Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Соціальна робота arrow Етика соціальної роботи (Лекції) arrow Проблеми деонтології у діяльності соціального працівника
03.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Проблеми деонтології у діяльності соціального працівника

Проблеми деонтології у діяльності соціального працівника

Основні питання
1. Деонтологія соціальної роботи. Принципи деонтології соціальної роботи.
2. Професійний обов’язок та професійна повинність (зобов’язання).
3. Обов’язок соціального працівника та його особистісне усвідомлення.
4. Поняття відповідальності. Відповідальність соціального працівника та її типологія.

*****

      Деонтологія (з грец. вчення про належне) – розділ етики, що розглядає проблеми обов’язку, сферу належного (того, що повинно бути), всі форми моральних вимог та їхнє співвідношення. Термін «деонтологія» як визначення вчення про належну поведінку, вчинки, образ діяльності запровадив англійський соціолог і юрист, філософ Ієремія Бентам у 1834 р. Початково це поняття носило досить вузький зміст, розглядаючи обов'язок віруючого перед Богом, релігією, релігійною общиною. Згодом вживалося для позначення теорії моральності в цілому. Поступово поняття «деонтологія» почало вживатися у дещо іншому розумінні - у якості терміна, що визначає належну поведінку, вчинки і дії окремої особистості або спеціаліста.
      Із формуванням деонтології етика з моралі доброзичливої поведінки стала мораллю норми, оскільки норма фіксує необхідне, обов'язкове у певних максимумах, правилах. Деонтологія розглядає діяльність, переважно професійну, з точки зору належного, обов'язку і, звичайно, норми, що фіксує належну, необхідну поведінку.
      Вчення про належне є ядром кожної професійної етичної системи. Поняття «деонтологія» значно вужче поняття «професійна етика». Якщо етика розкриває суть професійного обов'язку, то деонтологія виявляє специфіку його реалізації у конкретних видах взаємовідношень. Саме в деонтології яскраво виражено співвідношення моральних і професійних компонентів у поведінці та діях спеціалістів.
      Стосовно соціальної роботи деонтологія – це комплекс професійних, правових і морально-етичних правил, що складають поняття професійного обов'язку соціального працівника. Деонтологія соціальної роботи – це комплекс норм, настанов і розпоряджень про обов'язок і професійну повинність (зобов’язання), про усі типи відповідальності соціального працівника.
      Деонтологія соціальної роботи ґрунтується на принципах:
   – особистої відповідальності за доручену справу як у правовому, так і в моральному відношеннях;
   – компетентності спеціаліста;
   – раціонального підходу до вирішення поставлених задач;
   – відповідності повноважень та відповідальності;
   – правової регламентації діяльності;
   – підзвітності;
   – ініціативи та творчого підходу;
   – організованості та дисципліни;
   – контролю та перевірки виконання;
   – критичного підходу до оцінки діяльності, можливостей своїх та клієнта;
   – довір'я та свободи дій;
   – заохочення та покарання та інші.
      Деонтологія безпосередньо пов’язання із професійним обов’язком. Обов'язок – це перетворення вимог моральності, загальних для багатьох людей, у особисте завдання людини, сформульоване стосовно його становища і ситуації, у якій вона перебуває у даний момент. Якщо в моральних вимогах виражено відношення суспільства до особистості, то обов'язок – це відношення особистості до суспільства. Особистість тут виступає активним носієм певних моральних зобов'язань перед суспільством, професійною групою, як суб'єкт, що усвідомлює і реалізує їх у своїй діяльності.
      Категорія «професійний обов’язок (повинність, зобов'язання)» виражає моральні обов'язки спеціаліста стосовно суспільства, колег, клієнтів та їх соціального оточення і є відображенням внутрішньої, моральної необхідності виконання своїх обов'язків, дотримання певної лінії поведінки, яка диктується перш за все зовнішніми стосовно особистості спеціаліста інтересами.
      Усвідомлення соціальним працівником свого професійного обов'язку – це відображення його об'єктивних зобов'язань у ідеях, переконаннях, почуттях, звичках, у внутрішніх мотивах професійної діяльності і у втіленні їх в практичній щоденній діяльності. Таким чином, професійний обов'язок обумовлений сукупністю об'єктивних та суб'єктивних факторів, що визначають поведінку спеціаліста. Свідоме виконання свого обов’язку є умовою високоефективної діяльності як самого соціального працівника, так і всієї соціальної служби та інституту соціальної роботи в цілому.
      При визначених умовах об'єктивний і професійний обов'язок стає фактично внутрішнім моральним обов'язком соціального працівника як особистості і як представника професії. Моральний обов'язок - як глибоко усвідомлена необхідність визначеної лінії поведінки, що диктується потребами досягнення блага у системі "людина-середовище" - для соціального працівника є продовженням професійного обов'язку і невід'ємним атрибутом професії. Для соціального працівника вимоги професійного обов'язку багато в чому співпадають з його особистими інтересами, тому він усвідомлює обов'язок як необхідність, внутрішню потребу, моральне зобов'язання. Вимоги професійного обов'язку, що стали внутрішніми переконаннями соціального працівника, є провідним духовним стимулом його діяльності. Вимоги морального обов'язку змушують соціального працівника розглядати свої обов'язки ширше, ніж цього вимагає професійний обов'язок.

