Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Статті arrow Філологічні науки. arrow МІСЦЕ ЕТНОЛІНГВІСТИКИ У НАЦІОНАЛЬНІЙ СИСТЕМІ ВИХОВАННЯ
03.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




МІСЦЕ ЕТНОЛІНГВІСТИКИ У НАЦІОНАЛЬНІЙ СИСТЕМІ ВИХОВАННЯ

УДК 37. 017. 4

Л.М. Маєвська,
здобувач
(Житомирський педуніверситет)

Місце етнолінгвістики у національній системі виховання

Здійснено спробу дослідити деякі проблеми з галузі етнолінгвістики, яка відіграє важливу роль у національній системі виховання.

   Першим i визначальним кроком у формуваннi нацiональної самосвiдомостi - основної ознаки етносу - повинно стати вивчення лiнгвоментальностi народу [1]. Саме мова найповнiше i найяскравiше засвiдчує нацiональну специфiку i змiстову своєрiднiсть культури, зокрема, в планi бачення української ментальностi. В ракурсi розумiння взаємозв'язку мiж мовою та нацiєю, етносом слiд пояснити такі поняття, як етнопсихолiнгвiстика та етнолiнгвiстика. Етнопсихолiнгвiстика - це наука, що вивчає особливостi нацiональної свiдомостi представника певної нацiї, етносу через його зв'язки з культурою та мовою даної спiльноти. Тлумачний словник української мови дає таке визначення: "Етнолiнгвiстика - роздiл мовознавства, який дослiджує психiчнi, етнiчнi та iншi особливостi народу, племенi та вiдображення їх у мовнiй системi" [2: 268].
   Є в українськiй вдачi якiсть, яка здатна послаблювати нашi слабкi сторони i змiцнювати сильнi, - це пiсеннiсть. Володимир Янiв зазначає, що "пiснею, а не товариською розмовою, виливаємо нашi почування, i пiсня нас найкраще єднає... Вистачить тiльки подивитися навiть на чужинi на нашу молодь, яка iнодi й мовою слабо володiє, i навiть критично вже наставлена до українства, проте завжди дуже чутлива на гуртовий спiв, що її перемiнює, перетворює. При пiснi вона перероджується, чи вiдроджується" [3: 82].
   Фiлософи, етнологи, фольклористи вважають пiсеннiсть однiєю з основних ознак ментальностi українського народу. Цей аспект української етнопсихологiї потребує ще детального дослiдження, зокрема i лiнгвiстичного.
   Видатний етнопсихолог В. Янiв називає українцiв фiлософiчним i поетичним народом. Виявляються цi ознаки "в нашiй приповiдковiй пiсенностi, коли мало є народiв, якi можуть рiвнятися пiсенною культурою, спiвучiстю з українцями" [3: 81]. Наш славний земляк Іван Огiєнко захоплено констатує: "Вiзьмiм його пiсню: її утворив народ такою, як нiхто з iнших народiв, i хiба тiльки серби мають таку ж саму пiсню. Нашi пiснi - це тихий рай, це привабливi чари, тi чари, що всiм свiтом признано за нами" [4: 5].
   В пiснi вiдбився свiтогляд нашого народу, характерною особливiстю якого є високий iдеалiзм. В iдеальному образi людини, в першу чергу, пiдкреслюються високi властивостi душi. А це ще раз пiдкреслює необхiднiсть пiснi у широких масштабах в сучасному українському нацiональному вихованнi.
   "Українцi топляться в настроєво-почувальному морi, в його безмежностi знаходять себе в найкращому виразi саме тієї емоцiоно-настроєвої сфери - в лiричнiй пiснi. З морської пiни вродилася грецька Афродiта. З морського прибою почувань народилася українська краса - пiсня. Пiсенна лiричнiсть - це приблизне окреслення такої душевностi" [5: 104].
   В українському середовищi побутує метафора свiтлом сповивати свою душу. "Спiваючи, народ-орач таким свiтлом сповивав свою душу, що в його духовнiм небi хмари рiллею слалися йому в ноги" [6: 98]. Ось у цьому i заховано свiтло, оберiг самобутності української нації.
   Дослiдник української етнопсихологiї В. Янiв таку властивість, як співучість, називає "прямуванням до слова", звертаючи таким чином увагу на зв'язок усної словесної творчостi українцiв з їх спiвучiстю.
   Якщо слово в першу чергу дiє на свiдомiсть людини, викликає у неї думки й уявлення, то музика найперше дiє на почуття, її вплив доходить до глибини пiдсвiдомого. Коли ж музика й слово об'єднуються в пiснi, то вони охоплюють своїм впливом всю iстоту людини.
   Про вплив усного слова, покладеного на музику, розповiдає М. Аркас у спогадах про свого батька, який був зачарований спiвом кобзаря Терешка Пархоменка. Його пiснi були надзвичайнi, наповненi сюжетами з минулого України, з незвичайно багатими iнтонацiями; вони були найпрекраснiшою, найзворушливiшою апотеозою української бувальщини.
