Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Статті arrow Філологічні науки. arrow ДРАМА-АНТИУТОПІЯ: ДО ІСТОРІЇ ТЕРМІНА
08.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




ДРАМА-АНТИУТОПІЯ: ДО ІСТОРІЇ ТЕРМІНА

УДК 83.3 (0)

О.В. Євченко,
в.о. доцента
(Житомирська філія Європейського університету)

Драма-антиутопія: до історії терміна

В статті розглянуто історію терміну "драма-антиутопія" і розкрито його змістове наповнення

   Драма-антиутопія – одна з художніх реалій ХХ століття, є складовою частиною літератури антиутопії і розвивається паралельно з романом-антиутопією. Однак майже всі дослідження присвячені лише роману-антиутопії. В "Українській літературній енциклопедії" так і визначено: "Антиутопія – різновид сучасного роману" [1: 69], а в "Літературознавчому словнику-довіднику" автор довідки уникає родового визначення жанру, але розширює його межі, коли пише, що антиутопія, або негативна утопія – це "зображення в художній літературі небезпечних наслідків, пов’язаних з експериментаторством над людством" [2:  48], а, наводячи приклади творів-антиутопій, він, як і Б. Гіленсон в "Краткой литературной энциклопедии" [3: 854], називає серед відомих романів-антиутопій єдиний драматургічний твір – п’єсу К. Чапека "RUR". Ця п’єса розглядається як драма-антиутопія в деяких підручниках і монографічних дослідженнях. Про "RUR" як "утопічний твір без утопії" пише Р. Кузнєцова [4: 217]. О. Малевич розглядає п’єсу як утопію, в якій головним є "реальне, сучасне, лише спроекційоване на фантастичний екран майбутнього, і робить висновок: "Перед нами свого роду "антиутопія" [5: 68]. Від трактування категорії майбутнього залежить жанрове визначення п’єси В. Маяковського "Клоп". Г. Свербілова визначила комедії В. Маяковського як гротескні комедії, бо, "вводячи категорію майбутнього в структуру драматичної дії. Маяковський поширює на неї принцип універсальності авторського сміху" [6: 79]. Автор дослідження пов’язує жанр антиутопії лише з категорією трагічного. Однак вона наводить інші думки стосовно трактування сутності майбутнього у творі: в зарубіжному літературознавстві є інший погляд, започаткований Р. Якобсоном, згідно з яким в "Клопі" відбилася невіра поета в майбутнє, розчарування в ньому [6: 78].
   Як "трагічну утопію" визначає В. Бабенко п’єсу Б. Шоу "Простачок з Нежданих островів" [7: 39], бо в ній відбився крах надій драматурга "на реформування в рамках держав, що історично склалися" [7: 33]. В цілому ж драми Б. Шоу розглядаються майже виключно в межах інтелектуальної драми, драми-ідей, політичної екстраваганци [8,9,10,11]. Так, Г. Образцова, досліджуючи природу драматургічного конфлікту, принципи створення характерів і природу жанру п’єс Б. Шоу, зазначає, що драматург був біля витоків нового жанру, народженого часом. Це – "різкий, дещо незграбний трагічний фарс, сповнений гіркоти й... викривального сміху", в якому відбилися "і гіркота так званого "втраченого покоління"... і гнівний, трагічний протест, що визрів проти фашизму в 20-30 роки" [11: 249]. Г. Образцова посилається на американського критика Е. Бентлі, який пише про широкий розвиток у літературі ХХ століття "трагедії у фантастичному одязі" [11: 249].
   Драми-антиутопії Б. Брехта аналізувалися в межах епічної драми [12,13,14,15], а Ф. Дюрренматта – "відкритої драми" [16]. Щодо цих дефініцій треба зазначити, що поняття "відкрита", "вільна" або "епічна" драма – відносні, бо в ці терміни вкладається різний зміст: у терміні "епічна" драма зафіксований родово-жанровий аспект проблеми (епічна драма є результатом родової змішаності), а термін "відкрита драма" пов’язаний із намаганням дослідників протиставити "закритій", тобто арістотелевій формі драми – "відкриту", тобто неарістотелівську. Як писав німецький дослідник драми Ф. Клотц, "Закрита драма зміщує рух подій, які проявляються зовнішньо, у внутрішній світ, що значить – світ, у якому чітко окреслена яскрава індивідуальність, поміщена в душевно-духовному континуумі. Відкрита драма, навпаки, звільняє у зображенні зовнішні поривання і проектує їх у вільний простір театральної сцени" [17: 60]. А.Г. Вельфлін і О. Вальцер розуміли під відкритою, "атектонічною формою драми драму без замкненого сюжету і по-арістотелівськи зрозумілої єдності дії" [18: 145-146], у ній немає взаємопов’язаних фабульних обставин, завдяки яким на сцені виникає особливий малий світ. У такому ж аспекті тлумачить термін "відкрита", або "деілюзіоністська" драма Д. Затонський. Він протиставляє ілюзіоністську драму, представлену драматургією ХІХ століття, деілюзіоністській, розробленій у драматургії ХХ століття. Ілюзіоністській драмі, на думку Д. Затонського, притаманне прагнення не тільки до абсолютної правдивості змісту, але й до максимальної правдоподібності форми: "вона поступово втрачає статичну аморфність середньовічного мораліте, естетичну безтурботність комедії Відродження, відверту тенденційність просвітницького театру. З неї зникають прийоми й атрибути, витоки яких були ще в театральному дійстві античності: спочатку хор, потім прологи й епілоги, звернення до публіки, репліки "у бік" [16: 170]. Така драма, яка в своєму розвитку пройшла через сувору регламентацію класицистичних "єдностей" і романтичну стрімкість, наслідуючи життя, навіює реципієнту ілюзію дійсності того, що відбувається на сцені. А для "відкритої" або "деілюзіоністської драми" притаманне "руйнування перешкод між драмою і епосом", "зняття ілюзії достовірності сценічної дії" [16: 172]. Серед драматургів, які розробляють деілюзіоністську драму, Д. Затонський називає тих, хто створив драми-антиутопії: Б. Шоу, К. Чапека, Б. Брехта, Ф. Дюрренматта. Отже, епічна драма – один із варіантів неарістотелівської драми, є часткою деілюзіоністської відкритої драми, тобто драми, яка відкрита для нових художніх пошуків.
