Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Психологія arrow Психофізіологія діяльності (М.С.Корольчук) arrow Свідомість і мислення
10.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Свідомість і мислення

Свідомість і мислення

   Категорія "свідомість" є ключовою у ряді наук і розглядається в різних аспектах. Найбільш широке значення надається цій категорії у філософії, де вона розглядається з погляду зіставлення матеріального й ідеального при вирішенні основного питання філософії. У філософії прийнято не обмежувати свідомість рамками відображеної картини світу суб'єкта, а підкреслювати його суспільний характер, з одного боку, розглядаючи соціальний загальний фактор як обов'язкові умови виникнення мислення, з іншого боку, розуміючи свідомість як здатність суспільства, що породжується загальним буттям і віддзеркалюючи його в суспільній свідомості, що реалізується у формі науки, релігії, мистецтва і т. д.
   У психології свідомість розглядається в більш вузькому плані - як людське відображення буття в соціально вироблених формах, як вищий рівень психіки, що властивий людині. Важко дати визначення свідомості, що повно визначає її психологічний зміст і не потребує суттєвих доповнень. Але все ж свідомість можна визначити як вищу, пов'язану з мовою психічну форму відображення людиною в узагальненому вигляді реальної дійсності і цілеспрямовано регулюючу діяльність. Перш ніж розглянути докладніше психологічний зміст свідомості, відзначимо, що цією категорією часто оперує медична наука, надаючи їй ще більший органічний зміст. Медицина розглядає свідомість з точки зору варіантів її порушення, маючи на увазі ряд особливих форм розладів психіки і не ототожнюючи будь-які психічні порушення з патологією свідомості.
   Властивості та структура свідомості. В структуру свідомості людини входять три компоненти, пов'язані з процесами відображення трьох категорій дійсності. Перший компонент - це сукупність знань про навколишній світ. Другий компонент - це знання про особисте "я", що складає процес самосвідомості. Третій компонент складає емоційна оцінка міжособистісних відносин, в які включений суб'єкт. В структуру свідомості входить сфера почуттів.
   Придбання, збереження й відтворення знань забезпечується всією сукупністю пізнавальних процесів до яких потрібно віднести відчуття, сприйняття, пам'ять, уяву, мислення. Задіяність когнітив-них психічних процесів визначає конкретний зміст свідомості, який може включати чуттєві образи об'єктивної реальності, що відповідає даному моменту і забезпечується перцепцією. Пам'ять дозволяє актуалізувати у свідомості образи минулого, уява _ моделювати потрібне майбутнє. Важливою когнітивною функцією, що входить у структуру свідомості, є мислення, що дозволяє одержувати нові знання.
   Другий компонент свідомості - самосвідомість — є специфічною якістю психіки людини, що дозволяє здійснювати самопізнання на основі уміння розрізняти суб'єкт і об'єкт. В процесі самопізнання у індивіда створюється система уявлень про самого себе - образ власного "я", що містить у собі кілька складових. Перш за все - це уявлення про свої фізичні якості, свою зовнішність, схему свого тіла, по-друге, - уявлення про свої психічні якості, здібності, і в-третіх, — уявлення про своє місце в соціальному середовищі, власну соціальну значимість. Крім цього самосвідомість органічно включає і афективну емоційну оцінку власного "я", що виявляється в почуттях самоповаги, любові до себе, або навпаки, самознищення.
   Третій компонент свідомості - це почуття, переживання суб'єкта, в яких виявляється оцінка подій, що відбуваються, і саме головне - суспільних, міжособистісних відносин, в які в тій чи іншій мірі включена людина. Свідомість може бути зайнятою переживанням любові й ненависті до близьких, жалю або радості стосовно результатів міжособистісних взаємодій товаришів і т. д. Віддзеркалюючи зовнішні події у формі почуттів, свідомість виявляється тісно пов'язаною з мотивами і потребами суб'єкта, частина з яких може безпосередньо не усвідомлюватися і виступати в ролі незалежних, самостійних, зовнішніх стосовно свідомості факторів, що модулюють її зміст. З іншого боку, свідомість може активно впливати на потреби і мотиви суб'єкта, створюючи передумови для самовиховання. Таким чином, свідомість сама по собі має джерело і механізм для власного саморозвитку.
   Перейдемо до розгляду характеристик і властивостей свідомості. Вище ми показали, що зміст свідомості відрізняється винятковою розмаїтістю існуючих у ній образів, почуттів, спонукань. Причому деяка кількість образів, емоцій тощо може знаходитися у свідомості одночасно, складаючи у такий спосіб поле свідомості. Воно характеризується неоднорідністю. Ця неоднорідність пов'язана з найважливішою характеристикою свідомості - ясністю свідомості. Центральна область свідомості, яку прийнято називати фокусом свідомості, або полем уваги, містить образи, що характеризуються чіткістю, високою диференційованістю, детальністю внутрішнього бачення, у той час як на периферії свідомості образи і почуття неясні, погано диференційовані. Інакше кажучи, максимальна ясність характерна для фокуса свідомості. Характеризуючи свідомість, психологи, природно, поставили питання: скільки образів здатна утримувати у свідомості людина одночасно, тобто який обсяг свідомості? Це питання вирішив в експерименті німецький психолог В. Вундт. Він пред'являв обстежуваному за допомогою метронома спочатку один ряд звуків, а після деякого тимчасового інтервалу -другий ряд аналогічних звуків. Обстежуваному заборонялося рахувати сигнали і пропонувалося, сприймаючи ряди як ціле, порівняти їхню довжину, відповівши на запитання: чи однакової довжини були пред'явлені ряди? Виявилося, що як ціле обстежуваний міг сприймати ряд, що складається з 16 звуків. Якщо ж розмір ряду перевищував цю величину, то порівняння рядів порушувалося, ряди розпадалися, не складаючи єдиних образів. Таким чином, свідомість може оперувати деяким обмеженим набором образів. Разом з тим питання про вимір обсягу свідомості виявилося значно складніше, ніж уявлялося на перший погляд.
   Організувавши спеціальним чином об'єднання звуків, обстежуваному вдавалося сприймати як ціле ряди різної довжини. Механізмом, способом організації виступав ритм. Так, 16 звуків утримувались у свідомості тоді, коли вони ритмічно поєднувалася попарно.
