top_left_1

Studentam.net.ua

Курсові та дипломні роботи
top_right_1
top_left_2
top_right_2
top_left_3
top_right_3
93. Мазепине правлїннє.

93. Мазепине правлїннє.

   Перші роки гетьманування Мазепиного виглядали як звичайне собі продовженнє гетьманування СамоНловича. Далі будовано при помочи московського правительства і гетьманського „рейменту" поміщицьку верству старшинську і пильно держала ся і вона і гетьман московської клямки. Неприємностями грозили тодішні московські замішання, боротьба партиї царя Петра і царевни Софії— не вгадати було, кого тримати ся; але Мазепі пощастило вийти з сього тло. Його покровитель кн. ґолїцин упав на другий же рік, після нового, також нещасливого походу на Крим; але Мазепа, що ходив з ним разом, не тільки не попав в біду з ним укупі, а нагодивши ся в Москві під ту хвилю, попав в особливу ласку новому цареви, виправив з ґоліцинсьсих маєтків ті гроші, що заплатив йому за свій вибор, а для своїх рідних і близьких і для все своєї партиї старшинської при сій оказії нового царювання випросив цїлу купу ріжних надань маєтків, що як весняний дощ пролили ся на старшинські души, заохочуючи їх до дальшої вірности й „служби великому государю".
   Все се зробило дуже сильним становище Мазепи на Україні. Заразом, користаючи з великих засобів, які дала йому спадщина по Са.мойловичу і всякі доходи військові, він дуже жваво заходить ся коло будівництва церковного, жертв на духовні й просвітні цїли. Немов щоб заглушити всякі поговорки ворогів, що він чоловік чужий, окатоличений, „Лях", заходить ся Мазепа коло величних як на той час будівель, головно церковних, обдаровує важнійші, найбільш шановані українські монастирі і церкви богатими роскішними будовами, образами, ріжними дорогими річами, записуючи на кождім місці перед очима і уявою народу свою побожність, прихильність українській народности і культурі, і заразом —свою славу, могутність, богацтво. Навіть після того як ся вкраїнська церква, так богато ним обдарована,—мусіла за наказами царськими його проклясти і відректи ся від нього, і всякі памятки по Мазепі нищено, затирано всяку память по нїм,—ще й тепер уся Україна повна тих ріжних памяток небувалої гетьманської щедроти для церкви і всього того що в тім часі підходило під розуміннє української культури.
   Печорську лазру Мазепа відновив, обвів монументальною камінною огорожею, що й тепер дивує око глядача, поставив гарні брами з церквами на них-так звану Святу браму і другу, так звану Економську; не дурно його портрет на стін олтаря лаврської церкви ховав ся до самих останніх часів. В Пустинно-Миколаївськім монастирі вибудував нову величаву церкву св. Миколая (відібрану потім в 1831 р. від монастиря на воєнний собор). Вибудував наново брацьку церку Вогоявлення і поставив "новий будинок для академії. Поставив величаву церкву вознесення в Переяславі— згадану Шевченком в його славній панорамі України.
   Без сумнїву, духовенство, старшина і вся так сказати тодішня українська інтелігенція славила такого щедрого і гойного гетьмана, і як би не пізнїйше нещастє, вш зістав ся в памяти українській як незабутнїй протектор українського духового і культурного житя. Без сумнїву, сї памятки робили сильне вражіннє і на маси народні.

iug74

292. Мазепа з портрета в олтарі київської лаври.

