності перебігу будь-яких психологічних процесів, як пізнавальних, так і афективно-вольових. Це трактування більшою мірою відповідає сучасним уявленням про увагу. З неї випливає, що існує кілька форм уваги, відповідно до тих процесів, у яких реалізується цей фактор. До цих форм уваги належать: а) сенсорна увага (зорова, слухова, тактильна); б) рухова увага, тобто увага, що виявляється в моторних процесах, у їхній свідомості і регуляції; в) емоційна увага, тобто увага, яка привертається емоційно-значущими стимулами; слід зазначити особливі закономірності перебігу цієї форми уваги, її тісний зв'язок із пам'яттю, із процесом запам'ятовування інформації; г) інтелектуальна увага, тобто увага, що виявляється в інтелектуальній діяльності (увага до предмета обмірковування, до інтелектуальних операцій, за допомогою яких реалізується сам процес мислення).
Зазначені чотири форми уваги вивчені на різних рівнях. Сенсорна увага - одна з найбільш докладно вивчених, і всі основні закономірності цього феномена були отримані при вивченні саме цієї форми уваги. Порівняно добре вивчена рухова увага - роль її в регуляції руху і дій, навичок, автоматизованих актів. Емоційна і особливо інтелектуальна форми уваги вивчені значно менше.
Вибір актуальних, особистісно-значущих сигналів здійснюється з безлічі всіх сигналів, доступних сприйняттю в цей момент. На відміну від сприйняття, пов'язаного з переробкою і синтезом інформації, що надходить від входів різної модальності, увага обмежує лише ту її частину, що буде реально оброблятися.
Відомо, що людина не може одночасно думати про різні речі і виконувати різноманітні роботи. Це обмеження приводить до необхідності дрібнити інформацію, що надходить ззовні, на частини, не перевищуючи можливості обробної системи. Центральні механізми переробки інформації можуть мати справу в конкретний момент часу лише з одним об'єктом. Якщо сигнали про другий об'єкт з'являються під час реакції на попередній, то обробка нової інформації не виробляється, поки ці механізми не звільняться.
Канали центральних механізмів обробки можуть бути зайняті не тільки сприйняттям зовнішніх сигналів, але і контролем за відповідними діями. Це також може бути стримуючим моментом для реакції на новий сигнал. Спроба одночасно стежити за одним повідомленням і відповідати на інше знижує точність сприйняття і точність відповіді.
Зазначені обмеження пов'язані з основною характеристикою його фіксованим об'єктом. Важливою і визначальною особливістю обсягу уваги є те, що вона практично не піддається регулюванню при навчанні і тренуванні.
Обмеженість сприйняття обсягу матеріалу, що переробляється, змушує безупинно дрібнити на частини інформацію, що надходить, і визначати послідовність аналізу середовища. Виділяють дві групи факторів, що визначають спрямованість і вибірковість уваги. До першої відносяться фактори, що характеризують структуру зовнішніх подразників, що доходять до людини, тобто структуру зовнішнього поля. До них відносять фізичні параметри сигналу, наприклад, інтенсивність, його частоту і інші характеристики організації сигналів у зовнішньому полі. До другої групи відносять фактори, що характеризують діяльність самої людини, тобто структуру поля.
Факт, що деякі фізичні параметри сигналу обумовлюють направленість уваги, був першим включений у теоретичні уявлення про структуру цього процесу. Так, Бродбент описував увагу як фактор, що відбирає інформацію вже на вході. У його першій моделі уваги селекція здійснювалася на основі тільки фізичних параметрів. Тут людині відводилася роль пасивного приймача інформації. Така позиція базувалася на виявленому ним факті, що якщо людині подавали одночасно інформацію в два вуха і відповідно до інструкції, вона повинна була сприймати лише інформацію, що надходить у ліве вухо, то при цьому інформація, що подається в праве вухо, цілком нею ігнорувалася.
Подальші дослідження виявили факти центрального (внутрішнього) походження, що впливають на вибірковість уваги: відповідність інформації, що надходить, потребам людини, її емоційному стану, актуальності для неї цієї інформації. Крім того, уваги до себе вимагають дії, недостатньо автоматизовані, а також не доведені до кінця.
