Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Статті arrow Філологічні науки. arrow "ЧАРІВНА ГОРА Т. МАННА: ДОСВІД НЕМІМЕТИЧНОГО РОМАНУ
03.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




"ЧАРІВНА ГОРА Т. МАННА: ДОСВІД НЕМІМЕТИЧНОГО РОМАНУ

УДК 821.112.2-31.09

Н.В. Євченко,
старший викладач
(Житомирський державний університет)

"Чарівна гора Т. Манна: досвід неміметичного роману

У статті розглянуто особливості поетики роману "Чарівна гора" Т. Манна порівняно з класичним міметичним романом ХІХ століття.

   Роман – епічний твір, у якому оповідь зосереджена на долі окремої особистості у процесі її становлення і розвитку, що зумовлює наявність у ньому розгорнутого простору і часу. Оскільки роман є "епосом приватного життя" (Г.В.Ф. Гегель) і в літературі пізньої античності являє собою побутові варіанти традиційних міфологічних сюжетів, а в середньовічній літературі – міфів національних, то у своїх витоках він виявляє себе у міметичній формі. Однак міметична форма зображення в європейській культурі завжди співіснувала з неміметичною. Е. Ауербах у ґрунтовній праці "Мімесис. Зображення дійсності у західноєвропейській літературі" зівставляє уривок гомерівської "Одісеї" з текстом із Святого Письма, демонструючи таким чином наявність двох основних протилежних стилів іще за часів сивої давнини: "Один – опис, який надає речам закінченості... зв’язок усього, вільна течія мови, дія, що повністю відбувається на передньому плані, однозначна ясність...", а інший – "вирізнення одних і затемнення інших частин, уривчастість, вплив невисловленого, введення заднього плану, багатозначність, необхідність тлумачення" [1: 44]. Розмірковуючи про зміну літературних стилів у світовому літературному процесі, Д. Чижевський зазначає, що їх розвиток "іде шляхом постійного хитання між двома протилежними полюсами" [2: 28], маючи на увазі ці дві контрастні стильові тенденції, які яскраво виявилися в романі. Обидві форми зображення є похідними від різних типів художнього мислення – реалістичного, пов’язаного з відтворенням життєвого матеріалу, і романтичного – з його перетворенням (Л. Тимофєєв). Перевага одного з них у певний період розвитку літературного процесу залежить від духовної атмосфери доби, всієї сукупності соціально-історичних, філософських та естетичних концепцій, які формують художній метод і уподобання митця. Історія розвитку епічних жанрів протягом останніх двох століть свідчить про те, що обидві форми зображення можуть співіснувати не лише у межах певної літературної доби, але й у творчості одного письменника ("Капітанська дочка" і "Пікова дама" О. Пушкіна, "Батько Горіо" і "Шагренєва шкіра" О. Бальзака, "Біла гвардія" і "Майстер і Маргарита" М. Булгакова, "Прощавай, зброє!" і "Старий і море" Е. Хемінгуея, "Полковнику ніхто не пише" і "Сто років самоти" Г. Гарсія Маркеса та ін.), бо митцеві тісно у "прокрустовому ложі" одного художнього виміру, "він прагне до пізнання світу з різних художніх точок відліку" [3: 51], особливо коли хоче створити твір широкого узагальнення. До таких письменників належить і Т. Манн, який здобув визнання як автор соціального міметичного роману "Будденброки" і славу одного із творців жанру інтелектуального роману після видання "Чарівної гори" (1924) – неміметичного твору. Художні пошуки Т. Манна збіглися з художньою практикою письменників-модерністів, які шукали нових форм зображення, що відповідали б "духу часу" (Г.В.Ф. Гегель). У ХХ столітті митець "не стільки слідує за дійсністю і вже зовсім не відображує її, як швидше... суб’єктивно її інтерпретує" [4: 5]. Такий підхід митця до творчості спричиняє граничну суб’єктивацію зображуваного і залежно від міри й характеру авторської активності стосовно до зображуваного матеріалу зумовлює розвиток неміметичного роману.