   Варто сьогоднiшнiм наставникам найменших громадян держави подумати, яким чином використати виховний потенцiал народної пiснi у поверненнi їх до джерел рiдної мови, до її нев'янучої краси, чарiвностi, мелодiйностi.
   Якщо мова - душа народу, а пiсня - його дух, то колискова – народження цього духу, бо вона сповиває материнським наспiвом маленьку людину, крихiтку життя. Материнський наспiв найщирiше виколисує, висловлює суть розквiтлої i щасливої душi. Тут не можна пiдвищувати голос, мелодiя тихоплинна, зачаровує, заколисує нiжнiстю, доступнiстю та простотою. Поетичнi рядки в колискових приваблюють пестливiстю, художньою довершенiстю. В кожному словi пломеніє свiт добра, дивної краси i, звичайно, материнської любовi.
   В народному дитинознавствi колисковим пiсням надається особливого значення, бо в них вiддзеркалюються найглибиннiшi людськi почуття та чесноти, якi є творчiстю жiночої поетичної душi, психологiчним ґрунтом, на якому росте дитина. Етнолiнгвiстичнi дослiдження лексики колискових пiсень свiдчать, що вони зберiгають первиннiсть мовної традицiї, виступають оберегами з властивими їм словами-символами, прихованою чи ясною метою виконання: "Ой баю, мiй баю, котка заспiваю", "Баєчки, баю, котка пригукаю. Хай бiжить до хати Олесю колихати". Слово баяти зберiгає праслов'янську форму, яка могла бути утворена вiд дiєслова говорити [2:39]. Вiд нього утворено слово балувати у значеннi пестити, лiкувати словом, замовляти". Недарма у казках кота часто називають Баюном за його нескiнченно-заспокiйливу пiсню.
   У тлумачному словнику сучасної української мови знаходимо, що слово люлi вживається як побажання приємного сну дитинi, як приспів у колискових піснях [2: 499]. Сучасні етимологiчнi словники пояснюють це слово як звуконаслiдувальне, подiбне до спiльноiндоєвропейського лолатi - рухатися туди-сюди, тремтiти, колихатися.
   Проаналiзуємо лексему ляля. Пiдґрунтям для пояснення може служити свiтоглядне уявлення наших предкiв про походження життя та прадавнi мiфологiчнi образи. "Прихiд" - народження дитини завжди було найбiльшою таємницею. Прагнучи осягнути причину, що спонукала два Першоджерела поєднатися для створення Третього Життя, нашi предки прийшли до висновку, що ця причина є незбагненною для простих смертних. Вони вирiшили вважати це загадковою грою "вищої" сили, яку назвали ляля. В Індiї слово набуло звучання лiла, зберiгаючи при цьому первинне значення незбагненної гри вищих сил. В сучаснiй українськiй мовi iснують слова на позначення iгрової дiяльностi: лялька, ляля, лелiяти, ляляти (в значеннi оточувати когось турботами). У давнiх обрядових пiснях слово лелiяти (колихати, доглядати, милувати, пестити) зустрiчається досить часто.
   За мiфологiчним словником, Лель - це язичницьке божество кохання та шлюбу. У творi Т. Шевченка "Царi" читаємо: "Перед богами Лель i Ладо огонь Рогнiди розвели". Ідентифiкувати стать наведеного образу важко. М. Костомаров зазначає, що подiбна двостатева мiфологiчна iстота уособлює собою природу первiсну i абсолютну; природу, яка не виявляється у протилежностях. У колискових пiснях традицiйно немовля нiби виступає синонiмом до слова Лель: воно ще не хлопчик, не дiвчинка, воно ще маля, дитя, ляля. А звiдси випливає, що колискова пiсня є давньою ритуальною грою "Ляля", учасниками якої є мати i дитина. Суть такої гри зводиться до того, щоб приховати немовля вiд злих сил, приспати їх, обманути.
   Лексеми сон, спати є стержневими кожної колискової пiснi. Праслав'янський корiнь съп мiститься у словах съпати- заснути, зануритися в сон, усъпнути - померти, усъпение - сон, кончина, смерть. Етнографи стверджують, що в колискових пiснях мати часто використовує характерний для архаїчної культури прийом обману смертi: переконує темнi сили, що дитина "спить", вона "не жива", отже не слiд її будити.
   Образи колискових пiсень трактуються по-рiзному i мають рiзне призначення. Важливе мiсце посiдає образ кота. Синонiмом до поняття колискова є вислiв спiвати кота. За давньою легендою кiт - це тварина, яка вийшла з рукава Божої Матерi. У багатьох народiв кiт є оберегом домашнього житла та затишку. В дитячому фольклорi українцiв є сила забавлянок, колисанок, iгор про кота.
   Головне призначення колискових - приспати дитя. Магiчною силою володiє поетична абстракцiя химерних образiв Сну та Дрiмоти.