   У такий спосіб чувся ряд із восьми тактів. Коли ж у такт поєднувалося 8 звуків, то цілісний ряд міг складатися з п'яти тактів і поєднувати 40 звуків. В. Вундт вперше показав, що обсяг свідомості може насичуватися за рахунок укрупнення, перекодування образів. Таке перекодування можливе не тільки при оперуванні перцептив-ними образами, але і при оперуванні вербальним матеріалом, шляхом виділення і короткого формулювання змістів і значень, у яких великі обсяги інформації містяться наче в згорнутому вигляді. Отже, від характеристик свідомості ми переходимо до її властивостей, першою з яких ми відзначимо ритмічність організації свідомості і здатність до збільшення насиченості змістом у межах його обсягу. Другою найважливішою властивістю свідомості є її динамічність. Властивість динамічності свідомості була відзначена ще американським психологом В. Джеймсом, який виразив її в понятті "потоку свідомості". Потік свідомості являє собою безупинну мінливу картину образів, що наповнюють свідомість, тобто постійна зміна її змісту. В. Джеме виділив два види станів свідомості: стійкі і мінливі. Стійкі стани виникають, коли фокус свідомості фіксується на визначений час на обмеженому числі об'єктів, думка зупиняється на визначеному предметі обмірковування. Мінливі стани характеризуються зміною змісту свідомості. Варто помітити, що чіткої межі між стійким і мінливим станом свідомості не існує. Справа в тім, що відображення реальної дійсності у свідомості являє собою процес, розгорнутий у часі.
   За словами С.Л. Рубінштейна, "свідомість - це процес, усвідомлення суб'єктом об'єктивного буття реальності". Більше того, радянська психологія розглядає процес усвідомлення як діяльність. Ці уявлення сформувалися на основі загальної психологічної теорії діяльності, яку розробила радянська психологічна школа вже більше 50 років потому. Відповідно до цієї теорії діяльність людини має складну ієрархічну будову з декількома рівнями організації. Центральним рівнем організації діяльності є дія, що представляє собою процес, спрямований на реалізацію мети. Ціль, як образ бажаного результату, відноситься до сфери свідомості, тобто ціль завжди свідома. Таким чином, свідомість розкривається в дії і складає єдине ціле з поведінкою людини. Діяльність може бути пов'язана з діями, які безпосередньо стосуються предметів, зовнішніх об'єктів. У цьому випадку її називають зовнішньою діяльністю. Крім того, можливі дії, що відбуваються подумки з образами предметів, така діяльність називається внутрішньою діяльністю. Обидва види діяльності не мають принципових розходжень у своїй організації й обидва мають безпосереднє відношення до свідомості. Таким чином, потік свідомості можна представити як внутрішню діяльність.
   Уявлення про свідомість з позицій теорії діяльності виявляє ще одну важливу властивість - довільність. Акти свідомості за своєю суттю довільні й цілеспрямовані. Це є типовим для діяльності людини, хоча поряд з цим представлені і мимовільні процеси. Так, у свідомості можуть мимоволі виникати образи навколишньої дійсності або відтворюватися минулі враження.
   Динамічність свідомості виявляється в закономірних змінах її спрямованості в часі. На сьогодні склалися уявлення про неоднорідність фазового стану свідомості бадьорості людини. Можна виділити кілька фаз свідомості, пов'язаних із відображенням різних форм часу (сьогодення, майбутнього, минулого і невизначеного). Найбільш помітні реалістична (оперативна) і аутистична фази. Остання відрізняється поліморфізмом і поділяється на проспективну, ретроспективну і віртуальну фази.
   Оперативна фаза: свідомість направлена на сьогодення. Включений у події, що відбуваються, відчуваю і гостро сприймаю навколишнє. Активно оцінюю поточні події. Уважний і зосереджений на зовнішніх об'єктах. Виконую задумане, дію.
   Проспективна фаза. Аутизований, мрію, складаю плани, продумую програми своїх подальших дій, формулюю цілі, уявляю майбутнє, настроююсь до майбутніх дій, фантазую. Активність свідомості спрямована в майбутнє.
   Ретроспективна фаза. Виключений з того, що відбувається, але не мрію, а згадую, уявляю відоме. Репродукую минулі знання, вміння, навички. У свідомості спливають забуті сцени, голоси й обличчя людей, спогади про втрачені відносини. Свідомість спрямована в минуле.
   Віртуальна фаза. Виключений зі сприйняття й оцінки навколишнього: не пам'ятаю, про що думав, немовби провалився, забувся. Перебуваю в апатії, заціпенінні, безцільності буття, не мрію і не згадую, не уявляю. Свідомість спрямована на невизначений час.
   Різну спрямованість свідомості на відображення форм часу вдалося зафіксувати шляхом обстеження облич, що знаходилися в умовах вільної поведінки, коли ніякі зовнішні впливи не заважали вибору бажаної діяльності, а також у ряді спеціальних експериментальних ситуацій. Виявилося, що фази свідомості періодично змінюють одна одну. З інтервалом у 80-100 хв з'являється оперативна фаза, у проміжках відбувається зміна трьох інших. При змушеному подовженні оперативної фази у зв'язку з необхідністю здійснювати активну взаємодію з реальною дійсністю (наприклад, під час виконання робочих операцій, завдань) фаза переривається. Але цей дефіцит компенсується за рахунок наступного її подовження. Таким чином, спостерігається константність представництва усіх фаз свідомості. Ритміці усіх фаз свідомості відповідали зміни психоемоційного стану. Віртуальна направленість супроводжувалася апатією, байдужістю, пасивністю. Проспективній фазі відповідали тривога, нерішучість, незібраність, абстрагованість уваги. Ретроспективна спрямованість свідомості - агресивність, рішучість, впевненість. Усі чотири фази свідомості обов'язкові для кожної людини, міжіндивідуальні різниці виявляються лише в їх вираженні, що може варіювати в широких межах.
