Головна arrow Економічні науки arrow Безпека банківської діяльності arrow 3.1. Сутність недобросовісної конкуренції та промислового шпигунства, їх прояв у банках
23.03.2017
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Кнопки





3.1. Сутність недобросовісної конкуренції та промислового шпигунства, їх прояв у банках

3.1. Сутність недобросовісної конкуренції та промислового шпигунства, їх прояв у банках  

   У системі взаємовідносин суб’єктів ринку існують різні за сутністю, взаєморозумінням і напруженістю стосунки. Залежно від становища суб’єкта ринку, зміни його інтересів, кон’юнктури ринку ці стосунки можуть перебувати у площині як повного порозуміння, так і антагоністичного протиборства. Визначають кілька видів взаємовідносин, які відображають стан стосунків суб’єктів ринку у процесі їх комерційної діяльності, серед них:
   співпраця — сумісні й тісні ділові відносини суб’єктів ринку на основі загальних інтересів з метою удосконалення методів роботи, спрямованої на збільшення прибутків;
   взаємодія — узгоджені дії для досягнення максимального ефекту отримання вигоди і прибутку;
   конкуренція — змагання між суб’єктами ринку з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами ринку;
   суперництво — антагоністичні дії, побудовані на непримиренності позицій, інтересів і методів роботи щодо отримання переваг на ринку;
   протиборство — гостра антагоністична боротьба за заволодіння ринком, під час якої застосовуються дуже жорсткі заходи впливу на суперників такої боротьби.
   Ураховуючи вищенаведене, можна зазначити, що конкуренція посідає центральне місце у взаємовідносинах суб’єктів ринку і характеризується переходом від їх сумісних, партнерських дій на ринку до таких, що спрямовані на обмеження можливостей кожного із суб’єктів впливати на загальні умови кон’юнктури ринку.
   Виробнича діяльність в умовах конкуренції повинна відповідати таким вимогам:
- підвищення якості товарів і послуг;
- зниження цін і надання пільг;
- розвиток до- і післяпродажного обслуговування;
- розроблення нових видів товарів і послуг з використанням наукових і технічних досягнень та ін.
   Тобто, конкуренція є важливим інструментом ринку і головною складовою взаємовідносин його суб’єктів. Водночас вона є найсильнішим засобом зниження цін і задоволення споживчого попиту, удосконалення виробництва і якості товарів та послуг, розвитку економіки країни. Таким чином конкуренція — це потужний інструмент ринкової економіки, без якого не можуть розвиватись ринкові відносини, її всіляко повинна заохочувати і захищати держава.
   Україна сьогодні має досить повне правове регулювання конкурентних відносин, що забезпечує умови для розвитку конкуренції та її захисту. Основними правовими актами тут є: Конституція України, Закони України “Про захист економічної конкуренції” та “Про захист від недобросовісної конкуренції”. Крім того, окремі положення правового регулювання конкурентних відносин викладені у нормах антимонопольного, кримінального, адміністративного законодавства.
   Разом з тим слід зазначити, що метою конкуренції є не виробництво товарів і послуг, а виробництво прибутку, перше — це тільки умова останнього. Тому в конкуренції виявляються методи, не сумісні з заведеними на ринку. Діяльність суб’єктів ринку з використанням таких методів конкуренції називають недобросовісною конкуренцією. Згідно з Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції” під останньою розуміють будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Метою недобросовісної конкуренції є діяльність суб’єктів ринку, спрямована на забезпечення або закріплення своїх позицій чи переваг на ринку за рахунок послаблення можливостей конкурентів. Оскільки така діяльність руйнує конкурентні відносини і завдає істотної шкоди конкуренції і конкурентам — суб’єктам підприємницької діяльності, а також споживачам, вона заборонена законом. Зокрема, законодавство забороняє недобросовісну (нечесну) поведінку підприємців, яка завдає шкоди інтересам інших підприємців і водночас створює загрозу суспільним інтересам у забезпеченні ефективних конкурентних процесів в економіці в цілому. Заборона недобросовісної конкуренції зафіксована у ст. 42 Конституції України.
   Перелік дій, що визнаються як недобросовісна конкуренція, дається у главах 2—4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”. Зокрема, у Законі визначено три види правопорушень: а) неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання; б) створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг; в) неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.
