|
УДК 37(09) О.М. Борейко,
асистент,
(Житомирський державний університет) Єврейське шкільництво Волині в контексті полілогу культур (др. пол. ХІХ - поч. ХХ ст.) Здійснено ретроспективний аналіз становлення єврейської освіти на Волині у полілозі культур цього краю. На сучасному етапі національного духовного відродження значної ваги набуває звернення до історичного розвою культури і освіти різних регіонів України, зокрема і Волині (центром якої було м. Житомир).
На території Волині крім українців проживали польська, єврейська, російська, німецька і чеська меншини. За даними професора О.М. Іващенко, у шести тис. містечкових сіл проживали євреї, які славилися кравецькою, ремісничою, комерційною та іншими суспільно-корисними справами.
Зрозуміло, що єврейська громада всіляко підтримувала прагнення дітей до здобуття всебічної освіти. Цьому сприяли і Волинські громадські товариства.
Розвиток освіти євреїв на землях багатонаціональної Волині відбувався в надзвичайно складних соціально-економічних, суспільно-політичних і правових умовах. Євреї, виховуючи своїх дітей, перш за все дбали про їхню релігійну освіту, яка полягала у вивченні молитов, читанні катехізису та великої кількості єврейських богословських книжок. Заради цього їхні батьки на власні кошти утримували хедери.
Як зазначають історики-краєзнавці (О. Іващенко, Ю. Поліщук, Н. Рудницька), хедер на Волині був надзвичайно важливим у системі традиційної єврейської освіти, де не було місця ні світським предметам, ні професійному навчанню. Дитина приходила до хедеру приблизно з 5 років (іноді раніше), а закінчувала повний курс навчання у віці 13-15 років. Учням не ставились оцінки за їхні знання і не присвоювалась кваліфікація.
Розпочиналося навчання з ознайомлення дітей з абеткою та назвами літер. Оволодіння грамотою на івриті було надто складною справою для дитячого розуміння, оскільки в домашньому спілкуванні діти послуговувались мовою ідиш. З метою полегшення цього процесу вчителем використовували спеціальні листки для наочності. Методи навчання були примітивними, раз і назавжди встановленими (спостереження дітей за літерами, голосне промовляння складів, окремих звуків, а також повторення вголос, колективне читання, бесіди та ін.).
Вивчивши букви, учень вчив слова і починав читати молитви. Оскільки не було букварів та збірників спеціальних текстів, замість підручника використовували молитовник,. Письму також не вчили. Батьки, які бажали, щоб їхні діти навчилися писати, домовлялися з вчителями про додаткові уроки за відповідною доплату.
Навчившись читати молитовник, хлопчики отримували можливість стежили за відправою служби в синагозі й брати участь у молитві. Тексти молитов, які діти вчили, були здебільшого на івриті. Оскільки євреї на Волині спілкувалися на ідиш, то вони часто не розуміли змісту прочитаного. Проте іврит вважався священною мовою, а володіння нею – важливою умовою для вивчення рабіністичних текстів. Навчальна та релігійна література на ідиш у хедері практично не використовувалася.
Після оволодіння навичками читання учні переходили до вивчення Тори. Кожного тижня вивчався розділ Тори, який у наступний Шаббат повинен був читатися у синагозі. Учні, особливо початківці, не могли засвоїти весь розділ за 6 днів, проте розпочинали вивчення наступного [1: 59-69].
Саме вивчення Тори в хедері практично полягало в дослівному послідовному перекладі слів тексту. Спочатку слово читалося вголос, а потім перекладалося на ідиш (мову, якою у XIX столітті на Волині не було надрукованого повного перекладу Тори). Кожне слово із тексту перекладалося окремо, зі збереженням порядку слів оригіналу. Тому часто вираз, який мав декілька значень, перекладався однаково. У 1894 році у 780 хедерах навчалося 10110 учнів [2:76], а у 1902 р. у 660 хедерах навчалося 11038 учнів [3].
Для забезпечення навчання сиріт і дітей з бідних єврейських сімей існували талмуд-тори. Вони утримувались на кошти єврейських громад, пожертвування заможних євреїв. Інтенсивний розвиток талмуд-тор на Волині розпочався наприкінці ХІХ ст., коли, керуючись ідеями Гаскали, все більше освічених євреїв-громадян усвідомлювали необхідність освіти для дітей та юнацтва. Ще у середині ХІХ ст. відомою була лише Ізяславська талмуд-тора (навчалося 24 учні) [4: 48], а з 1865 р. працювала Житомирська талмуд-тора (15 вчителів навчали 120 учнів) та Острозька (навчалося 10 учнів) [5: 39].
