top_left_1

Studentam.net.ua

Курсові та дипломні роботи
top_right_1
top_left_2
top_right_2
top_left_3
top_right_3
78. Повстаннє Хмельницького.

78. Повстаннє Хмельницького.

   Таке сильне придавленнє українського житя одначе само не вішувало трівкости новим порядкам. Всї з невдоволеннєм терпіли їх, чекаючи тільки першої нагоди, щоб скинути. І реєстрові козаки, позбавлені самопорядкування та піддані чужим для них і неприхильним начальникам Полякам; і козаки виписчики, виключені з війська, що на рівні з селянами мусїли нести всї тягарі й корити ся панським посїпакам, а ще й зносити всякі напасти і наруги від росквартированих польських вояків; і українське селянство, що шукало земель безпанських, а з страхом і гнївом бачило, як наступає на нього кормига панщинна; і українське міщанство, і духовенство, що стратило поміч і оборону, яку мало в козаччині. Весь новий порядок держав ся на однім: на спокою в Польщі, що вона своє військо могла тримати на Україні й козаків не потрібувала. Перша війна, яка б трапилась, підрізала о сї порядки на Українї, бо до війни треба було б війська, треба було б козаків. На рідкість трапило ся так довго прожити без війни. Шляхта міцно тримала в руках короля і не позволяла йому зачіпати сусідів Але кінець кінцем того горючого матеріалу на Україні так богато зібрало ся, що він навіть і без війни загорів ся—від одних чуток про королівські бажання війни.
   Володислав носив ся з плянами війни з Туреччиною. Підбивала його до того сильна республіка венецька, що воювала з Турками — обіцювала приєднати до того й иньші держави. Знаючи неохоту до війни у панів польських, король задумував напустити козаків на Туреччину, щоб її зачіпили, і потайки переговорював ся з козацькою старшиною. Але провідавши про се, пани так на нього насїли, що мусїв того всього вирікти ся, і старшина козача ту справу зовсім затаїла між собою. Се було в 1646 році. Незадовго по тім одначе стала ся пригода. що ті королівські заходи вивела на яв. Приключила ся кривда велика отому сотникови чигринському Богданови Хмельницькому: забрали йому старостинські урядники його батьківщину Суботівську, знищили господарство, наругали ся з сїмї його, а як він став тої кривди доходити, сам опинив ся у вязниці панській, з котрої його тільки приятелі виручили. Розгніваний і розжалений, стративши все, постановив Хмельницький підняти повстаннє.