   Безпосередніми діями, пов’язаними з недобросовісною конкуренцією, вважаються:
- неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;
- неправомірне використання товару іншого виробника;
- копіювання зовнішнього вигляду виробу;
- порівняльна реклама;
- дискредитація суб’єкта господарювання (підприємця);
- купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом;
- схилення до бойкоту суб’єкта господарювання (підприємця);
- схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника);
- схилення суб’єкта господарювання (підприємця) до розірвання договору з конкурентом;
- підкуп працівника постачальника або покупця (замовника);
- досягнення неправомірних переваг у конкуренції;
- неправомірне збирання, розголошення або схилення до розголошення та використання комерційної таємниці.
   Указаний перелік дій не має вичерпного характеру, оскільки з розвитком ринкових відносин з’являтимуться нові види недобросовісної конкуренції. Тому слід зауважити, що основним у визначенні дій недобросовісної конкуренції є будь-яка поведінка, засіб конкурентної боротьби, які будь-яким чином суперечать звичаям чесної підприємницької практики, пов’язані з порушенням заведених на ринку норм і правил, що мають місце у відносинах між конкуруючими суб’єктами.
   Недобросовісна конкуренція переслідується також і на міжнародному ринку. Так, відповідно до ст. 10 Паризької конвенції з охорони промислової власності (1983 р.), актом недобросовісної конкуренції є будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торгових домах. Насамперед підлягають забороні:
- усі дії, що можуть будь-яким чином створювати плутанину щодо підприємств, товарів, промислової і торговельної діяльності конкурента;
- неправдиві твердження при здійсненні комерційної діяльності, здатні дискредитувати підприємства, товари, промислову або торговельну діяльність конкурента;
- вказівки або твердження, використання яких при здійсненні комерційної діяльності може ввести в оману стосовно характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до використання або кількості товару.
   Беручи до уваги ситуацію, що склалась на ринку банківських послуг, можна вважати, що сьогоднішні її особливості загострили конкурентну боротьбу банків. Практично всі операції, які проводять банки, здійснюються в умовах підвищеного ризику, пов’язаного не тільки зі складною економічною ситуацією, а й з посиленням агресивної поведінки банків у взаємовідносинах між собою. У деяких випадках такі взаємовідносини набувають антагоністичного, безкомпромісного характеру і здійснюються в умовах жорсткої конфронтації. Поряд із взаємовизнаними методами конкуренції, спрямованими на удосконалення банківського виробництва, вироблення ефективніших форм і способів отримання прибутку, досить часто використовуються методи недобросовісної конкуренції.
   Основною метою недобросовісної конкуренції в банківській сфері є прагнення банку-конкурента поліпшити або закріпити своє становище чи здобути перевагу на ринку за рахунок послаблення позицій конкуруючих банків і введення в оману клієнтів. Жертви недобросовісної конкуренції відчувають її результати зазвичай через зміни на ринку банківських послуг, насамперед як несподівані для себе негативні умови.
   Недобросовісну конкуренцію і промислове шпигунство проти банків можуть вести конкуруючі банки, клієнти, партнери, кримінальні елементи, інші суб’єкти.
   Особливістю недобросовісної конкуренції з боку клієнтів може бути неправомірне створення вигідних або сприятливих для них умов укладення угод, незаконного, невиправданого отримання кредитів, поширення неправдивих, неточних або неповних відомостей про банк, особливо у випадках простроченої заборгованості йому, та ін. Характерним є вплив клієнтів на службовців банку з метою запоруки та позитивного вирішення вигідних для клієнтів справ.
   Через клієнтів недобросовісну конкуренцію щодо банку можуть вести інші особи. Клієнти можуть здійснювати збір інформації про діяльність банку, в тому числі таємної та конфіденційної, наглядати за окремими працівниками та організовувати їх підкуп, знаходити канали втрати інформації, вивчати характер і особливості діяльності банку.
   Серед дій недобросовісної конкуренції, що можуть застосовуватись банками-конкурентами, можна назвати такі:
- переманювання клієнтів і співробітників з одного банку до іншого;
- зрив угод і договорів через поширення неправдивої інформації;
- незаконне отримання конфіденційної і таємної інформації та її використання з метою завдати шкоди банку;
- шантаж і компрометація керівництва і провідних співробітників банку;
- поширення неправдивих, неточних або перекручених, неповних відомостей, що здатні завдати шкоди громадській оцінці діяльності та стану банку;
- зловживання домінуючим становищем банку на ринку банківських послуг та ін.
   У деяких випадках прийоми недобросовісної конкуренції можуть застосовуватись і партнерами банку, особливо в інтересах третіх осіб. Насамперед це передання інформації щодо клієнтів, акціонерів, а також інших партнерів. Така діяльність може проводитись як цілеспрямовано, так і побічно.
