|
УДК 82-994 О.В. Коляда,
аспірант
(Житомирський державний університет) Поняття "міфопоетика" У статті проаналізовано термінологічний комплекс поняття "міфопоетика", його складові та похідні елементи. Грецькі mythos (слово, переказ) i poietike (мистецтво творення) – два складові компонента, що лежать в основі одного з центральних літературних понять ХХ століття – міфопоетики. Виходячи з простого факту, що міф є одним із типів дискурса, у нашому випадку, в системі міфології, що, у свою чергу, є культурною кристалізацією оповідань (міфем), тобто її роз’єднаних і заново скомбінованих фрагментів, а поетика, що обслуговує питання суто нормативні, зайнята конкретними літературними сегментами (композиція, версифікація і т.д.), ми приходимо до висновку, що, оперуючи поняттям міфопоетика, маємо справу зі специфічним мистецтвом. Мистецтвом, яке дозволяє створювати міфологічні структури (творів) і значення такої міцності, при якій навіть у силу трансформації і між текстуальної інтерференції (деміфологізації) вихідного оповідання культурна основа міфічного тексту зберігала б свою первинну спрямованість. Іншими словами, підтверджувала б "живучість" міфу як носія семантичного й ціннісного ядра, що не піддається руйнуванню, незмінно зв’язаного зі змістотворенням.
Мистецтво створення міфу відбувається двома шляхами: з одного боку через ампліфікацію (збільшення) й уявну деформацію реальної історії , тобто трансформацію дійового змісту в мета історичному регістрі, а з іншого – через перетворення ідеального змісту в наративну (оповідальну) структуру.
Таким чином, ми звертаємося до міфологічної метамови, своєрідного тайнопису, мови традиції, що описує міфологічну сутність архаїки світосприйняття людини, яке, у свою чергу, походить від первісного міфотворення, подібно тому, як міфологічні оповідання йдуть генеалогічними сходами до першооснови. Як і будь-яка мова, міфологічна, а скоріше міфопоетична (зв’язана з мистецтвом творення) метамова має набір обслуговуючих її мета знаків, що складають базис міфопоетики. Умовно цей базис можна розділити на мета знаки і взаємозалежні метакластери (групи мета знаків). До мета знаків ми відносимо поняття "семантема", "міфема" й "міфологема". Сферу метакластерів утворюють міфопоетичні мислення, свідомість та уява, взаємопов’язані та невід’ємно укорінені у власне мета знаках.
Під семантемою ми маємо на увазі елементарну значущу одиницю мови, що стосовно міфу є його первинною почуттєвою характеристикою. Сукупність семантем, організованих через систему міфологічного сприйняття дійсності на рівні уявлення утворює, у свою чергу, міфему – соціально-психологічний і структурно-семантичний фундамент міфу, предикатну сукупність семантичних відносин як конструктивну одиницю міфу. Вербалізація міфами на рівні світосприйняття, частини ідеології або ідейного комплексу, тобто поняття-образу, що володіє "магічним" впливом на соціальну дійсність продукує міфологему – конкретно-образний, символічний спосіб зображення реальності, необхідний у тих випадках, коли вона не укладається в рамки формально-логічного, абстрактного зображення. Іншими словами, міфологема виступає мотивом міфу, саме тим міфопоетичним фрагментом, що і одержує відтворення у наступні епохи як носій важливого, загальнолюдського змісту (рівень антропоморфної персоніфікації міфу). Міфологема в системі міфопоетики являє собою функціонально-знаковий аналог цілісних ситуацій і сюжетів. Саме система міфологем і пов’язаний із нею комплекс бінарних опозицій (структур часу, простору, культурного ряду) є основним засобом опису семантики міфопоетичної моделі світу.
Сфера міфологем зовнішнього і внутрішнього культурного простору, а саме ототожнення на рівні ідеї циклічного відродження мікро- і макрокосмічних основ, утворюють стрижень міфопоетичного мислення, одного з метакластерів поетики. Міфомислення зберігає найдавніші форми сприйняття світу в їхньому синкретизмі, що у площині міфопоетики передбачає ще й творчу реконструкцію просторово-часових характеристик за допомогою архетип них механізмів. Власне, завдяки цим механізмам і обумовлюється стійкість повторного відтворення міфу, що виступає в якості формотворчих універсалій, які виявляються на рівні образно-тематичного ладу твору (зміст) і на рівні способів художнього мислення (форма).
Міфопоетична свідомість – це серія ключових мотивів, їхніх семантичних полів, реалізованих у сюжетиних зчепленнях і парадигмах на базі міфологічних уявлень, які лежать в основі соціально-побутових відносин будь-якої національної групи й які оформлені у ритуальній практиці. Звідси, континуум міфологічних уявлень – це архаїчний фольклор (буквально – народне знання про змістотворення). Ключовими мотивами міфопоетичної свідомості є космогонія й есхатологія, що одержують нове суттєве звучання в різні епохи й оформлюються у функціонально-семантичні "обертони". Крім того, важливо зазначити, що міфопоетична свідомість слугує єднальною ланкою між міфологічним уявленням і відповідним йому художнім образом і за своїми законами конституює оповідання на всіх рівнях, від образотворчої системи до сюжетно-композиційної організації.