   Ознаками традиційного класичного міметичного роману є: "часово-просторовий континуум" (Е. Емріх), екстроспективність, метод "мімесису", психологічна мотивація, каузальний зв’язок, всевідання оповідача-деміурга. Такий роман є "замкненим", завершеним, дія в ньому пов’язана з конкретним часом і простором, у ньому є дія, подія, яка мала місце в минулому, фабула, сюжет, персонажі, що являють собою типи й характери. А експериментальному неміметичному роману притаманні інтенсивний час і простір, інтроспективність, відсутність цікавості до об’єктивної дійсності, деепізація і дефабулізація, деіндивідуалізація персонажів, символічність, абстрагування, на перший план висуваються рух свідомості, техніка монтажу, цитати, втрата оповідачем своєї суверенності – він може злитися з персонажем. Оскільки Т. Манн ніколи не втрачав цікавості до реальності, він посідає особливе місце в історії європейського роману, бо водночас зберігає традиційну форму і структуру класичного міметичного роману і руйнує їх. "Чарівна гора" є першим неміметичним твором письменника, у якому втілено ті принципи, які, на його думку, визначають особливості сучасного роману. Таким є, по-перше, принцип інтроспекції. Т. Манн вважав його провідним у розвитку роману як жанру в його еволюції від античного і середньовічного епосу – примітивної форми роману, до більш розвинутої форми роману. Перефразовуючи А. Шопенгауера, митець стверджує, що таємниця оповіді полягає у тому, щоб "зробити цікавими речі, які є, власне кажучи, нудними" [5: 281]. Створений Й.В. Гете жанр виховного роману, вважає Т. Манн, є наслідком трансформації авантюрно-пригодницького роману завдяки застосуванню принципу інтроспекції. По-друге, він зазначає, що роман покликаний змальовувати навколишнє життя у його "повсякденному" вираженні й критично його висвітлювати. Зауважуючи, що роль критичного елементу в літературних творах сучасної доби зростає, він цитує міркування Д. Мережковського стосовно О. Пушкіна і М. Гоголя "про зміну чистої поезії критикою, про перехід від несвідомої творчості до творчої свідомості" [5: 284] і стверджує, що роман як твір сучасного мистецтва являє собою "етап критики", що змінює етап "поезії" [5: 284], і належить до епосу "як "творча свідомість" до "несвідомої творчості" [5: 284 – 285]. Отже, принцип інтроспекції має поєднуватися з критикою, тобто аналізом. По-третє, Т. Манн вирізняє також принцип гри. Розмірковуючи над перевагою естетичного, а не морального начала в натурі митця, він зауважує, що "головним його творчим імпульсом є прагнення до гри... і якщо навіть у наївності своїй він насмілюється грати проблемами й антиноміями моралі, то гра ця має лише словесно-логічний характер" [6: 473]. Втілення Т. Манном принципів інтроспекції, "критики" і гри у художній практиці призвело до структурно-морфологічних змін у міметичному романі.
   Пов’язана з традиціями виховного роману, грандіозна за своїм обсягом "Чарівна гора" (Т. Манн вважав, що роман "не повинен поступатися епосу в монументальності" [5: 285]) майже позбавлена подієвості: автор осмислює не події, а сутність своєї доби, яку він вважає перехідною, і проблеми історичного й духовного розвитку цієї доби є предметом полеміки у творі. Прагнення письменника проаналізувати стан перехідності зумовило побудову сюжету, коли "провідну сюжетоутворюючу роль стало відігравати не оповідне, а філософсько-аналітичне начало" [7: 55]. В основу сюжету "Чарівної гори" покладено давньогерманську легенду про міннезінгера Тангейзера, який, зачарований душею і тілом, перебував на горі Венери сім років. Так у творі з’являється символічний план, що спричинив появу в ньому символіки, алегорії, літературних ремінісценцій та асоціацій. Т. Манн гранично звужує соціальний радіус класичного міметичного роману: дія твору відбувається посеред замкненого простору високогірного санаторію для хворих на легені. Він створює модель духовного життя Європи, і мікросвіт Давосу стає символічним утіленням приреченого на загибель старого світу, декадансу (за словами Т. Манна, у "мікросвіті розкішного санаторію знайшло своє відображення