|
§ 2. Форми і методи державної регулятивної діяльності в сільському господарстві Конкретні форми регулятивної діяльності держави пов'язані з правотворчою, правоохоронною, правозастосовною діяльністю. Використання тих чи інших форм обумовлено характером завдань, конкретною ситуацією, а також іншими обставинами, що складаються в економіці в цілому та в сільськогосподарському виробництві і пов'язаних з ним галузях і сферах господарства зокрема. Правотворча форма регулятивної діяльності знаходить своє відображення у виданні органами законодавчої та виконавчої влади відповідних правових актів. Таким чином, уповноважені на це державні органи регулюють суспільні відносини у сфері прогнозування виробництва та заготівлі сільськогосподарської продукції, забезпечення суб'єктів аграрного господарювання технікою, пальним, мінеральними добривами тощо.
Отже, в період переходу до ринкової економіки державне регулювання господарької діяльності має сприяти становленню саморегулюючих факторів, притаманних їй, створенню законодавчого середовища для ринкового суспільства.
Особливо гостро постало питання про необхідність зміни регулятивної функції держави в умовах становлення ринку в провідній галузі народного господарства, якою є аграрна. Вона полягає в переході від безпосереднього управління до створення сприятливого середовища для ведення господарства на селі.
Необхідність обмеженого державного впливу на господарську діяльність визначається рядом вимог охорони публічних інтересів. Це, зокрема, забезпечення державних і суспільних потреб, пріоритетів в економічному і соціальному розвитку; формування державного бюджету; захист навколишнього середовища і раціонального користування природними ресурсами; забезпечення оборони країни, реалізація свободи підприємництва і конкуренції, обмеження монополізму; дотримання правопорядку як у внутрішній господарській діяльності, так і при здійсненні зовнішньоекономічних зв'язків та іноземного інвестування.
Державний вплив на господарську діяльність за підставами прояву поділяється на загальний, заснований на тому, що держава та її органи виступають від імені народу і в публічних інтересах, вирішуючи зазначені вище завдання, та особливий, коли держава (Ті органи) діє як власник, управляючи своїм майном.
Вплив загального господарського порядку забезпечується регулюванням, що охоплює різноманітні види господарської діяльності залежно від поставлених завдань та інтересів, які належить захищати. Наприклад, бюджетні інтереси регулює законодавство про податки, про порядок формування собівартості, екологічні завдання - законодавство про охорону природи тощо.
А діяльність держави ( та її органів) як власника забезпечується законодавством про власність, нормативними актами про компетенцію органів, що реалізують це право, створюють і ліквідують підприємства, здійснюють перетворення державної власності на інші форми. При переході до ринкового регулювання від державного директивного управління економікою в цілому і сільськогосподарським виробництвом зокрема на зміну директивним методам приходять індикативні. Роль держави змінюється. Вона тепер має виступати координатором і посередником, що регулює розвиток ринку. Це регулювання повинно забезпечувати можливість запобігання перегинам у розвитку сільського господарства і постачання країни продовольством.
Основні засади державної політики на період реформування сільського господарства як пріоритетної галузі народного господарства визначені Законом України від 18 січня 2001 року «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 — 2004 років». Згідно з ним пріоритетний розвиток сільського господарства забезпечується шляхом підтримання стабільної законодавчої та нормативно-правової бази з метою забезпечення умов розвитку і стимулювання підприємництва в сільському господарстві; невтручання органів виконавчої влади у вибір форм господарювання суб'єктів підприємництва (крім випадків, передбачених законом); державної підтримки наукових досліджень по створенню та впровадженню екологічно чистих ресурсозберігаючих технологій вирощування, поглибленої переробки сільськогосподарської сировини і виготовлення з неї конкурентноздатної вітчизняної продукції; проведення закупок сільськогосподарської продукції до державних ресурсів; дотування виробництва продукції тваринництва, рибництва та риболовства; формування цінового, податкового і кредитного механізмів з урахуванням специфіки сільського господарства як галузі з сезонним характером виробництва, уповільненим оборотом капіталу і низькою нормою прибутку. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
