Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Правознавство arrow Історія держави і права arrow 1. Античні міста-поліси півдня України. Боспорське царство
04.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




1. Античні міста-поліси півдня України. Боспорське царство

1. Античні міста-поліси півдня України. Боспорське царство

   Із загальної історії стародавнього світу згадаймо, що з VII ст. до н. е. у Північному Причорномор’ї починається грецька колонізація. Вона відбувалася в кілька етапів: вибір місця для колонії, набір колоністів, призначення керівника, саме переселення, заснування поселення і розвиток нового поліса. Експедиції налічували кілька сотень людей. Керував нею ойкіст (архагет), який призначався державою і походив з давнього знатного роду. Перед дорогою переселенці питали долі в оракула Аполлона, який був їхнім покровителем.
   Колоністи намагалися відразу стати політично та економічно незалежними від метрополії. Найбільше переселенців було з іонійського міста Мілета, хоча Надчорномор’я колонізували також вихідці з інших грецьких міст. Так з’являються міста-держави: Ольвія (Очаківський р-н Миколаївської обл.), Тіра (м. Білгород-Дністровський), Херсонес (Севастополь), Пантикапей (Керч), Фанагорія (на Таманському п-ові), Керкініда (Євпаторія), Німфей (у складі сучасної Керчі), Танаїс (Ростовська обл.), Теодосія (Феодосія) тощо.
   Грецькі поліси були більш розвинені з погляду державності і права порівняно з державами кочовиків, а згодом і слов’ян.
   Грецька колонія складалася з центра — поліса, а також із прилеглих землеробських поселень (хори), розташованих навколо міста, селищ, хуторів, окремих садиб. Місто мало чітко сплановану забудову. Існували портові, торгові, адміністративні та культові райони, що поділялися на квартали. Ремісничі квартали та житла бідаків були винесені на околицю.
   У центрі міста знаходилася головна площа — агора. Навколо неї розташовувались адміністративні споруди, гімнасії, крамниці. До агори прилягала священна ділянка — теменос, на якій були сконцентровані храми, вівтарі, росли священні гаї. Поряд з містом знаходився цвинтар-некрополь. Грецькі міста були благоустроєними, мали спеціальні гідросистеми, в яких вода подавалася керамічним водогоном, широкі вулиці завжди були чистими.
   Економічним базисом полісів була антична форма земельної власності, яка у греків мала подвійний характер: як власність державна і як власність приватна.
   Право приватної власності на землю мали лише чоловіки-громадяни поліса, які одержували громадянство завдяки своєму походженню від громадян. Молодь, перед тим як одержати громадянство, складала урочисту присягу на вірність колонії та її законам.
   Окрім громадян, які мали всі права, в полісах мешкали особисто вільні, але обмежені в правах — метеки, периеки, вільновідпущені, а також безправні раби. Вільні громадяни — жінки та іноземці — не користувалися політичними правами.
   В полісі існували так звані літургії. Одним з найважливіших обов’язків громадянина поліса була оборона його від ворогів. Всі громадяни поліса від 17—18 до 60 років складали народне ополчення. Заможні громадяни служили вершниками або гоплітами.
   В пізніші часи міста набирали військо з найманців: греків, фракійців, скіфів. Озброєння колоністів залишилося грецьким, але військова тактика змінилася, пристосувавшись до бою кіннотою.
   Специфіка полісних відносин сприяла формуванню полісної ідеології, полісного патріотизму. Вищим органом державної влади були народні збори (екклесія). Брали участь у зборах чоловіки-громадяни, які набували повної дієздатності лише з 25 років. Компетенція народних зборів була широкою: прийняття законів, вибори посадових осіб, регулювання морської торгівлі, зовнішньополітичні зв’язки та укладання договорів, питання грошово-фінансових відносин, оподаткування тощо.
   Народні збори обирали Раду 500 (400) — герусію, ареопаг, буле, сенат. Обирали також суд присяжних, виборні колегії стратегів, архонтів, продиків (юристів), базилевса (верховного жреця). Рада була постійнодіючим органом влади, підготовляла законопроекти, здійснювала контрольні функції.
   Вищі посадові особи — архонти і стратеги — відали військовими справами. Агораноми — контролювали правопорядок у місцях торгівлі; астиноми — стежили за порядком у місті; номофілаки — контролювали дотримання законів.
