Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Інвестування arrow 5.2. Ціноутворення в інвестиційній сфері
09.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




5.2. Ціноутворення в інвестиційній сфері

5.2. Ціноутворення в інвестиційній сфері

   У ринковій економіці ціна є найпоширенішою економічною категорією: вона — грошовий вираз вартості товарів, послуг, ресурсів. За допомогою ціни вимірюються економічні показники обсягів виробництва і споживання, основних та оборотних фондів тощо. Роль ціни за умов ринку різко відрізняється від її ролі при централізованому плануванні народного господарства. У першому випадку вона виступає всезагальним регулятором процесу суспільного відтворення, вплив якого на діяльність господарюючих суб’єктів доповнюється іншими регуляторами, які застосовує держава (податками, відсотковими ставками, валютним курсом, дотаціями).
   Вартісна ціна обсягів виробництва і підтримка економічного порядку в ході коливань ринкової кон’юнктури здійснюється за допомогою системи ринкових цін. Рух даних цін під впливом співвідношення попиту і пропозиції є основою, вихідним моментом дії ринкового механізму щодо регулювання суспільного відтворення.
   У ринковій економіці діють різні види цін залежно від сфери обігу й видів реалізованої продукції чи послуг. Так, у відносинах між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами, а також між підприємствами-виробниками та оптово-збутовими організаціями використовуються ціни оптового обігу. Це, перш за все, оптові ціни, за якими реалізується промислова продукція. Продукцію сільського господарства держава придбаває за закупівельними цінами. У будівництві для розрахунків за споруджені об’єкти застосовується ціна, яка визначається на основі кошторисної вартості будівництва. Товари народного споживання для населення реалізуються за роздрібними цінами. Розрахунки за послуги транспорту, комунально-побутового господарства здійснюються за особливими цінами — тарифами.
   Вченими-економістами запропоновано класифікацію цін (рис 5.3), згідно з якою вони поділяються на: ринкові (світова, монопольна, картельна пропозиції і попиту), ціни для покупців (споживча, оптова, роздрібна, довідкова), ціни виробника (прейскурантна, контрактна, розрахункова), а також ціни статистичні (середньостатистична, експортна, імпортна, поточна).
   Теоретичні передумови організації ціноутворення ґрунтуються на положенні, що ціна повинна забезпечити всім працюючим підприємствам можливість відшкодування витрат на виробництво продукції, виконання робіт або надання послуг, тобто можливість розрахунків за використані трудові, матеріальні і технічні ресурси, а також гарантувати прибуток, достатній для сплати відсотків за банківський кредит, розрахунків з державним і місцевим бюджетом, сплати дивідендів акціонерам і, нарешті, інвестування розвитку. Це — загальні положення щодо ціноутворення у всіх галузях економіки, які працюють за ринкових умов.

