Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Страхування arrow 14.2. Страхування тварин
07.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




14.2. Страхування тварин

14.2. Страхування тварин

   Страхування тварин — вид майнового страхування, який забезпечує страховий захист власникам на випадок загибелі, падежу або вимушеного забою тварин. Нині цей вид страхування не набув належного розвитку на вітчизняному страховому ринку. Але бажання власників тварин заручитися захистом на випадок можливих втрат відкриває широкі можливості для страхових компаній у розвитку такого виду страхування.
   Договори добровільного страхування тварин укладаються з фізичними оcобами, які є власниками тварин.
   Характер страхування тягне за собою ряд обов’язкових вимог до укладання договорів.
   1. Визначається об’єкт страхування (це можуть бути здорові тварини з певними віковими обмеженнями):
   велика рогата худоба, коні — віком від 1 місяця;
   свині — від 6 місяців;
   мули та невелика рогата худоба: вівці, кози, віслюки — від одного року;
   хутрові звірі: нутрії, кролі — з 45-денного віку;
   собаки — від 6 місяців до 10—12 років;
   бджолосім’ї, коти, декоративні птахи: папуги;
   екзотичні тварини: мавпи, змії і т. ін.
   На страхування не приймаються тварини хворі, виснажені, а також ті, які перебувають у місцевості, де оголошений карантин (крім тварин тих видів, які до даного захворювання несприйнятливі).
   2. Такі тварини, як собаки, приймаються на страхування, якщо вони зареєстровані у спілці собаководів-аматорів, Українському товаристві мисливців та рибалок або в Товаристві сприяння обороні України; а бджолосім’ї — після перевірки ветеринарно-санітарного паспорта пасіки (характеристики пасіки, ветеринарно-санітарного стану).
   3. Власники тварин зобов’язані суворо додержувати установлених у даній місцевості рекомендацій щодо догляду за тваринами, їх годівлі й утримання, а також вжити всіх заходів, аби попередити їх захворювання та загибель. Тому до укладання договору страховик повинен перевірити, чи можна прийняти на страхування тварин у даному господарстві. Якщо в господарстві не додержують зазначених умов, договір страхування не укладається.
   Ризики, пов’язані зі страхуванням тварин, можна поділити на чотири групи.
   1) Страхування на випадок загибелі або падежу тварин від хвороб чи стихійного лиха (повінь, обвал, блискавка, буря, ураган, град, землетрус), дії електричного струму, замерзання, задушення, отруєння травами, укусу змій або отруйних комах, утоплення, попадання під засіб транспорту, попадання в ущелину та інші травматичні пошкодження.
   2) Страхування на випадок вимушеного забою тварини, якщо вона травмована через нещасний випадок і це унеможливлює подальше її використання. Або якщо вимушений забій (за розпорядженням спеціаліста ветеринарної служби) пов’язаний із вжиттям заходів, спрямованих на боротьбу з епізоотією або невиліковною хворобою, що також виключає подальшу можливість використання тварини.
   3) Страхування на випадок лікування тварини від хвороби чи травми, одержаної внаслідок нещасного випадку. У даному разі йдеться про непрямі збитки у вигляді додаткових витрат на утримання тварини.
   4) Страхування на випадок викрадення або навмисних неправомірних дій третіх осіб.
   У страховій практиці існують різні варіанти обсягу відповідальності, але вони різняться між собою кількістю ризиків, щодо яких укладається договір.
   Договір страхування укладається на підставі усної або письмової заяви страхувальника, як правило строком на 1 рік, з обов’язковим оглядом тварин, за умови страхування всіх наявних у господарстві тварин даного виду. Коли в господарстві є тварини різних видів (наприклад, велика рогата худоба, свині, кролі), за бажанням страхувальника можуть бути застраховані тварини всіх видів або лише один вид (скажімо, велика рогата худоба).
   Страховий захист тварин обмежується територією (житлові та допоміжні приміщення, присадибна ділянка страхувальника), обумовленою як місце страхування, тобто за адресою, зазначеною у страховому свідоцтві.
   Якщо тварини не перебувають за місцем страхування, страховий захист припиняється.
   Страхова сума встановлюється на кожну тварину окремо, причому її максимальний розмір не може перевищувати ринкової вартості тварини (страхова оцінка). Для всіх тварин одного виду та вікової групи страхова сума має бути однаковою.
   Страхування тварин є досить небезпечним ризиком, адже кожний вид тварин потребує різного обсягу страхової відповідальності. Ці та інші фактори зумовлюють використання різних тарифних ставок, розмір яких може становити 1—10 % від страхової суми. Водночас страхування великої рогатої худоби здійснюється за граничними розмірами страхових тарифів — від 2 до 5 % від страхової суми; страхування коней — відповідно від 3 до 7 %.
   Страховий платіж страхувальник може сплатити готівкою представникові страховика одночасно з укладанням договору або безготівково через бухгалтерію підприємства, де він працює, на рахунок страховика в установі банку. Коли страховий платіж становить значну суму, страхувальникові надається право внести страховий платіж у два або три строки.
   Особливість страхування тварин, яка відрізняє цей вид страхування від інших, пов’язана зі строками відповідальності страховика. Так, відповідальність страховика з виплати страхового відшкодування при загибелі тварин від хвороби настає через кілька (наприклад, 10) днів з моменту початку дії договору, тобто після сплати страхового платежу. Таке відстрочення дає змогу уникнути виплат за тварин, які при укладанні договору були хворі і не повинні були прийматися на страхування. Проте це обмеження стосується лише нових та додаткових договорів. Якщо чинний договір поновлено на черговий строк, страховик без будь-якої перерви несе страхову відповідальність. За випадки загибелі або вимушеного забою тварин унаслідок нещасних випадків, стихійного лиха та дії третіх осіб відповідальність страховика починається та припиняється згідно з умовами страхування будівель.