   Така структура управління була притаманна більшості полісів. Але в залежності від того, яку вагу в політичному житті набули торгово-ремісничі прошарки суспільства і землероби-общинники в боротьбі з рабовласниками, поліси були або демократичними республіками типу Афінської демократії, або аристократичними республіками з олігархічним правлінням.
   На підставі матеріалів рекомендованої літератури і підручників студенти повинні усвідомити відмінність олігархічного правління в грецьких полісах від демократичної республіки, вміти пояснити історичну трансформацію олігархічного правління в монархію.
   Історія довела, що нехтування демократичними інститутами, концентрація влади в руках купки олігархів і непідконтрольність влади стає підґрунтям для зловживань і зміни форми держави. Так, у грецькому полісі Пантикапеї, де аристократи мали більше прав, ніж в інших містах, а уряд, що обирався народними зборами, не був їм підзвітний, один з аристократів — Спарток — захопив владу і передав її своєму синові. Так встановилася правляча династія, а Пантикапей став центром Боспорського царства.
   Нова держава — Боспорське царство — об’єднувала територію Керченського і Таманського п-овів, а також південне узбережжя Азовського моря аж до гирла Дону.
   Державний устрій Боспорського царства — рабовласницька монархія. Міста, що входили до царства, мали певну автономію. Тут зберігалися органи самоврядування (народні збори, ради міст, виборні посади). Вони мали право проводити самостійну політику в торгівлі, карбували монету тощо. На чолі держави стояв спадковий цар. Функції виконавчої влади виконували посадові особи, призначені царем — начальник двору, начальник фінансів, охоронець скарбниці, відповідальний за культи та ін.
   Суспільний лад Боспорського царства характеризувався наявністю рабовласників і рабів. До рабовласницької знаті належали цар, жреці, великі землевласники, купці (судновласники, работоргівці), власники великих промислових майстерень, а також воєначальники, які були одночасно великими землевласниками. Найбільшими купцями вважалися сам цар і керівні посадові особи, в тому числі й воєначальники. Купці користувалися правом безмитної торгівлі. Вільні землевласники повинні були служити у війську й віддавати цареві значну частину свого врожаю.
   Земля в Боспорському царстві була державною власністю, і розпоряджатися нею міг лише цар. Землі належали також храмам. Всі інші землевласники могли користуватися землею, яка надавалася у володіння царем за умови виконання певних повинностей стосовно царя.
   Основною робочою силою були раби, які поділялися на приватновласницьких і державних. Державні раби знаходилися в дещо кращому становищі, ніж приватновласницькі, яких використовували на громадських роботах (наприклад, у промислових майстернях, пекарнях) і в домашньому господарстві.
   Водночас з рабською працею застосовувалася праця землеробського залежного населення (пелати). Вони знаходилися на різних щаблях соціальної залежності, були зобов’язані обробляти землю і віддавати значну частину врожаю тим, хто володів земельними угіддями.
   Найнебезпечнішими злочинами вважалися: змова проти життя царя, повстання проти влади царя, таємні відносини з іншими державами тощо. За такі злочини карали смертю.
   В 107 р. до н. е. Боспорське царство перейшло під владу царя Понту Мітрідата Євпатора. Пізніше (з I ст. н.е.) цей регіон потрапляє до сфери інтересів Римської імперії. Тут простежуються впливи римського законодавства. Більшість грецьких міст-полісів припинила своє існування у IV ст. н. е. й лише Крим залишився в руках Візантії.
   Можна погодитися з відомою в історичній науці думкою, що, незважаючи на те, що грецькі міста-поліси були першими на території України організованими державами з високим рівнем культурного життя й мали позитивний вплив на інші, в тому числі і українські племена, все ж їх, а також Боспорське царство не можна вважати представниками української державності, хоч вони й діяли в Україні.
   Для грецьких колоністів “варвари” були тільки предметом експлуатації; грецькі колонії не зжилися з Україною, а репрезентували тут чужі інтереси.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016