   Існують гіпотетичні припущення, що типи особистості є результатом сполучення в різних пропорціях чотирьох характерологічних типів, обумовлених акцентом на одну з фаз свідомості. Олігофренічний тип відповідає домінуванню віртуальної фази, психастенічний — проспективній, гіпертимний - оперативній, параноїдний - ретроспективній фазі. Причому ступінь вираженості тієї або іншої фази визначає положення типу особистості в континуумі норма - акцентуація - психопатія. Динамічність свідомості виявляється також у зміні її характеристик і властивостей протягом нормативного добового циклу сну і бадьорості. Ясна свідомість з максимальним фокусом відповідає фазі активної бадьорості, напруженої уваги. У крайніх рівнях бадьорості характеристики і властивості свідомості змінюються. Так, у стані афекту ясність свідомості може не знижуватися, а навіть зростати, але поле свідомості і зокрема фокус свідомості може значно звужуватися, захоплюючи лише об'єкти, що є джерелом емоцій. Навпаки, у сні знижується ясність, зменшується поле свідомості до його повного зникнення. Причому якщо у повільнохвильову фазу глибокого сну свідомість відсутня повністю, то під час швидкохвильового сну процеси свідомості частково представлені у значно зміненому вигляді у формі образів сновидінь. Таким чином, свідомість безпосередньо пов'язана з рівнем бадьорості. Для описання різних варіантів стану свідомості здорової бадьорої людини введено поняття "змінений стан свідомості". Змінені стани свідомості мають різноманітні причини, недовго продовжуються і ніколи не досягають виражених ступенів, характерних для будь-яких порушень психіки. Описаними вище варіантами станів свідомості не вичерпується їхній спектр. Однак якої-небудь загальної класифікації станів свідомості не існує, що пов'язано з іще не цілком сформованими уявленнями про психологічну будівлю і фізіологічну природу свідомості.
   Описані вище характеристики і властивості свідомості не розкривають повною мірою специфічності свідомості і не дозволяють виділити її з ряду інших явищ психіки. Разом з тим свідомість як психологічна категорія відмінна від категорії психічної.
   Мова і свідомість, походження свідомості. Далеко не всі психічні процеси є свідомими актами, характерною рисою свідомості є нерозривний зв'язок з мовою. Зв'язок свідомості з мовою виявляється при розгляді філогенетичних і онтогенетичних аспектів формування свідомості людини.
   Мова як система сигналів для передачі інформації існує у багатьох тварин і відрізняється значним різноманіттям і складністю. У якості сигналів тварини використовують запахи, кольори, а також рухи, пози і, нарешті, звуки. За їх допомогою тварини передають інформацію про біологічно важливі події. Ці сигнали, що попереджають про зовнішню небезпеку, - сигнали, на яких будується система внутрішньовидового спілкування. Наприклад, за допомогою сигналів погрози і підкорення встановлюється зоосоціальна ієрархія у стаді, за допомогою сигналів залицяння регулюються статеві взаємовідносини. Однак, мові тварин притаманні дві властивості, що істотно обмежують її можливості. Перша - це відсутність семантичної функції мови тварин, сигнали тварин у більшій мірі повідомляють про емоційний стан тварини, і його домінуючої мотивації, але не несуть інформації про ознаки предметів, їхні зв'язки. Другою властивістю є генетична фіксованість алфавіту мови, відсутність його пластичності. Мові тварини не навчаються, вона передається спадково. Таким чином, мова тварин представляє собою закриту систему, жорстко пов'язану з основними мотиваціями тварин. На вищій сходинці філогенетичного розвитку людини в мові з'являються якісні зміни у порівнянні з тваринами. Фактором, що сприяє розвитку мови, відповідно до сучасних уявлень виступала спільна трудова діяльність, під час якої, за Ф. Енгельсом, "з'явилася потреба щось сказати один одному".
   Очевидно, на ранніх етапах формування мови слова виконували вказівну і організуючу функції, позначаючи лише конкретні дії і конкретні предмети. Надалі за словом закріплювався цілий клас предметів, слово здобувало узагальнююче значення. Мірою ускладнення праці, розширення предметного середовища, що включає продукти, об'єкти праці, удосконалювалася мова, розширювався понятійний апарат. У мовній формі фіксувалися знання, здобуті не тільки однією людиною, але знання, придбані багатьма людьми, тобто суспільні знання, що могли використовуватися всіма людьми.
   У процесі колективної праці з'являються операції, а також об'єкти праці, які не пов'язані безпосередньо з предметом задоволення біологічної потреби, а є деякий проміжний результат. Мовні форми, що відображають ці проміжні результати, здобували відвернені від біологічної потреби значення, значною мірою властивості предметів, що відображає якості предметів або характер дій над ними. Мова стала носієм свідомості. Л.С. Виготський підкреслював етимологію самого слова "сознание" - це спільне знання. Одиницею передачі соціального досвіду, за Виготським, виступає значення, що ніби поєднує ланки між предметами спілкування і узагальнення. Формування системи значень лежить в основі формування свідомості. Усвідомленість має місце тоді, коли можливе переформулювання змісту висловлення, вираження одних значень через інші. О.М. Леонтьев розкриває значення, що стало надбанням моєї свідомості (у більшій чи меншій повноті і багатогранності), узагальненим відображенням дійсності, виробленим людством і зафіксованим у формі понять, знань чи навіть у формі умінь як узагальненого способу дії, норми поведінки і т.п. Підкреслюючи провідну роль мови як носія суспільного досвіду О.М. Леонтьєв відзначає можливість фіксації значень не тільки у формі понять, але й у формі ритуалів, виразних рухів, штучних мов, танців і т.д. Інакше кажучи, мова як носій свідомості сучасними дослідниками трактується ширше, чим усна і письмова мова, досліджувана лінгвістами, і включає також матеріальні утворення і дії, що мають соціально нормовані правила їхньої інтерпретації. Таким чином, свідомість представляється як процес подвоєного відображення, відображення за допомогою знакових систем, наймогутнішими з яких є мова.
   Разом з тим людська свідомість утворюється не тільки мовними значеннями, але і за змістом. Зміст, за О.М. Леонтьєвим, є відображенням відношення мети дійового мотиву. Це додає людській свідомості суб'єктивний компонент, пов'язаний з потребнісно-мотиваційною сферою. Цей компонент пов'язаний із усвідомленням зв'язку деяких проміжних результатів дій з мотивами суб'єкта, у процесі чого розкривається зміст.
