Studentam.net.ua

34. Боротьба за Київ і його упадок.

   Київ і Київщина також хотіли відокремити ся під управою старшої лїнїї Мономаха, котрого покликали на київський стіл Мономах був князь сильний і політик добрий, у.мів держати Київ міцно в своїх руках, і тдк само його син Мстислав. Але по сме:іти Мстислава вийшло замішаннє серед саііих Ліономаховичів, тому що не було виробленого порядку в переході княжих столів: лїнїя Мстислава хотіла задержати Київ у своїх руках, з молодші Мономаховичі приставали, пішла між ними війна і користаючи з того захопив Київ чернигівський князь Всеволод Ольгович. Де далі тим більш заплуганою ставала ся боротьба, все більше було охочих до Київа, тому що з ним звязувала ся стара слава головного княжого стола, і київський князь вважав ся старшим між князями. Так тепер боком виходила Київу його слава! Кияне з початку підтримували Мстиславичів цїлою силою, поголовне в похід ходили, сподїваючи ся, що поможуть його синам Ізяславу, а потім Ростиславу укріпити ся і зробити Київщину своєю волостю. Але побачивши, що нїчого з того не виходить, стали відтягати ся, як найменьше мішати ся до княжих війн і сварок—нехай сварять ся між собою і не мішають в то землю. Та се теж мало помагало. Часами бодай на кілька лїт наставав спокій, як на київський стіл попадав князь досить сильний і впливовий, так що супроти нього притихали иньші й відкладали свої претенсії до кращої нагоди. Але часами підіймало ся таке замішаннє, що князі міняли ся не то що року, а й по кілька місяців і тижнів. І все се находило з військом, товкло ся по землї, нищило хозяйство, грабувало мешканців, купців, робило розстрій в торговлї. Ще гірше як князї наводили в поміч Половцїв: ті вже нїкому не давали переходу, грабили й заберали в неволю що тільки сили. А осмілені княжими усобицями далі почали й самі набігати на українські землї, особливо на Київщину та Переяславщину: залишили були по тих Мономахових походах, а тепер знов почали, з початку не сміливо, а де далї то гірше. В 1170—1180 рр. просто житя від них не стало. Приходило ся цілим військом виходити в степи, щоб охороняти від половецьких нападів купецькі каравани та стерегти границь від нападів. Молодші, сміливійші князі пробували так як за Мономахових часів приборкати Половцїв походами в степи. Так ото 1185 р. ходив на Половцїв Ігор князь новгородеїверський на Половцїв з братами: се той нещасливий похід, оспіваний у Слові о полку Ігоревім, що скінчив ся погромом Ігоревого війська і неволею для нього самого. Кілька разів ходили походом київські князї Святослав і Рюрик; часто пускав ся в наїзди на Половцїв Рюриків син Ростислав. Але не ті були князї, як за часів Мономаха, коли він з Святополком київським трясли цїлою Україною; тепер князї поділились, поріжнились, ослабли, та й Україна ослабла: упала торговля, промисел, люде, особливо богатші, кидали неспокійні краї, мандрували в північні сторони, або на захід, на Волинь та в Галичину. Не удало ся приборкати Половців і сумні слова Слова о полку Ігоревім лунали як похоронний спів над політичним житєм тодішньої України: На ріцї на Каялї пітьма світ покрила. Розбігли ся Половцї по Руській землі як хиже гнїздо. Вже підняла ся хула на хвалу, Вже ударила нужда на волю...

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.