Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Історія arrow Історія України (М.Грушевський) arrow 79. Боротьба за визволеннє України.
09.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




79. Боротьба за визволеннє України.

79. Боротьба за визволеннє України.

   Хмельницький вертав до Київа в радісній надїї на скоре й щасливе поладнанне козацької справи й кінець війни; він все ще мав перед очима тільки справи козацькі, за котрі повставав. Нарід український для нього, як і для проводирів попередніх повстань, був знарядом до осягнення козацьких ба жань, а через козаччину міг сподївати ся деякої полекші також і собі; національна справа для Хмельницького не виходила по за релігійну справу, котрою теж не знати чи дуже він інтересував ся, бо не бачимо, шоб він стояв у близших відносинах з київськими кругами. Аж тепер, прибувши до Київа шоб чекати королівських комісарів Хмельницький в сім центрі тодїшнього національного українського житя мав нагоду війти близше в тутешні пляни, погляди й бажання.
   Знаємо, які широкі пляни снували ся в Київі тому кільканадцять лїт, за митрополита Борецького. Тільки тоді ще не було сили, на котрій було можна оперти ся —козаччина ще була слабка до того; тепер під рукою Хмельницького вона виросла до такої могутности, що з нею можна було снувати ріжні пляни. Патріарх єрусалимський Паісий, що тодї нагодив ся в Київі, піддавав теж ріжні гадки, що далеко виходили за межі козацьких ординацій і торгів з польським панством; кажуть сучасники, що він називав Хмельницького князем Руси (України), головою незалежної держави Української. Під впливом тутешніх розмов Хмельницький сам почав иньшими очима дитити ся на своє повстаннє і його завдання. Добити ся більшого реєстру і більших цільностей для козацького війська—се було мало, треба було думати про весь нарід, про всю Україну. Нові гадки свої Хмельницький висловив перед комісарами, з котрих оден записав їх для нас:
   „Я доказав уже, про що не мислив зразу, тепер докажу, що намислив", казав Хмельницький. „Визволю з лядської неволі руський (український) нарід увесь! Попереду воював я за свою шкоду і кривду, тепер воюватиму за нашу православну віру. Поможе минї в тім весь нарід, по сам Люблин, під Краків, і я народу не відступлю, бо то права рука наша. А щоб ви, підбивши селян, не вдарили на козаків, матиму їх двіста, триста тисяч".
   „За границю війною не піду, на Турчина і Татарина шаблі не підійму! Досить маю тепер на Україні, на Поділю й Волини А ставши над Вислою, скажу дальшим Ляхам: „сидіть і мовчіть, Ляхи!" І дуків і князів туди загоню! А як будуть за Вислою брикати, знайду я їх і там певно! „Не стане минї на Україні нога нїодного князя або шляхетки; а схоче котрий з нами хлїб їсти — нехай війську Запорозькому буде послу шний.
   „Малий я і незначний чоловік, але з воді божої став самовлад цем і самодержцем руським (українським)". Вибираю слова, в котрих яснійше виривають ся ті гадки, що тепер займали Хмельницького. Не дуже ясно ше може йому самому уявляли ся ті нові пляни, але ясно виступає головне—те що я сказав вище: свідомість, що треба бороти ся за весь український нарід, за всю Україну, за її визволеннє, незалежність і самостійність. З сього погляду вся торішня війна мусіла виглядати страченою, змарнованою. Упущено найкращий час для визволення українського народу. Треба було думати, щоб як найскорше се поправити. І комісари, приїхавши на початку 1649 р., застали вже великі приготовання до війни на Україні, Хмельницький навіть не схотїв переговорювати ся з ними про порядки, які мають бути заведені в козацькім війську. Розумів, що для того аби говорити про визволеннє українського народу, треба труснути державу польську в самих сновах.
   Та сим разом йому не так щастило як першої війни. Хоч початок був дуже вдатний.

iug60

239. Богдан Хмельницький, портрет його зарисований в Медведівським монастирі в першій половинї XIX в.

