|
73. Українські пляни і війна 1625 р. В осени того ж 1624 року приїхав до Київа і допитав ся до митрополита чоловічок, що називав себе Олександром Яхією, сином і законним наслїдником турецького султана Магомета III (що вмер р. 1606). Казав, іцо його мати, Грекиня з роду, викрала його з двору султанського і виховала в православній вірі; що його як законного претендента на трон султанський чекає нетерпляче весь християнський світ Туреччини: Болгари, Серби, Албанцї і Греки присягли вже йому як свому законному цареви і чекають його з готовим військом в 130 тис. вояків. Але він хоче приєднати до сеї спілки ще Україну і Московщину, щоб з ними разом розвалити царство Турецьке. Сподїваєть ся одначе помочи і від ріжних ворогів Туреччини з Західньої Европи: від герцога тосканського, від Іспанп і т. ин. Митрополит, вислухавши сих оповідань, не знати чи повірив тому всьому, але подумав, що з сього може вийти щось користне. Він справив Яхію з своїми людьми на Запороже, і той зараз таки став з козаками і Шагінгераєм укладати пляни війни з Туреччиною. Митрополит же задумав зацікавити сею справою Москву і зробити її тим більш охочею для вміщання в українські справи. Виїхав сам в сторони козацькі й разом з козаками й Яхією вирядив нове посольство до Москви: їхали козаки запорозькі й післанець Яхії Марко Македонянин. Мали вони оповісти цареви про ті пляни і союзи Яхіїні та просити для нього царської помочи, чи військом чи грошима. Але се не дуже удалось. Цар видко теж зацікавив ся справою: післанець Яхії був представлений йому потайки поміж запорозькими послами; цар переслав через нього Яхії богаті дарунки, але вмішати ся сам в його справи .чи в українське повстаннє все таки не відважив ся.
З широких плянів українсько-кримсько-московського і ще незна-ти якого союзу, що укладали собі українські полїтики київські чи запорозькі, таким чином не вийшло нїчого. Переговори тодїшні зістали ся тільки памяткою тих широких комбінацій, що пригадують собою попередні мрії Дмитра Вишневенького і пізнійші заходи Богдана Хмельницького. Д тим часом покладаючи ся на ріжні союзи і загнавши ся в широкі пляни, козаччина досить болючо наскочила на сувору дійсність війни з Польщею. Московські бояре казали правду, що самі козаки ще не досить пильнують справи, аби Москві до неї устрявати. Військо козацьке здало ся на те, що є у нього під боком новий союзник, хан кримський, і мабуть Польща не схоче зачіпати ся від разу і з ним і з козаками, тому далї займала ся морськими походами, не журячи ся польськими жаданнями та погрозами. Трічи ходило на море, з великими силами, і ся морська війна затягла ся на пізню осінь. А тим часом гетьман польський Конєцпольский все збирав ся приборкати козаків, що й йому самому, яко державцеви великих королівщин на Україні кісткою в горлї сиділи, і саме тепер зібрав ся на них. Далї відкладати не можна було, бо заносило ея на війну з Шведами; прийшло ся б іти з України, кинувши її на волю козацьку. На перешкоді стояв союз козаччини з Кримом, але Конєцпольскому літом 1625 р. удало ся закупити грощима Шагін.герая і його брата, щоб вони не мішали ся до війни його з козаками. Потім спішно, поки ще козаки не вернули ся з моря, Конєцпольский післав своє військо на Україну, а сам з комісарами поспішив за ними слідом.
Похід сей застав козаків зовсім неприготованими. Не стрічаючи нїде козацького війська по дорозі, Конєцпольский пройшов цілу Україну аж до Канова; але й тут було тільки три тисячі козаків, що не могли поміряти ся з польським військом і оборонною рукою пішли під Черкаси, на зустріч головному війську, що мало прийти з Запорожа. Сим несподіваним маршєм Конєцпольский примусив Україну сидіти тихо, не дав старшині скликати козаків оселих „на волости". Тим часом гетьман Жмайло на Запорожу богато потратив часу, чекаючи козаків з моря, та пересилаючи ся з ханом, щоб поміг козакам, згідно з союзом. Конєцпольский за той час дочекав ся комісарських полків, так що його військо числом зрівняло ся з козацьким або навіть і перейшло його, а при тім було краще уоружене і споряжене, ніж не приготоване до війни військо козацьке. Козаки одначе рішились не піддавати ся. Комісари жадали, щоб козаки видали проводирів морських походів і всяких своєвільств (того року стали ся розрухи в Київі: вбито одного уніятського священика і війта Ходику, за те що хотів ширити унію), також аби видали Яхію і послів посиланих до Москви, зменьшили військо козацьке „до давнїйше означеного числа" і таке иньше—всього сього козаки не могли прийняти. Битва стала ся під Криловим, на ріцї Цибульнику, і хоч козаки держали ся добре, але кінець кінцем сю позицію признали собі незручною і потайки відступили далї на полуднє, над Курукове озеро (під теперішнім Круковим). По дорозі полишили свої застави, які гинули до ноги, аби тільки стримати Поляків, про те Поляки досить скоро добили ся до головного козацького війська, перше ніж воно встигло добре заложити ся табором. Одначе табору козацького здобути не здолали і кінець кінцем, бачучи перед собою затяжну війну, розпочали переговори. По довгих пересилках і торгах удало ся Конєцпольскому, що козаки підписали з комісарами умову, аби козаків на будуче було тільки 6 тисяч, і мешкати з правами козацькими вони могли тільки в королівщинах; протягом 12 тижнїв мав бути списаний реєстр того шеститисячного козацького війська і хто не попаде до того реєстру— мав бути в підданстві своїм панам і урядам.
Сповнити сього козаки не могли, хоч би як хотіли. Але Конєцпольский і комісари переконали їх, що инакше не можуть закінчити походу, і не уступлять ся з України, поки не доведуть сього діла до кінця. Старшина козацька могла потішати козаків, що в дїйсности сеї куруківської устави Полякам допильнувати не вдасть ся, бо польське військо мусить іти на війну з Шведами, що вже й зачала ся—мабуть і козаків будуть кликати, а тоді всі куруківські постанови підуть в забуте.
За помічю старшини новому гетьману Михайлови Дорошенкови, вибраному на місце Жмайла під Куруковим, удало ся тихо і без замішань сповнити, чого від нього добивали ся комісари. Списав реєстр, виключив з війська всіх хто не попав до реєстру. Але всяким способом протягав виселеннє козаків з панських маєтностей, сподїючи ся, що вдасть ся відчепити ся від сеї прикрости і взагалі від усїх тих куруківських постанов. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
