|
32. Відокремленне земель і земський устрій. Любецькі постанови 1097 р., хоч, не дуже сповняли ся, являють ся важним показчиком політичних обставин: виявляють упадок, банкроцтво тих старих змагань до збирання Руської землі. Признаючи, що кождий князь повинен мати і тримати свою батьківщину, старші князї тим самим признавали, що нема чого думати повиганяти молодших князів з їх волостей та зібрати всї до купи так як колись збирав Володимир або Ярослав. Правда, проворнійші князі не залишали і далі нагоди, причепившись до якої небудь приключки, відібрати волость у слабшого свояка і зовсім полишити його з нічим. Та проте все таки входить все глубше в житє правило, що кождий князь повинен мати якийсь уділ в спільній дідизні княжого роду, а перед усім має право на свою батьківщину. Се було на руку поодиноким землям, що добивали ся свого відокремлення під управою місцевого княжого роду. Земля, держачи ся- якогось княжого роду і пильнуючи щоб не дати нікому вигнати його з батьківщини, здобувала тим собі окремішність. Вона в такім разі могла бути певна, що иньші князі не будуть мішати ся в її справи, не будуть налазити бояре з чужих земель, місцеві князі й бояре, вважаючи на бажання людности й землі, будуть приладжувати ся, приміняти ся до них, щоб земля не стратила до них охоти й не почала шукати собі иньшого князя,—бо се в тодішніх обставинах було зовсім не трудно.
Власне разом із розмноженнєм князів і осїданнєм їх в певних землях, розвиваєть ся отся важна зміна в відносинах князя і землі, громадянства. Князь не може опирати ся на свою воєнну силу, на орану з ріжініхчужеииць Барягів і всяких зайд. готових виробляти злюдьми що хоч, і як бувало давчійше. Дружини тепер були малі, і ні з чого було утримати великої, і дружина ся з осїданнєм князїв осідає теж в землі.
З заволок вояків-купцїв зона перетворяєть ся в господарів-поміщиків, бо торговля взагалі упадає в сім часі, через утрату степових, полудневих доріг, а економічна руїна давала богато невільних або напів невільних, кріпацьких рук, з якими можна було вести велике хозяйство. Дружина перемішуєть ся з місцевим боярством, разом з ним стає вищою верствою місцевого громадянства. Князь чує силу сеї верстви і пильнує потрапляти їй.
Громада забирає велику вдасть над князем і коли не вдоволена його управою, без церемоній жадає від нього, аби перемінив те чи се бо инакше не хочуть його. В одних землях сю силу забирає ширше громадянство-то значить боярство і міщанство більших міст, в иньших—всім порядкує саме боярство, відтиснувши рядове міщанство на заднїй плян. Органом громадської контролі над князем і його управою стає віче, то значить збір народній: в нїм можуть бути всї свободні люде, з міста і з цїлої землі, хто прийде; одначе тон задавало звичайно місцеве ооярство. Таке віче, зібравши ся з якої неоудь нагоди, обсуджувало всякі справи, ставило свої жадання князю, а часом скидало його й закликало иньшого князя. Се не тяжко було при розмноженню князів, що завидущими очами тільки й дивили ся на всї боки, чи не лежить де пусто яка волость, чи не сидить слабо котрийсь князець в своїй волости. щоб його звідти висадити й самому сїсти. Я оповів вище про таке київське повстаннє против Ізяслава— перший такий бурхливий виступ народнього віча. Вони стали потім явищем досить звичайним.
В деяких землях громадянство умисно міняє як найчастїйше князів. не лаючи їм закорінити ся, і всї діла переймає на віче та його виборних урядників, а князя зіставляє при самім начальстві над військом так було в Новгороді. У нас на Україні до того не приходило: суд. управа, всї справи лишали ся за князем та його урядниками, але віче держало їх під своїм наглядом, ставило князеви свої жадання, і князь звичайно вважав на них, щоб не дражнити громади. З наших земель особливо часті звістки маємо про віча київські, але без сумніву і по иньших землях віче давало себе знати,—хіба де занадто розвинуло ся .боярство та взявши князя в свої руки, відсадило назад иньшу громаду: так було в Галичині.
Взагалі з відокремленнєм земель кожда жила, своїм відмінним житєм і инакше воно розвивало ся по ріжних землях, хоч заразом розвивались і все глубше закорінювались і спільні прикмети устрою та житя. Право київське було рознесене князями й дружиною по всїх землях і приложене до місцевих судів і управи. Коли порівнюємо київське право, таке як ми його бачимо в Руській Правді старшої редакції (зробленої в доугій половині XI в.) і молодшої (з часів Мономаха), з пізнійшим правом ріжних земель, як воно відбиваєть ся в тутешніх записях права, ми бачимо велику подібністі), а се показує, що основи київського права були прийняті скрізь (особливо вражають подібности між Руською Правдою й пізнійшим Литовським Статутом. що виріс на праві найбільш відокремленої частини Київської держави— земель Полоцьких). Устрій і управа були теж в головнім досить одностайні. Одна була книжність, культура і штука візантийсько-руська, що розпливали ся з Київа протягом двох століть, аж до його упадку. Одна була віра і церква і своєю одністю церковною, єрархічною, вона скріпляла внутрішні звязки земель, бо всї вони підвластні були київському митрополитови, і владики та вище духовенство в значній части виходили з Київа. З одного Печерського монастиря (заснованого в другій половині XI в. і розвиненого особливо при ігумені Феодосії, що зробив з нього найбільше огнище чернецтва на цілу Руську державу), рахували кілька-десять єпископів, що вийшли відси на ріжні єпархії. Все се, невважаючи на відокремленнє земель і ріжні відміни в їх житю, далі звязувало певною внутрішньою звязею та одностайністю землі Руської держави,особливо українські, зближені племінними звязками, географічною близькістю і всякими иньшими звязями За сї два столітя-від другої половини XI і до середини XIII віку власне росте й виростає ся внутрішня звязь, не вважаючи на розклад політичний, на відокремленнє земель та ослабленнс тої властн, що мав над ними давнійше київський князь.
Ярославові сини і внуки, які засідали на київськім столї в другій половині XI і в першій половині XII в., силкували ся яко могла затримати отсей розклад Київської держави, запобігти отому відокремленню земель. Сї їх силкування трохи припиняли, трохи запізняли те відокремленнє, та кінець кінцем воно все таки поступало все більше наперед. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