   Вище ми відзначали, що мова і свідомість у еволюційно-історичному аспекті пов'язується з працею. Однак потрібно пам'ятати, що цей зв'язок не можна розуміти буквально. Не тільки праця виявилася першопричиною свідомості. Можливість її формування у гомінід створилася, оскільки в результаті внутрішнього утворення склалися морфогенетичні передумови у вигляді ускладненої структури мозку (більшого розвитку неокортекса), кисті руки і мовного апарату. Ці зміни йшли паралельно у процесі еволюційного вдосконалювання гомінід. Так, інші передумови створювали можливість для розширення діяльності, отже, удосконалювали узагальнені знакові форми відображення дійсності. Поступовість розвитку свідомості доводиться рядом оригінальних експериментів, проведених зоопсихологами по навчанню людиноподібних мавп мові. Так, дослідниками каліфорнійського Фонду вивчення приматів вдалося навчити горилу Коко мові жестів і фігур із загальним словниковим запасом близько 500 слів. Ще великі успіхи в оволодінні мовою продемонструвала мавпа шимпанзе Уошу, з якою протягом 20 років займається психолог Р. Фунті. Уошу має знання у кількасот знаків, що використовуються при спілкуванні. Більше того, 55 знакам Уошу навчила свого сина Луліса, які він використовує для спілкування з матір'ю й експериментаторами. Таким чином, навіть у приматів можливі зародкові форми свідомості.
   Отже, свідомість і мова формувалися поетапно в філогенезі, також поетапно і поступово мова і свідомість формуються в онтогенезі. Дитина в момент народження, по влучному вираженню А. П'єрона, не людина, а тільки "кандидат у людину", кандидат, який має опанувати суспільно-історичний досвід людства, засвоєння якого неможливе поза соціальним середовищем. Розвиток мови дитини проходить кілька етапів. Він ініціюється мовними звертаннями в процесі усвідомлених контактів. З'явилися дані, що свідчать про те, що мова сприймається "можливо і під час внутрішньоутробного розвитку. На першому етапі мовний сигнал розпізнається дитиною по інтонації, афективній забарвленості, які виступають першими регуляторами її поведінки. У цей період слово не виконує для дитини знакової функції повною мірою. З 6-8 міс. дитина намагається відтворювати перші мовні форми промовлянням окремих слів. Це знаменує початок другого етапу, коли слово починає виконувати знакову функцію по відношенню до конкретних предметів. Поступово формується узагальнююча функція слова, коли воно виконує функцію знака по відношенню до класу предметів. Формується так званий первинний мовний набір, тобто набір слів, що позначають ті чи інші предмети або дії з ними. Первинний мовний набір слів засвоюється при обов'язковому контакті з позначеними предметами. Причому формування первинного набору значно полегшується, коли дитина може вільно маніпулювати предметами, а не просто бачити їх.
   І, нарешті, на третій стадії мова удосконалюється за рахунок формування вторинного словникового запасу, що виникає на базі первинного без обов'язкового почуттєвого контакту зі словами, що позначаються предметами. Наприклад, на запитання дитини: "Що таке лапка кішки?", - дорослий відповідає: "Лапка - це ніжка кішки, вона пазуриста, волохата". У такий спосіб засвоюються нові знання з використанням старих.
   Поступово мова починає здійснювати дуже важливу функцію, стаючи головним знаряддям у регуляції власної поведінки людини, що здобуває характер довільності усвідомлення. Довільність формується шляхом переходу міжособистісних відношень, здійснюваних за допомогою мови, у відношення із самим собою. Слово, що виконує спочатку внутрішньокомандні функції на визначеному етапі звертається на самого себе, формується так звана внутрішня мова, що починає здійснювати внутрішньоорганізуючу функцію у відношенні до будь-якої діяльності. Вперше помітив і описав процес переходу інтерпсихологічних відносин у інтрапсихологічні радянський психолог Л.С. Виготський, який назвав його процесом інтеріоризації. Концепція інтеріоризації - одна з основних у теорії культурно-історичного походження свідомості, що розвивалася радянською психологією.
   Отже, ми розглянули структуру, властивості свідомості, її походження. Поєднання у свідомості психічних функцій і процесів може призвести до ототожнення цієї категорії з категорією психічного взагалі. Разом з тим це далеко не так. Тому зупинимося на психічних процесах, що лежать поза свідомістю, що складають сферу несвідомого.
   Неусвідомлювані психічні процеси. Радянський психолог Ю.Б. Гіпенрейтер запропонувала класифікацію неусвідомлюваних процесів, якої ми і будемо дотримуватись. Отже, усі неусвідомлювані процеси розподіляються на три великі класи.
   1. Неусвідомлювані механізми свідомих дій.
   2. Неусвідомлювані збудники свідомих дій.
   3. Надсвідомі процеси.
   Перший клас складають три види психічних явищ:
   1) неусвідомлювані автоматизми;
   2) неусвідомлювані установки;
   3) неусвідомлюваний супровід свідомих дій. Під автоматизмами розуміють дії, що здійснюються без усвідомлюваного контролю, немовби механічно. Ряд таких дій автоматизувався на ранніх стадіях онтогенезу, наприклад, хватання, ходьба і т.д. їх називають первинними автоматизмами. Інші дії спочатку усвідомлювалися, але вони через тренування, багаторазове повторення автоматизувалися, сформувалася навичка. Ця група одержала назву вторинних автоматизмів. Автоматизми відносяться не тільки до руху, але і до перцепції, розумових відображень. Такі операції здійснюються мовби відразу і не мають розгорнутого характеру. Під установкою розуміють готовність суб'єкта до здійснення визначених дій, або реагування у визначеному напрямку. Вивчення явища установки було організовано грузинською школою радянської психології на чолі з Д.Н. Узнадзе, якому вдалося показати, що установки можуть вироблятися і виявлятися не усвідомлюючись. Так, наприклад, в експерименті для обстежуваного, що багаторазово бере в руки кулі різного обсягу й оцінює, в якій руці куля більша, непомітно створювалася перцептивна установка на більший обсяг кулі у визначеній руці, коли ж зненацька йому давали в руки кулі однакового об'єму, то він оцінював їх неправильно, мимоволі слідуючи за сформованою перцептивною установкою.
   І нарешті, неусвідомлювані супроводи свідомих дій відрізняються різноманіттям і можуть включати рухи, тонічні напруги м'язів, міміку, вегетативні реакції. Наприклад, у ході спостереження за спортивними змаганнями болільники можуть мимоволі імітувати дії спортсмена, змінювати вираз обличчя, відображаючи у міміці свій емоційний стан.
