Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Психологія arrow Психологія особистості (Н.В.Ліфарєва) arrow 2.3. Ерік Еріксон, Еріх Фромм і Карен Хорні: егопсихологія та пов'язані з нею напрямки в теорії особистості
07.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




2.3. Ерік Еріксон, Еріх Фромм і Карен Хорні: егопсихологія та пов'язані з нею напрямки в теорії особистості

2.3. Ерік Еріксон, Еріх Фромм і Карен Хорні: егопсихологія та пов'язані з нею напрямки в теорії особистості

   Багато дослідників після Фрейда намагалися переглянути психоаналіз, щоб показати значення егопроцесів і простежити їх розвиток.
   Теоретичні формулювання Е. Еріксона (1902-1994) стосуються винятково розвитку его, хоча він і стверджував, що його ідеї не більш, ніж подальший систематичний розвиток концепції Фрейда про психосексуальний розвиток у світлі нових відкриттів у соціальних і біологічних науках. Проте Еріксон рішуче відійшов від класичного психоаналізу за чотирма важливими пунктами.
   По-перше, з позиції Еріксона, саме его складає основу поведінки і функціонування людини, у чому видно зсув акценту від ід до его. Егопсихологія описує людей як більш раціональних, і тому такими, які приймають усвідомлені рішення і свідомо вирішують життєві проблеми. У той час як Фрейд вважав, що его бореться, намагаючись розв'язати конфлікт між інстинктивними спонуканнями і моральними обмеженнями, Еріксон доводив, що его - це автономна система, що взаємодіє з реальністю за допомогою сприйняття, мислення, уваги і пам'яті.
   По-друге, Еріксон розвивав новий погляд щодо індивідуальних взаємовідносин з батьками і культурним контекстом, в якому існує сім'я. Якщо Фрейда цікавив вплив батьків на становлення особистості дитини, то Еріксон підкреслює історичні умови, в яких у дитини формується его.
   По-третє, теорія розвитку его охоплює весь життєвий простір індивідуума, тобто від дитинства до зрілості і старості. Фрейд же обмежився вивченням впливу ранніх дитячих переживань і не приділяв увагу питанням розвитку за межами генітальної стадії.
   Нарешті, по-четверте, у Фрейда і Еріксона різні погляди на природу і розв'язання психосексуальних конфліктів. Метою Фрейда було розкриття сутності й особливостей впливу на особистість несвідомого психічного життя, а також пояснення того, як рання травма може призвести до психопатології в зрілості. Еріксон бачив своє завдання в тому, щоб привернути увагу до здатності людини переборювати життєві труднощі психосоціального характеру, стверджуючи, що кожна особиста і соціальна криза являє собою свого роду виклик, що призводить індивідуума до особистого зростання.
   Варто відзначити, що в деяких питаннях ідеям Еріксона і Фрейда властива теоретична єдність. Наприклад, обидва теоретики сходяться в тому, що стадії розвитку особистості наперед визначені, і порядок їх перебігу є незмінним. Еріксон також визнає біологічні і сексуальні основи всіх більш пізніх мотиваційних і особистісних диспозицій, а також приймає фрейдівську структурну модель особистості.
   Багато інших постфрейдистів, які дотримуються психодинамічної орієнтації, подібно до Еріксона, надавали особливо великого значення ролі культурних і межособистісних чинників у формуванні особистості.
   Жодний теоретик не зміг настільки виразно описати соціальні детермінанти особистості, як Еріх Фромм (1990-1980). Представник гуманістичного напрямку Фромм стверджував, що поведінка людини може бути зрозумілою тільки у світлі впливу культури, що існує у даний конкретний момент часу. Фромм намагався розширити горизонти психоаналітичної теорії, підкреслюючи роль соціологічних, економічних, політичних, релігійних і антропологічних чинників у формуванні особистості.
   Фромм був упевнений у тому, що для кожного історичного періоду характерний прогресивний розвиток індивідуальності в міру того як люди боролися за досягнення більшої особистої свободи в усіх своїх потенційних можливостях. Проте значний ступінь автономії і свободи вибору досягається ціною втрати почуття повної безпеки і появи відчуття особистої незначущості. Люди потребують того, щоб мати владу над своїм життям і право вибору, але їм також необхідно відчувати себе об'єднаними і пов'язаними з іншими людьми. Подолання почуття самотності, власної незначущості і відчуженості вимагають відмови від свободи і пригнічення своєї індивідуальності. Фромм описав декілька стратегій “утечі від свободи”:
- авторитаризм, що визначається як “тенденція поєднати самого себе з кимось або чимось зовнішнім, щоб набути сили, втраченої індивідуальним “Я”: мазохічна форма авторитаризму виявляється в надмірній залежності, підпорядкованості і безпомічності, садистська форма - в експлуатації інших, домінуванні і контролі над ними;
- деструктивність - подолання почуття неповноцінності шляхом знищення, підкорення або приниження інших;
- конформність - абсолютне підпорядкування соціальним нормам, що регулюють поведінку, через що людина стає такою, як всі інші, поводиться загальноприйнято.
   Проте Фромм вважав, що люди можуть бути автономними й унікальними, не втрачаючи при цьому відчуття єдності з іншими людьми та суспільством, називаючи це позитивною свободою. Досягнення позитивної свободи вимагає від людей спонтанної активності в житті, дій відповідно до внутрішньої природи. У книзі “Мистецтво любові” Фромм підкреслював, що любов і праця - це ключові компоненти, за допомогою яких здійснюється розвиток позитивної свободи.
   Завдяки діяльності Карен Хорні (1885-1952) одержала розвиток соціокультурна теорія особистості, основою концепції якої є важливість культурних і соціальних впливів на особистість.
   Згідно з Хорні, для дитинства характерні: потреба в задоволенні і потреба в безпеці. Задоволення охоплює всі основні біологічні потреби: в їжі, сні тощо. Але головною в розвитку дитини є потреба в безпеці - бути улюбленою, бажаною і захищеною. Хорні вважала, що поведінка батьків, що перешкоджає задоволенню цієї потреби, сприяє формуванню патологічної особистості. Нестала, непослідовна поведінка батьків, насмішки, невиконання обіцянок, надмірна опіка, емоційна відчуженість сприяють розвитку базальної тривоги - “відчуттю самотності та безпомічності перед обличчям потенційно небезпечного світу”. Базальна тривога виявляється в усіх взаємовідносинах людини та у її світосприйнятті, оскільки це інтенсивне і всепроникне відчуття відсутності безпеки. Отже, етіологію невротичної поведінки варто шукати в порушених відносинах між дитиною і батьками.
   Щоб подолати почуття недостатньої безпеки, ворожості, безпомічності, властиві базальній тривозі, дитина часто змушена вдаватися до різних захисних стратегій. Хорні описала десять таких стратегій, що одержали назву невротичних потреб (або невротичних тенденцій), що наявні в усіх людей і виявляються у певному стилі поведінки. Здорова людина поводиться, гнучко реагуючи на різноманітні ситуації, замінюючи один стиль на інший, залежно від мінливих обставин. Потреба набуває невротичного характеру, якщо людина невтомно намагається перетворити її задоволення в спосіб життя: “якщо він (невротик) потребує любові, то повинний одержати її від друга і ворога, від роботодавця і чистильника взуття” (табл. 3).

