|
УДК 930.1 І.А. Нагіленко,
викладач
(Житомирський державний технологічний університет) Гармонія у вченнях стародавніх греків У статті розкрито розуміння гармонії у вченнях давньогрецьких та давньоримських філософів. Саме поняття гармонія з’ являється у греків. Значний доробок у розуміння та розвиток гармонії внесли давньогрецькі та давньоримські філософи: Геракліт, Аристотель, Сократ, Платон, Сенека.
В історії філософії категорія гармонії отримала різнобічне тлумачення, пов’язане з проблемами етики, космології і гносеології, а в основі всіх цих учень про гармонію лежали естетичні ідеали та уявлення про людину, природу і суспільство.
"У пошуках найдавніших уявлень про гармонію звернемося до античної міфології. З відомого античного міфу про Гармонію, дочку бога війни Арея та богині кохання і краси Афродіти, ми довідуємося, що Зевс видав її заміж за Кадма, легендарного засновника міста Фіви. На весіллі Гармонії і Кадма були присутні всі боги. Те, що Гармонія є дочкою богині краси і бога війни, очевидно, не випадковість. У міфі відбилось уявлення про гармонію як породження двох основ – краси й боротьби, любові й війни.
Другий давньогрецькій міф розповідає про походження світу, де гармонія є протилежністю хаосу, який виступає однією з першооснов виникнення всього існуючого. Ця першооснова характеризується як щось без якості, визначеності, уявляється якоюсь порожнечею, безформністю, розпорошеністю. Гармонія ж означає певну якісну визначеність, єдність і оформленість цілого, як сукупності складових частин. Принципом, на основі якого можлива ця єдність, є міра" [1 : 67, 68].
Отже, навіть найдавнішій міфології властиві були уявлення про гармонію як основу міри і порядку, яка потім стала самостійним поняттям античної філософії.
Уже античні філософи пов’язували поняття гармонії з різноманітними явищами соціального життя і природи, пояснюючи його в космічному, соціальному, етичному та естетичному значенні. Так, у Гомера в "Одісеї" слово гармонія вживається в конкретному значенні, тут воно означає "скріпи", "цвяхи" (Одісей, будуючи корабель, збиває його "гармоніями", тобто скріпами). В античній культурі термін "гармонія" вживався для позначення металевої скоби, яка з’єднувала різні деталі однієї конструкції.
У той же час в "Іліаді" у Гомера це поняття означало ще й "угоду", "договір", "мирну подію", "згоду". Таким чином, Гомер використовував термін гармонія й у побутово-практичному значенні. Те ж стосується і міри, що тісно пов’ язана у греків з гармонією." У Гомера це слово найчастіше означає одиницю виміру.
У Гесіода поняття міри використовується як норма, що визначає порядок соціального життя. "Міри у всьому дотримуйся і справи свої вчасно роби", – пише він у праці "Робота і дні". З ним перекликається Феогнід: "Занадто ні в чому не поспішай, адже у будь-якій справі найкращий указчик людині – міра".
Ці міркування мають не стільки естетичний зміст, скільки морально – нормативний характер. ... Грецької давнини сягають вислови: "нічого занадто", "міра – найкраще", "людина – міра всього" [1 : 68].
Геракліт акцентував увагу на тому, що гармонія пов’язана з боротьбою протилежностей і що без боротьби немає гармонії. "Слід знати, що війна – загальна, що справедливість – боротьба, що все виникає через боротьбу і з необхідності" [2 : 69].
Тому гармонія означає діалектичне напруження різних частин реальності. "Війна – батько всього, цар всього; одних вона виявила богами, інших – людьми, одних вона зробила рабами, інших вільними" [2 : 69].
Суттєвий внесок у поняття гармонії як міри або середини між крайнощами вніс Аристотель. Це поняття – середина (mesotes) - він трактує досить широко, застосовуючи до кожної сфери людської діяльності. "Аристотель вважає кожну людську чесноту серединою між двома крайнощами: мужність – середина між боягузтвом і відвагою; впевненість – середина між смиренністю та гнівливістю; щедрість – середина між скупістю та марнотратством. Відповідно, середина, за Аристотелем, – це запобігання крайнощам. Він вважав, що процес творення гармонії відбувається через орієнтацію на безсмертний ідеал. "Хоча ми смертні, ми не повинні підкорюватися тлінним речам і, наскільки можливо, повинні підніматися до безсмертя. І жити відповідно до того, що в нас є кращого" [3 : 105].
Значний внесок у розвиток категорії "гармонія" зробили відомі давньогрецькі філософи Сократ і Платон. Саме Сократ вніс у філософію ідею доцільності, що дало змогу по - новому поглянути на самий зміст гармонії, а також увів момент відносності та функціональності. Він стверджував, що гармонія встановлюється через внутрішній світ людини. "Хто знає себе, той знає, що для нього корисне, і ясно розуміє, що він може і чого він не може. Займаючись тим, що знає, він задовольняє свої потреби і живе щасливо, а не беручись за те, чого не знає, не робить помилок і уникає лиха. Завдяки цьому він може визначити цінність також і інших людей і, користуючись ними, одержує користь та оберігає себе від лиха" [3: 97]. Тільки розібравшись у собі, людина здатна встановити гармонію з оточуючим світом.
