top_left_1

Studentam.net.ua

Курсові та дипломні роботи
top_right_1
top_left_2
Головна arrow Економічні науки arrow Страхування arrow 2.2. Класифікація страхування за об’єктами
top_right_2
top_left_3
top_right_3
2.2. Класифікація страхування за об’єктами

2.2. Класифікація страхування за об’єктами

   Класифікацію за об’єктами з виокремленням галузей, підгалузей і видів страхування можна вважати класичним підходом у теорії та практиці вітчизняного страхування. Схематично таку класифікацію унаочнює рис. 2.1. Вона є найбільш звичною для національних страховиків і дуже важливою з теоретичного погляду.
   Закон України “Про страхування” визначає, що об’єктами страхування можуть бути три групи майнових інтересів:
   1) пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);
   2) пов’язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);
   3) пов’язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди фізичній особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).
   За часи існування в колишньому СРСР єдиної державної страхової компанії — Держстраху — найбільш розвиненою галуззю було особисте страхування, яке забезпечувало понад 60 % загального щорічного обсягу надходжень страхових премій на користь цієї страхової компанії. Понад 90 % у складі надходжень за особистим страхуванням припадало на премії за довгостроковими договорами страхування життя.
   Особливістю цієї галузі порівняно з іншими є те, що об’єкти особистого страхування (життя, здоров’я, працездатність людини) не мають вартісної оцінки. Тому вважається, що в особистому страхуванні не відбувається компенсації матеріальної шкоди, а виплати страховика на користь страхувальника (застрахованого) або його родини мають характер фінансової допомоги.
   Особисте страхування поділяється на три підгалузі. Їх існування пов’язане з різною тривалістю договорів страхування і різними обсягами страхової відповідальності (переліком подій, на випадок яких провадиться страхування). Підгалузями особистого страхування є страхування від нещасних випадків, медичне страхування, страхування життя. У рамках цих підгалузей виокремлюються види страхування.
   Страхування від нещасних випадків об’єднує короткострокові (як правило, до одного року) види особистого страхування. Обсяг відповідальності за видами, які входять до цієї підгалузі, передбачає виплату страхової суми або її частини в такому разі: а) смерті застрахованого; б) постійної втрати ним здоров’я (встановлення інвалідності); в) тимчасової непрацездатності. Необхідна умова настання відповідальності страховика — щоб перелічені події були наслідком нещасного випадку, передбаченого договором страхування.
   Під нещасним випадком розуміють раптову, короткочасну, непередбачувану та незалежну від волі страхувальника (застрахованої особи) подію, що може призвести до травматичного пошкодження, каліцтва або іншого розладу здоров’я застрахованої особи.
   Страхувальником може бути як фізична, так і юридична особа (наприклад, підприємство, яке страхує своїх працівників), а застрахованим — лише фізична особа. Якщо особа укладає договір страхування власного життя і здоров’я, то вона одночасно є страхувальником і застрахованим. При укладанні договору страхування життя і здоров’я іншої особи (наприклад, дитини) застрахованою буде саме ця особа, а страхувальником — особа, що уклала договір і сплачує внески. Страхування від нещасних випадків в Україні провадиться як у добровільній, так і в обов’язковій формі. Перелік обов’язкових видів страхування наведений у підрозділі 2.3.
   Конкретними видами страхування в цій підгалузі є, наприклад, індивідуальне страхування від нещасних випадків, колективне страхування працівників за рахунок коштів підприємств і організацій, страхування туристів, пасажирів, дітей, окремих категорій працівників, чия робота пов’язана з особливою небезпекою для життя і здоров’я, та інші такі види. Вони мають дуже багато спільних рис, і тому законодавством України передбачається можливість здійснення страховиком усіх цих видів страхування за однією ліцензією, а саме: ліцензією на право здійснення страхування від нещасних випадків (докладніше див. розділ 9).
   Друга підгалузь особистого страхування — медичне страхування. Воно виникло і почало розвиватися в нашій країні порівняно недавно, хоча Західні країни мають уже досить великий досвід у цій справі. За радянських часів потреби в медичному страхуванні начебто й не було, оскільки медична допомога надавалася на безоплатній основі. З переходом до ринкових відносин ситуація змінилася. Висока вартість кваліфікованої медичної допомоги зумовила інтерес населення до медичного страхування, що сприяло його розвитку.
   Медичне страхування як самостійна підгалузь особистого страхування об’єднує всі види страхування, пов’язані з відшкодуванням витрат страхувальника у зв’язку із захворюванням і необхідністю лікування.
   Особливістю цієї підгалузі є наявність тут як довгострокових, так і короткострокових видів страхування. До довгострокових видів медичного страхування належить, наприклад, безперервне страхування здоров’я, договір про яке страхувальник може укласти на невизначений період.
   Прикладом короткострокових видів медичного страхування є страхування здоров’я на випадок хвороби, медичне страхування туристів, що від’їжджають за кордон, страхування на період вагітності та пологів тощо.
   Ще одна особливість медичного страхування — це те, що страхова виплата може здійснюватися страховиком двома способами: по-перше, безпосередньо страхувальникові (застрахованому) у вигляді повної страхової суми або її частки; по-друге, у вигляді оплати медичній установі вартості лікування застрахованого (включаючи плату за перебування в стаціонарі, фізіотерапевтичні процедури, консультації провідних фахівців, витрати на придбання ліків і т. ін.).
   Так само, як і в разі страхування від нещасних випадків, страхувальниками тут можуть бути і фізичні і юридичні особи; страхувальник і застрахований можуть поєднуватися в одній і тій самій особі.
   Медичне страхування може здійснюватися як у добровільній, так і в обов’язковій формі. До переліку видів обов’язкового страхування, наведеного в Законі України “Про страхування”, належить і медичне страхування. Проте досі системи обов’язкового медичного страхування в Україні немає, хоча, наприклад, у Росії вона діє вже кілька років (докладніше див. розділ 10).
   Третя підгалузь особистого страхуваннястрахування життя.
  