Експерименти Трейсман уточнили і розширили первісні уявлення і показники, що вибірковість уваги може здійснюватися не тільки на основі фізичних параметрів сигналів, але й по семантичним характеристикам тексту. Якщо на два вуха одночасно подавали різну інформацію з інструкцією слухати, наприклад тільки лівим вухом, а потім зненацька дали продовження розповіді на праве вухо, то він переключався на інформацію праворуч і навіть не відразу це помічав. З огляду на ці дані припустили, що вся пропущена на входах інформація приходить у центри, після чого виділена там частина зберігається в пам'яті, а інша дуже швидко забувається. Таким чином, було введене уявлення ще про один фільтр - центральний. Побудований з урахуванням цієї моделі вхідний фільтр уже не повністю блокує неактуальну інформацію, а лише трохи послаблює її. При цьому обмеження потоку інформації, що переробляється, може відбуватися у двох ключових позиціях: периферичний фільтр здійснює відбір по фізичним характеристикам, а центральний робить селекцію по категоріальних і семантичних ознаках.
Наступним кроком на шляху обліку все більш складних механізмів у динаміку організації уваги з'явилося уявлення про нього як про активне передбачення результатів сприйняття з тими ж двома рівнями обробки інформації: грубими і швидкими паралельними оцінками за допомогою передуваги, і повільними детальними послідовними - за допомогою локальної уваги.
До механізмів, що здійснюють фільтрацію, відносять періодичне підстроювання органів чуттів і центральну настройку. П.Я. Гальперін узагальнив уявлення про центральні механізми уваги. Моторні теорії уваги він об'єднав у першу групу. У них увага розглядається як результат рухового пристосування, що поліпшує сприйняття предмета.
В другу групу віднесені теорії, що роблять акцент на обмеженні обсягу уваги, тому більш "сильні" уявлення витісняють з нього більш "слабкі". З цього погляду більш "сильними" будуть ті уявлення, до яких додається спогад подібного досвіду. Сила уявлення зрештою визначається додаванням інтенсивності зовнішнього роздратування та активності тієї частини минулого досвіду, що приєднується до нього по асоціації.
Третю групу складають теорії, що пов'язують увагу з мотивацією: привертає увагу те, що пов'язане з інтересами людини: це і повідомляє об'єкту додаткову інтенсивність, а з нею підвищуються ясність і виразність сприймання.
В усіх групах уявлень можна виділити загальний принцип - виникнення в центральній системі додаткового порушення, що підсилює сприйняття конкретного об'єкта. В одному випадку це додаткове збудження імпульсами породжується імпульсами від м'язів при повторенні ряду рухів, в іншому - визначається впливом східного минулого досвіду, в третьому - пов'язане з системою інтересів особистості й емоційним настроєм людини.
По активності людини в організації уваги розрізняють три види уваги: мимовільна, довільна, післядовільна.
Мимовільна увага - це зосередження свідомості на об'єкті через особливість його як подразника. Мимовільна увага може викликати сильніші подразники на фоні діючих через новизну подразника. Ознаки елементарної мимовільної уваги можна спостерігати вже з перших місяців розвитку дитини. Вони виявляються у повороті очей (а потім і голови) в бік подразника, у припиненні всіх інших побічних видів діяльності, виразному комплексі дихальних, серцево-судинних і шкірно-гальванічних реакцій, що В.М. Бехтерев назвав рефлексом зосередження, а І.П. Павлов - орієнтованим рефлексом.
Крім повороту очей і голови в бік подразника, в орієнтувальний комплекс входять вегетативні і електроенцефалографічні реакції, шкірно-гальванічний рефлекс, зміна ритму подиху, звуження судин периферії при розширенні судин голови, а потім, по мірі дозрівання електричної активності кори головного мозку - явище депресії альфа-ритму, посилення амплітуди викликаних потенціалів у відповідь на пред'явлення подразника, поява "хвилі чекання".
Вегетативні і електроенцефалографічні показники орієнтувального рефлексу виникають на перші пред'явлення подразника, але поступово згасають мірою його багатократного повторення.
Істотна особливість орієнтованого рефлексу і його відмінність від загальної реакції пробудження полягає в тому, що він може приймати високовибірковий характер. Таким чином, уже із самого початку орієнтувальний рефлекс може створювати основу селективної, організованої поведінки.
Довільна увага - це свідомо регульоване зосередження на об'єкті, що направляється вимогами діяльності. При довільній увазі зосередження відбувається не тільки на тому, що емоційно приємно, а й на тому, що необхідно робити. Тому психологічний зміст довільної уваги пов'язаний з постановкою цілі діяльності і вольовим зусиллям.