   Вивчення неусвідомлюваних спонукань свідомих дій пов'язане з ім'ям австрійського лікаря-психіатра Зиґмунда Фрейда, який зробив великий внесок у медичну психологію. Спостерігаючи за варіантами поведінки хворих у гіпнотичному і постгіпнотичному станах, 3. Фрейд дійшов висновку, що нерідко люди не усвідомлюють причин своїх вчинків, незважаючи на ці спонукання, які для них носять імперативний характер. Крім того, вони висувають пояснення і мотивування своїх вчинків, що маскують основні причини, які можуть бути розкриті при активному аналізі і згадуванні всього, що належить до даних дій і обставин. Це дозволило 3. Фрейду сформулювати теорію несвідомого і запропонувати метод психоаналізу для лікування невротичних розладів. 3. Фрейд підрозділив психіку людини на три сфери: свідомість, передсвідомість і несвідоме. В область передсвідомості він помістив приховані знання, тобто ті психічні процеси, що лежать поза полем свідомості, але які при відомому зусиллі можуть актуалізуватися в ньому. В області несвідомого знаходяться ті психічні утворення, що у неспотворено-му вигляді не можуть входити у поле свідомості завдяки активним механізмам витіснення й опору, що представляють собою механізми захисту свідомості. Разом з тим несвідоме робить дуже сильний об'єктивний вплив на поведінку. На думку Фрейда, лише в трьох формах можна бачити прояв несвідомого. Це сновидіння, помилкові дії, пов'язані з витісненням із пам'яті об'єктів, намірів і т.д., а також невротичні розлади. Це стало відправним моментом для розробки методів психоаналізу, спрямованого на виявлення неусвідомлюваних афективних компонентів. З цією метою використовується аналіз сновидінь, а також метод вільних асоціацій. Заслуга Фрейда полягає в тому, що він розширив розгляд психіки за межі свідомості. Разом з тим 3. Фрейдом, через обмеженість використовуваного експериментального матеріалу, був висунутий ряд спекулятивних концепцій, критика яких виходить за межі даної теми.
   До останнього, третього класу неусвідомлюваних процесів Ю.Б. Гіпенрейтер відносить надсвідомі процеси, куди входять тривалі процеси творчого мислення чи емоційні переживання. Підсумок цього процесу залишається заздалегідь невідомим суб'єкту, як невідомий і час його закінчення, тобто весь процес як ціле не здійснюється по усвідомленому єдиному плану, а протікає одночасно, складений із приватних свідомих актів. Але по завершенні результат підсвідомого процесу усвідомлюється і може істотно змінювати деякі уявлення і емоційний стан суб'єкта, що сприймається у вигляді несподіваного осяяння, прозріння, що призвів або до розуміння, або до емоційної кризи. Отже, свідомість, що грає в психічному житті людини головну роль, виявляється лише частиною психіки і являє собою, за образним висловом 3. Фрейда, "айсберг у морі свідомого". Мислення. Мислення є однією з основних психічних функцій, що входять у структуру свідомості. Рівнобічне формування мислення і свідомості спостерігається як у філогенезі, так і в онтогенезі. Розвиток специфічних форм мислення складає одну з відмінних рис психіки людини. Мислення тісно пов'язане з мовою і мовною функцією, що стала її основним психологічним інструментом. Думка як знакове, опосередковане вираження взаємозв'язку явищ, подій, їхніх властивостей, психіки людини знаходить свою матеріальну форму в слові, у мові. Тісний зв'язок мислення з мовою вказує на ведуче значення соціального фактора в розвитку мислення. Вище ми розглядали основні положення концепції Л.С. Виготського про суспільно-історичне походження вищих психічних функцій, що складають основу структури свідомості, що безпосередньо стосується і мислення.
   Мислення в сучасному розумінні визначається як вища форма активного відображення об'єктивної дійсності, що складається у цілеспрямованій опосередкованій і узагальненій свідомості людини, свідомості зв'язку і відносин предметів та явищ, у рішенні проблемних ситуацій, створенні нових ідей, прогнозуванні подій і адекватних їм дій. На відміну від почуттєвого пізнання, пов'язаного з відчуттям і сприйняттям, мислення дозволяє диференціювати випадкове від істотного, виділяючи загальні риси в групі близьких явищ чи предметів. Пізнання за допомогою мислення здійснюється з використанням визначених прийомів, що складають відображені компоненти мислення.
   Зупинимося на операціях мислення. Найпростішою операцією є порівняння, в результаті якого встановлюється подібність чи розходження об'єктів думки, які зіставляються, що дозволяє знайти загальне в різному і різне в подібному.
   Неодмінними операціями мислення є аналіз і синтез. Аналіз - це подрібнення, розчленовування якого-небудь об'єкта на його частини, виділення в ньому елементарних складових окремих якостей, зв'язків, відношень. А синтез є уявною сполукою частин, ознак або якостей у єдине ціле. Аналіз і синтез поряд із порівнянням виступають у тісному взаємозв'язку в процесі мислення і складають основу для більш складних розумових операцій. Порівняння об'єктів дозволяє проводити їхній аналіз, знаходячи відмінності в їхніх детальних властивостях і частинах. У той же час аналіз дає матеріал для синтезу, об'єднання частин у нове зрозуміле, що є продуктом мислення.
   Об'єднання подібних предметів по загальним для них ознакам є операцією узагальнення. Узагальнення може проводитися на основі загальних подібних ознак об'єктів, однак таке узагальнення може носити поверхневий характер, якщо торкатись приватних, зовнішніх, необов'язкових для цих об'єктів ознак. Разом з тим кожен об'єкт має стійкі, обов'язкові ознаки без яких він втрачає свою визначеність. Ці ознаки називаються істотними. Узагальнення за суттєвими ознакам може бути зроблено в результаті глибокого і всебічного аналізу, а також із використанням операції абстрагування. Абстрагування - це відволікання від несуттєвого в предметах, явищах чи групах предметів при виділенні в них суттєвого.
