top_left_1

Studentam.net.ua

Курсові та дипломні роботи
top_right_1
top_left_2
Головна arrow Психологія arrow Конфліктологія (М.В.Примуш) arrow § 12.1. Механізми виникнення міжгрупових конфліктів
top_right_2
top_left_3
top_right_3
§ 12.1. Механізми виникнення міжгрупових конфліктів

§ 12.1. Механізми виникнення міжгрупових конфліктів

   Значний внесок у вивчення механізмів виникнення міжгрупових конфліктів і ворожості внесли психологи. Представники різних психологічних шкіл обґрунтовували звичайно один з механізмів міжгрупового конфлікту, додаючи йому найбільшу значимість. Тому при розгляді в цілому механізмів виникнення міжгрупових конфліктів необхідно враховувати наступні обставини.
   1. У різних міжгрупових конфліктах може домінувати той чи інший механізм їхнього виникнення.
   2. Міжгрупові механізми більш консервативні, ніж психологічні механізми міжособистісної взаємодії. Серед основних механізмів виникнення міжгрупових конфліктів виділяють такі, як: міжгрупова ворожість; об'єктивний конфлікт інтересів; внутрішньогруповий фаворитизм.
   Міжгрупова ворожість. Уперше описана 3. Фрейдом, який спирався на роботи Г. Лебона й У. Мак-Дугалла. 3. Фрейд брав за аксіому факт універсальності міжгрупової ворожості в будь-якій взаємодії груп. Він визначив функцію цієї ворожості, пояснивши її як головний засіб підтримки згуртованості групи.
   3. Фрейд виявив джерела формування ворожості до “чужих” у прихильності до “своїх”.
   Даний механізм одержав розвиток у роботах Д. Долларда, Н. Міллера і Л. Берковітца. Так, Л. Берковітц обґрунтував неминучість перенесення людиною агресії на всіх “інших”, “схожих” на тих, хто виявив на нього фруструючий вплив у минулому, у процесі “соціального навчання”. Тут знову висувається аксіома про неминучість міжгрупової агресії.
   Послідовники теорії “фрустрація — агресія” показали можливість виникнення агресії в тому разі, коли людина безпосередньо не відчувала фруструючого впливу, а лише була його пасивним свідком. Наявність сцен жорстокості у фільмі, який дивилися випробовувані, підсилювала їхні агресивні реакції, особливо тоді, коли вони зіштовхувалися з потенційною жертвою, яка з будь-яких, найчастіше етнічних, ознак могла бути асоційована з жертвою із тільки що побаченого фільму.
   Об'єктивний конфлікт інтересів. Найбільш повно даний механізм описаний у реалістичній теорії групового конфлікту Д. Кемпбеллом. її суть зводиться до наступного:
   - конфлікт інтересів різних груп може викликати міжгруповий конфлікт;
   - конфлікт інтересів, а також який мав місце в минулому міжгруповий конфлікт обумовлюють сприйняття загрози окремими членами групи з боку іншої групи;
   - загроза обумовлює ворожість окремих членів групи до джерела загрози;
   - загроза обумовлює внутрішньогрупову солідарність;
   - загроза обумовлює більш повне усвідомлення індивідом власної групової приналежності;
   - загроза збільшує непроникність групових меж;
   - загроза зменшує відхилення індивідів від групових норм;
   - загроза збільшує міру покарання і рівень відкинутості тих, хто порушив вірність своїй групі;
   - загроза приводить до необхідності покарання членів групи, що відхиляються від групових норм (реальна загроза збільшує догматизм і етноцентризм);
   - помилкове сприйняття членами групи загрози з боку зовнішньої групи також обумовлює підвищену внутрішньогрупову солідарність і ворожість щодо зовнішньої групи.
   Внутрішньогруповий фаворитизм. Низка фахівців (К. Фергюссон, X. Келлі, Д. Раббі, М. Горвітц) довели, що міжгрупова конфліктність може спостерігатися і без об'єктивного конфлікту інтересів, а тільки завдяки певним пізнавальним процесам. Даний феномен одержав назву “внутрішньогруповий фаворитизм”. Його суть полягає в тенденції виявляти схильність до членів власної групи на противагу членам іншої групи. Він може проявлятися як у поведінці, яка зовні спостерігається, так і при формуванні думок, суджень, оцінок, що відносяться до членів власної та іншої груп. Ці ефекти можуть діяти в різних ситуаціях, на різних рівнях соціальної взаємодії, ніби встановлюючи “демаркаційну лінію” між людьми, які за будь-якими критеріями оцінюються як “свої”, і тими, хто за даними критеріями оцінюються як “чужі”.
   Коли статусні розходження між двома групами визнаються справедливими і високостатусною і низкостатусною групами, ефекти внутрішньогрупового фаворитизму виражені незначно. Як тільки виникає сумнів у справедливості статусних розходжень, внутрішньогруповий фаворитизм зростає, причому в більшій мірі в членів групи, які мають більш високий статус (Д. Тернер, Р. Браун). Усвідомлення незаконності (чи нестабільності) статусних розходжень породжує прагнення їх змінити, збільшує внутрішньогрупову підтримку і міжгрупове суперництво.
   Даний механізм є психологічним. Однак на тлі глибоких об'єктивних протиріч між групами — класових, етнічних, регіональних, вікових і т. д. — високий рівень внутрішньогрупового фаворитизму супроводжується деструктивними соціальними наслідками. Конфлікти між групами підсилюють рівень внутрішньогрупового фаворитизму і міжгрупової ворожості.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >

Замовити реферат, курсову або дипломну роботу

bottom_left
bottom_right
Studentam.net.ua © 2008-2020