капіталістичне суспільство довоєнної Європи" [8: 47]). Його репрезентують пацієнти Берггофа, представники різних національностей, що підкреслює загальноєвропейський характер проблематики твору. З одного боку, вони являють собою індивідуально окреслені образи, але водночас є "рупорами ідей", виразниками різних тенденцій духовного і політичного життя європейського суспільства напередодні першої світової війни. Молодий герой Ганс Касторп "на горі", своєрідній педагогічній провінції, відчуваючи на собі "спокуси" декадансу і вбираючи зовнішні враження, проходить шлях виховання. Оскільки в центрі роману "історія активізації людської особистості" [9: 165], то всю дію роману зведено до зображення розвитку душі героя. Тому "Чарівна гора" є інтроспективним романом ("доцентровим" за визначенням Д. Затонського [10: 4], зверненим у середину самого себе, тоді як роман традиційний, відповідно, "відцентровий", звернений зовні). Як автор неміметичного роману Т. Манн відмовляється від того напруження, що досягається сюжетом, і розкриває те, що приховується за ним. З цією метою письменник створює "лабораторні умови відсутності руху, в яких розвиток героя обмежено лише процесом самозаглиблення на тлі аналізу дійсності, що ніби зупинилася" [11: 154] : він експериментує не лише з простором, але й із часом. З цього приводу автор зауважує, що "Чарівна гора" "є романом про час у двоїстому сенсі слова; з одного боку, тому що я намагався змалювати зовнішню картину певної доби... і це робить її романом історичним, а з другого боку, тому, що в ній ідеться про час як такий, у чистому стані" [9: 169]. Автор створює атмосферу "позачасового" існування героя, коли роки, проведені "на горі", поза обов’язків, що накладаються на людину "долиною", зливаються у його свідомості в один день. Експеримент із часом реалізується Т. Манном на двох рівнях: у розмовах героїв про час, його безперервний різноритмовий і різноспрямований рух, і у самій тканині твору, "коли сама книга... прагне за допомогою своїх художніх засобів вимкнути час" [9: 165]. У "Чарівній горі" у трьох розділах (153 сторінки тексту в пер. рос. мовою) описано чотири дні, на 261 сторінці – три тижні, в п’яти розділах на 385 сторінках тексту розповідається про сім місяців, а в цілому у двох книгах роману описано сім років. У класичному романі такого обсягу було б охоплено ціле людське життя, тому в плані інтенсифікації часу "Чарівна гора" тяжіє до експериментального модерністського роману (Д. Джойс "Улісс", Г. Брох "Смерть Вергілія", Р. Музіль "Людина без властивостей").
   Експериментуючи з категоріями простору і часу, Т. Манн створює фікціональну дійсність, що сприяє реалізації принципу гри. У "Чарівній горі" він виявляє себе через мову персонажів і мову оповідача. Принцип гри є передусім одним із засобів конструювання "гори" як експериментальної педагогічної провінції: "...він (Ганс Касторп – Н.Є.) був готовий піддатися чужому впливу, бо йому було цікаво ставити над собою досліди" [12: 217]; "А тепер я хочу тобі подякувати... за те, що ти... допоміг мені у моїх вправах і експериментах..." [12: 459], – каже герой Сеттембріні, одному із своїх "учителів" (доречно зауважити, що така позиція героя – людини, яка свідомо піддає себе дослідам – дозволяє літературознавцям установлювати його генеалогічний зв’язок не лише з Вільгельмом Мейстером і більш давньою традицією – Парціфалем, героями авантюрно-шахрайського роману, але й із Фаустом). Коли ж принцип гри знаходить своє вираження лише в оповіді, що ведеться від імені оповідача, й нерідко в умовному способі, то з’являється можливість визначити особливості цієї постаті у Т. Манна: "Не міг він, як молодий чоловік, совісний і розумний, просто "радіти", дивлячись на мадам Шоша або знаходячись поблизу неї, і ясно, що якби ми запропонували йому це слово, він би його відкинув, знизавши плечима" [12: 194]; "Приблизно так, мабуть, точилася бесіда, яку вміло спрямовував Ганс Касторп" [13: 