   Прагнучи деталізувати й розшифрувати поняття епічна, або відкрита форма драми, О. Чирков у монографії "Епічна драма (проблеми теорії і поетики)" визначає жанри епічної драми (епічну трагедію, хроніку-алегорію, драму-параболу, учбову драму, драму-тенденцію, драму-концепцію), а також особливості кожного з них. Учений розглядає драми-антиутопії в межах драми-параболи, яку він називає "одним із найпродуктивніших жанрових утворень епічної драматургії") [15: 69]. У межах політичної драми розглядається драма-антиутопія В. Єршовим. В. Єршов визначає природу художнього конфлікту в політичній драмі, його застерігаючу сутність, підкреслює її інтелектуалізм, коли дослідник пише про спробу моделювання драматургом "політичного й морального майбуття на основі досліджуваної проблеми" [19: 13], то на думку спадає, що він має на увазі драму-антиутопію, але не користуються цим терміном тому, що не досліджує типологію політичної драми. А. Близнюк у кандидатській дисертації "Притчово-алегоричний напрям в епічній драмі. Поетика. Жанри" розглядає драму-антиутопію як один із жанрів епічної драматургії і вважає її жанровою домінантою "попередження про дуже можливе й небезпечне майбутнє" [20: 134].
   Драма-антиутопія є драматургічним різновидом літератури антиутопії, вона синтезувала в собі риси роману-антиутопії (соціологізм, універсалізм, негативну соціальну побудову з проекцією в майбутнє або реалізацією її у сьогоденні, дидактизм, пафос застереження) і виробила умовно-експериментальний хронотоп, коли експериментальний простір насичений не побутовим або біографічним, а історичним часом. Такий хронотоп зумовив схематизацію сюжету і образів. У драмі-антиутопії виділяються типологічно значущі прикмети, які дають змогу визначити різні тенденції її розвитку: негативну драму-утопію і алюзивну драму-антиутопію. У негативній драмі-утопії найвиразніше проявляється схожість із класичним романом-антиутопією: дія в ній завжди відбувається в майбутньому, головним є прогнозування небажаного "завтра", що може вирости з реального "сьогодні", а предметом зображення є найболючіші прояви суспільно-політичного життя сучасного суспільства. Оскільки в негативній драмі-утопії історичні події і тенденції соціально-політичного розвитку постають у відкритій, незавуальованій гротескно-загостреній формі, її найважливішою особливістю стає яскраво виражене суб’єктивне авторське начало: авторська фантазія активно перетворює об’єктивний світ, що є основою для виникнення цього драматургічного жанру. В алюзивній драмі-антиутопії у порівнянні з негативною драмою-утопією предметом зображення стає більш широкий комплекс проблем, не тільки соціально-політичних, але й філософсько-етичних, тому в ній посилюється філософське начало. Бо алюзивна драма-антиутопія, розвиваючись, як і негативна драма-утопія під впливом роману-антиутопії, виходить із інших традицій ( скажімо, не з традицій роману Дж. Орвелла "1984", а його "Скотохутора"), і замість відкритої гротескно-загостреної форми зображення в ній переважає алюзивність – немає прямих паралелей, тільки натяки, що не лише сприяють виникненню у свідомості реципієнта відповідних асоціацій, але й дозволяють драматургу універсалізувати зображуване. Авторське начало в алюзивній драмі-антиутопії також активне, але воно виявляється інакше, ніж у негативній драмі-утопії, де авторська уява перетворює об’єктивний світ. Основним стає створення асоціацій, необхідних для розуміння реципієнтом задуму драматурга, тому алюзивній драмі-антиутопії притаманні риси притчі, що зумовлює універсальність зображення в ній.
   Водночас, внаслідок синхронного розвитку, взаємодії і взаємозбагачення зазначених двох основних тенденцій, виникає третя – дифузна драма-антиутопія. Від негативної драми-утопії в ній – моделювання кінця світу і яскраво виражений дидактизм, а з алюзивною драмою-антиутопією споріднює філософічність, що зумовлює алегоричну подачу матеріалу. Найпоширенішою формою зображення в ній стає парадокс. Крім того, в рамках сучасної дифузної драми-антиутопії розвивається своєрідне відгалуження, коли внутрішній світ героїв розкривається з погляду того, як тоталітарний режим впливає на людську особистість. Тому в дифузній драмі-антиутопії реально-достовірне виступає у двох іпостасях: у формах міметичних і алегоричних. Якщо перше сприяє конкретизації зображуваного, то друге – його універсалізації, виводячи його за рамки конкретності. Так здійснюється нове синкретичне жанрове утворення, але вже в межах жанру драми-антиутопії.
   Отже, драма-антиутопія є молодим жанром у рамках літератури антиутопії. Для її формування і розвитку велике значення має процес неосинкретизму, який найчіткіше виявився в літературі ХХ століття, коли відбуваються збагачення і зміни жанрового поняття внаслідок взаємодії різних жанрів і родів літератури.