Одним із складових гармонії, за Платоном, є ідея. "Ідея – це зразки, а інші речі відповідають їм і стають подібними до них. Ідеї можна розглядати і як мету речей. Кількість ідей велика, але не безмежна: їх стільки ж, скільки речей, явищ, процесів, станів, якостей, відношень та ін. Ідеї мають свою ієрархію, і найвищою серед них виступає ідея добра – джерело істини, гармонії, краси" [4 : 101]. Ідею добра як основу гармонії в світі Платон сприймав так: "Отже, мої особисті уявлення мають ось який вигляд: вершиною світу є ідея добра – розрізнити її дуже важко, але якщо це комусь вдається, той неодмінно дійде висновку, що саме вона – причина всього, що слушне й прекрасне. І саме від неї у світі видимому походить світло і його володар, а у світі уявному вона сама – володарка, народжує правду і розум, і до неї повинен бути звернений погляд того, хто хоче діяти розумно, як у житті приватному, так і в громадському" [5 : 212]. "Те, що надає речам істинність, а людину наділяє здатністю пізнавати, це ти і вважай ідеєю блага – причиною знання і пізнання істини" [4 : 100].
Практично у Платона гармонію творили розум, воля, відчуття. Об’єднувала їх в єдине ціле ідея, для Платона – це ідея добра. Пануючим у цій гармонії був розум, бо саме через мудрість поєднувалися в єдине ціле розум, воля, відчуття та осмислювалась і реалізовувалась ідея.
У процесі становлення гармонії в світі, стверджує Сенека, велику роль грає внутрішній світ особистості та її розвиток. А реальне встановлення гармонії у внутрішньому світі особистості іде через боротьбу зі своїми недоліками та страхами. "Станьмо ж, скільки є в нас духу, до опору! Здригнемося, біль – візьме гору; мужньо супроти нього поведемось – візьмемо гору над ним... А коли..., зупинишся і збереш у кулак усю свою волю, то відштовхнеш його від себе.
...Отак і ми намагаймося перемогти всяке лихо. А нагородою буде не вінок, не пальмова гілка, ... але доброчесність і стійкість духу..." [6 : 284].
Таким чином, кожен із давньогрецьких та давньоримських філософів вніс щось своє в розуміння гармонії. Геракліт - взаємопроникнення та боротьбу протилежностей; Сократ, Платон, Сенека - самовдосконалення людини через ідеал та ідею. Усі ці напрямки взаємодоповнюють один одного та створюють раціоналістичну гармонію. У центрі раціоналістичної гармонії стоїть особистість, яка здатна в процесі боротьби між розумом, волею та відчуттями створити власний ідеал, який і стане основою гармонізації особистості. Список використаних джерел та літератури 1. Естетика: Підручник / Л.Т. Левчук, Д.Ю. Кучерюк, В.І. Панченко / За заг. ред. Л.Т. Левчука. – К.: Вища шк., 1997. – 399 с.
2. Кессиди Ф.Х. Гераклит. – М.: Мысль, 1982. – 200 с.
3. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник / В.Г. Кремінь, В.В. Ільїн. - К.: Книга, 2005. - 528 с.
4. Кессиди Ф.Х. Философские и эстетические взгляды Гераклита Эфесского. – М.: Издательство академии художеств, 1963. – 164 с.
5. Платон Держава / Пер. з давньогр. Д. Коваль. – К.: Основи, 2000. – 355 с.
6. Сенека Луцій Анней. Моральні листи до Луцілія / Пер. з лат. А. Содомора. – К.: Основи, 1995. – 603 с.
7. Волинка Г.І. Філософія Стародавності і Середньовіччя в освітньому контексті: Навч. посібник. – К.: Вища освіта, 2005. – 544 с.
8. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. – 5-е изд. – М.: Политиздат, 1986. – 590 с.
9. Муляр В.І. Проблема становлення особистості в системі "індивід – суспільство"(філософсько–культурологічний аналіз). – Житомир: ЖДТУ, 2005. – 319 с.
10. Філософський енциклопедичний словник / За ред. В.І. Шинкарука. – К.: Абрис, 2002. – 742 с.
11. Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. – К.: УРЕ, 1977. – 775 с.
12. Естетика. Словарь / Под. ред. А.А. Беляева. – М.: Мысль, 1989. – С. 54. Матеріал надійшов до редакції 5.03.2006 р. Нагиленко И.А. Гармония в учениях древних греков.
В статье автор раскрывает понимание гармонии в учениях древнегреческих и древнеримских философов. Nahilenko I.A. Harmony in ancient Greeks’ studies.
The article deals with the understanding of harmony in the works of ancient Greek and ancient Roman philosophers. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