esr4

Керуючись у своїй поведінці та діяльності професійним і моральним обов'язком, соціальний працівник враховує юридичні та професійні вимоги, встановлені для нього суспільством, можливу реакцію з боку суспільства, професійної групи та клієнта на виконання чи невиконання ним свого обов'язку. Поряд з цим, він діє:
   - вільно, оскільки прийнята суспільством система моральних нормативів не є універсальною і з усього різноманіття норм спеціаліст може обирати ті, які найбільшою мірою відповідають його внутрішнім прагненням і уявленням про добро і зло,
   - свідомо, оскільки рішення вчинити так чи інакше прийняте ним самостійно або в результаті консультації з колегами та клієнтом в міру усвідомленої, ситуативно обумовленої необхідності, шляхом вибору із значної кількості варіантів можливих рішень;
   - добровільно, оскільки почуття обов'язку стало його переконанням і домінуючим мотивом діяльності спеціаліста у щоденній практиці.
      Усвідомлення соціальним працівником свого професійного обов'язку означає:
   – високий професійно-кваліфікаційний рівень як гарант якості роботи;
   – чітке знання своїх професійних зобов'язань, добросовісне і неухильне їх виконання;
   – професійну діяльність строго в рамках нормативно-правової бази;
   – глибока переконаність у необхідності виконання своїх професійних обов'язків, оскільки цього вимагають інтереси суспільства, колективу закладу соціального захисту і клієнта;
   – свідома і активна участь у професійній діяльності з метою досягнення блага суспільства, трудового колективу та клієнта;
   – зацікавленість у підвищенні ефективності роботи свого колективу та своєї індивідуальної роботи;
   – високу організованість та свідому дисципліну, звичку до належної поведінки;
   – наявність вольових якостей, необхідних для виконання свого професійного обов'язку;
   – прагнення постійно удосконалюватися в професії, освоювати нові знання, набувати досвід практичної діяльності.
      Якщо обов'язок соціального працівника полягає в тому, щоб усвідомити, застосувати до конкретного становища, у якому він перебуває, і практично здійснити моральні вимоги, то питання, якою мірою це завдання виконується або якою мірою людина винна у його невиконанні, - це питання про особисту відповідальність спеціаліста. Відповідальність соціального працівника - це відповідність моральної діяльності спеціаліста його обов'язку, що розглядається з точки зору можливостей людини.
      Умовно деонтологію соціальної роботи можна розглядати з точки зору, які суб'єкти і об'єкти розглядаються як сторони конкретного професійного відношення. Відповідно виділяють наступні типи відповідальності.
   1. Відповідальність і обов'язок соціального працівника перед суспільством і державою. Вимагають від соціального працівника використання всіх його професійних знань і навиків, таланту і душевних якостей, дотримання соціальним працівником настанов прийнятої державою соціальної політики. Обов'язок передбачає вибір пріоритетів діяльності і способів її здійснення на основі розуміння працівником цілей і задач професії та соціального змісту його діяльності.
   2. Відповідальність і обов'язок соціального працівника перед професією. Соціальні працівники у професійній діяльності стверджують у суспільстві свою професію як невід'ємну галузь життєдіяльності, необхідну для благополуччя і стабільності суспільства і держави. Обов’язок полягає у турботі про підвищення престижу та статусу соціальної роботи.
   3. Відповідальність і обов’язок соціального працівника перед колективом (колегами). Кожен соціальний працівник несе відповідальність за ефективність діяльності усього колективу. Обов’язком соціального працівника щодо колективу та колег є підпорядкування і узгодженість своїх дій та поведінки з єдиними для всього колективу цілями, надання підтримки, взаємодопомоги колегам.
   4. Відповідальність і обов’язок соціального працівника перед клієнтом та його близькими. Соціальний працівник зобов’язаний докласти максимум зусиль для вирішення проблеми клієнта, ефективного виконання професійного обов’язку. Професійний обов’язок соціального працівника полягає у сприянні найповнішої самореалізації особистості клієнта.
   5. Відповідальність і обов'язок соціального працівника перед самим собою. Соціальний працівник повинен виконувати свої професійні обов’язки в першу чергу задля реалізації особистого внутрішнього потенціалу. Обов’язок соціального працівника – підтримка своїх професійних честі та гідності, прагнення завоювати високий авторитет, постійно професійно і морально вдосконалюватися.

Список використаної та рекомендованої літератури
1. Белякова Г.И. Профессиональная этика. – М., 1975.
2. Грандо А.А., Грандо С.А. Врачебная этика. [Пособие]. – К.:РИА «Триумф», 1994.
3. Динамика ценностей в социальной работе / Под ред. С.Шардлоу – Пер. с англ. Поляковой Г. – К., 1996.
4. Котов Д.П. Профессиональный долг. – М., 1979.
5. Медведева Г.П. Этика социальной работы: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: ВЛАДОС, 1999.
6. Обучение социальной работе в России. Программы и технологии. Ч. 1. Социальная работа: наука и профессия. – М., 1997.
7. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. – М., 2001.
8. Основы социально-медицинской работы: Учеб. пособие. Вып. 1. – М., 1998.
9. Профессионально-этические нормы социальной работы. – М. 1993.
10. Canadian Social Work. – Volume 1, (1) Fall. – 1999.
11. Словарь по этике / Под ред. Кона И.С. – М., 1981.
12. Теория и методика социальной работы (в вопросах и ответах): Учеб. пособие / Под ред. Панова А.М. – М., 1998.
13. Фирсов М.В. Введение в специальность и основы профессиональной этики социального работника. – М., 1993.
14. Этика социальной работы: Материалы методологического семинара. – М.:СТИ, 2000.
15. Ярская-Смирнова Е. Профессиональная этика социальной работы. – М., 1998.
16. Философский словарь. Под ред. М.М.Розенталя. М.: Политиздат, 1975.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016