   Для постійних страхувальників страхові компанії пропонують різні пільги: знижки сум страхових платежів, додатковий місячний термін для поновлення договору.
   При настанні страхового випадку на страхувальника покладаються певні обов’язки (їх невиконання може стати підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування), а саме:
- вжити заходів щодо зменшення збитків, завданих унаслідок настання страхового випадку;
- у добовий термін заявити про загибель тварини спеціалісту ветеринарної служби;
- у разі викрадення тварини, знищення або травмування внаслідок навмисних неправомірних дій третьої особи зробити в добовий термін заяву до органів міліції;
- письмово в добовий термін заявити про будь-який страховий випадок страховикові.
   Страховик після отримання заяви страхувальника про страховий випадок обов’язково складає страховий акт у визначений умовами страхування термін (1—3 дні) у присутності страхувальника або повнолітнього члена його сім’ї та двох свідків.
   В акті зазначаються вид та вік загиблої тварини, її масть та прикмети, коли загинула (захворіла) тварина, коли і кому про це заявлено, причини та обставини, що призвели до її загибелі (вимушеного забою, викрадення, захворювання), а також визначається сума збитку й страхового відшкодування.
   Для установлення факту та причини загибелі тварини страховик користується: висновком спеціалістів ветеринарної служби, довідкою органів гідрометеорологічної служби, пожежного нагляду, міліції, суду тощо.
   Сума збитку визначається:
-
у разі загибелі або викрадення тварини — у розмірі ринкової вартості тварини (страхова оцінка), що склалася в даному регіоні;
- при вимушеному забої:
   а) щодо великої рогатої худоби, коней, свиней, овець, кіз — у розмірі різниці між ринковою вартістю тварини та вартістю придатного до вживання в їжу м’яса;
   б) пушних звірів — у розмірі різниці між ринковою вартістю та вартістю шкурки і придатного до вживання в їжу м’яса. В обох випадках вартість зазначеного м’яса встановлюється на підставі документа організації, котрій продано м’ясо. Якщо спеціалістом ветеринарної служби м’ясо визнане повністю непридатним до їжі, сума збитку визначається так, як за загиблу тварину;
- у разі лікування тварини від хвороби або травми — у розмірі вартості лікування, що зазначена в довідці спеціаліста ветеринарної служби.
   Страхове забезпечення при страхуванні тварин базується на системі першого ризику. Це означає, що в разі знищення (вимушеного забою, викрадення або лікування) тварини страхове відшкодування виплачується страхувальникові в розмірі суми збитку, але не більшому за страхову суму.
   Приклад 1. Громадянин уклав договір страхування корови на страхову суму 400 грн, вартість корови становила 600 грн. Сума збитку внаслідок загибелі була визначена в 600 грн. Страхове відшкодування підлягає виплаті в розмірі 400 грн.
   Крім того, для розрахунку суми страхового відшкодування необхідно знати, скільки тварин (особливо свиней, овець, кіз, папуг) було у страхувальника при укладенні договору та в разі настання страхового випадку. Якщо на день загибелі тварини у господарстві страхувальника кількість тварин даного виду та віку перевищувала кількість застрахованих і не можна встановити, яка саме з них була застрахованою, то страхова сума, встановлена за договором, ділиться на фактичну кількість тварин на день страхового випадку. Страхове відшкодування в такому разі виплачується в розмірі суми збитку, але не більшому за ту частину страхової суми, яка припаде на долю однієї тварини.
   Приклад 2. Громадянин мав договір на страхування чотирьох нутрій на загальну страхову суму 180 грн, вартість однієї нутрії становила 45 грн. Після укладення договору страхувальник купив ще одну нутрію. Через хворобу одна нутрія загинула. Розмір збитку становитиме 45 грн, страхового відшкодування — 36 грн. (180 : 5).
   Акт про загибель (вимушений забій) та довідка компетентних органів, що підтверджує страховий випадок, є головними документами, на підставі яких страхувальник отримує страхове відшкодування. Проте страховик може відмовити у відшкодуванні збитку, якщо тварину забито з господарських міркувань (для реалізації м’яса, через старість і т. ін.); страхувальник порушив термін, в який він має подати заяву про страховий випадок; факт страхового випадку не підтверджується компетентними органами; загибель тварини є наслідком воєнних дій, радіоактивного забруднення, навмисних дій страхувальника або повнолітнього члена його родини.
   Незважаючи на те, що страхування тварин має давню історію, цей вид страхування ще й досі лишається незвичним для українського страхового ринку. Проте в різних європейських країнах страхування тварин є досить популярним видом страхування. Особливого розвитку цей вид страхування набув у Великій Британії. Ввіз дорогих порід худоби та екзотичних тварин і прагнення запобігти певним захворюванням тварин спричинилися до появи попиту на страховий захист тварин.
   Страхуванням охоплена велика рогата худоба, коні, вівці, свині, коти, собаки. Страховики відповідають за збитки, що виникли внаслідок хвороби, викрадення та нещасних випадків. За додаткову страхову премію до обсягу відповідальності страховика можуть бути включені ризики перевезення морським або повітряним транспортом та деякі хірургічні операції. Страхова сума встановлюється в межах ринкової вартості тварин.
   Деякі страхові компанії пропонують комбіновані поліси з єдиною страховою премією, сутність яких полягає в тому, що на страхування приймаються кілька видів тварин. Страховий захист може надаватися у вигляді цілого пакета різних видів страхового покриття.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016