Список використаних джерел та літератури

1. Білий О.В. Антиутопія // Українська літературна енциклопедія: В 5 Т. – К.: Голов. ред. УРЕ ім. М,П, Бажана, 1988. – Т. 1. – С. 69.
2. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. – К.: ВЦ "Академія", 1997. – 752 с.
3. Гиленсон Б.А. Утопия // Краткая литературная энциклопедия: В 9 Т. – М.: Сов. энциклопедия, 1972. – Т.2. – С. 854-855.
4. Кузнецова Р.Р. Чешская литература // История зарубежной литературы ХХ века. Ч.1. 1917-1945 / Под ред. Л.Г. Андреева. –М.: Высш.школа, 1980. – С. 210-220.
5. Малевич О. Карел Чапек. Критико-биографический очерк. –М.: Худож. лит., 1968. – 206 с.
6. Свербилова Г. Комедии В.В. Маяковского и современная советская драматургия. – К.: Наукова думка, 1987. – 216 с.
7. Бабенко В.Г. Бернард Шоу в поисках новых путей // Бабенко В.Г. Драматургия современной Англии. – М.: Высш. школа, 1981. – С. 7-40.
8. Гражданская З.Т. Бернард Шоу. Очерк жизни и творчества. – М.: Просвещение, 1979. – 175 с.
9. Гражданская З.Т. Д.Б. Шоу // История зарубежной литературы ХХ века / 1917-1945/ Под ред. В.Н. Богословского, З.Т. Гражданской. – М.: Просвещение, 1984. – С. 138-143.
10. Ивашова В.В. Бернард Шоу // Ивашева В.В. Литература Великобритании ХХ века. – М.: Высш. школа, 1984. – С. 124-140.
11. Образцова А. Драматургический метод Бернарда Шоу. – М.: Наука, 1965. – 315 с.
12. Савицкий А.А. Бертольд Брехт: Спецкурс для студентов факультета русского языка и литературы. – М.: Просвещение, 1971. – 168 с.
13. Федоров А.А. Бертольд Брехт и современный театр // Федоров А.А. Зарубежная литература ХIX-XX века. Эстетика и художественное творчество. – М.: Изд-во Московск. ун-та, 1989. – С. 147-250.
14. Фрадкин И.М. Бертольд Брехт. Путь и метод. – М.: Наука, 1965. – 374 с.
15. Чирков А.С. Эпическая драма (проблемы теории и поэтики). – К.: Вища школа, 1988. – 160 с.
16. Затонский Д.В. Театр Фриша и Дюрренматта // Затонский Д.В. Зеркала искусств. Статьи о современной зарубежной литературе. – М.: Сов. писатель, 1965. – С. 141-179.
17. Klotz V. Geschlossene und offene Form im Drama.-München, 1960. -325 s.
18. Вельфлин Г. Основные понятия истории искусств. –М.-Л.: ГИСХ. – 1930. – 184 с.
19. Єршов О.В. Політична драма: становлення теорії і особливості поетики: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.06 /Ін-т літ. ім. Т.Г.Шевченка. – К., 1992. – 17 с.
20. Близнюк А.С. Притчово-алегоричний напрям в епічній драмі. Поетика. Жанри: Дис... канд. філол. наук: 10.00.06.- Житомир, 1995. – 208 с.

Матеріал надійшов до редакції 16.04.2005 р.

Евченко А.В. Драма-антиутопия: к истории термина.
В статье рассматривается история термина "драма-антиутопия", раскрывается ее содержательное наполнение.

Yevchenko O.V. Drama-antiutopia: to the history of the term.
The article considers the origin of a term "drama-antiutopia" as well as reveals its subject matter.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016