Відкриття таких шкіл було пов’язане з подоланням багатьох бюрократичних перешкод, тому іноді вони діяли таємно (нариклад, дві талмуд-тори працювали у місті Дубно в 1854 році [4:22]).
Система навчання у талмуд-торах у другій половині ХІХ століття була подібною до тієї, що використовувалося у хедерах. Відрізнялися ці заклади лише кількістю учнів та вчителів. З метою підвищення рівня і збагачення змісту викладання в талмуд-торах Міністерством народної освіти у 1852 році було розроблено програму викладання єврейських навчальних предметів у єврейських училищах та перелік релігійних статей, якими повинні були оволодіти учні [6: 41-43].
Для вивчення російської мови й арифметики, згідно з програмою, відводилося 5 год. на тиждень. У цих школах, у кращому випадку, вчили читати, механічно молитися й іноді трохи писати. Талмуд, як і інші релігійні тексти, вчили примітивно, шляхом механічного зазубрювання [7: 8].
До цього потрібно додати, що з 1859 року до навчальних програм талмуд-тор повинні були обов’язково запроваджуватися загальноосвітні предмети, а вчителями шкіл призначалися такі особи, які отримали відповідну педагогічну освіту. Проте втілення в життя цієї постанови уряду було надто складним у зв’язку з відсутністю відповідних кадрів та браком коштів.
Загальний рівень знань учнів талмуд-тор також був дуже низьким, а навчання мало вузькорелігійне спрямування. Проте малозабезпеченість єврейських громадян виправдовувала існування талмуд-тор як освітніх інституцій. Кореспондент газети "Волинь" у ті часи повідомляв з Овруча: "Утворення талмуд-тори є необхідним у нашому місті. Є величезна маса бідняків, які неспроможні забезпечити своїм дітям хоч елементарну освіту, як із Закону Божого, так і з російської мови" [8:1].
Наприкінці ХІХ століття на Волині розпочинають свою освітню діяльність талмуд-тори нового типу. Вони стають важливим засобом початкової єврейської освіти. Вдосконалюється і зміст їхньої діяльності. Окрім традиційних предметів єврейської національної освіти (Тора, молитви, давньоєврейська мова, ідиш), вивчалися російська мова, арифметика, історія, географія, малювання, правопис, співи, гімнастика. Таким чином, у більшості талмуд-тор нового типу Волинської губернії зросла кількість навчальних предметів, а знання учнів ставали ґрунтовнішими.
У зв’язку з цим на нараді громадського об’єднання євреїв (Товариства з поширення освіти серед євреїв) у 1910 році наголошувалося: "Реформована талмуд-тора значною мірою наближається до нормального типу елементарної школи. У більшості випадків вона дає ґрунтовну початкову освіту із загальних предметів, тобто з російської граматики, арифметики тощо. Постановка викладання єврейських предметів у більшості випадків більш чи менш правильна... Ми вже не зустрінемо тут безмежної кількості часу, присвяченого єврейським предметам, які доводять дитину до виснаження і засвідчують лише безсилля школи, нездатність її в нормальних умовах дати знання, які потрібно. Взагалі, педагогічні й гігієнічні умови в реформованій талмуд-торі, якщо і не завжди нормальні, то наближаються до норми" [7:8].
У цей період на Волині існували також і бет-мідраші – будинки навчання, де вивчалася релігійна література, молитви [9: 931] (так називали приміщення, де євреї збиралися для молитви, здійснювали обряди та ритуали). У невеликих містечках Волині молитовні школи часто виконували функції синагоги. Приміщення ці, як правило, не відповідали вимогам навчального закладу.
Необхідно зазначити, що популярність бет-мідрашів була великою, оскільки учні користувалися майже повною свободою (вони з ранку до вечора вивчали Тору та іншу релігійну літературу). Ця система давала найширші можливості для розвитку творчих здібностей. Відсутність класно-урочних занять, іспитів, плати за навчання, всебічна підтримка учнів членами єврейської громади стимулювали інтерес до навчання у бет-мідрашу. Учні в школі не лише вивчали релігійну літературу, а й молилися.