Ця підгалузь об’єднує довгострокові види особистого страхування, обсяг відповідальності за якими, згідно з чинним законодавством України, передбачає одноразову або розстрочену виплату страхової суми в разі: а) смерті застрахованої особи в період дії договору страхування (або рішення суду про оголошення застрахованої особи померлою); б) дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування; в) досягнення застрахованою особою певного віку: пенсійного (пенсійне страхування) або віку, визначеного договором страхування; г) настання події в житті застрахованої особи, яка обумовлена у договорі страхування (укладання шлюбу, народження дитини, вступ до навчального закладу тощо).
   За вимогами вітчизняного страхового законодавства, договори страхування життя в Україні мають укладатися на строк не менше як три роки.
   Страхування життя має ту особливість, що всі види страхування, які входять до цієї підгалузі, провадяться тільки в добровільній формі (докладніше див. розділ 8).
   Найдавнішою і традиційно розвиненою галуззю страхування є майнове страхування. Його економічне призначення полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном. Ідеться як про матеріальні, так і про фінансові збитки.
   Обсяг відповідальності страховика включає виплату страхового відшкодування страхувальникові в разі пошкодження або знищення матеріальних цінностей, а також у разі втрати страхувальником грошових коштів або неотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страхових випадків, обумовлених договором страхування.
   Особливістю цієї галузі є те, що в основу визначення страхової суми за більшістю договорів майнового страхування покладено дійсну вартість застрахованих об’єктів. У разі страхування майна не на повну вартість збитки при настанні страхової події, як правило, також не відшкодовуються в повному обсязі.
   Розмір відшкодування залежить від системи страхового забезпечення, передбаченої конкретним договором страхування. У майновому страхуванні використовують три системи страхового забезпечення: пропорційну, систему першого ризику і граничну (граничного відшкодування).
   Пропорційна система передбачає виплату відшкодування в тій самій пропорції щодо реального збитку, в якій страхова сума за договором перебуває відносно дійсної вартості застрахованого майна.
   Система першого ризику передбачає повне відшкодування збитків, завданих застрахованому майну, але в межах страхової суми за договором. Тобто якщо при використанні пропорційної системи страховик бере до уваги загальний обсяг збитків і відшкодовує його в певній пропорції, то в разі використання системи першого ризику обсягом збитків, який перевищує страхову суму, страховик просто нехтує. Зазначений обсяг вважається “другим” ризиком (на відміну від “першого”, який підлягає відшкодуванню і від якого походить назва цієї системи).
   Обидві ці системи використовуються страховиком як засіб заохочення страхувальника укладати договори на повну вартість майна. Вони втрачають сенс, коли страхова сума за договором і дійсна вартість майна збігаються.
   Система граничного відшкодування використовується в тих видах майнового страхування, де страховик має компенсувати збитки страхувальника, які обчислено як різницю між заздалегідь обумовленою границею (звідси назва системи) і фактичним рівнем доходів. Ця система поширюється на страхування врожаю, втрат від простоїв у виробництві тощо.
   Майнове страхування об’єднує найрізноманітніші види страхування, які іноді поділяють на дві підгалузі: страхування майна громадян і страхування майна юридичних осіб. Виокремлення цих двох підгалузей пов’язане з істотними розбіжностями у практиці проведення страхування майна юридичних і фізичних осіб.
   По-перше, розмір ризику (з огляду на обсяги можливих збитків) при страхуванні майна громадян, як правило, значно менший, аніж розмір ризику юридичної особи.
  