Післядовільна увага виникає після того, як була викликана довільна увага. При цьому знижується вольова напруга, необхідна для зосередження при довільній увазі. Післядовільна увага - зосередження на об'єкті виникає у разі інтересу і цінності для особистості. Вирішення питання про те, яким чином з елементарних орієнтованих реакцій виникає більш складніша форма довільної уваги, що виявляється в можливості самостійно контролювати свою поведінку, було запропоновано видатним радянським психологом Л.С. Виготським, який вважає, що на відміну від елементарно орієнтованого рефлексу довільна увага є за своїм походженням не біологічним, а соціальним актом і що її потрібно розцінювати як привнесення в організм селективності психічної діяльності тих факторів, які є не продуктом біологічного дозрівання організму, а формуються у дитини в її спілкуванні з дорослим.
Довільна увага розвивається у дитини після 10 міс. Розвиток її у дітей спочатку забезпечує реалізацію тих цілей, що ставлять перед ними дорослі, а потім і тих, що ставляться дітьми самостійно. Довільна увага тісно пов'язана з мовою.
Увагу прийнято характеризувати стійкістю, концентрацією, розподілом, переключенням і предметністю.
Стійкість - це тривалість залучення уваги до одного і того ж об'єкта або до того ж самого завдання. Вона може визначатися периферичними і центральними факторами. Стійкість, обумовлена периферичними факторами, не перевищує 2-3 сек, після чого увага починає коливатися. Ця характеристика істотно поліпшується, якщо людина активно взаємодіє з об'єктом. Стійкість центральної уваги може складати значно більший інтервал - до декількох хвилин. Коливання периферичної уваги при цьому не виключаються, але вона весь час повертається до того самого об'єкта. Стійкість уваги тісно пов'язана з її концентрацією.
Концентрація уваги - зосередженість на вузькій зоні, у межах якої треба добре сприйняти всі деталі (Н.Д. Левітов). Концентрація визначається єдністю двох важливих факторів - підвищенням інтенсивності сигналу при обмеженості поля сприйняття.
Під розподілом розуміють суб'єктивно пережиту здатність людини утримувати в центрі уваги точне число різнорідних об'єктів одночасно. Саме ця якість дає можливість здійснювати відразу кілька дій, зберігаючи їх у полі зору. Однак є усі підстави припускати, що одночасно протікає тільки один вид свідомої психічної діяльності, а суб'єктивне відчуття одночасного виконання декількох зобов'язане швидкому послідовному переключенню з однієї на іншу. Таким чином, розподіл уваги є зворотним боком його переключення.
Переключення уваги - швидкий перехід з концентрації уваги на одному предметі на концентрацію уваги на іншому. При цьому переведення уваги з одного предмета на інший завжди супроводжується деякою нервовою напругою, що реалізується частковим зусиллям.
Під предметністю уваги розуміють настройку чутливості (порогів) органів почуттів різної модальності, оскільки людина оперує з конкретними об'єктами, а не з узагальненими абстрактними образами.
Зниження рівня уваги, порушення його окремих характеристик передує розвитку стомлення і деяких специфічних патологічних станів. У зв'язку з цим дослідження конкретних психофізіологічних механізмів виборчої уваги, також як і пошук надійних показників його рівня, є тепер дуже актуальними.
Проблема вибірковості уваги і реалізація її фізіологічних механізмів вже давно потрапила в поле зору фізіологів. Ще І.П. Павлов у своїй промові підкреслював, що вироблення умовного рефлексу ґрунтується на тому механізмі, що позначається терміном "увага", інакше кажучи, на спрямованій рецепції, настроюванні на прийом твариною чи людиною визначених зв'язків із середовищем. Особливий інтерес у зв'язку з цією проблемою викликає концепція про домінанту, що була розвинена О.О. Ухтомським і його учнями. О.О. Ухтомський підкреслював, що домінанта володіє механізмами, відмінними від умовного рефлексу, і що домінанта й умовний рефлекс є двома рівноправними основними принципами ВНД.
Існування домінант або мотивованих установок припускає і безупинну їх зміну, що відбувається в результаті концентрації різних одночасних мотиваційних впливів.
Селективна увага обмежується рядом умов. По-перше, - загальним обсягом ресурсів у нервовій системі. По-друге, - якістю сенсорних сигналів (співвідношенням сигнал - шум у каналі зв'язку). По-третє, - обсягом та індивідуальними особливостями пам'яті (тобто можливостями класифікації сигналів). По-четверте, - загальною рухливістю нервових процесів.