   Використовуючи операції порівняння, аналізу, синтезу, абстракції, узагальнення, людина формує поняття, що представляє собою узагальнене відображення групи об'єктів, об'єднаних по однорідності їхніх істотних ознак. Поняття має свою якісну характеристику — зміст і кількісну - обсяг. Зміст поняття визначається сукупністю суттєвих ознак, властивих всім об'єктам, об'єднаним у понятті, а обсяг визначається числом об'єктів, що розрізняються, об'єднаних поняттям, число яких залежить від числа суттєвих ознак, що послужили для об'єднання, тобто від рівня абстракції. Чим вище рівень абстракції, тим менше число ознак, на основі яких сформовано поняття, тим бідніше його зміст, тим більше його обсяг, тобто поняття охоплює велику кількість об'єктів. Наприклад, поняття "їжа" має більший обсяг і менший зміст, чим поняття "м'ясо". Тому що "їжа" містить у собі крім "м'яса" ряд інших продуктів харчування, готових для вживання, але м'ясо, як поняття, об'єднує більше число істотних ознак: крім продуктів харчування ще і м'язову тканину тварин. Поняття є важливим продуктом мислення, яке завдяки мові існує в абстрактній формі, віддаленій від конкретності об'єкта й образу його сприйняття і являє собою значення головного істотного у цілій групі раніше сприйнятих об'єктів. Поняття використовуються в ході мислення для більш глибокого пізнання з використанням двох складніших операцій судження й умовиводу. Судження - це відображення зв'язку між предметами чи явищами. Судження, як правило, виражає наявні знання суб'єкта про явища і предмети і їхні властивості. Судження можуть бути стверджувальні або негативні, констатуючи або відкидаючи наявність аргументу чи взаємозв'язку між предметами.
   Послідовність взаємозв'язків між предметами може відображатися в міркуванні, що є розумовою операцією, яка включає ланцюг взаємозалежних суджень. На основі суджень і міркувань можлива побудова умовиводу, що представляє собою перехід від одного чи декількох відомих до нового, невідомого судження. Вихідні судження в цьому випадку називаються посилками, а результат умовиводу -висновком. Умовивід може будуватися на основі загальних суджень і приводити до часток - такі умовиводи називаються дедуктивними. Вони являють собою використання вже наявних знань для рішення приватних конкретних задач. У випадку, якщо посилки носять приватний характер і умовивід привів до більш загальних висновків, говорять про індуктивний умовивід. Операції судження, міркування, умовиводи підкоряються формальним правилам, що вивчаються формальною логікою. Найпростішим правилом логіки є силогізм, що визначає висновок на основі загальної і приватної посилки. Наприклад, з посилок "вищі психічні функції, що забезпечують діяльність кори головного мозку", "мислення - вища психічна функція" випливає висновок: мислення забезпечується діяльністю кори великих півкуль. Правила логіки забезпечують несуперечність мислення, а значить, адекватне відображення у формі понять умовиводів суджень об'єктивної дійсності.
   Мислення може мати кілька витоків. У залежності від характеру продукту мислення воно поділяється на репродуктивне і продуктивне. У процесі мислення на основі вже відомих знань, умінь, репродукованих у діяльності, суб'єкт може вирішувати конкретні задачі, формувати поняття, робити узагальнення, що представляють новизну в індивідуальному плані. Такий вид мислення називається репродуктивним. Напроти, результатом розумової діяльності суб'єкта можуть бути продукти, що представляють щось оригінальне, нове не тільки в індивідуальному, але й у суспільному плані. Таке мислення називається продуктивним і складає основу творчості. Продукти творчого мислення вносять новизну в суспільну свідомість, а також впливають на пізнавальний процес, привносячи нові мотиви, визначаючи нові цілі пізнавальної діяльності.
   У залежності від мети, переслідуваної в розумовій діяльності, мислення може поділятися на фактичне і теоретичне. При теоретичному мисленні має місце виявлення і відображення в абстрактних категоріях істотних властивостей зв'язків, об'єктів, закономірностях у явищах матеріального і духовного світу. Практичне мислення, навпаки, пов'язане з вирішенням конкретних задач, з постановкою і виробленням приватних цілей і планів діяльності, що не несуть за собою великих узагальнень. Види мислення розрізняються в залежності від характеру об'єктів, що є предметом пізнавального процесу. Так, миттєві операції можуть здійснюватися з конкретними предметами, психічними образами предметів і знаками образів, тобто абстрактними категоріями, мовними формами. Відповідно, до цього виділяють наочно-дійове, наочно-образне й абстрактно-логічне мислення. Наочно-дійове мислення є філогенетично і онтогенетично найбільш раннім видом мислення. Цей вид пізнавальної діяльності притаманний деяким видам вищих тварин, що, як було показано у ряді експериментів, знаходячи адекватні рішення способом проб і помилок, перетворюючи проблемні ситуації шляхом виконання тих або інших дій з матеріальними об'єктами. Наочно-дійове мислення виявляється у дітей у дворічному віці, що, за класифікацією Ж. Піаже, є першою сенсомоторною стадією розвитку інтелекту. Вона характеризується розумовими актами, заснованими на координації рухів і сприйнятті, що відбувалися без уяви. Ця стадія створює підготовку для подальшого розвитку образного й абстрактно-логічного мислення.
   Наочно-образне мислення є складнішою формою розумової діяльності, коли розумові операції здійснюються без безпосередньої дії з предметами. У цьому випадку суб'єкт здійснює дії з їхніми образами. Однак наочно-образне мислення виявляється тісно пов'язаним із сприйняттям. Образ предмета в цьому випадку не несе узагальнення і не має якостей, які б виходили за межі сприйняття. Образ конкретний. Можливість оперування уявленнями свідомості розвивається у дітей в період від 2 до 7 років. Це відповідає стадії доопераційного інтелекту, за класифікацією Ж. Піаже. В цей період дитина здатна оперувати образами, але не здатна приймати придбану схему дій на образи інших предметів. Це заважає можливості робити вірні порівняння тих якостей, які безпосередньо не відображені в образах предметів, а лише логічно витікають з них. Так, Ж. Піаже описує неправильну оцінку об'єму двох однакових шарів, один з яких після розплющування на очах у дитини сприймається як більший.
   Образи дорослих носять більш узагальнений характер, в яких відображені не тільки безпосередня сприйнятливість якості, але і якості простору, часу, які по відношенню до предметів є інваріантними.