   Мазепа з старшиною заходили ся приборкати нарід страхом, залякати: замішаних в тих розрухах ловлено і віддавано на ріжні суворі карі, від битя киями включно до кари смерти в ріжних тяжких формах, і по сїм „станула в мирі тишина і безбоязненноє людем тамошним мешкане", як записує сучасник Величко. Не можна сказати, щоб старшина не задумувала ся над причинами такого невдоволення, одначе на утишеннє його не знайшла нічого більше, як те щоб скасувати аренди заведені за Самойловича від 78р., за дозволом царським, на ріжні військові потреби, а голов на утриманнє наємного війська, яким окружавсебе гетьман і старшина з огляду на неприхильний настрій народу і простого козацтва.
   Віддавано в аренду курення- горілки, шинкованнє нею і продажу тютюну і дегтю, і хоч при тім зіставлено право варити горілку для власної потреби (селяне господарі мали право зварити на рік оден казан горілки для себе, козаки-по два, а пиво і мед скільки схочуть), то все таки сі „оранди" розбудили велике невдоволеннє між народом. Тому рішено було тепер пошукати якихось иньших доходів, а оранди скасувати. Але що нових доходів не знайшли, а загального податку завести бояли ся, щоб не роздражнити людей ще гірше, то кінець кінцем таки аренди зістали ся далї і покасовані були тільки деякі лрібнїйші оплати. Бо без наемного війська таки й старшина й гетьман вважали неможливим підтримувати „безбоязненне мешканнє" своє.
   Тим гетьман з старшиною і заспокоїли ся, але нарід не заспокоїв ся, хоч і не важив ся піднятись против захищеного компанейськими та московськими ратями нового ладу. Цїкавим проявом тодішнього настрою являють ся проби повстання, вчинечі Петриком Іваненком в 1692—6 роках Се був канцелярист військової канцелярії, що з якихось причин мусїв сховати ся 1691 р на Запороже, і там пробував порушити Запорожців до боротьби з Мазепою за вияволеннє українського народу від „нових панів." Сїч як за Самойловича так і за Мазепи була ворожо настроєна до гетьманського і старшинського правління і до московського правительства, на котрім опирав ся новий лад. Кошовий запорозький Гусак в листах до Мазепи дорікав, що тепер в Гетьманщині бідним людям стало гірше як за Ляхів, бо кому й не треба і той завів собі підданних, щоб йому сіно й дрова возили, в печах палили, стайні чистили (зовсім так як нарікали на Поляків перед повстаннєм Хмельницького) Петрик, знаючи такий настрій Запорожа, сподівав ся підняти Запорожців, і крім того дістати поміч від Кримської орди. Московське правительство, а з ним і Гетьманщина далї стояли на воєннім становищу супроти Криму й Туреччини, і хан признав Петрика гетьманом українським і обіцяв поміч для вичволєння України, щоб князівство Київське і Чернигівське з усім військом Запорозьким і народом малоросийським, з Слобідшиною і Правобережем стало осібною державою, а Крим буде її боронити від ворогів, за теж козаки не боронитимуть Кримцям воювати московські землі. Запорожцям Петрик казав: „Я стою за посполитий нарід, за самих бідних і простих Богдан Хмельницький визволив нарід малоросийський з неволі лядської, а я хочу визволити його від нової неволі—від Москалів і своїх панів". І обіцяв, що весь нарід український повстане з ним: „Я, пане кошовий, горло своє ставлю—веліть мене на сустави порубати, коли вся Україна від самої Полтави почавши, не поклонить ся тобі—аби тільки хоч шість тисяч Орди взяв тай ходім! Думаєш, не поможуть нам братя наші голоколінки з бідними людьми, котрих сердюки, орандарі та тиі дуки, що їм царі маєтности понадавали, мало вже живими не їдять? Та вони як почують тільки, що ти з військом з Січи рушаєш, то самі тих чортів панів подавлять, і ми вже на готовий лад прийдемо А гетьман зараз на Москву втіче, бо там вся його душа, а тут тільки тїнь одна, у війську Запорозькім"..
   Від сих вістей про Петрика справді пішов гомін по Україні й заТрівожив гетьмана й старшину. Люде похваляли ся: як прийде Петрик з військом Запорозьким, пристанемо, побемо старшину, орендарів та зробимо по давньому, щоб усі були козаки, а панів не було Мазепа трівожив ся, просив московського війська, бо бояв ся, що як рушить сам з України, то піде повстаннє. Але сграхи сї не справдили ся. ЗапОрожцї, хоч самі таким же духом дихали на Мазепу й усю старшину, не дуже охотили ся йти з Петриком на Україну, та й ставати озниками Кримиїв не дуже їм хотіло ся. Літом 1692 р. Петрик дістав поміч від хана і з Татарами пішов на Україну; кликав і Запорожців іти з ними визволяти Україну від Москви, що замишляє понегіолити до решти нарід український і для того каже гетьманови роздавати людей в підданство старшині—.,аби люде наші за тим тяжким підданством оплошили ся і не змогли противити ся, як Москалї ^ахотять сповнити свої замисли: посадити своїх воєвод і взяти нас в вічну неволю". Але сїчове товариство не пристало до Петрика, позволило тільки йти охочим, і таких назбирало ся небогато. Петрикові листи, розіслані в пограничні місця українські, теж не мали вплиізу: Мазепине вінсько вже стояло на границі, і коли люде побачили, з якими слабкими силами йде Пегрик, не важили ся повставати. Мусів вернути ся і самого погранича і по сім нещасливім початку люди мали ще меньше віри в можливість повстання. В 1693 і 1696 р. Петрик пробував ше підняти Україну, але мав з собою самих Татар, і за останнім разом вбив його оден козак, щоб дістати нагороду, обіцяну Мазепою за голову Петрика—тисячу карбованиїв.
   Але настрій через се не покращав. На Січ далї тїкала сила всякого бідного, неімущого, незадоволеного люду,—даремно гетьман наказував своїм „компаніям" стерегти і не пускати туди людей. Далї йшли з Січи погрози, що підуть на Україну бити панів і арендарів, а Мазепа скаржив ся цареви, що „не такі страшні Запорожці, як цілий український посполитий нарід, весь перейнятий своєвільним духом-не хоче бути під своєю властю" і готов кождої хвилї перекинути ся до Запорожців. Коли в 1702 р. гетьман хотїв стягнути полки против Січовиків, що під проводом нового кошового Гордієнка грозили ся „знайти собі иньшого пана",—полковники спротивили ся тому, боячи ся, щоб не підняло ся повстаннє на Україні.

iug75

   В другий бік так само тїкали люде за Днїпро до козаків Палієвих, що почавши від 1689 року починають повставати проти сусЇднїх панів, грозять ся „прогнати Ляхів за Вислу—щоб і нога їх тут не постала", і справдї швидко поширюють свою козацьку територію на всі боки, вигоняючи шляхту. Поляки пробували приборкати сю козаччину, а скінчивши війну з Туреччиною в 1699 р, ухвалили скасувати їі зовсім. Але Палій з иньшими полковниками не давали ся, здобули найважнійші польські кріпости—Немирів і Білу Церкву і не на жарт збирали ся воювати ся з Польщею. І се вабило людей, незадоволених порядками в Гетьманщині. Палій ставав народнім героєм і Мазепа зачинав уже бояти ся його гірше як перед тим Петрика—що з нього піде повстаннє по Гетьманщині. „У всіх одна думка—йти за Днїпро, і з того може вийти велика біда", писав гетьман в Москву.
   „І козаки й посполиті—всі на мене недобрі, всі кричать в оден голос: пропадемо до кінця, заїдять нас Москалї".

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >

Замовити реферат, курсову або дипломну роботу

bottom_left
bottom_right
Studentam.net.ua © 2008-2024