inv37

Рис. 5.3. Класифікація цін

   Інвестиційна сфера з точки зору ціноутворення має певні особливості. По-перше, для визначення вартості будівництва використовується дворівнева система цін, яка включає базисну кошторисну вартість будівництва і вартість будівництва, що встановлюється на стадії укладання підрядного контракту. Базисна кошторисна вартість визначається на стадії розробки проектно-кошторисної документації за кошторисними нормами і цінами. Вартість будівництва, яка обчислюється у процесі укладання підрядного договору (договірна ціна), враховує додаткові витрати замовника і підрядника, спричинені лібералізацією цін за ринкових умов. Отже, ціна на будівельну продукцію у недержавному секторі затверджується замовником (інвестором).
   По-друге, в будівництві можуть визначатися ціни споживчої одиниці продукції (вартість 1 м2 житлової, виробничої або загальної площі), вартість одного ліжко-місця для лікарень, санаторіїв; вартість одного посадочного місця для кафе, ресторанів, кінотеатрів тощо. Ці ціни мають важливе значення при продажу будівельної продукції.
   По-третє, ціни на будівельну продукцію визначаються індивідуальним кошторисом. І навіть об’єкти, споруджені за типовим проектом, мають різну кошторисну вартість за рахунок місцевих відмінностей: вартість земельного майданчика, обсяг земельних робіт і нульового циклу, витрат на спорудження елементів виробничої та соціальної інфраструктури тощо.
   По-четверте, ціни в будівництві виконують планово-облікові функції, є підстава для укладання договорів і розрахунків за виконані роботи і надані послуги, а також для складання звітів.
   По-п’яте, дуже значною особливістю ціноутворення в інвестуванні є метод нормування поточних витрат і планових нагромаджень, тобто накладні витрати визначаються за затвердженими нормами у відсотках до прямих витрат, а планові нагромадження — у відсотках до кошторисної собівартості робіт (суми прямих і накладних витрат). Перелічені особливості ціноутворення мають суттєві вади, які впливають на якість кошторисів.
   Уряд України поступово вдосконалює систему ціноутворення в інвестиційній сфері. У 1996 р. затверджено новий порядок ціноутворення у складі державних будівельних норм (ДБН). Цей порядок визначення вартості будівництва, що здійснюється на території України (ДБН ІV-16-96), розроблений у зв’язку з проведенням в Україні грошової реформи. Порядок враховує нові оптові ціни на промислову продукцію, тарифи на транспортування вантажів, тарифні ставки на оплату праці, постачальницько-збутові націнки. Цим порядком встановлюються правила визначення вартості нового будівництва, реконструкції і технічного переозброєння підприємств, будівель і споруд всіх галузей економіки України для всіх учасників інвестиційного процесу незалежно від форм власності і відомчої належності. Поширюється він на підрядний, господарський і змішаний способи будівництва, має обов’язковий характер для інвестицій, які фінансуються за рахунок державного бюджету, державного кредиту, для державних підприємств і бюджетів всіх рівнів, а також при визначенні базисної кошторисної вартості для будівель, які фінансуються інвесторами недержавних форм. При визначенні договірних цін порядок має рекомендаційний характер.
   Розробка і затвердження цін на будівельну продукцію мають свої особливості. Зокрема, ціни розраховуються у вигляді базисної кошторисної вартості на основі кошторисних норм на будівельні роботи, монтаж устаткування, а потім у складі проекту затверджуються відповідними органами замовників (інвесторів). Таким чином, ціною окремого будівельного об’єкта є кошторисна вартість. Кошторис — це сукупність нормативних розрахунків, які визначають вартість робіт зі спорудження окремого об’єкта та матеріально-технічні і трудові витрати для цього.
   Потрібні прямі витрати праці, матеріально-технічні ресурси визначаються державними будівельними нормами, до яких належать норми витрат матеріалів, конструкцій і деталей, норми витрат праці, норми використання будівельних машин і механізмів. Крім цього, при визначенні кошторисної вартості слід враховувати витрати, що пов’язані з обслуговуванням процесу будівельного виробництва, забезпеченням його обіговими коштами, фінансовими ресурсами. Для цих цілей застосовують норми і нормативи, що затверджуються постановами Кабінету Міністрів України:
- норми амортизаційних відрахувань по будівельних машинах та устаткуванню;
- норми накладних витрат;
- норми заготівельно-складських витрат;
- норми націнок постачальницько-збутових організацій;
- норми планових нагромаджень.
   За призначенням, використанням і методами визначення розрізняють базисну кошторисну вартість:
- всього будівництва промислового підприємства, його черги чи пускового комплексу, житлового кварталу тощо;
- окремих об’єктів в його складі — будівель, споруд, інженерних комунікацій;
- окремих видів і комплексів будівельно-монтажних робіт.
   Залежно від економічних особливостей і витрат у загальній кошторисній вартості будівництва виокремлюють три основні групи відповідно до технологічної структури інвестицій:
- будівельно-монтажні роботи по спорудженню будівель, споруд і встановленню в них устаткування:
- витрати на придбання технологічного та інших видів устаткування, пристосувань, інструментів і виробничого інвентарю, необхідних для подальшої експлуатації збудованого об’єкта;
- інші витрати і роботи, пов’язані з підготовкою та проведенням будівництва (вартість дослідницьких і проектно-розвідувальних робіт, утримання дирекції замовника, підготовка експлуатаційних кадрів майбутнього підприємства, витрати по відведенню землі під забудову та ін.). Ця група витрат майже на всіх будовах становить 8—10 % загальної базисної кошторисної вартості будівництва і використовується для аналізу, планування, фінансування та обліку інвестицій.
   Будівельні роботи поділяються на три групи:
- загальнобудівельні (земляні, кам’яні, бетонні тощо);
- спеціальні будівельні роботи (фундаменти під устаткування, технологічні канали, тунелі);
- санітарно-технічні (водопровід, каналізація, опалення, газопостачання, вентиляція та ін.).
   До монтажних робіт належить ув’язка і встановлення всіх видів устаткування з виконанням усіх супутних робіт, які з цим пов’язані, а також електромонтажні та інші енергопостачальницькі роботи.
   Відповідно до практики нормування, що склалася, кошторисна вартість будівельно-монтажних робіт складається з прямих накладних витрат і планових нагромаджень. Сума прямих і накладних витрат у підсумку дає кошторисну собівартість робіт.
   До прямих витрат належать: кошторисна вартість будівельних матеріалів, конструкцій і деталей, основна заробітна плата працюючих, витрати до експлуатації будівельних машин і механізмів. Суму прямих витрат у кошторисах можна розрахувати за формулою:

inv38

де Орі — кількість (обсяг) окремих видів робіт чи конструктивних елементів в одиницях виміру, які відповідають затвердженим розцінкам;
ОРі — одинична розцінка і-ї роботи;
Окі — обсяг конструктивних елементів відповідних видів робіт, вартість матеріалів яких не включена до одиничної розцінки;
Ні, Ці — відповідно норма витрат і кошторисна ціна матеріалів, конструктивних елементів, які не враховані в одиничних розцінках.
   У складі кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт прямі витрати становлять у середньому 75—80%.
   Накладні витрати, на відміну від прямих, не пов’язані безпосередньо з технологічним процесом будівельного виробництва, а призначаються для його обслуговування — організації, управління, інженерної підготовки та забезпечення інших умов. Накладні витрати поділяються на чотири групи:
   1) адміністративно-господарські — основна і додаткова заробітна плата керівників, спеціалістів і службовців; відрахування на утримання вищої організації; витрати на відрядження; інші витрати (поштово-телеграфні, канцелярські, утримання приміщень);
   2) витрати по обслуговуванню всіх працюючих — додаткова заробітна плата працюючих; витрати на санітарно-побутове обслуговування, охорону праці і техніку безпеки; внески на соціальне страхування; відрахування профспілкам на фізичну культуру та культурно-масову роботу;
   3) витрати на організацію робіт на будівельних майданчиках — утримання сторожової та пожежної охорони; витрати на проектування технології та організації робіт; утримання виробничого інвентаря (поточний ремонт, знос тимчасових нетитульних будівель і споруд тощо); амортизацію і поточний ремонт устаткування навчальних комбінатів і лабораторій по випробуванню матеріалів і виробів; витрати на науково-дослідну роботу, а також підготовку об’єктів до здачі в експлуатацію;
   4) інші накладні витрати — виконання важливих завдань, утримання редакцій багатотиражних газет та ін.
   Традиційно накладні витрати нормуються двома способами: на будівельні роботи — у відсотках від прямих витрат; на монтажні — у відсотках від основної заробітної плати працюючих.
   Планові нагромадження відповідно до ДБН передбачаються в кошторисах на будівництво об’єктів у розмірі 30 % від суми прямих і накладних витрат. Вони разом з економією від зниження собівартості будівельно-монтажних робіт складають загальний прибуток від здачі будівельної продукції замовникам.
   Кошторисні розрахунки проводяться по окремих видах робіт, об’єктах і будівництву в цілому. Базисна кошторисна вартість, що визначається при цьому, відображається відповідно у локальних, об’єктних кошторисах і зведеному кошторисному розрахунку.
   Основою для складання договірних цін є затверджений у встановленому порядку зведений кошторисний розрахунок, розроблений у складі проектно-кошторисної документації, яка пройшла експертизу.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016