   Видом мислення, що притаманний тільки людині і досягнув у ній найбільшого розвитку, є абстрактно-логічне мислення. Завдяки цьому виду мислення пізнавальні можливості людини далеко виходять за межі сприйняття. Абстрактно-логічне мислення здійснюється за допомогою знакових систем, мови, саме йому притаманні такі операції, як судження, міркування, формування понять, умовиводів. Абстрактне мислення формується у більш пізньому віці і проходить дві стадії.
   Перша - стадія конкретних операцій, коли дитина робить логічні операції, але вони не носять генералізований характер, тобто правильно оперуючи цими властивостями, вона здатна оперувати іншими. На цій стадії діти ще не можуть побудувати логічно правильну мову, незалежну від реальної дії. У 12-15 років, за Ж. Піаже, завершується розвиток інтелекту, який проходить стадію формальних операцій. З'являється здатність в однаковій мірі оперувати предметами, образами і висловленнями, освоюються логічні операції, що дозволяють мислити дедуктивно-теоретично.
   Істотною є можливість відволікатися від конкретного часу, розглядати явища у зворотному часі, думкою переміщаючи образи в його прямому і зворотному напрямку, не втрачаючи одночасно здатності усвідомлювати реальну послідовність моментів.
   У багатьох випадках усі три види мислення можуть здійснюватися в єдності при сполученні операцій над образами, уявленнями з логічними міркуваннями і діями з реальними предметами, підкоряючись досягненню визначеного результату. Разом з тим у тій чи іншій діяльності визначені види мислення можуть превалювати. Так, у діяльності слюсаря, що обслуговує техніку, превалює наочно-дійове мислення, а в роботі конструктора - наочно-образне, у діяльності лікаря, наукового співробітника - абстрактно-логічне, вербальне.
   Мислення є не ізольованим одиничним розумовим актом, а є процесом, розгорнутим у часі, процесом, організованим в активну діяльність, спрямованим на досягнення мети, що виявляється у рішенні проблемної ситуації і спонукально визначеними мотивами.
   Мислення як процес проходить ряд стадій. Перша стадія — цілеутворення, коли на основі усвідомлених мотивів виникають спонукання, спрямовані на досягнення визначеного результату. Співвідношення реальних умов і потрібного результату складає сутність проблемної ситуації.
   Рішення проблемної ситуації починається з орієнтування, що складає другу стадію розумової діяльності. Під час орієнтування проводиться оцінка конкретних умов і не починаються будь-які дії, спрямовані на перебудову проблемної ситуації. Ситуація орієнтування необхідна для вироблення загального плану дій, що складає третю стадію, коли формуються деякі проміжні цілі, досягнення яких необхідне для остаточного успіху. Четвертою стадією мислення є формування остаточної конкретної програми дій, тобто знаходження рішення проблемної ситуації. У п'ятій стадії проводиться аналіз результату, отриманого при реалізації рішення, його порівняння з необхідним цільовим результатом, і шосте, - робляться висновки про продовження або припинення діяльності в заданому напрямку.
   За особливостями перебігу мисленнєвих процесів люди можуть значно розрізнятися. Індивідуальні розходження стосуються розвиненості різних видів мислення, його операційних і мотиваційних компонентів, а також особливостей динаміки мислення. Недостатній розвиток абстрактно-логічного мислення був причиною низької продуктивності при роботі з вербальним матеріалом і спеціальними мовними формами (мови програмування, математичні формули): утруднень при узагальненні, розумінні і використанні в роботі інструкцій, де сформульовані загальні рекомендації по вирішенню типових проблемних ситуацій.
   Недоліки наочно-дійового й образного мислення можуть виявлятися у зниженні ефективності роботи, пов'язаної з аналізом і порівнянням складних перцептивних образів, наприклад, схем, карт, конструкцій, виробленням адекватних дій при їх цілеспрямованому перетворенні.
   Крім того, індивідуальні розходження можуть стосуватися окремих компонентів мислення: операційного, мотиваційного або динаміки мисленнєвого процесу в цілому. Розвиненість операційних компонентів може виявлятися у здібностях до аналізу, синтезу, узагальнення. Мотиваційний компонент виявляється в потребі до пізнавальної діяльності у визначених напрямках. І нарешті, особливості динаміки можуть виражатися в імпульсивності, ригідності, лабільності процесів мислення, що виявляються в особливостях перебігу вище описаних мисленнєвих стадій.
   Розглянемо нейрофізіологічні механізми, що лежать в основі свідомості і мислення. У наш час вищі психічні функції, у тому числі і мислення, що складають основу структури свідомості, є предметом пильного вивчення з боку нейробіологів, що проводиться в декількох напрямках. Основним, що дав найбільш надійний результат, є нейропсихологічний напрямок. У його розвитку на експериментальному і клінічному матеріалі вдалося розкрити основи мозкового забезпечення мислення, пам'яті, вербальної свідомої діяльності. Однак у межах нейропсихологічного напрямку встановлюється лише причетність тих чи інших відділів мозку психічним функціям.
   Інший напрямок пов'язаний з вивченням основних принципів кодування і збереження інформації ЦНС на рівні одного чи декількох нейронів із застосуванням методик, що реєструють функції нервових елементів у вигляді повільної й імпульсивної електричної активності, біохімічних, імунологічних, теплових, біомагнітних параметрів.
   У вивчення фізіологічних основ психічних функцій вітчизняна наука внесла значний вклад. Перші вітчизняні досягнення пов'язані з іменами визнаних корифеїв світової науки І.М. Сеченова та І.П. Павлова. Якщо І.М. Сеченов уперше насмілився розповсюдити інформацію про дію рефлекторного принципу на психіку людини, то І.П. Павлов сформулював і експериментально обґрунтував теорію про першу і другу сигнальну системи, що забезпечують на основі рефлекторних механізмів різні психічні функції. Так, у статті "Проба фізіологічного розуміння симптоматичної істерії" у 1933 р. він писав: "І людина, і тварина будують стосунки з навколишнім середовищем, по-перше, за рахунок складніших безумовних рефлексів, що ще називають інстинктами, емоціями, потягами, афекта-ми, які викликаються відносно деяких подразників, по-друге, за рахунок умовних рефлексів, що виробляються в їхньому індивідуальному житті на різні агенти зовнішнього і внутрішнього середовища. Умовні сигналізують можливі дії безумовних подразників. З них створюється єдина сигнальна система дійсності у тварин і перша у людини. У людини розвивається зовсім новий принцип сигналізації: слово зробилося сигналом сигналу. Цей принцип уможливив відволікання й узагальнення величезної кількості сигналів першої сигнальної системи. Він обумовлює безмежне орієнтування в навколишньому світі і створює вище пристосування людини -науку як у вигляді загальнолюдської емпірії, так і в її спеціалізованій формі".