   Відомі випадки застосування дій недобросовісної конкуренції кримінальними елементами, зокрема з метою просування на ринок “своїх” суб’єктів господарювання, а також прагнення встановити контроль над окремими банками. Зазвичай у таких випадках спочатку створювалися різноманітні перешкоди діяльності банків, а потім надавались умови і пропозиції щодо їх усунення.
   Причинами, які обумовлюють недобросовісну конкуренцію, в тому числі і на ринку банківських послуг, є корупція і тінізація економіки, вузькість ринків діяльності суб’єктів господарювання, розходження інтересів ділових партнерів, недостатня професійна підготовка спеціалістів і керівників комерційних структур, неефективні технології виробництва та застаріле обладнання, що використовуються підприємствами та банками, жорстка податкова політика, криміналізація окремих сфер життя і діяльності населення.
   Відповідно до чинного законодавства за недобросовісну конкуренцію передбачається адміністративна, цивільна або кримінальна відповідальність.
   Кримінальна відповідальність передбачена за злочини, що порушують вимоги законодавства про охорону комерційної таємниці, охорону прав на товарний знак, а також за злочини, що пов’язані з досягненням неправомірних переваг у конкуренції.
   Цивільно-правовою санкцією за недобросовісну конкуренцію є відшкодування збитків. Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначеному цивільним законодавством.
   Адміністративна відповідальність передбачає дві спеціальні санкції за окремі види порушень, що визнаються недобросовісною конкуренцією. Однією з них є вилучення товарів з неправомірно використаними позначками та копій виробів іншого суб’єкта господарювання. Другою — офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і способом, визначеним законодавством.
   Крім того, згідно зі ст. 164.3 Кодексу України про адміністративні правопорушення у випадках неправомірного використання ділової репутації суб’єкта господарювання, створення йому перешкод у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг, а також за наявності фактів неправомірного збирання, розголошення та використання комерційної таємниці на порушників може бути накладено штраф у розмірі від п’яти до 44-х неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
   Як показує практика роботи банків та інших комерційних підприємств, основними заходами, що використовуються для протидії недобросовісній конкуренції, можуть бути:
- досконале вивчення ринків та їх суб’єктів;
- вибір методів поведінки з суб’єктами ринку, використання ділових зв’язків і партнерів для вироблення компромісних рішень з конкурентами;
- створення нормативної бази підприємств, банків, яка б регламентувала порядок взаємовідносин їх персоналу з зовнішнім середовищем;
- визначення найбільш вірогідних конкурентів і складання прогнозів розвитку взаємовідносин з ними;
- включення до технологій операцій і угод елементів їх захисту;
- ведення комерційної розвідки в середовищі конкурентів;
- періодичне публічне оголошення результатів своєї діяльності;
- створення спілок, асоціацій і вироблення відповідних правил поведінки на ринку, які забезпечують дотримання його суб’єктами чесних правил і звичок.
   Досить несприятливі умови діяльності банку створюються у разі ведення проти нього промислового шпигунства. Такі дії можуть завдати йому дуже великої шкоди.
   Основним об’єктом промислових шпигунів є інформація, причому інформація, основу якої становить комерційна та банківська таємниця. Саме відомості, віднесені до такої категорії інформації, є найбільш цікавими для конкурентів банку і саме вони є об’єктом пильної уваги промислових шпигунів.
   Сьогодні практично немає чіткого визначення поняття “промислове шпигунство”. Найбільш повне, з юридичної точки зору, визначення дає Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол): “… це придбання будь-яким обманним шляхом інтелектуальної власності, яка належить будь-якій юридичній особі і яка була створена або законно придбана цією юридичною особою з метою виробництва, що має або може мати промислову цінність...”
   Одне з визначень промислового шпигунства міститься у ст. 54 Типового проекту законодавства, розробленого Міжнародною радою з охорони промислової власності. “Промисловим шпигунством є використання, розголошення або передання без погодження з власником інформації, відомостей про способи виробництва і використання техніки, які не публікувалися в пресі і є недоступними для відкритого ознайомлення особою, якій відомий таємний характер цих відомостей, якщо автор вжив відповідних заходів щодо охорони їх таємності”.
   Існує багато різних форм і методів промислового шпигунства. Але всі вони обумовлені переважно самою природою промислового шпигунства як таємною формою конкурентної боротьби.