iug58

   Бувши сам в тих потайних переговорах з королем, Хмельницький знав, що король для своїх пляпів хотів би збільшення козацького війська і визволення його з панської кормиги; тому сподївав ся, що король не дуже буде против повстання виступати козаки все занадто вірили в силу і волю королівську, хоч конституція польська дуже мало тої волї королеви полишала. Оповідали, що Хмельницький зручним способом викрав у одного з старшини, Барабашенка, листи королівські, писані до козаків, і з ними утїк на Запороже при кінці 1647 року. Там між козацтвом своєвільним, а далі й між реєстровим, що на Запорожу стояли, став він ширити гадку про повстаннє покликаючи ся на спочуте королівське, а що ще важнїйше— через своїх знайомих мурзаків татарських завів зносини з ханом, намовляючи, щоб з козаками післав своїх Татар на Вкраїну. Не нова була се рГч, але Хмельницькому вдало ся те, що не вдавало ся ані Жмайлови, анї Павлюкови. Хан був сердитий на Поляків, що ті не платять йому умовленної річної данини, голод був у Криму, треба було війни, а поки на Україні був спокій, трудно було там чим поживитися. От і обіцяв хан Хмельницькому помагати, післати йому в поміч Тугай - бея, мурзу перекопського з великою ордою татарською. Як про се на Запорожу довідали ся. Справа повстання була порішена. Хмельницького вибрано гетьманом. Післано потайки вісти по Україні, що на весну буде війна, і всякими потайними дорогами почав охочий народ збирати ся за ЗапорОже.
   Але поголоски про се пішли й між панів, вони затрівожили ся й зачали кликати Миколу Потоцкого, аби оборонив Україну (тодї вже був він гетьманом головним, на місце Конєцпольского, що помер, а польним гетьманом Калїновский). Потоцкий став ладити ся до війни, до походу; король відводив його від війни та радив пустити краще козаків на море; але Потоцкий бояв ся сойму і не хотїв слухати короля. Писав одначе до Хмельницького, намовляючи його, аби вернув ся на Україну, але Хмельницький добивав ся, щоб скасовано закон 1638 р. і вернено давні вільності козацькі. Сього Потоцкий сам без сойму не міг зробити, і так приладив ся на війну і з весною рушив на Україну. Наперед, по великоднї скоро, післав свого сина Стефана з кінним військом і з козаками, а иньшу частину реєстрових Дніпром на байдаках. Сам же з Калїновским, з головним військом польським, ішов по волі, збираючи роти свої. Необережно Стефан Потоцкий загнав ся в глибокий степ; Хмельницький пустив його, а далї обложив на потоку Жовті Води (що тече до Інгульця). Затримавши його тут, тим часом взяв ся до тих реєстрових, що йшли Дніпром; там було також богато таких людей, що тягнули до повстання, і під Камінним Затоном вони збунтували ся, побили старшину, що тримала з Поляками, й пристали до Хмельницького. Тодї й Татари, що ще приглядали ся тільки з боку, що то воно буде, прийшли до табору Хмельницького, і так вдарили всї разом на військо Стефана Потоцкого. Тодї й ті козаки, що були з ним, пристали до Хмельницького і військо польське погромлено цїле до решти на урочищу Княжий Байрак дня 6 мая 1648 р.