   Значний вклад у розуміння мозкової психіки вніс нейропсихолог А.П. Лурія - творець теорії динамічної механізації вищих психічних функцій, що розвивалася його вітчизняними і закордонними послідовниками. А.П. Лурія розробив загальну структурно-функціональну модель мозку як суб'єкта психічної діяльності. Відповідно до даної моделі весь мозок може бути розділений на три функціональних блоки.
   Перший блок — енергетичний, блок регуляції тонусу і бадьорості. Він включає неспецифічні структури різних рівнів: ретикулярну формацію стовбура, неспецифічні ядра таламуса, лімбічну систему, медіобазальну кору лобової і скроневої областей.
   Енергетичний блок здійснює два типи активності:
   1) загальні генералізовані зміни активації мозку, що забезпечують зміну рівнів бадьорості, орієнтовану реакцію, активацію уваги;
   2) фазичні вузьконаправлені активації окремих структур, що забезпечують поточну діяльність, яка забезпечується діяльністю лімбічної системи й орбітальної і медіобазальної кори.
   У цілому блок забезпечує зміну рівнів бадьорості, уваги, активації мови, мотиваційно-емоційних процесів, зберігання й переробку модально неспецифічної інформації.
   Енергетичний функціональний блок має безпосереднє відношення до забезпечення свідомості, її найважливіших характеристик -ясності і величини поля свідомості, а також мотивацію пізнавальної діяльності, розумових процесів внаслідок активації мовних центрів.
   Другий блок - блок прийому, переробки і збереження екстеро-рецептивної інформації. Він містить у собі основні аналізаторні системи: зорову, слухову, шкірно-кінестетичну й забезпечує модально-специфічні процеси, обробку екстерорецептивної інформації, необхідної для забезпечення вищих психічних функцій. За допомогою другого блоку здійснюється перцепція і наочно-образний вид мислення.
   Третій блок мозку - блок програмування, регуляції та контролю за перебігом психічної діяльності - поєднує моторні, премоторні і префронтальні відділи кори лобових часток мозку, а також конвекситальну лобову кору з усіма її корковими і підкірковими зв'язками. Третій блок забезпечує один з кардинальних аспектів свідомості, а саме: довільність дій, їхнє програмування відповідно до поставленої мети і контроль отриманих результатів. Крім того, структури блоку беруть участь у забезпеченні мовних функцій, а отже, процесів вербального абстрактного мислення.
   Варто помітити, що вищі психічні функції, мислення і свідомість забезпечуються цілим мозком, за участю всіх його блоків, кожний з який робить свій внесок у реалізацію цих функцій. У цьому складається перший принцип системної динамічної локалізації вищих психічних функцій, принцип системності. Другий принцип -динамічності - пов'язаний з тим, що вищі психічні функції формуються в процесі онтогенезу, що несе зміну їхньої психологічної структури і мозкового забезпечення, що виявляє значні відмінності у людей різного віку. Динамічність та системність знайшли підтвердження у нейрофізіологічних концепціях розподілення нейронних систем американського нейрофізіолога Джона, в уявленнях про "тверді" і "гнучкі" ланки багаторівневих нейронних систем забезпечення психічної діяльності, яку розвинула Н.П. Бехтерева.
   Уявлення про мозкове забезпечення психічної діяльності людини значно доповнені даними про спеціалізацію великих півкуль, що з'явилася в процесі еволюції гомінід, і починає виявлятися у людини в процесі онтогенезу в 5-6-річному віці, досягаючи остаточного розвитку в 14-18 років.
   Ще з часів відкриття мовної зони Брока стало зрозуміло, що мова нерівнозначно забезпечується мозковими механізмами півкуль, де головна роль належить лівій півкулі. Спільна діяльність даних мозкових полів є такою: при слуховому пред'явленні слова акустичний сигнал попередньо обробляється в слуховому тракті мозку, надходить у первинну зону слухової кори. Для впізнання акустичного сигналу як слова і розуміння його значення сигнал обробляється в зоні Вернике, скроневої частки (сенсорний мовний центр), надалі інформація передається для формування детальної програми артикуляції мовної відповіді в моторний мовний центр, зону Брока, розташовану в третій звивині лівої лобової частки. І нарешті, реалізація моторної програми здійснюється в моторній корі, що керує мовною мускулатурою. При візуальному пред'явленні слова, тобто зоровому сприйнятті писемної мови, сигнал піддається обробці в первинній зоровій корі потиличної області, надалі надходить в ангулярну частину скроневої частки, де виробляється ідентифікація зорової й акустичної форми слова, після чого слово здобуває інваріантний щодо сенсорного входу код і обробляється вже описаним вище способом. Разом з тим у забезпеченні мовної функції бере участь і права півкуля. Функції розподіляються в такий спосіб. Ліва півкуля відповідає за логіко-семантичні мовні операції, упізнання артикульованих звуків мови, генерацію звуків мови і почерк. Права півкуля відповідальна за сприйняття інтонації, афективне забарвлення мови, забезпечує обмежене розуміння простих граматичних форм (більше іменників ніж дієслів), ліва півкуля гальмує і зменшує мовну продукцію. У такий спосіб вербальні, абстрактно-логічні види мислення пов'язані з лівою півкулею.
   Ліва півкуля значно впливає на організацію мисленнєвої діяльності як процесу. Конвекситальні відділи лобової області відповідальні за доцільність та збереження орієнтованої стадії, необхідної для повноцінного планування розумових операцій і правильної оцінки отриманих результатів. Недостатність лобових функцій може виявлятися в імпульсивності, інертності, ригідності діяльності, неадекватності мислення в мінливих умовах.
   Таким чином, свідома довільна діяльність, тісно пов'язана з мисленням у мовних формах, забезпечується в основному лівою півкулею. У той же час просторове, конструктивне, не пов'язане з мовою наочно-дійове й образне мислення більшою мірою забезпечується правою півкулею.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016