   Історія промислового шпигунства сягає своїм корінням у глибину віків так далеко, що неможливо встановити навіть приблизний період його зародження. Найбільш давній приклад цього ремесла наведений відомим французьким письменником Роні Старшим у книзі “Боротьба за вогонь”. Герої книги — первісні люди — відправляються в сусіднє плем’я, аби викрасти таємницю добування вогню. Хоч покарання було страшним (прикутого до гір Кавказу Прометея кожного дня шматував орел), але таємниця була викрита і вогонь передано тим, хто ним ще не користувався. Як би там не було, та у міфі про Прометея ми знаходимо повний склад злочину, який зараз називають промисловим шпигунством.
   Серед історичних прикладів промислового шпигунства можна згадати викрадення таємниці виробництва фарфору в Китаї французькими промисловцями, а в останніх — англійським агентом Бріаном; викрадення таємниць виробництва високоякісної сталі у Континентальної гільдії плавильників (Бельгія, Німеччина, Північна Італія, Богемія, Іспанія) англійським шпигуном Фолі у XIX ст.; викрадення японськими агентами таємниць виготовлення шовку, способу шліфування лінз тощо.
   У розвинутих країнах сьогодні промислове шпигунство знач-но поширилось. Так, наприклад, у США з 1986 р. легально існує “Товариство фахівців із добування відомостей про конкурентів”, яке налічує майже 1500 постійних членів. У Японії тільки в одному Токіо діє близько 400 відомств і бюро, які так чи інакше займаються промисловим шпигунством.
   “Недостатньо сказати, що розвідувальні служби потрібні. Ми повинні знати один про одного, повинні бути здатними спостерігати один за одним. Ці організації — форми вираження необхідної недовіри, яка існуватиме завжди”, — зазначав Девід Корнуелл, розвідник і відомий письменник. З ним не можна не погодитись. Ринкова економіка породжує конкуренцію. Остання потребує знань, інформації про ринок і його суб’єктів. Тому слід добре усвідомити, що з переходом до ринкових відносин ми одночасно отримуємо недобросовісну конкуренцію і промислове шпигунство, які неможливо повністю усунути (інакше ми повинні відмовитись від ринкових умов). Їх треба враховувати у підприємницькій діяльності, запобігати їм, виявляти факти і нейтралізовувати наслідки.
   У сучасних умовах більшість конкуруючих банків віддають перевагу збиранню інформації про конкурентів легальними методами, використовуючи офіційні джерела: відвідування банків, аналіз відкритих матеріалів про їх діяльність, установлення необхідних взаємовідносин з банківськими установами і міжбанківськими організаціями, клієнтами банків, укладення угод і договорів, участь у конференціях та інших форумах, де обговорюються проблеми діяльності банків.
   Разом з тим наявність відкритої інформації не завжди задовольняє потреби конкуруючого банку. Тому збирання найбільш цінної інформації ведеться зазвичай нелегально та напівлегально.
   Сьогодні найбільш відомими і поширеними формами нелегального та напівлегального збирання інформації є:
- анкетування фахівців банку-конкурента під виглядом запрошення їх на роботу;
- підкуп службовців банку-конкурента, засилання до такого банку агентів, установлення спеціальних технічних засобів у його приміщеннях для несанкціонованого отримання інформації;
- опитування фахівців конкурента на виставках, конгресах, конференціях, семінарах;
- спостереження за діяльністю установ банку та його персоналом;
- неправдиві переговори з банком-конкурентом;
- посягання на інтелектуальну власність банку-конкурента;
- підслуховування розмов, вивідування інформації;
- шантаж і різні форми тиску на джерела інформації;
- викрадення документів, програмних засобів;
- збирання інформації через закордонні філії, партнерів, клієнтів, сумісних постачальників, консультантів, радників, колишніх працівників банків.
   Промислових шпигунів цікавлять також діяльність і особисте життя керівників та представників вищого менеджменту конкуруючих фірм, банків, вади їхньої поведінки і сімейні стосунки.
   Наведені форми промислового шпигунства можуть реалізовуватись різними методами. Наприклад, несправжнє прийняття на роботу починають з вивчення кола осіб, які можуть знати необхідні конкурентові таємниці. Після вибору особи уточнюються найбільш популярні періодичні видання, які цікавлять дану особу, в них дається об’ява з пропозицією вигідних умов роботи такого фахівця. Як правило, умови роботи в таких об’явах значно кращі, ніж ті, що має зараз фахівець. Останній відвідує конкуруючий банк, заповнює необхідні анкети, зустрічається з майбутнім керівництвом і, бажаючи показати себе з кращого боку, розповідає не тільки те, що він робить сам, а й те, чим займається його підрозділ.
