Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Статті arrow Філологічні науки. arrow ЗГАДУЮЧИ ТОВАРИША, ДРУГА, КОЛЕГУ
03.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




ЗГАДУЮЧИ ТОВАРИША, ДРУГА, КОЛЕГУ

УДК 811. 161. 2

М.К. Щуренко,
кандидат філологічних наук, доцент
(Київ)

ЗГАДУЮЧИ ТОВАРИША, ДРУГА, КОЛЕГУ

Спогад про студентські та аспірантські роки навчання М.М. Богдана

   Миколі Михайловичу Богдану виповнилося б у листопаді 2003 року тільки 75 літ. А вже незабаром буде 10 літ, як його немає серед нас. Він міг би ще працювати, бо був закоханий у свою професію, зміг би дати ще багато студентам, до яких ставився шанобливо і вимогливо. Лише з жовтня 1954 року, приїхавши після закінчення аспірантури при кафедрі української мови Київського педінституту до Житомира і ставши викладачем української мови в Житомирському педінституті, він починає величатися Миколою Михайловичем. А сім років студентства й аспірантства ми знали його як Богданчика і називали тільки так (навіть за очі). "Прізвисько" завжди буває влучним. І Микола Михайлович був справді Богданчиком – Богом даною дитиною. Як діти, він завжди був щирим, правдивим, відкритим для ніжності й добра, часто усміхненим (а усмішка його була універсальною: то схвальною, то заперечною, а то й іронічною чи навіть саркастичною). Та життєвою стезею він пройшов як справжній муж: з честю долав нестатки, хвороби, всілякі труднощі.
   У колі своїх друзів, ровесників Микола Михайлович вирізнявся делікатністю в манерах поведінки, мові. Він любив чи не всі види мистецтва, любив і вмів танцювати, бувати в колективі колег, друзів, умів дружити, шанував тих, хто заслуговував його шани.
   Микола Михайлович не мав міцного здоров’я – пережив голодні 1933 і 1947 роки, – не був матеріально забезпеченим – батьки сільські трудівники. Та він мав основне, що могло зробити його особистістю, вченим: невтолиму жагу до знань, до самовдосконалення. В 1947 році, студент І курсу філологічного факультету Київського педінституту, він продавав продуктові карточки на м’ясо, рибу, щоб купити книги. Мешкав у гуртожитку, жив на мізерну студентську стипендію. В аспірантські роки Микола Михайлович у бібліотеці колишньої АН УРСР працював з ранку до її закриття часто без обіду. А ввечері, повертаючись пішки до гуртожитку (майже завжди з ним поверталися його однокурсники – Петро Панасович Хропко, друг і однодумець, згодом доктор філологічних наук, і автор цього спогаду). Дорогою ми купували по батону і, відкушуючи з нього по шматочку так, щоб не помітили пізні зустрічні, з’їдали хліб іноді й повністю. Це був наш обід (і наша вечеря).
   Гранична економія на їжі, одязі була в Миколи Михайловича, як і в більшості його однокурсників, протягом усіх років навчання. Але ж на зекономлені гроші ми купували квитки (зрозуміло, найдешевші) в оперу, філармонію, драмтеатри. Не маючи музичної освіти, Микола Михайлович пристрасно полюбив не лише оперу, але й симфонічну музику. А пригадується, що розуміння цих непростих видів мистецтва прийшло не відразу. Запам’яталися перші відвідини оперного театру. Слухали "Травіату" Верді, слухали і сміялися та дивувалися. Партію Віолетти виконувала знаменита Єлизавета Чавдар. Голос нам зразу сподобався. Але ж невеличка, повненька, явно здорова виконавиця, на наш погляд, ніяк не вписувалася в трагічну долю героїні. Нам було смішно, що така героїня помирає від виснажливої хвороби, а головне, що співалися звичайнісінькі розмовні слова. Ми довго в гуртожитку, зустрічаючись на кухні, не говорили, а співали. Зрозуміло, ми й не могли відразу зрозуміти умовність життя і поведінки персонажів опери, бо не розуміли специфіки самого жанру. Потрібні були час і бажання, щоб зрозуміти й полюбити оперу, а пізніше й симфонічну музику.
   Особливо подобалася Миколі Михайловичу опера Бізе "Кармен" і виконавиця головної ролі – солістка Великого театру Віра Давидова. А зі співаків-гастролерів він боготворив Зару Долуханову. Захоплювалися ми й співом Гмирі, Гришка, любили капелу бандуристів, хор Верьовки тощо.
   Про залюбленість у науку, працьовитість, педагогічну майстерність Миколи Михайловича вже немало згадували його друзі та колеги. Мені особливо запам’ятався один із промовистих результатів його праці над собою. На першому курсі навчання в інституті Микола розмовляв майже повністю на одному з діалектів Чернігівщини. А вже десь до кінця цього курсу він цілком володів чистою українською літературною мовою. Наполегливість, жага самовдосконалення були визначальними в характері Миколи Михайловича.
   Все життя цієї прекрасної людини – вірного, надійного друга, відданого чоловіка, люблячого і мудрого батька – свідчить, що його шлях до самоствердження, успіху, щирого пошанування в колег, друзів, у всіх, кому судилося з ним спілкуватися, пролягав через самовідданий труд, постійне самовдосконалення, уміння вимагати й прощати.
   Ми, друзі Миколи, завжди відчували й зберігаємо в душі тепло від спілкування з ним, світлу пам’ять про його чесне, гідно прожите життя.

Матеріал надійшов до редакції 8.12.2003 р.

М.К. Щуренко. Вспоминая товарища, друга, коллегу.
Воспоминание о студенческих и аспирантских годах обучения Н.М. Богдана.

M.K. Shchurenko. Reminiscences of a Friend and Colleague.
The paper features the reminiscences of student and postgraduate years of study of M.M. Bogdan.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016