   Зараз як комісари повідомили короля про воєнні заміри Хмельницького, скликано загальний похід шляхетський, а регулярне військо польське, не чекаючи шляхти, рушило на козаків, на полудневу Волинь.
   Хмельницький пішов навпроти його. Побачивши велику силу у нього, польське військо почало уступати ся назад і стало під міцним замком Збаразьким. До нього пристав Вишневецький, і йому віддано головну команду. Хмельницький обложив Збараж тісно і почав томити польське військо неустанними атаками й стріляниною, так що Полякам скоро прийшла остання біда. На милость божу кликали короля, щоб ішов в поміч; але король не мав з чим іти, бо шляхетське військо тільки ще збирало ся. Нарешті, щоб не дати війську під Збаражом пропасти, пішов туди не чекаючи иньших полків. Та зовсім несподівано вскочив у засідку. Бо Хмельницький, зіставивши частину війська під Збаражем,сам з Татарами пішов потиху напроти короля і заступив йому дорогу на переправі під Зборовим. В хмарний, дощовий день обложив він його так, що не можна було рушити ся. В війську королівськім вже підняв ся був такий страх, що готові були Пилявцями,—та в останній бідї орду від козаків, написали до хана, що сим разом сам був з ордою,—обіцяли йому все що схоче, аби відступив від Хмельницького. І зрадив хан. Почав наставати на Хмельницького, аби мирив ся з королем. Тодї побачив Хмельницький, як небезпечно він на ордї опер ся: мусїв тепер чинити волю ханську, аби той не вдарив на нього разом з Поляками. Пішли переговори, стала ся умова в перших днях серпня 1649 р. Розуміють ся, в таких обставинах, в яких сю умову прийшло ся укладати, анї думати було про ті широкі справи визволення українського народу; приходило ся вертати до старих справ реєстру козацького, прав віри православної. Розглядаючи її з такого вузшого становища умова була великим кроком наперед. Реєстр війська козацького уставляв ся на 40 тисяч; вписані до нього козаки й їх сїмї могли мешкати в королівських і панських маетностях воєводства Київського, Чернигівського і Браславського, не підлягаючи анї урядам анї панам своїм. В сих сторонах не могло бути роскватироване польське військо, анї не мало туди входити. Не мали там мешкати також анї Жиди анї єзуїти. Всї уряди в сих воєводствах що до найвищих, мали діставати тільки православні. Гетьман козацький одержав „на булаву" староство Чигиринське. Унїя мала бути скасована, митрополит православний дістав місце в сенатї польськім. Се було дуже богато в порівнянню з тим, про що думав Хмельницький рік тому, по перших погромах Польщі. Але було нїшо в порівнянню з новими плянами визволення українського народу. Хоч уся східня Україна на дїлї мала перейти тепер, по тих постановах, під власть козацького гетьмана і війська козацького, то все таки шляхетське право не скасовано, величезна більшість людности не могла попасти між реєстрову козаччину і мала далі зістати ся в підданстві панськім.
   Не того сподівало ся селянство укріанське, підіймаючи ся на зазиви висланців Хмельницького. Тепер довідувало ся воно, що підданство й панщина зістають ся далї, й пани хочуть вертати ся назад на Україну, а Хмельницький видає накази, щоб піддані слухали ся своїх панів. Можемо собі представити, як се мусїло знеохотити до нього людей. Та були й иньші подїї, що впливали натезнеохоченнє—як от татарський погром по зборівській угодї, коли Татари за згодою польського правительства вибрали величезну силу невільників з України, а по Україні пішла чутка, що то Хмельницький позволив Ордї брати людей. Так само і кари смертні, що почали чинити ся над людьми, замішаними в попереднїх повстаннях.
   Хмельницький розумів, що велике народне повстаннє, викликане ним, може обернути ся по такім нещасливім закінченню проти нього самого. Богато народу, по такім розчарованню в великій війні за визволеннє кидало Україну й ішло на слободи за московську границю, оселяючи ся в теперішній губернії Харківській, Воронізькій, Курській. А те що лишало ся на Українї, кипіло гнївом і жалем, і який небудь відважний чоловік міг підняти нове повстаннє—не тільки против панського пановання, а й против того, хто позволяв вертати ся панському панованню—против самого Хмельницького. Хмельницький довго навіть не важив ся братись до списування реєстру; потім, взявши ся до нього, казав приписувати до кождої козацької сїмї ще сїмї підсусїдків козацьких, потім богато ще понад сорок тисяч приписав,-але все се була тільки латанина. Хмельницький, як що навіть і мав з початку щиру охоту помирити ся на Зборівській умові, мусїв дуже скоро переконати ся, що нарід і громадянство українське не дадуть йому виконати сю умову. А з другого боку бачив він, що і з польської сторони нема щирої волї на сю умову. Дещо не було сповнено від разу (митрополита до сенату не пустили, унїї не хотїли скасувати), а і в иньшім, очевидно, тільки чекали догідної хвилі, щоб того всього скинути ся. І Хмельницький з старшиною дуже скоро мусїв в серцї своїм рішити воювати на ново, дибивати ся того, чого не удало ся добити ся під Зборовим.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016