Нарешті, метакластер міфопоетичної уяви або, іншими словами, трансцендентальної уяви (що і є суттю міфопоетики), передбачає, що міфологічний вимисел не походить від сліпого автоматизму або чистої думки, але є похідним гри символічних образів, що складаються в оповіданні й розпадаються знову, гри як особливого способу змістоутворюючого і змістопередавального каналу інтелектуальної і мовної діяльності. Створення міфічних текстів (міфопоетика), звідси, є шлях наближення до істини, для чого варто нескінченно реконструювати і реінтерпретувати міфологічний зміст, оскільки він розсіяний у загальному і переважає наші кінцеві розумові можливості.
Незважаючи на те, що поняттю "міфопоетика" у вітчизняному літературознавстві приділяється доволі помірна увага, слід зазначити, що явище реконструкції міфологічної спадщини є досить широким і властиве будь-якому літературному напряму або течії. Завдяки невичерпному етичному імперативу міфу це поняття ("міфопоетика") вважається багато прикладним, а, отже, й універсальним, що маємо можливість простежити на прикладі драматичного мистецтва, а саме європейського "театру абсурду". Не спекулюючи власне "абсурдистською" поетикою та притаманними цьому театру властивостями ми можемо стверджувати, що, як і свій антипод, драма неарістотеліського ґатунку наскрізь пройнята міфопоетичними алюзіями, сюжетами, образами та мотивами, які концентруються у доволі усталених семантичних групах.
Семантичне поле, скажімо, релігійної групи (зв’язаної з головними віровченнями) є, мабуть, найусталенішим завдяки міфопоетичному мисленню, бо, як ми визначили, останнє тісно пов’язане з оперуванням архетипічними універсаліями, що укорінені у людській "міфопоетичній" свідомості на архаїчному рівні будь-якого соціуму. Це підтверджує й той факт, що саме релігійна семантема, так би мовити, продукує людській уяві центральні космогонічні та есхатологічні мотиви, що, трансцендуючись, оформлюються у тих чи інших творах у доволі парадоксальні форми.
Космогонія, тобто мотив, пов’язаний із мистецтвом світотворення, властивий Беккету ("Катастрофа" – приклад створення людини), Кокто ("Орфей" – абсурдне воскресіння з мертвих), іншим. Есхатологія, тобто мотив занепаду й знищення, прослідковується у Беккета ("Щасливі дні" – метафоричне самознищення людини, "Кінець гри" – постапокаліптичне майбутнє зникаючого суспільства), Іонеско ("Голомоза співачка" – Вавілонська вежа сьогодення), Аррабаля ("Пікнік" – реалії світової війни), Пінтера ("Пейзаж" – зубожіння людських відносин), тощо.
Драматурги оперують широкими групами мета знаків на рівнях міфем і міфологем. До рівня міфопоетичних міфем ми з-поміж інших можемо віднести сюжети створення та знищення людини, сходження у пекло й страшного суду, образи Адама та Єви та das Man (абстрактне уособлення вселенського зла), Едемського саду й месії, мотиви смерті, приреченості ("Сизикова праця"), відчуження, самотності, тобто все те, що й утворює наріжний камінь "театру абсурду". Ці міфопоетичні мета знаки, у свою чергу, компонують групу вищого рівня – міфологеми, що співвідносяться нами з геометричними фігурами – квадрата, круга й хреста як всеохоплюючих символів "абсурдистського" світосприйняття.
Міфопоетика або міфогенез – це реконструкція міфу, міфотворчість, мистецтво, метамова, у термінах якої людина моделює світ, соціум, себе.
Міфопоетика:
метазнаки: метакластери:
– семантема – міфопоетичне мислення
– міфема – міфопоетична свідомість
– міфологема – міфопоетична уява. Список використаних джерел та літератури 1. Мифологический словарь / Под ред. Мелетинского Е.М. – М.: БРЭ, ЛАДА-МАКОМ, 1992.
2. Аристотель. Поэтика // Аристотель. Соч.: В 4 т. – М.: Мысль, 1975-1986. – Т. 4, 1986. – С. 645-680.
3. Фрейд З. Недовольство культурой // Психоанализ, религия, культура. – М.: Ренессанс, 1992. – С. 65-134.
4. Юнг К.Г. Об отношении аналитической психологии к поэтико-художественному творчеству // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ-ХХ вв. Трактаты, статьи, эссе. – М.: Изд-во МГУ, 1987. – С. 214-231.
5. Рикер П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике. – М.: Медиум, 1995.
6. Леви-Стросс К. Структура и форма // Семиотика. – М.: Прогресс, 1983. – С. 400-428.
7. Деррида Ж. Структура, знак и игра в дискурсе гуманитарных наук // Французская семиотика. От структурализма к постструктурализму. – М., ИГ "Прогресс", 2000. – С. 407-426.
8. Мелетинский Е.М. Поэтика мифа. – М.: Наука, 1976. – С. 560-121. Матеріал надійшов до редакції 16.04.2005 р. Коляда О.В. Понятие "мифопоэтика".
Статья рассматривает терминологический комплекс понятия "мифопоэтика", его составляющие и производные элементы. Kolyada O.V. The notion "mythopoetics".
The article examines the terminological basis of the "mythopoetics" notion, its constituents and derivatives.
Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