19] тощо. Подібні уривки з тексту твору свідчать про те, що, на відміну від оповідача класичного роману, він не є оповідачем-деміургом, якому підкоряється кожний персонаж. Проте, з другого боку, оповідач у Т. Манна не розчиняється у своїх персонажах, як, наприклад, у творах Ф. Кафки, він зберігає свою суверенність, втручається в оповідь, коментуючи дії персонажа. Тон оповіді – довірливий та іронічний, тому в читача складається враження безпосереднього спілкування з розумним і спостережливим співрозмовником. Крім того, принцип гри у Т. Манна виконує ще одну важливу функцію: він сприяє процесу деепізації і дефабулізації роману. Якщо у класичному міметичному романі ХІХ століття "авторська оповідь монтувалася з драматично побудованими епізодами, де люди виступали... незалежно від автора зі своїм словом і вчинками" [14: 318], то у "Чарівній горі" такі драматичні епізоди є кульмінаційними, вони знаменують якісні зміни у процесі виховання героя, який переходить від споглядання до дії (освідчення Ганса у коханні Клавдії Шоша в кінці першої книги роману, рішення героя залишити "гору" і взяти на себе соціальні обов’язки в кінці його другої книги). Весь зміст роману "майже цілком протікає в авторській оповіді, повіствуючому міркуванні", коли "не тільки описи, але й промови персонажів підпорядковано ритму повіствування, занурено в авторсько-повіствуючий текст" [14: 318]. З процесом деепізації і дефабулізації пов’язана наявність у романі надзвичайно докладних есеїстичних роздумів та рефлексій, екскурсів у різні галузі знань, вони переповнюють його текст і теж зумовлені принципом гри. Сам Т. Манн писав про псевдонауковість свого есеїзму, коли стверджував, що "для митця думка як така не є самодостатньою цінністю і власністю. Для нього є важливою лише її дієвість в інтелектуальному механізмі твору" [5: 230]. Він вважає свій есеїзм, "аналізуючу авторську мову", грою, "не мовою автора, а мовою самої книги" [6: 174]. Достовірність і ґрунтовність у творі виявляються удаваними і є лише формою авторської гри, гумору, іронії, а есеїстичні роздуми, пародійно-іронічні рефлексії затримують надто уповільнену дію роману, тим більше, що інколи вони не мають будь-якого зв’язку з нею.
   Процесу деепізації і дефабулізації сприяють також особливості розвитку сюжетної дії у "Чарівній горі". Оскільки всю дійсність у романі відображено у дискусіях, монологах, діалогах героїв, то його сюжетний розвиток і композиція "визначаються логікою або асоціативним рухом авторської думки" [7: 58 – 59]. Роман побудовано, за словами Т. Манна, як симфонію, на "максимально ускладненій техніці контрапункту, сплетіння тем" [9: 154]. Основні лейтмотиви "Чарівної гори" – час, свобода, лад і безлад, життя, смерть і кохання, здоров’я і хвороба. Вони створюють багатовимірну складність твору, забезпечують його цілісність, рухаючись у своєму розвитку до фіналу – картини хаосу першої світової війни, до кінцевого відкритого запитання: "А з цього всесвітнього бенкету смерті, із грізної пожежі війни, чи народиться із них будь-коли любов?" [13: 528]. Фінал розмикає "повість герметичну" [13: 528] про виховання героя – європейської душі – "на горі", повертає до реального життя, подальшого пошуку істини і змушує замислитися над майбутнім людства. Такий фінал є логічним для письменника, який вважав, що "людина живе не тільки своїм особистим життям, як окрема індивідуальність, але – свідомо чи несвідомо – також життям цілого, життям сучасної їй доби" [12: 48].