Ой ходить сон коло вiкон,
А дрiмота коло плота.

   За рiвнем художньої майстерностi колисковi стоять у свiтi високої поезiї. Слова материнської пiснi - жива артерiя життя, ужиткова спадщина, поетичнiсть, щирiсть та безпосереднiсть якої становить основу морально-етичних смакiв дитини. Пестливiсть форм мало не всiєї лексики поетичних образiв - побажань дозволяють припустити спiльнiсть колискової пiснi iз замовляннями.
   Слово вчить, розважає, охороняє, застерiгає, ніжить, карає, чарує, веде у свiти незвідані. Маленьку дитину на цьому свiтi зустрiчає лагiдне, пестливе мамине слово. З поколiння в поколiння наспiвують мами про Сонка, Дрiмоту, Кота-воркота. В народi iснує вiра в те, що чим бiльше мати виспiває колискових над дитиною, тим щасливiшою i мудрiшою вона ростиме, здоров'я матиме та добру душу, котра вiдчуватиме своє i чуже щастя та горе.
   Хоч маля не розумiє значення слiв, не поєднує їх в сюжетний виклад, та потрохи прислухається до мелодiйного слова, до переливiв материного голосу, до звукiв рiдної мови. То елемент нацiонального виховання. Якщо пiд таким кутом зору пiдходити до поняття "рiдна мова", то материнська мова i є рiдною. Тодi ключем до нацiонального виховання буде мова. Звичайно, можна з пелюшок навчити i будь-якої чужої мови, але вона не матиме фізіологічної основи - генетичного коду дитини як представника конкретної нацiї.
   Пiдростає дитина - змiнюються i колисковi. Слово матерi є важливим елементом формуваня психiчного та фiзичного стану дитини, воно формує характер, будує психiку. Жодна з мов не має такої широкої палiтри зменшувально-пестливих форм одного i того ж поняття. Тому важко вiднайти аналоги чи замiнники при перекладi текстiв з української мови на iншi. І яких тiльки слiв-звертань не придумає мама до своєї дитини! Лялечко, золотко, серденько, зозулько, сонечко, ягiдко, зайчику, ластiвочко, ластiв'яточко, синочку, донечко, пташечко, крихiтко… Такi ж лагідно-чаруючi слова вводить мати i в колисковi:

Щоб зростало маленятко,
Наше любе пташенятко,
Наша квiтонька маленька,
Наша зiронька ясненька.

