|
119. Ідеї народности. Початки свідомійоіого демократизму. В XVIII в почало в західній Европі наростати так зване романтичне народництво: на місце того або переробляти в письменстві старі теми грецькі та римські або потрапляти під їх взірцї, письменники звертають ся до переказів свійських, місцевих, з особливою увагою починають збирати народньої перекази і придивляти ся до народньої творчости. Перед тим її легковажили, як річ грубу, необроблену, а тепер починають високо цїнити її своєрідню красу. Сей напрям, особливо з Англії та Німеччини поширив ся між західніми Словянами, викликав і там зацікавленнє до народньоЇ творчости, до народнього, мужицького слова. Потім таке зацікавленнє, разом з впливами тих перших словянських збірок і студий, починає поширювати ся і в Росії, серед громадянства великоросийського і зросийщеного українського.
Для Українців росийських і так само галицьких сей поворот мав величезне значіннє. Досі вони дивили ся на свою народність як на темну масу, позбавлену всяких засобів культурних, засудженух на те, щоб користувати ся духовими засобами своїх культурнїйших сусідів. Тому не бачили перед своїм народом ніякої будучности, дивили ся на українську мову, побут і звичаї як на пережитки старини, може й цікаві й милі для земляків, але кінець кінцем таки засуджені на загибіль. Автор першої української граматики в Росії Павловський, пишучи в перших роках ХІХ в., називав українську мову „не живьімь ни мертвьімг" вона не вимерла до решти.
Тепер погляди на народне слово і творчість зміняють ся. Виявляєть ся в українськім народі, в його народній словесности безцінний скарб, що зрівноважує недостачі книжного письменства і свідчить про велике духове богацтво і житєву силу народу. „Знаєте, пише оден з перших збирачів, Цертелєв в своїй статї—.що я сю народню поезію ставлю вище нїж більшу частину наших (росийських) романів, баляд, навіть—богатьох наших романтичних поем". Завдяки оригінальним своїм прикметам, красї і богацтву свому український побут, перекази, історія починають звертати увагу чужинців: Великоросів, Поляків й инших, і се підіймає в очах самих Українців вартість свого народ Домок Котляревського в Полтаві, з рисунка Шевченка.
В нових напрямах романтичного народництва їх власне малосвідоме привязаннє до своєї минувшоети і сучасного народнього побуту знаходить нове обясненнє і оправданнє і заохоту до дальшого заінтересовання своїм народом і своєю минувшиною. Теорії народницькі і приклади національного розбудження, що під впливами їх починало ся тодї у иньших словянських народів, вказували дороги і напрями, котрих належало тримати ся Українцям. Проби літературного оброблення українських тем українською мовою здобували нове значіннє і вагу, як дорога до відродження українського житя.
Разом з тим, як я вже зазначив, мусїли рішучо змінити ся відносини до народнїхмас, його потреб і інтересів. Поперднє столїтє зазначило ся тим, що свіжо народжене українське старшинське панство запопадливо заходило ся присвоїти собі панський вигляд, щоб як найсильнійше зазначити свою окремішність від народу, з якого воно вийшло.
Економічна боротьба викопала глубоку прірву між народом і сим панством, що захоплювало землі й кріпостило селянство, а відокремленнє культурне докінчувало їх глубоке відчуженнє і ворожнечу. Український нарід розділив ся на темну народню масу, закріпощену, позбавлену всякої можности розвою і поступу, і панство, яке хоч називало себе Українцями („Малороссіанами"), але було зовсім відірване від українського народнього грунту і в своїм повнім відчуженню від народу не бачило иньшої дороги, як приставати все тїснїйше до культурного і національного житя великоросийського. Але тепер заінтересованнє українським словом і українською народньою поезією навчило інтелігенцію иньшими очима дивити ся на український нарід.  382. Іван Котляревський—портрет 1818 р. Отсї сірі прості селяне, мужики-кріпаки, на яких українське панство дивило ся з презирством, помазавши ся росийською культурою, —володїли, як виявило ся, дорогоцїнним скарбом поезії, були творцями утворів, яким знавці давали місце поруч найкращих взірців європейської поетичної творчости. В устах селян зацїлїла память про українську минувшину, про козачу славу, затрачена панством, і сама ся мова, котра тепер, в світлї нових поглядів на житє народне ставала дорогоцінним скарбом, вищим від золота і. каміня дорогого—нею володіло тільки селянство. В очах нового покоління освіченних Украінцїв українська сїрома ставала правдивим носителем краси і правди житя, і до неї належало всіми способами зближити ся, щоб зачерпнути від неї сеї краси і правди в народній словесности і народнїм житю знайти правдивий змісті для творчости літературної. А зближаючи ся до народу, освічені Українці набирали ся не тільки памяток народньої творчости, але приходили до розуміння і народього житя, селянської душі. болїв і потреб мужицьких.
Котляревський в „Наталці Полтавці", Квітка в своїх повістях, і деякі меньше замітні письменники в своїх творах ставлять собі за завданнє відкрити благородний зміст селянської душі, показати, як в тяжких обставинах селянського житя, під сїромяжною покривкою живуть високі, чисті людські змагання, котрі ріднять українського мужика з його найосвіченїйшим сучасником. Українська література стає демократичною: єднає інтереси вищих освічених верств з інтересами мужицькими, бере в оборону людські права селянина-кріпака, а згодом починає приходити до розуміння його економічних і соціальних потреб, та тих суспільних і політичних доріг, котрі могли б привести до поправлення суспільного становища закріпощених, темних і обрабованих народнїх українських мас. І се питаннє про піднесеннє українських народніх мас до людського житя стає центральним і головним питаннєм з становища українського відродження, тому що виші верстви зійшли з національного українського ґрунту і вся надія українського житя спочивала на селянстві, на надіях його визволення і духового розвою. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