   Таким чином, експеримент Т. Манна з жанровою формою роману завершився створенням власного варіанта неміметичного роману. У "Чарівній горі" наявні ті структурно-морфологічні зміни, котрі притаманні експериментальному модерністському роману ХХ століття. Вони зумовлені впровадженням митцем у художню практику принципів, які він вважав провідними для сучасного роману, – інтроспекції, "критики" (аналізу) і гри, що виявили себе, по-перше, у відмові митця від міметичного зображення соціально-історичного життя суспільства – відсутності епічної повноти зображення, граничному звуженні соціального радіусу класичного міметичного роману; по-друге, у сюжетобудові, яка забезпечила наявність двох планів – міметичного і неміметичного (реалістичного і символічного) – і відповідну їм двоїстість зображення; по-третє, у "сублімації" всієї багатогранності світу у свідомість, рефлексії, монологи й діалоги. Тому "Чарівна гора" має всі ознаки неміметичного роману: інтенсивний час і простір (хоч і не настільки інтенсифікований, як у відомих романах письменників-модерністів), інтроспективність, мінімум фабули, сюжету, дії, сюжет роману підпорядковано асоціативному руху авторської думки, широка наявність неоповідних елементів, символічність, абстрагування, літературні ремінісценції та асоціації. Однак порівняно з експериментальним модерністським романом епічний твір Т.Манна не настільки "суб’єктивний": оповідач не втрачає своєї суверенності, не зливається з персонажем, а персонажі, які виконують функцію "рупорів ідей", не втрачають своєї індивідуальності – так аскетизм абстракцій співіснує з пластичністю образів. Таке поєднання чуттєво-конкретного з абстрактно-аналітичним зумовлює своєрідність художньої манери письменника, якій притаманне балансування між образом і поняттям. Т. Манн частково зберігає традиційну форму роману й водночас руйнує її, він сам визначив свою позицію у мистецтві ХХ століття, коли написав про "Чарівну гору": "повіствування оперує засобами реалістичного роману, але воно не є реалістичним романом, воно постійно виходить за рамки реалістичного" [9: 165–166].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Ауэрбах Э. Мимесис. Изображение действительности в западноевропейской литературе. Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1976. – 555 с.
2. Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму) – Тернопіль: МПП "Презент", за участю ТОВ "Феміна", 1994. – 480 с.
3. Чирков А.С. Творящая личность. – Житомир: М.А.К., 2001. – 142 с.
4. Чирков О.С. Суб’єктивно-авторське свавілля, або Мистецтво інтерпретації  // Літературний твір: шляхи дослідження поетики. – Житомир: Полісся, 2006. – С. 5–11.
5. Манн Т. Искусство романа. Пер. с нем. // Манн Т. Собр. соч.: В 10 т. – М.: Худож. лит. – 1960. – Т. 10. – С. 272–287.
6. Манн Т. Художник и общество. Пер. с нем. // Там же. – С. 473–487.
7. Лейтес Н.С. Немецкий роман 1918–1945 годов (эволюция жанра). – Пермь, Изд-во Пермского ун-та, 1975. – 424 с.
8. Манн Т. О духе медицины. Открытое письмо издателю "Немецкого медицинского еженедельника". Пер. с нем. // Там же. – Т. 9. – С. 45–51.
9. Манн Т. Введение к "Волшебной горе". Доклад для студентов Пристонского университета. Пер. с нем. // Там же. – С. 153–171.
10. Затонский Д. Искусство романа и ХХ век. – М.: Худож. лит., 1973. – 523 с.
11. Адмони В., Сильман Т. Томас Манн. Очерк творчества. – Л.: Сов. писатель, 1960. – 350 с.
12. Манн Т. Волшебная гора. Пер с нем. // Там же. – Т. 3. – 500 с.
13. Манн Т. Волшебная гора. Пер с нем. // Там же. – Т. 4. – 542 с.
14. Днепров В. Интеллектуальный роман Томаса Манна // Днепров В. Идеи времени и формы времени. – Л.: Сов. писатель, 1980. – С. 307–384.
15. Манн Т. История "Доктора Фауста". Роман одного романа. Пер. с нем. // Там же. – Т. 9. – С. 199–364.
16. Манн Т. "Иосиф и его братья". Доклад. Пер. с нем. // Там же. – Т. 9 – С. 172–191.

Матеріал надійшов до редакції 16.03.2006 р.

Евченко Н.В. "Волшебная гора" Т. Манна: опыт немиметического романа.
В статье определяются особенности поэтики романа Т. Манна "Волшебная гора" в сравнении с классическим миметическим романом ХІХ столетия.

Yevchenko N.V. T. Mann’s "Magic Mountain" as a non-mimetic novel attempt.
The author considers the peculiarities of T.Mann’s "Magic Mountain" poetics in comparison with the classical mimetic novel of the XIX-th century

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016