Облік цих обмежень дозволяє зрозуміти природу основних якостей уваги, а саме: вибірковість, її обсяг, стійкість і переключення. Можна виділити два основних аспекти діяльності систем уваги: добір релевантних каналів передачі інформації і розподіл між ними обмежених ресурсів нервової системи.
Ці аспекти тісно пов'язані, хоча в першому випадку основна роль належить механізмам оцінки сигналів, пов'язаним із цільовою функцією, а по-друге - з механізмами оцінки вартості необхідної обробки сигналів і досягненням цільової функції.
Головну роль в оцінці сигналів відіграють лобові та лімбічні структури мозку, що також займають ведуче місце в ініціації поведінкових реакцій. У ході еволюції відбувається поступовий перерозподіл ролей між субкортикальними лімбічними структурами і неокортикальними, що беруть участь в ініціації поведінки. Проекції з асоціативної кори в неостріатум і звідти в блідий шар, далі в таламус і моторну кору можуть бути тим ланцюгом, по якому когнітивні командні сигнали ініціюють дію.
На лобову кулю конвергують шляхи з вентрального і хвостатого ядра (неостріатум), що у свою чергу одержують проекції з лімбічних структур і неокортекса. Передбачається, що ядра вентрального стріатума і хвостатого ядра фільтрують сигнали з лімбічних структур і неокортекса. На ці фільтруючі механізми впливають дофамінергічні проекції. Передбачається, що функціонування висхідних дофамінергічних проекцій пов'язане із системою позитивного підкріплення і системою підтримки поведінкових актів, спрямованих на досягнення максимально корисного результату. На рівні перцептивного аналізу це відбивається у вибірковому посиленні реакцій на релевантні сигнали.
Система негативного підкріплення (тобто система підтримки поведінкових актів, спрямованих на уникнення чи досягнення мінімального шкідливого результату) пов'язана з діяльністю дорсального висхідного норадренергічного пучка, що проекується в широке коло структур, що беруть участь у механізмі вибіркової уваги. Пошкодження норадренергічної передачі веде до різкого погіршення всіх процесів, пов'язаних із тонким розрізненням, а також із реакціями уникнення. Система дорсального пучка пов'язана з гіпоталамо-гіпофізарною системою адреналовою активацією, основною виконавчою системою негативного стресу. Ця система проекується також у гіпокамп - основну структуру фізичної регуляції уваги.
При формуванні і виконанні будь-якого поведінкового акту функціонують обидві системи - позитивного і негативного підкріплення, причому активність першої пов'язана з підтримкою позитивної мотиваційної установки, а другої - з оцінкою вартості виконання завдання з точки зору витрати ресурсів організму і, отже, з механізмом припинення даного поведінкового акту.
У реакціях ЦНС на зовнішні сигнали можна виділити тонічний і фазичний активаційні компоненти. Фазична активаційна реакція, пов'язана з діяльністю ретикулярних структур стовбура мозку, відома як реакція пробудження (arousal - реакція). Тонічна активаційна система визначає стійку фізіологічну готовність до відповіді на зовнішній вплив. Передбачається, що ключовою ланкою тонічної системи є базальні ганглії, особливо неостріатум.
Ці системи регуляції впливів, що активізують, можна співвіднести з інтенсивними і селективними характеристиками уваги. Динамічні характеристики уваги так само, як стійкість і переключення, пов'язують з активністю гіпокампальної системи. Пошкодження гіпо-кампа проявляється перш за все у вигляді зменшення поведінкової гнучкості і погіршення короткостроковості пам'яті.
Вплив функції окремих структур мозку на стан уваги можна виявити шляхом спостереження за хворими з різними патологіями центральної нервової системи. Нейропсихологічні дослідження таких хворих показали, що існують два самостійних типи порушення уваги. Перший з них модально неспецифічний. При ньому порушення поширюються на будь-які форми і рівні уваги. Хворий не може зосередитися на стимулах будь-якої модальності. Подібні порушення характерні при поразках неспецифічних середніх структур мозку різних рівнів.
При ураженні нижніх відділів неспецифічних структур (рівня довгастого і середнього мозку) спостерігається різке звуження обсягу і порушення концентрації уваги, швидка виснаженість. Ці зміни виявляються в будь-якому виді діяльності. У першу чергу страждають мимовільні форми уваги.