   Зростає дитина в аурi рiдного слова, прислухається до нiжних мелодiй, поступово починає нанизувати мовне намисто в дарунок матінці: матусенько, мамочко, мамонько, матуся …
   У галузi спiву Україна посiдала ранiше одне з перших мiсць у свiтi. Дуже шкода, що в сучасному українському суспiльствi цьому аспекту культури придiляють мало уваги. Дiтей не вчать спiву на належному рiвнi, пiдриваючи тим самим оте глибинне корiння, що наповнює українця чарами материнської колискової, мелодiйнiстю рiдного слова, органiчною єднiстю з природою, звичаєм, обрядом, пiдриває психологiчнi основи етносу. Мова i пiсня у нашої спiльноти крокують поруч, взаємозбагачують та взаємодоповнюють один одного. Вони мають надзвичайно велике значення у справi виховання української дитини - свiдомого громадянина держави. Тому так важливо сьогоднi дослiдити напрями впливу на дитину пiсенного слова з метою формувания її найкращих якостей за допомогою засобiв етнопедагогiки, залучаючи при цьому етнопсихологiю та етнолiнгвiстику.
   "Коли добре щось умiєте - того не забувайте, а чого не вмiєте - то учiтесь", - так передав естафету своєму далекому в часi, але рiдному духом нащадковi Тарасу Шевченку Володимир Мономах. Вчитися як на досвiдi свого народу, так i чужих, але не за рахунок витiснення, а то й зневаги свого, а так, щоб була "мудрiсть своя". Тож i закликав Кобзар: "І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь".
   "Думка i мова" - ось аспект дослiдження великого лiнгвiста О. Потебнi. На основi такого пiдходу вiн зробив епохальнi вiдкриття: мова - це i досвiд, i фiлософiя людини (суспiльства) та нацiї, мiра їхнього iнтелекту й свiтогляду, код психiки та мiра морального, естетичного, психiчного розвитку. Мова - це найтривкiший феномен спадкоємностi поколiнь i традицiй, найунiверсальнiший засiб самовираження. Мiра володiння рiдною мовою є мiрою духовностi людини та суспiльства, отже - мiрою загального поступу.
   Ключем до національного виховання дітей молодшого шкільного віку повинна стати рідна мова. Саме мова найповніше і найяскравіше засвідчує національну специфіку і змістову своєрідність культури. Етнолінгвістика має посісти належне їй місце у національній системі виховання, допомогти людині зрозуміти глибинну сутність свого етнічного середовища. Ми спробували дослідити лише деякі проблеми із цієї галузі знань.
   При створенні моделі виховання дитини-українця на засадах етнопедагогіки знання із етнолінгвістики особливо доречні. Без врахування даних етнопсихології, етнолінгвістики, етнопсихолінгвістики така модель буде штучною, відірваною від природи дитини. Ці науки створюють міцний фундамент для побудови програми національного виховання на засадах народної мудрості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бардина Н. Языковая гармонизация сознания. - Одесса, 1997.
2. Великий тлумачний словник сучасної укранської мови / Уклад. Бусел В.Т. - Ірпiнь: Перун, 2001.
3. Янiв В. Українська етнопсихологiя i наш нацiональний виховний iдеал // Нар.творчiсть та етнографiя.- 1998. - №5-6.
4. Огiєнко І. Українська культура. Коротка iсторiя культурного життя українського народу.- К: Видавництво книгарнi Є.Череповського, 1918.
5. Шлемкевич М. Душа i пiсня // Українська душа. - К., 1992.
6. Ілля В. В рiчищi Великого Стилю чи поза ним // Основа. - 1993. – 25 (3).

Матеріал надійшов до редакції 25.09.03 р.

Маевская Л.М. Место этнолингвистики в национальной системе воспитания.
Предпринята попытка исследовать некоторые проблемы этнолингвистики, которая играет большую роль в национальной системе воспитания.

Mayevska L.M. The place of ethnolinguistics in the national system of education.
The artikle is an attempt at researching into the problems of ethnolingguistics, which is of major importance in the national system of upbringing.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016