   Через деякий час фахівець отримує ввічливу відповідь з відмовою і продовжує працювати на своєму місці, нічого не підозрюючи. А конкуруючий банк уже отримав необхідну йому інформацію.
   Увага промислового шпигунства може приділятись і негативним рисам поведінки та хибам працівників конкуруючих структур. Якщо такі риси відсутні, то вони можуть бути спровоковані. Це і неконтрольована поведінка працівників у стані сп’яніння, матеріальна подяка за незначні дії на користь когось із клієнтів, надання позик на пільгових умовах тощо.
   Об’єктом пильної уваги є молоді жінки, які згідно зі своїми обов’язками мають доступ до таємниць фірми, банку. Взагалі красиві жінки — неперевершена цінність для промислових шпигунів. Ті, кого не можна споїти, підкупити або залякати, вибовкують таємниці своїм коханкам, бажаючи продемонструвати свою значущість. Яким би банальним не був трюк з підставною жінкою, але за відповідної підготовки спрацьовує він бездоганно. Історія розвідки — незаперечний тому доказ.
   Спостереження за конкуруючим банком, як правило, ведеться постійно, і при цьому застосовуються різні методи.
   Насамперед це вивчення всіх документів і публікацій, де йдеться про конкуруючу структуру, безпосереднє спостереження за характером угод і умовами їх складання, складом клієнтів, поведінкою керівного складу і представників вищого менеджменту, повсякденною діяльністю установ банку.
   Результати спостереження аналізують і систематизують, на їх підставі складають відповідні звіти, а в сукупності з іншими даними роблять необхідні висновки. Спостереження може здійснюватися службовцями самого банку, спеціалістами відповідних структур конкурента, підкупленими працівниками третіх осіб, у тому числі й клієнтами.
   Великої шкоди завдає отримання інформації з документів. Це може бути здійснено різними методами: копіюванням таємних та конфіденційних документів, фотографуванням їх, складанням окремих витягів із документів, несанкціонованим ознайомленням з ними представників конкуруючих структур. Особливо цінна інформація може отримуватись навіть шляхом викрадення документів. Таке здійснюється під час розроблення документів, їх переміщення (у тому числі і при пересиланні), роботи з ними посадових осіб, а також під час зберігання.
   Засилання агентів до банку може відбуватися як шляхом прямого наймання на роботу зазвичай кваліфікованого фахівця на ключову посаду, так і тимчасового використання працівників для виконання роботи (ремонту, обслуговування, консультації та ін.). Такі люди є найбільш ефективним джерелом інформації, і їх важко викрити.
   Значну заінтересованість промислових шпигунів викликають плани діяльності банку, технології отримання прибутку, система управління діяльністю банку, організація його безпеки, продукти інтелектуальної власності.
   Джерелами промислового шпигунства є його агенти (довірені особи) в конкуруючих структурах, найбільш доступні працівники цих структур, рекламні видання, звіти фірм, банків про свою діяльність, публічні виступи представників їх керівного складу і службовців, ярмарки і виставки, публікації в пресі, конференції і ділові зустрічі, клієнти, партнери, постачальники, радники і консультанти. До джерел промислового шпигунства також відносять документи різних угод, матеріали судових справ, технічні засоби зв’язку і передавання інформації, колишні працівники банку. Якщо через певні причини з відомих джерел неможливо отримати інформацію, промисловими шпигунами можуть проводитись спеціальні оперативні дії щодо організації каналів втрати інформації. Серед них: використання різних засобів електронної техніки, вербування агентів з числа службовців банку, проведення інших спеціальних заходів.
   Практика показує, що ведення недобросовісної конкуренції і промислового шпигунства не передбачає створення для цього спеціальних штатних структур. Але така діяльність з тими чи іншими умовностями все ж таки має ознаки організації (керівні органи, посередницькі ланки і безпосередні виконавці). Зазвичай керівництво такою діяльністю здійснюється у відповідних службах і підрозділах безпеки, маркетингу, кадрів, зв’язку з пресою та ін. У цих підрозділах плануються шпигунські дії, виробляються методи їх реалізації, обумовлюються терміни і підбираються виконавці. Тут зосереджувалася вся аналітична робота й обробка отриманої інформації.
  
Якщо до шпигунських дій залучаються відповідні фірми, то все керівництво такою діяльністю здійснюється останніми, а замовник формулює завдання і проводить оплату його виконання.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2017