Наступний рівень - поразка діенцефальних відділів мозку і лімбічної системи. Порушення уваги проявляються в істотно грубіших формах. Такі хворі не можуть зосередитися на будь-якій діяльності. Увага вкрай нестійка.
Ураження медіальних відділів лобових і скроневих відділів призводить до порушень довільної форми уваги з одночасним посиленням мимовільної уваги. Характеризується "польовим поводженням", тобто надзвичайно висока активність на будь-які стимули.
Другий тип патології уваги - модально специфічні порушення. Виявляються стосовно стимулів однієї модальності, наприклад, тільки в зоровій чи слуховій області. Сприйняття сигналів при цьому не порушені. В основі цієї патології лежать зміни локальних неспецифічних активаційних процесів, які розвиваються в коркових зонах відповідного аналізатора, що пов'язано з патологією таламо-кортикальних зв'язків у межах даної аналізаторної системи.
Вибірковість психічної діяльності здобуває особливо важливе значення саме зараз, тому що діяльність людини в умовах сучасного виробництва часом протікає в екстремальних умовах, що пред'являють високі вимоги до його основних фізіологічних характеристик: стійкості до стомлення, рівня научіння, уваги і мотивації, стабільності гомеостатичних систем організму. Такі стресові умови створюються як при інтенсифікації зовнішніх впливів, що підвищують потік вхідної інформації (наприклад, у космосі, під водою, у діяльності операторів систем управління рухом транспорту та ін.), так і при їх недоліку (наприклад, при монотонній роботі на конвеєрі). При цьому на рівні психофізіологічних механізмів серед основних факторів, що визначають якість діяльності і загальну працьовитість людини, потрібно відмітити характеристики його вибіркової уваги.
У зв'язку з цим важливим питанням постає можливість кількісної оцінки рівня селективної уваги та її основних характеристик. З цією метою використовуються електроенцефалографічні та психологічні методи оцінки вибіркової уваги.
Широке поширення одержала оцінка так званих викликаних потенціалів (ВП) як одного із показників стану ЦНС. У складній їх структурі виділені й описані компоненти, що тісно пов'язані з процесами вибіркового пропущення певних каналів сенсорного входу. Також значною є варіативність компонентів ВП (по амплітуді в залежності від складності пропонованої задачі). Залучення уваги активним чеканням підвищує амплітуду пізнього компонента ВП. На електроенцефалограмі з'являється у цьому випадку так звана "хвиля чекання", чи континентальне негативне відхилення (КНВ). Є припущення, що КНВ обумовлене двома різними і взаємопов'язаними процесами - увагою і активацією. Амплітуда КНВ різна у людей з різним емоційними станами. На розвиток "хвилі чекання" впливає також інтервал між умовним і імперативним сигналом.
На думку Г. Уолтера, швидкість розвитку КНВ, його амплітуда і зміни при стомленні чи сумніву обстежуваного вказують на тип внд.
При вивченні імпульсивності нервових клітин виявлені "нейрони уваги", "детектори новизни", що генерують потенціали дії тільки на новий стимул. Знайдено випереджальні реакції нейронів кори і глибоких структур при ініціації довільних рухів. Показано їх складне функціональне значення, зв'язок із концентрацією довільної уваги, або "станом готовності до дії".
В останні роки досягнуті значні успіхи у вивченні фізіологічних основ активної бадьорості і стану уваги по змінах надповільних коливань потенціалів головного мозку. Вважається, що при активації уваги відбувається збільшення частоти коливань біопотенціалів (альфа-, тетта-, дельта-хвиль) від 6-8 до12-14 за хв.
У процесі діяльності можлива зміна рівня уваги. Це відбувається при доведенні робочих рухів до автоматизму. При цьому мимовільна увага переходить у післядовільну, виробляється міцний нейродинамічний стереотип.
Дуже велике значення для правильної організації професійної уваги має психологічна раціоналізація робочого місця; боротьба з відволікаючими факторами; інформація, необхідна для діяльності, яка своєчасно і зручно сприймається.
Світогляд, переконаність, ідеали людини значно впливають на те, які предмети викликають зосередження його свідомості. Активна діяльність людини сприяє розвитку окремих властивостей уваги. У зв'язку з цим змінюються характеристики уваги, пов'язані з професійно-рольовими вимогами.
Вивчення уваги являє собою комплексну задачу, яка повинна розв'язуватися на основі психологічних, фізіологічних та соціальних досліджень. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