Важливо, що учні, за відсутності помешкання могли ночувати на лавах у шкільному приміщені. Також община за свої кошти закуповувала книги, паливо, свічки. Харчувалися діти в членів єврейської общини, по черзі щодня в іншій сім’ї. При школах, у більшості випадків, працювали бібліотеки. Бет-мідраші будувалися й утримувалися на кошти єврейських громад та за рахунок приватних осіб. Вони функціонували практично в усіх містах і містечкових селах Волині, де були значними єврейські громади [10:119-120].
Як свідчать архівні джерела, на початку ХІХ ст. у Волинській губернії нараховувалося 53 молитовні школи [11: 26-32], а в 1854 р. – 245. Їх відвідували 12967 євреїв [4: 48] з 17220 жителів. Протягом ХІХ століття, зростаючи чисельно, єврейське населення губернії турбувалося про швидке збільшення кількості синагог і молитовних шкіл (лише у 1899 році в місті Житомирі учні відвідували 51 молитовну школу) [12: 24-29].
У зв’язку зі зростаючими потребами єврейських громад кількість молитовних шкіл весь час змінювалася, що і викликало проблеми, пов’язані з їх відкриттям й утримуванням.
Суттєво, що єврейські навчальні заклади фінансово не залежали від держави. Влада не втручалася в навчально-виховний процес, а лише прагнула певним чином регулювати процес освіти єврейських дітей і молоді. Зокрема, було прийнято ряд урядових документів, які надавали єврейським дітям та підліткам права на навчання в усіх державних і приватних навчальних закладах імперії. Однак єврейські навчальні заклади продовжували діяти поза контролем і впливом держави. Тому в 1846 році уряд запровадив обов’язкове вивчення в єврейських навчальних закладах російської мови.
Отже, на Волині діяла ціла низка єврейських шкіл, серед яких можна виділити: хедери, талмуд-тори та бет-мідраші, які надавали дітям початкову освіту.
Значну допомогу єврейській громаді у піднесенні її освітнього й культурного рівнів надавали бібліотеки. На початку XIX ст. вони працювали при благодійних товариствах, молитовних будинках і мали переважно єврейську релігійну літературу. З 1866 року частина єврейських громадян відвідувала Житомирську російську публічну бібліотеку, яка мала багатий книжковий фонд. Проте у ній майже не було літератури на єврейську тематику, не виписувались єврейські періодичні видання. Дорого коштувало й обслуговування. У 1873 році бібліотеку відвідали 3681 євреїв з 9112 відвідувачів (учні Житомирського рабинського училища відвідали бібліотеку 3363 разів).
У зв’язку з цим, варто відзначити діяльність продавця книг Г.Скоморовського. У нього щомісячна плата за читання книг на івриті становила 40 коп., а за періодику – 20-30 коп. За вільне необмежене користування його бібліотекою читачі платили щомісячно 20 крб. Це було дорого для більшості євреїв міста Житомира. Про проблеми із забезпеченням періодикою писала "Недельная хроника Восхода": "Єврейські видання в Житомирі отримують в дуже обмеженій кількості. Виписують у нас газети переважно багачі, але читати хочеться багатьом. І ось кожний ранок квартира єврейського розповсюджувача кореспонденції буквально потрапляє в облогу кількох десятків євреїв різного віку і статі, які прагнуть друкованого слова і накидаються на всякий свіжий друкований орган, як на який-небудь скарб" [13:2].
З подання молоді єврейської громади міста Житомира у 1882 році вийшла пропозиція створити громадську бібліотеку. Збирали гроші, книги й періодичні видання. Більшість літератури було подаровано рабином Житомира І.Кулішером. У фонді бібліотеки нараховувалось майже 200 книг з іудаїзму на івриті, була велика кількість літератури російською та німецькою мовами [13: 3].
Варто відзначити, що тогочасна діяльність значної кількості єврейських приватних навчальних закладів потребувала забезпечення учнів підручниками, навчальними посібниками і літературою, виданих російською мовою. З приводу цього І.Кулішер вніс Петербурзькому товариству поширення освіти серед євреїв пропозицію про створення бібліотеки для учнів приватних училищ Житомира. У відповідь сам ініціатор справи пожертвув 30 книг, а товариство надіслало 97 книг з видань, які були допущені до використання в народних училищах, а сам ініціатор справи пожертвував 30 екземплярів [14:2].
