Studentam.net.ua

§ 1.2. Проблема насильства в релігійних вченнях

   Розгляд еволюції наукових поглядів на конфлікт показав, що відношення до миру і війни, згоди і насильства в історії людства було неоднозначним. Суперечливість оцінок насильства притаманна і релігійним вченням.
   Християнство. Питання про відношення християнства до проблеми насильства складне, а в деяких аспектах позиції з даного питання виявлялися протилежними. Якщо християнство в цілому можна розглядати як деяке відображення світосприйняття, що характеризувало насамперед європейську людину протягом багатьох століть, то ставити проблему в такий спосіб правомірно. Можна говорити про відношення до насильства в рамках так званої східної традиції.
   Суперечливе відношення до насильства міститься у священних книгах християн — Старому і Новому Завітах. У книзі “Вихід” Старого завіту є однозначне твердження про те, що Бог — чоловік брані. Зустрічаємо ми і заклик до віруючого прославляти Всевишнього силою. У свою чергу звернення до Бога під час бою приносило перемогу (Див.: Біблія, гл. V, п. 18-22).
   Контент-аналіз тексту Біблії, проведений разом з А. А. Калаєвим, показав, що з 12 407 понять і категорій, які входять у Біблію (Старий Завіт і Новий Завіт), 1909 тією чи іншою мірою відображають проблему насильства (15,39 %) і 1884 висловлювання відображають позитивну спрямованість категорій “мир”, “злагода” і т. п. (15,18 %). Найбільш часто вживаються категорія “покарання” і похідні від неї (25,9 % від кількості понять групи “насильство”). Досить часто зустрічаються слова “убити”, “убивати” (20,8 %), в яких відображається прагнення дійових осіб до насильства, знищення інших. Часто використовуються заклики до відплати (18 %); ненависть і злість до інших (13,3 %); насильство, війна, воювати (12 %); бити, побити, відібрати, привласнити (8,1 %).
   Серед категорій групи “мир” і “злагода” найбільш часто вживаються терміни і фрази: “порятунок” (23 % висловлень), “простягнути руку ближньому”, “підтримка”, “допомогти” (26 %); заклики до любові (20 %). Порівняно рідше з'являються такі поняття, як “прощення” (13 %), “сприяння” і “мир” (по 7,6 %).
   Отримані дані підтверджують суперечливість відношення Біблії до проблеми “насильство — злагода”.
   Пізніше з'являється негативне відношення християнства до воєн. Про це можна судити із заборони Соломонові будівництва святого храму, “тому що пролив багато крові на землі”. Доволі символічний факт доручення його будівництва людині, руки якої не були залиті кров'ю. Згодом була висловлена впевненість у тому, що народи перекують мечі на орала, встановлять мир і гармонію.
   Перетворення християнської церкви з гнаної владою секти в державну релігію в Римській імперії і деяких інших державах породило протиріччя християнських догматів. Воно проявлялося потім у всій наступній історії християнства. Ставши офіційною ідеологією, церква не могла не підтримувати ведення воєн, а часом і сама була їх організатором. Апогеєм трансформації пацифізму раннього християнства на захист насильства стали хрестові походи XI-XIV ст., у ході яких загарбницькі цілі прикривалися релігійними гаслами боротьби проти “невірних”, звільнення “гробу господнього” і “святої землі” (Палестини).
   Далеко не всі християни розділяли офіційні позиції церкви. Цей період в історії в католицизмі (братерство францисканців, анабаптисти, квакери та ін.), що почали небезуспішні спроби повернутися до ідеалів ранньохристиянського пацифізму.
   У новітній час до ідей негативного відношення до насильства звертається офіційна католицька церква, а останнім часом — також і православна. Це свідчить про трансформацію християнської церкви, що намагається встигнути за життям, яке змінюється. Якщо раніше можна було чітко простежити розбіжності між державною релігією та єретичними рухами, то сьогодні створюється світоглядний консенсус різних християнських течій, що знаходять точки дотику з гострих проблем.
   Іслам. Подібно до християнства відношення ісламу до конфліктів і насильства суперечливе. Суть ісламської концепції світового устрою полягає в багатоваріантності, яка обумовлена всемогутньою волею Аллаха. “А якщо побажав твій Господь, — відзначається в Корані, — то Він зробив би людей народом єдиним. А вони не перестають різноголосити”. У Священній Книзі мусульман пропонується не вибирати тим, хто вірує в Аллаха, друзів з іудеїв і християн, намагатися бути першим у добрих справах. Правовірним необхідно пам'ятати про навчання Аллаха як єдину надійну опору життя, не допускати примусу до релігії і вести боротьбу за розширення геостратегічного простору ісламу. Це пов'язано з тим, що для мусульман “зло” втілене в іновірстві, світ для них поділяється на “дар аль-іслам” — обитель ісламу і “дар аль-харб” — обитель війни, світ невірних.
   Не виключає іслам військового насильства і між одновірцями. При цьому кожний, хто сповідує іслам, має бути наповнений прагнення примирити ворогуючі сторони. Якщо ж це не вдається, то необхідно боротися на стороні справедливості і бути неупередженим. На практиці це приводить до жорстоких зіткнень усередині ісламського світу. Вони особливо часті між двома гілками ісламу — сунітами і шиїтами.
   Нинішнє покоління стало очевидцем багаторічної війни між Іраном і Іраком, окупації Іраком Кувейту, зіткнень усередині Лівану, громадянських воєн в Афганістані та інших країнах. У цілому ж офіційний іслам пов'язує ненасильство з ідеалом соціальної гармонії і мирного життя.
   Буддизм та індуїзм. Найбільш послідовними в оцінці силових і ненасильницьких засобів у світогляді і політиці є буддизм та індуїзм. Вони ґрунтуються на загальній любові людей, не сприймають насильство, особливо — війну. На відміну від християнства й ісламу, де Бог-творець розглядається як першопричина всього сущого, буддисти та індуїсти спираються на Всесвітню жертву як першопричину буття. Перенісши тягар Всесвітньої катастрофи і соціальних потрясінь, люди усвідомили нікчемність боротьби один з одним, відмовилися від людських пороків і добровільно стали На шлях благодіяння і служіння Богу. Тому на відміну від християнства, де Богу протиставляється Сатана — абсолютне втілення зла, у буддизмі немає різкого протиставлення добра і зла.
   З цієї причини в багатьох східних релігіях немає цільної концепції з проблем війни і миру. Лише поява зброї масового знищення спонукала прихильників буддизму висловити більш виразно своє негативне ставлення до війни. За їхнім переконанням, перебороти це зло можна, будуючи своє життя на любові до ближнього, “тому що ніколи в цьому світі ненависть не припиняється ненавистю, але з відсутністю ненависті припиняється вона”. У цьому полягає моральний підхід до запобігання соціальних конфліктів.
   Кармічний підхід до недопущення конфліктів більш характерний для індуїзму. Він полягає в необхідності формування позитивної карми суспільства, країни, що складається з індивідуальних карм.