|
11. Українські племена. Отакі степові бурі, як отсей аварський погром, не могли налякати привичних до всякої біди степових Українців, і вони далї держали ся в степах і посували ся все далї: на схід до Азовського моря, на захід до Дунаю, їх розселенню багато помогло се, що в каспійських степах з кінцем VII віку запанувала нова орда, Хозарська, не така хижа, як иньші: побираючи ріжні доходи з торговельних городів на каспійськім та азовськім побережу, вона навпаки дбала про спокій та безпечність в тих краях, не перепускала зза Каспійського моря нових турецьких орд, що тиснули ся в чорноморські степи, і так стало тут спокійнїйше та безпечнїйше. Українцї на своїх нових оселях почали господарити, кохали ся в хліборобстві, в торговлї. а відзвичаювали ся від війни. Було се добре, та не зовеїм. Бо відзвичаїли ся від того воєнного, трівожного житя, яким давнїйше жили, і як не мають великого значіння, великі вони тільки в його очах, як і тепер часто можна бачити, що люде з одної околиці дражнять ся другим, бо вони якесь відмінне слово уживають, або инакше вимовляють, або трохи инакше вбирають ся, а воно тим часом дрібниця.
В сїм часї, як бачимо, люде наші скрізь кохалисявхлїборобстві і найбільше з нього живили ся. Се видно і в мові: слово жито, котрим звали збіже, означає те, чим живуть люде: ще як люде не знали нїякої металічної снасти, орудували камінем, почало ся на Україні хліборобство; тепер же навіть в глухих сторонах, як от у Деревлян, про котрих київський літописець оповідав, що вони живуть „по звірячому, як худоба",— там люде орали і сїяли, і з того жили. В могилах Деревлян і Сіверян знайшли ся серпи і зерна ріжного збіжа (жита, овса, ячменю або пшениці). В ріжних писаннях згадують ся майже всі теперішні роди збіжа (тільки гречки нема), з знаряду хліборобського— рало, плуг, борона, мотика, заступ (рискаль), ціп; говорить ся, як люде орали, сїяли, жали, молотили, віяли. Господарство значить було подібне до теперішнього; тільки що млинів не мали, а мололи на малих ручних жорнах. Водили худобу всяку, але птиці ще мало; за те богато займали ся бжільництвом: самі богато меду споживали, і продавали мед та віск, і податки князям теж медом та воском платили. По лісових сторонах держали пчіл у бортях: в деревах видовблювали дупла, досить високо, щоб не дістати з землї, і в ті дупла пускали рої; де не було лісів, держали рої в уліях. Звіроловство, з котрого колись головно жили, тепер стратило давнє значіннє, як розвинуло ся хліборобство: ловили звіря більше для шкури ніж на поживу собі, або забавляли ся ловами богаті люде, бояри та князї. Звіря всякого по наших сторонах тоді ще богато водило ся. Князь київський Володимир Мономах в своїй науці синам оповідає про свої лови: в Чернигові, каже, взяв я на узду 120 диких коней в тамошніх пущах. Цїлих три столітя майже нїчого не чувати у них. Про Антів остання згадка з 602 р., і за той час, за VII-VIII вв. імя се заникло. Звістки зібрані цїсарем Константином Порфирородним в серединї Х віку (коло р. 950) про степове жите, вже згадують на полуднї окремі племена українські: Ульців, Деревлян, Лучан і Русь київську. А докладнїйші відомости про сї племена подають київські лїтописцї, їдо писали сто лїт пізнїйше, в XI віці. Від них знаємо, що за Дніпром, на лївім березі, по Десні, Сейму й Сулї, в теперішній Чернигівській та Полтавській губернії жило велике племя Сївера або Сіверяне, мало значнїйші городи Чернигів, Новгород-Сїверський, Любеч і Переяслав. На правім боцї Днїпра коло Київа сиділи Поляне, инакше звані Русю. За Полянами далі над схід, в густих лїсах тодїшнїх по Тетереву, Ушу, Горини жили Деревляне, лїсові люде себто, а за Припетю Дреговичі, нїби болотяні (бо дрегва значить болото). На Волини, за Случею жили Дулїби. На побережу чорноморськім коло Днїпра мешкали Уличі, а далї на захід, над Днїпром Тиверцї. Яке племя мешкало над Доном та на азовськім побережу, а яке знов на підгірю карпатськім, в Галиччинї, лїтописцї не кажуть. Але і там і тут мешкали також українські племена, або краще казати—східно-полудневі племена словянські, з котрих вийшов нинішнїй український нарід; тільки не знаємо їх племінних імен. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