Потрібно зазначити, що наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. в Житомирі діяло близько 20 друкарень. Найбільш відомі були єврейські М.Дененмана, А.Штеренберга, М.Бродовича. Види їх друкованої продукції були досить різноманітними: від урядових постанов і канцелярських бланків до газет і книжок. Деякі друкарні спеціалізувалися на випуску учнівських зошитів, літографій тощо. На обкладинках майже всіх періодичних видань Волині друкувалися видавничі та книготоргівельні списки літератури, котрі репрезентували видання нових книг та їх наявність у книгарнях.
Ще у 60-х роках ХІХ століття досить відомою на Волині була друкарня І.Бакста. У 1861 році вийшла з друку книга "Первоначальные наставления в русском языке" [15: 1]. Видання цього навчального посібника мало важливе значення, хоча й викликало ряд критичних зауважень з боку вчителів. Критикувалися порядок викладення матеріалу (букви вивчалися згідно з порядком абетки), дрібний, хоч і чіткий, шрифт, зміст статей для читання та переказу, вірші для розвитку пам’яті. У надрукованих творах не були вказані автори, зустрічалися орфографічні помилки, недоліки у змісті молитов тощо. Викладач Житомирського рабинського училища І. Бакст, розуміючи значення букваря для початкового навчання, часто дарував його різним навчальним закладам. У 1861 році він передав 10 примірників книги недільній і святковій школі при хорі Волинського єпископа [16: 1].
Як свідчать архівні дані, у 1914 році в Житомирі функціонувало 16 друкарень, власниками 13 з них були євреї: М. Катерберг, М. Дененман, М. Розенблат, Й. Блох, У. Ротенберг. Літературу, надруковану ними, продавали у 91 книжковому магазині й крамницях Волинської губернії. Використовуючи свої друкарні, наприкінці XIX ст. євреї Волині були досить добре забезпечені навчальною й іншою літературою. У Житомирі почали випускати щорічну "Пам’ятну книжку для євреїв" російською мовою, в якій містилися офіційні повідомлення, відомості з історії, культури, релігії, статистичні матеріали цього народу [17].
Отже, потужна єврейська громада Волині була чималим акумулюючим центром Волинської культури. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 1. Штампфер Ш. Хедерное образование, знание Торы и поддержание социального расслоения в традиционном еврейском обществе восточно-еврейской диаспоры // Еврейская школа. – 1993. – №1. – С. 59-69.
2. Обзор Волынской губернии за 1914 г. – Житомир, 1914. – 80 с.
3. Отчет директора народных училищ Волынской губернии о состоянии учебных заведений дирекции за 1902 г. – Житомир, 1903. – 89 с.
4. Держаний архів Житомирської області (ДАЖО). Ф.71. Оп. 1. Спр.1161. – 48 арк.
5. ДАЖО. Ф.71. Оп. 1. Спр.1502 – 73 арк.
6. ДАЖО. Ф.393. Оп. 1. Спр.6 – С. 41-43.
7. Нормальный тип еврейской школы // Вестник ОПЕ. – 1910. – №1. – С. 2-18.
8. Волынь. – 1899. – №19. – 20 мая.
9. Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем: В 16 т. – СПб., 1908 – 1913. – Т. 1. – С. 931.
10. Іващенко О.М., Поліщук Ю.М. Житомирщина шляхами історії. Краєзнавчі розвідки. – Житомир: "Полісся", 1997. – 145 с.
11. Центральний державний історичний архів України м. Київ. Ф.442. Оп. 1. Спр. 1197.
12. ДАЖО. Ф.62. Оп. 2. Спр.198.
13. Недельная хроника Восхода. – 1883. – №33.
14. Волынь. – 1897. – №68. – 27 марта.
15. Волынские губернские ведомости. – 1861. – №46.
16. Волынские губернские ведомости. – 1861. – №49.
17. Памятная книжка для евреев на 5655 год от сотворения мира (с 19 сентября 1894 г. до сентября 1895 г.). – Житомир, 1894. – 170 с. Матеріал надійшов до редакції 26.10.2004р. Борейко А.М. Еврейское школьничество Волыни в контексте полилога культур (вт. пол. ХІХ – нач. ХХ в.).
Осуществлен ретроспективный анализ становления еврейского образования на Волыни в контексте полилога культур этого края. Boreyko A.M. Jewish Schools in the Polylog of Cultures in Volyn Region (the Second Half of the XIXth – the Beginning of the XX Century).
The article deals with the analysis of the development of Jewish education in the polylogy of cultures in Volyn region. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
