|
Депривація та монотонія Депривація та монотоніяЗначне зменшення звичайних для організму подразників має назву сенсорної (аферентної) депривації (ізоляції). В тому ж випадку, коли подразники стають монотонними, одноманітними, маємо справу з перцептивною депривацією.
В умовах сенсорної та перцептивної депривізації настає чітке зниження тонусу та функцій кори головного мозку та підкірки, перевага в них загальмованості й зниження рефлекторної діяльності. В результаті наступає астенізація центральної нервової системи, що відображається на діяльності всіх органів та систем й призводить до особливого стану апатії, тривоги та страху.
У рибаків Гренландії під час рибної ловлі при спокійному морі й чистому, безхмарному небі також спостерігались своєрідні розладнання. Вони часто втрачали орієнтування, відчували тривогу і страх, були не здатними правильно оцінити відстань між предметами (Gussow, 1963).Подібні явища відмічаються у льотчиків при польоті над морем, коли від пілота майже не потрібно ніякої діяльності і показники приладів мало змінюються. В деяких випадках через 1,5-2 годин такого польоту спостерігається часткове порушення орієнтації, відчуття тривоги, ілюзія зміни положення літака (Bannet, 1961).
В нічних польотах і польотах у хмарах виникають ілюзії положення в просторі, а також синдроми деперсоналізації. Звичайно такий стан льотчика загрожує катастрофою (Горбов Ф.Д., 1963).
Виявлено, що зміни при сенсорній депривації мають фазовий характер (Ruff з співавт., 1979). Перша фаза характеризується порівняно коротким періодом тривожності та зниженням настрою. У другій фазі наступає заспокоєння за рахунок мобілізації внутрішніх резервів психіки (ефект самозахисту). В третій фазі повертається тривожність, яка з часом зростає. В цей період проявляється схильність до примітивних емоційних реакцій, виникає внутрішнє занепокоєння та напруга. Почуття дискомфорту починає проявлятись дезорганізацією мислення та волі. В такому стані можуть виникати неадекватна поведінка, немотивовані вчинки і дії, які при обслуговуванні сучасної техніки можуть призвести до аварійних ситуацій.
Монотонія. Це поняття частіше всього вживають для позначення психічного стану людини, яке виникає при виконанні одноманітної, повторної діяльності в бідних подразниками одноманітних умовах.
A.Cubser (1968) визначав монотонію як стан зниженої психічної активності, котрий проявляється в підвищеному почутті втоми та сонливості і пов'язаний із зменшенням здібності швидко реагувати, переключатись, а також з коливаннями в ефективності праці і її зниженням. Такий стан, на погляд автора, визивається специфічними факторами життєдіяльності, а саме: одноманітністю, бідністю зовнішніх подразників, обмеженим полем спостережень, повторним характером роботи, тривалістю періоду роботи, малим ступенем складності виконуваної операції. Крім того, монотонія посилюється під впливом таких додаткових факторів: недостатнє освітлення в робочих приміщеннях, відсутність кольорового інтер'єру, ізольованість виконавців, відсутність можливості фізичних рухів, наявність ритмічних звуків. Всі перераховані фактори в тій чи іншій мірі присутні на сучасних об'єктах.Узагальнюючи літературні дані, A.Anbser (1968) виділяє симптоми монотонії:
1) психологічні - почуття стомлення, апатії, сонливості та отупіння;
2) фізіологічні - погіршення ритму серцевих скорочень, зниження артеріального тиску, уповільнення альфа-ритму, зниження м'язового тонусу;
3) виробничі - коливання продуктивності праці, загальне зниження процесу, зменшення здатності переключатись та реагувати на сигнали навколишніх робочих обставин.
В останні роки при вивченні умов праці широко обговорюється (обмірковується) ще один симптомокомплекс, пов'язаний із встановленням особистих якостей, від яких залежить ступінь підлеглості негативного впливу монотонії.
P.Smith (1985) вважав, що до сильного переживання нудьги при виконанні монотонної роботи схильні люди занепокоєні та незадоволені в повсякденному житті. Автор встановила, що ті, хто нудьгує на роботі, як правило, нещасливі в своїх сім'ях, важко налагоджують взаємовідносини в колективі. Навпаки ж, слабка чутливість до монотонії властива для тих людей, які відрізняються спокоєм в побуті та особистому житті. З літературних джерел відомо, що велика чутливість до монотонії спостерігається у людей, які прагнуть до активного контакту з навколишнім світом (екстраверти). Особистість, яка концентрує свою увагу на внутрішніх переживаннях (інтроверти) підлягає її впливу менше. Врахування цих особливостей при професійному відборі спеціалістів операторського профілю не викликає сумніву. Профілактику монотонії не бажано вести шляхом посилення психічної напруги, коли активність лише тимчасово підвищується в умовах обмеження обсягу уваги. Ось чому у спеціалістів необхідно усунути монотонію, насамперед за рахунок розширення обсягу уваги, а не за рахунок психічної напруги. Як додаткові заходи боротьби з монотонією рекомендується:
- вибір оптимального темпу і ритму роботи;
- раціональний розподіл перерв на відпочинок;
- чергування різних видів діяльності;
- внесення варіацій в трудовий процес;
- використання факторів навколишнього середовища (освітлення, кольоровий інтер'єр, температурний режим і т.д.).
За даними Золіної З.М., Ізмерова М.Ф. (1983), результати досліджень фізіології праці (Горького, Києва, Ленінграда, Москви, Свердловська) дають підставу стверджувати, що розроблені комплекси шляхів з оптимізації монотонних видів праці рекомендуються для їх використання з метою підтримки високого рівня працездатності людини, продуктивності праці та охорони здоров'я. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
