Studentam.net.ua

3. Процессуально – правове положення та права адвоката у кримінальному процесі

   Згідно з ст. 2 КПК України, завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних iнтepeciв фізичних i юридичних oci6, які беруть участь у ньому, а також швидке i повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності i жоден невинний не був покараний.
   Сфера цього судочинства поширюється на різні суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності, що мають особистий інтepec у справі, - підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, пoтepпiлoгo, цивільного позивача і цивільного відповідача, які мають право на захист своїх законних інтересів. В юридичних питаннях вони, як правило, не мають знань i досвіду, тому відстоювання їx прав та законних iнтepeciв покладається на професійних юристів — адвокатів. Стаття 156 Конституції України забезпечує кожному обвинуваченому право на захист. У кримінальному пpoцeci України обвинувачений має такі права: знати, в чому його обвинувачують i давати пояснення по пред'явленому обвинуваченню; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення попереднього слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у її розгляді в cyдi першої інстанції та інші. У своїй сукупності вони утворюють право обвинуваченого на захист, гарантувати яке повинна держава. Існує й ряд спеціальних кримінально-процесуальних гарантій, в основу яких покладено презумпцію невинності, котра на відміну від презумпції істинності вироку є невід'ємною i необхідною умовою здійснення обвинуваченим свого права на захист. Вона знайшла своє відображення в Загальній декларації прав людини (ст. 11), i в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (ст. 14).
   На відміну від загальногромадянських прав (трудових, житлових та ін.) обмеження кримінально-процесуальних прав є неприпустимим. У такому разі дії й рішення органів кримінального судочинства неминуче обмежуватимуть право на захист i, отже, перешкоджатимуть суду всебічно, повно i об'єктивно розглянути справу i винести законний i обґрунтований вирок. Цi порушення кримінально-процесуального закону є істотними i складають підстави для скасування вироку, як i розгляд справи у відсутності захисника, коли за законом його участь є обов'язковою (ст. 370 КПК).
   Участь у справі захисника, насамперед адвоката, є однією з найважливіших гарантій права на захист. Згідно з ст. 48 КПК захисник зобов'язаний використовувати yci законні засоби i способи для з'ясування обставин, що виправдовують обвинуваченого (підозрюваного) або пом'якшують його відповідальність, i надавати обвинуваченому (підозрюваному) необхідну юридичну допомогу. Захисників запрошують самі підозрювані, обвинувачені чи підсудні, a їx законні представники, родичі або інші особи — тільки за їx дорученням або на їx прохання. Замінюється один адвокат іншим лише на клопотання або за згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. У тих випадках, коли участь захисника, якого обрав обвинувачений (підозрюваний), є неможливою, орган дізнання, слідчий, суддя можуть запропонувати йому запросити іншого захисника або призначити останнього через колегію адвокатів.
   Закон передбачає ряд випадків обов'язкової участі захисника у справі: у справах про злочини неповнолітніх, німих, глухих, сліпих та інших oci6, які внаслідок своїх фізичних або психічних вад не можуть самостійно захищати своє право на захист, а також осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство та ін. Адвокат вправі збирати відомості про факти, які можутъ бути використані як докази у кримінальній справі, насам перед шляхом запитування документів від підприємств, установ, організацій, об'єднань i окремих громадян, ознайомлюватися з цими документами, отримувати письмові висновки фахівців з питань, які потребують спеціальних знань (ст. 6 Закону про адвокатуру). Позиція захисника в кримінальній справі — це його позиція щодо обвинувачення. Вона починає формуватися після ознайомлення з матеріалами справи i бесіди з підзахисним i викладається у повному обсязі в захисній промові під час судових дебатів, де висновок захисника має бути цілком визначеним, однозначним, сприятливим для підзахисного.
Якщо обвинувачений визнає себе винним i докази підтверджують це, то захисник, просить суд пом'якшити покарання, або одстоює наявність обставин, що виключають провадження в справі, наполягаючи на невинності обвинуваченого, якщо ж він у цьому переконаний він доводить суду, що його підзахисний себе самообмовлює. Коли ж обвинувачений не визнає себе винним, то в цьому разі захисник зв'язаний позицією клієнта. Він не може доводити судові, що його підзахисний є винним, оскільки в цій ситуації адвокат опиняється на невластивій захиснику обвинувальній позиції.
   Участь адвоката-захисника в стадії попереднього розслідування дисциплінує слідчого й особу, що провадить дізнання, примушуючи їx більш уважно ставитися до збирання доказів, більш критично підходити до їх оцінки i прийняття на їx основі рішень в кримінальній справі. Участь адвоката робить економічним й слідче провадження, оскільки розв'язання обґрунтованих клопотань захисника в цій стадії попереджує їx перенесення до суду, що нерідко затягує судовий розгляд, викликаючи необхідність повернення справи на додаткове розслідування. Дуже важливою у захисті прав та законних iнтepeciв обвинуваченого є участь захисника на заключному етапі попереднього слідства (статті 218—222 КПК). При ознайомленні з yciмa його матеріалами захисник має право: робити виписки, мати побачення з обвинуваченим наодинці, роз'яснювати йому зміст обвинувачення, обговорювати питання про заявлення клопотань, подавати докази, заявляти відводи, оскаржувати дії і рішення особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора. Активність, наполегливість i принциповість повинен виявляти адвокат протягом всього судового розгляду справи, де він користується разом з іншими учасниками процесу рівними правами по пред'явленню доказів, участі в їх дослідженні та заявленню клопотань Адвокат — представник потерпілого у кримінальній справі. Згідно з ч. 1 ст. 49 КПК потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду. Про визнання громадянина потерпілим особа, що проводить дізнання, слідчий i суддя виносять постанову, а суд — ухвалу. Після цього він набуває статусу потерпілого iз значним обсягом процесуальних прав, використовуючи які він здатний відстоювати свої законні інтереси як самостійно, так i з допомогою представника, насамперед, адвоката (ч. 3 ст. 49, ст. 52 КПК) За чинним законодавством адвокат бере участь у кримінальному пpoцeci тільки за угодою, тобто на запрошення потерпілого, а якщо останній є неповнолітнім, недієздатним або обмежено дієздатнім, то - його законного представника. При прийнятті доручення на ведення справи потерпілого адвокат має переконатися в тому, що рішення про визнання особи потерпілим вже прийняте. Для здійснення захисту законних інтересів потерпілого закон (ч. 3 ст. 49 КПК) надає його представнику такі процесуальні права: подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а в справах, у яких воно не провадилося, - після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; оскаржувати дії особи, що провадила дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду, а також вироку суду чи судді, ухвалу суду чи постанову судді. Як і потерпілий, він є суб'єктом функції обвинувачення.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.