|
128. Політичний рух в Галичині в 1890-х рр. 1890—5 рр. були поворотними роками українського житя Галичини. За вісімдесяті роки, як я вже сказав, народовецький український рух дуже поширив ся між галицьким громадянством, запанував над ним і як звичайне в таких обставинах буває—притягнув до себе богато народу нейтрального, що йде за тим напрямом, який бере гору, хочби внутрішнім своїм змістом він був йому навіть зовсім чужий. Разом з тим як український напрям виступав все показнїйше, на зверх, як сильна політична партия, та проторював собі дороги в ширші народнї маси,—в самій середині його мусїв зазначити ся певний розлом, через велику неоднаковість тих елементів, які спинили ся тепер під одною спільною фірмою українського народовства.
Елементи більш поступові, що хотіли йти далі в тїснім союзі з поступовими елементами росийської України і разом з ними—з поступовими європейськими напрямами, бажали на украліськім національнім ґрунті передбачні і економічні відносини в дусї справжнього демократизму і соціалізму. Елементи більш помірковані і консервативні, священики і урядники та иньші представники буржуазних верств (між Українцями дуже невеликих), прийнявши національну форму—народню мову і до певної міри -українські національні традиції, бажали під сек) зверхністю заховати старий зміст житя, консервативний склад відносин, панованнє української національної церкви (уніатськоі в Галичині) і релігійну правовірність. На сім грунті виникає досить різка боротьба, що й вела ся при живій участи і навіть під сильними впливами росийських Українців. Сблизо Драгоманів, хоч не жив ч жінчині, через гуртки своїх однодумцив, людей більш енергічних і здібних, вів галицьке громадянство в напрямі і впливи його на серед селянства все більше зростали.
Рішучим моментом було, коли більш консервативна частина народовців в 1890 р., не без впливів і участи декотрих росийських Українців, розірвала політичний союз з Москвофілами, з котрими разом виступала в галицьким соймі й австрийськім парляментї против Поляків і правительства, —а війшла в порозуміннє з правительством, чи краще сказати-галицьким намісником (гр. Бадені). Поступо війша частина галицьких Українців уже перед тим відлучила ся від більш консервативних народовців і стала формувати ся в осібну партию, під назвою „радикалів". Коли ж проголошений був новий союз народовців з правительством, сї радикали різко виступили против нього і повели дуже енергічну агітацію против такої „угодової" політики народовців. Опозиція їх була справедлива, бо на ділї сей союз з правительством мав бути союзом Українців з правлящою польською шляхтою Галичини, а властиво і не союзом, а відступленнем від боротьби з шляхетським польським панованнєм за ціну деяких національних уступок, дуже дрібних як на таку принціпіальну справу (одна українська гімназія, одна українська катедра р унїверситетї й таке иньше). Кінець кінцем проводирі народовців, розглядївши, куди веде їх сей союз, та й уступаючи нагиску громадської думки, розірвали сю спілку, сю „угоду", і при нїй зістала ся тільки невеличка Група консервативно-клерикальна. Загал народовців рішив стати в рішучій опозиції до польського пановання і до центрального правительства, що віддавало Галичину Полякам на поталу, за те що вони підтримували правительство в парляментї.  396.1. Карпенко-Карий (Тобилевич). За прикладом радикалів народовнї рішили також іти як енергічнїйше в нарід, освідомляти його політичне, загрівати до боротьби за свої права та орі-анїзувати до участи в політичнім житю і політичній боротьбі. З сього власне погляду вплив радикалів на галицьке житє був дуже важний, що він не давав народовцям пересувати ся на право, куди їх тягли консервативні й клерикальні елементи, а вів бодай середнею лїнїєю між сим консервативним і радикальним напрямом. В 1900 р. народовці навіть постановили формально злити ся до купи з радикалами, прийнявши поступові і соціальні домагання радикальної програми, заразом перейменували отсю обеднану партию на „національно-демократичну". Розуміеть ся, само приймленнє радикальної програми не зробило сих народовцїв справжнїми поступовцями, в дусї радикальнім; праві елементи не стратили своїх впливів і нераз потім аж до останнього часу тягнули до угодових порозумінь з правительством та польськими правителями. Але все таки лївійші елементи галицького українства стримували народовцїв від занадто різкого і відкритого маршу направо, до котрого тягнуло їх праве крило.
Кінець кінцем, як то звичайно буває, боротьба і конкуренція напрямів незвичайно оживили галицьке житє протягом девятьдесятих і девятьсотих років. Національне і політичне усвідомленнє вийшло з громадок інтелігенції, обхопило широкі круги, маси народні, навчило їх пильнувати своїх прав, бороти ся за свої економічні, культурні і національні інтереси, доходити їх своїми силами, єдністю, організацією.
Опозицийний напрям, котрим повели галицьке громадянство поступові українські течії, в противність старшому, правительственному народовству 1848—1850-х рр., мав власне той незвичайно користний вплив, що відзвичаїв галицьких Українців чекати якихось благодатей від правительства чи когось иньшого, навчив будувати свою долю, своє житє  398. Мих. Старицький. власними силами і засобами, та йти пробоєм, не оглядаючи ся, яке вражіннє роблять їх змагання на сильних і владущих. Те що здобуло галицьке українство протягом останніх десятиліть, воно осягнуло власними силами, своєю організацією і боротьбою против усяких ворожих перешкод, які ставило польське панованне всіми своїми величезними засобами. Маючи по своїй стороні центральче правительство, в своїх руках тримаючи всю державну управу і краєне самопорядкуваннє, роспоряджаючи величезною земельною власністю всякими грошевими і культурними засобами. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