iug59

   Хмельницький по сім не гаючи ся кинув ся на волость. Головне військо польське надійшло вже було під Чигирин, але не маючи вістей від Стефана Потоцкого, оба гетьмани затрівожили ся й боячи ся вскочити в якусь біду, завернули назад і по дорозї вже нищили міста, запас всякий, щоб ворогови не дістало ся. Проминули Корсунь, коли прийшла вість, що Хмельницький з Татарами вже надходить. Сполошили ся й стали табором між Корсунем і Стеблевим, на місцї дуже недобрім. Побачивши ж велике військо козацьке і орду, налякали ся й кинувши таборище, хотїли відступати. Та вскочили в засїдку, і Хмельницький погромив і се головне військо польське до останку—вся старшина польська і самі гетьмани обидва попали в руки Хмельницького, а той віддав їх Тугайбеєви.
   Польща зістала ся без вождів і без війська, перед лицем побідної козаччини. А ще на нещасте Поляків під ту пору вмер король Володислав, котрого козаки дуже любили і могли за його посередництвом помирити ся з Польщею. Бо нї Хмельницький, нї козаччина, підіймаючи повстаннє, ще не думали про якийсь перестрій українського житя. Хотїли добити ся скасовання закону 1638 р., щоб вернено давні порядки козацькі, як писав Хмельницький з Запорожа до Потоцкого,— що найбільше, аби військо реєстрове помножено до 12 тисяч, як задумував сам покійний Володислав у своїх зносинах з козаками. По корсунській битві Хмельницький вислав своїх послів з листами до короля і до ріжних визначних панів, звиняючи ся за повстаннє, і щоб не дратувати Польщі поступив тільки під Білу Церкву й тут чекав відповіли; але за той же підіймав через своїх людей Україну наоколо.
   Не треба було на те великих заходів: куди тільки приходила звістка про погром польських гетьманів, там самі Поляки й Жиди ітакували ся й тікали як швидче, а нарід підіймав ся, грабив панські маєтки, побивав панів і Жидів, захопляв панські ґрунти й заводив між собою козацький лад. В тім часі Хмельницький міг би перейти вздовщ і в поперек цілу не то що Україну, а й Білорусь, Литву й саму Польщу, і не стрів би перешкоди, а тільки морем би підняло ся наоколо нього пригноблене хлопство, селянство, щоб зробити кінець панованню шляхти; і так на саму вість про Хмельницького підіймали ся повстання, Але Хмельницькому то не було в голові; йому й так було боязно, що він так сильно образив „маєстат річи посполитої" (величність держави польської) і вона замість прихильного поладнання козацької справи завізьметь ся всїми силами козаків подоліти. Чекав відповіли на свої листи—але довідав ся, що король в домовині, Польща спинила ся без впасти. Се робило обставини ще труднїйшими для скорого поладнання: Хмельницький і козаки вірили в добру волю короля, а були перековані, що все зло робило ся від панів,—а Польща спинила ся саме в руках сих панів. До Варшави скликано конвокаційний сойм, і той радив на всякі способи, як бути з козаками, а нічого не робив для полагодження козацької справи. Вислали Адама Киселя і ще кількох комісарів на переговори з Хмельницьким, а заразом постановили зібрати нове військо на козаків. Не виглядало се на охоту полагодити справу, і тому Хмельницький держав ся далі обережно. Сам ніби не виступав против Польщі, чекаючи, що йому привезуть комісари, але тим часом ріжні ватажки козацькі йшли на всї боки підіймаючи далї нарід і побиваючи шляхту й Жидів. Все Заднїпровє, вся Київщина крім Полїся і майже цїла Браславщина була вже в руках козацьких „загонів", як їх називали. Ярема Вишневенький, володар величезних маєтків задніпрянських, найбільший ворог козаччини, бо вона найбільше його підтяла, мусів аж через Полїсє тїкати з Задніпрянщини, бо Київщина була в повстанню Перейшов на Волинь і там пробував стримати козачину, що наступала під проводом Кривоноса (в піснях званого Перебійносом).
   Хмельницький посував ся поволі теж на Волинь, чекаючи комісарів. Але перше нїж ті до нього перебили ся через загони козацькі, нове польське військо зібрало ся в полудневій Волини і почало наступати на Хмельницького. Тодї й Хмельницький рушив против нього й післав по Татарську орду. Зійшли ся під Пилявцями, маленьким замочком над р. Пилявкою.
   Хмельницький протягав час переговорами, поки діждав ся Татар, а потім вивабивши Поляків на битву, ударив з усїми силами козацькими й татарськими. Поляки програли битву, а наслухавши ся ріжних перебільшених страхів, які пішли потім по війську, рішили відступати. Але в ночи пішла по табору чутка, що начальники вже втїкли з війська, і се навело такий переляк, що все польське військо кинуло ся тїкати куди видно. Козаки, заставши рано порожній табор потім гонили, побивали; ловили, обловили ся здобичею як ніколи...
   Недобитки зібрали ся у Львові і віддали головне начальство Вишкевецькому. Той позбирав гроші з міщан, з церков, з монастирів, але по всїм тим покинув Львів, бо тут оборонити ся вважав неможливим, і подав ся до Замостя Хмельницький посував ся поволі теж на захід, вичікуючи вибору нового короля, що мав би полагодити справу. Приступив так і під Львів; мав його властиво в руках, бо той стояв майже без усякої оборони. Кругом в Галичині підіймало ся також повстаннє: селяне, міщане, разом з шляхтою українською підіймали ся, проганяли Поляків. Але Хмельницький не дбав про те. Простояв під Львовом два тижнї, обстрілював місто, потім сказав, що жалує його задля Українцїв львівських, взяв викуп і пішов далї на Замостє. З своїми силами міг би й сю кріпость взяти без клопоту, але не хотів сього, умисно вів облогу так, щоб нічим скінчила ся—і нарешті діждав ся тут вибору нового короля.
   Вибрано брата Володиславового Яна-Казимира, за котрого Хмельницький теж подавав свій голось. Новий король прислав Хмельницькому лист, повідомляючи про вибір, обіцяв козакам і вірі православній всякі полекші й просив залишити похід та чекати королівських комісарів. Хмельницький відповів, що сповнить волю королівську—вертає назад, і подав ся з військом до Киіва.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >

Замовити реферат, курсову або дипломну роботу

bottom_left
bottom_right
Studentam.net.ua © 2008-2024