                                                                                                                                                         Таблиця З

Невротичні тенденції особистості за К. Хорні

Надлишкова потреба

Прояви у поведінці

1. У любові і схваленні

Невгамовне прагнення бути улюбленим і бути об'єктом захоплення з боку інших; підвищена чутливість і сприйнятливість до критики, знехтування або недружелюбності.

2. У керівному партнері

Надмірна залежність від інших і страх одержати відмову або залишитися на самоті; переоцінка любові - переконаність у тому, що любов може вирішити усе.

                                                                                                                                   Продовження табл. З

Надлишкова потреба

Прояви у поведінці

3. У чітких обмеженнях

Превага такого життєвого стилю, при якому першорядне значення мають обмеження і встановлений порядок; невимогливість, задоволення малим і підпорядкування іншим.

4. У владі

Домінування і контроль над іншими як самоціль; презирливе ставлення до слабкості.

5. В експлуатуванні інших

Побоювання бути використаним іншими або страх виглядати “тупим” у їхніх очах, але небажання почати що-небудь, щоб перехитрити їх.

6. У суспільному визнанні

Бажання бути об'єктом захоплення з боку інших; уявлення про себе формується залежно від суспільного статусу.

7. У захопленні собою

Прагнення створити свій прикрашений образ, позбавлений вад і обмежень; потреба в компліментах і лестощах з боку оточуючих.

8. У честолюбстві

Сильне прагнення бути найкращим, незважаючи на наслідки; страх невдачі.

9. У самодостатності і незалежності

Уникнення будь-яких відносин, що припускають взяття на себе будь-яких зобов'язань; дистанцюнування від усіх і всього.

10. У бездоганності і незаперечності

Спроби бути морально непогрішним і бездоганним у всіх відношеннях; підтримка враження досконалості і чесноти.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016