По-друге, перелік об’єктів страхування у громадян є досить обмеженим. До нього належать зазвичай власні житлові і дачні будинки, господарські споруди, автомобілі, домашнє майно, домашні і сільськогосподарські тварини. Перелік об’єктів майнового страхування юридичних осіб значно ширший. Він охоплює будівлі і споруди, машини і технологічне устаткування, електронне обладнання, транспортні засоби усіх видів, вантажі, будівельно-монтажні й інженерні ризики, фінансово-кредитні ризики тощо. Відповідно до перелічених об’єктів в обох підгалузях виокремлюються конкретні види страхування.
   По-третє, ризики громадян достатньо прості й однорідні, тому доволі часто страховик може страхувати їх за стандартними умовами (видавати стандартний страховий поліс). А ризики юридичних осіб складні та неоднорідні, тому часто доводиться створювати індивідуальні програми страхового захисту відповідно до потреб конкретного страхувальника.
   По-четверте, процес прийняття на страхування ризиків громадян — річ, здебільшого, порівняно нескладна. Інколи страховики навіть не вдаються до попереднього огляду майна, що страхується. Чого не можна сказати про прийняття на страхування ризиків юридичних осіб. Тут майже завжди потрібен попередній огляд.
   По-п’яте, складність ризиків юридичних осіб часто спонукає страховиків скористатися послугами професійних страхових посередників — брокерів — з їхнім досвідом і знанням. При страхуванні майна громадян страховик може сам пропонувати поліси клієнтам або використовувати послуги страхових агентів, якими можуть бути фізичні особи, кредитні установи, відділення зв’язку, туристичні фірми, станції технічного обслуговування автомобілів тощо.
   Страхування майна, як правило, здійснюється в добровільній формі.
   Третя (порівняно нова для вітчизняного страхування) галузь — це страхування відповідальності. Економічне призначення такого страхування полягає в захисті майнових інтересів страхувальника в разі, якщо він завдасть шкоди життю, здоров’ю і майну третьої особи, а також майнових інтересів потерпілої третьої особи. Залежно від виду страхування страхову виплату страховик може здійснювати або на користь страхувальника, або на користь третьої особи, котру визнано постраждалою внаслідок певних дій або бездіяльності страхувальника. Страховою подією при страхуванні відповідальності вважається факт настання відповідальності страхувальника, який може бути встановлений судовими органами або добровільно визнаний самим страхувальником.
   На відміну від майнового та особистого страхування, особливістю страхування відповідальності є те, що крім страховика і страхувальника тут завжди присутня третя особа, майнові інтереси якої захищає конкретний договір страхування. Найчастіше ця третя особа є невідомою (виняток становить страхування відповідальності за невиконання договірних зобов’язань).
   Види страхування, які належать до цієї галузі, мають комплексний характер. Адже більшість полісів страхування відповідальності забезпечують одночасний страховий захист як життя і здоров’я третьої особи (об’єкти особистого страхування), так і її майна (об’єкти майнового страхування). У цьому полягає ще одна особливість страхування відповідальності.
   Особливістю страхування відповідальності є також порядок визначення в договорі страхової суми. На відміну від страхування майна, де страхова сума зазвичай залежить від дійсної вартості об’єкта страхування, при страхуванні відповідальності страхова сума встановлюється у вигляді граничної суми відшкодування — ліміту відповідальності, яку бере на себе страховик, коли страхувальник завдасть шкоди третім особам (їхньому життю, здоров’ю, майну).
   Законодавство більшості розвинених країн передбачає обов’язкове страхування відповідальності власників деяких джерел підвищеної небезпеки, найбільш загрозливих унаслідок значного поширення або великих масштабів імовірної шкоди. Практично в усіх країнах існує обов’язкове страхування відповідальності власників автотранспортних засобів. З 1 січня 1997 року страхування відповідальності власників транспортних засобів у обов’язковій формі запроваджене також в Україні. У більшості країн світу здійснюється страхування відповідальності власників авіаційного транспорту, власників суден, користувачів ядерних установок, обов’язкове страхування професійної відповідальності певних категорій фахівців. Практично всі перелічені види страхування відповідальності починають активно розвиватися й у нашій країні.

st0

Рис. 2.1. Класифікація страхування за об’єктами

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >

Замовити реферат, курсову або дипломну роботу

bottom_left
bottom_right
Studentam.net.ua © 2008-2024