|
Абазія (гр.) – неможливість ні стояти, ні ходити при відсутності паралічу; при цьому в кінцівках зберігається повністю сила рухів.
Абсанс (фр.) – короткочасний розлад свідомості (на 1–2 секунди) в епілептиків; супроводжується блідістю обличчя та наступною амнезією.
Абсенція (лат). – стан несвідомості.
Абстиненція (лат.) – стримування (від алкоголю, морфію, тютюну тощо).
Абулія (гр.) – патологічна слабкість волі, безвольність, значне падіння ініціативи.
Автоматизм психічний (гр.) – психічна діяльність без участі ясної свідомості.
Автосадизм – самокатування.
Автоскопічні галюцинації – галюцинації двійника: хворий бачить і відчуває біля себе самого себе.
Автосугестія (гр.-лат.) – самонавіювання.
Автотопагнозія (гр.) – розлад орієнтації у власному тілі: хворий не може показати, де у нього рука, вухо тощо.
Автохтонні ідеї (гр.) – хворі відчувають власні думки як якісь чужі, кимсь навіяні.
Агнозія (гр.) – розлад пізнавання.
Агорафобія (гр.) – побоювання площ, відкритих місць.
Агравація (лат.) – перебільшення пацієнтом своєї хвороби.
Аграматизм (гр.) – неправильна побудова мови.
Аграфія (гр.) – втрата здатності писати слова і літери.
Агресія (лат.) – напад.
Агрипнія (лат.) – безсоння.
Адинамія (гр.) – нерухливість.
Ажитація (фр.) – збудження.
Айхмофобія (гр.) – боязнь гострих предметів.
Акінезія (гр.) – порушення активної дії мускулів.
Акоазми (гр.) – елементарні слухові галюцинації (шуми, свисти, гуркіт, шипіння у вухах тощо).
Акомодація (лат.) – пристосування ока до різної віддалі.
Акрофобія (гр.) – боязнь високих місць.
Акроціаноз (гр.) – синюшність кінцівок.
Акустична агнозія – словесна (“душевна”) глухота.
Алалія (гр.) – німота без ураження слуху.
Алексія (гр.)– втрата здатності читати.
Алогія (гр.) – безрозсудність.
Альголагнія (гр.) – термін, що об’єднує поняття садизму і мазохізму.
Альцгаймера хвороба – старечий психоз із переважним порушенням мови.
Амавроз (гр.) – сліпота без видимого зовнішнього пошкодження ока.
Амбівалентність (лат.) – одночасне існування протилежних оцінок одного і того ж явища, факту.
Амбітендентність (лат.) – одночасне існування взаємно протилежних тенденцій (при шизофренії).
Аменція (лат.), аментивний стан – плутаність свідомості з галюцинаціями, моторним збудженням.
Амімія (гр.) – випадіння виразних рухів у ділянці лицевої мускулатури.
Амнезія (гр.) – повне випадіння з пам’яті окремих періодів минулого чи певних груп уявлень.
Амнезія антероградна – втрата пам’яті на події, що відбулися після початку хвороби.
Амнезія кататимічна – втрата пам’яті, яка виникла внаслідок сильних душевних переживань
Амнезія ретроградна – втрата пам’яті на події, що відбулися до початку хвороби.
Амнестичний Корсаковський синдром – втрата пам’яті на поточні події, конфабуляції, неправдиві пригадування.
Аналізатори (гр.) – органи, які здійснюють аналіз роздратувань із внутрішнього та зовнішнього середовища; до них належать усі органи чуття (зір, слух, нюх, смак, дотик).
Анальгезія (гр.) – нечутливість до болю.
Ананкаст (гр.) – хворий, в якого виникають настирливі думки.
Ананкастичний синдром – синдром настирливих станів.
Анартрія (гр.) – відсутність артикуляції, тобто утворення складів і слів.
Анашизм – вид наркоманії, звикання до анаші.
Андроманія (гр.) – підвищене прагнення до статевого задоволення.
Андрофобія (гр.) – огида до заміжжя.
Анекфорії (гр.) – розлади пам’яті; стан, коли людина пригадує факт (подію) лише тоді, якщо їй про це нагадати.
Анерастія (гр.) – відсутність статевої насолоди.
Анестезія (гр.) – відсутність чутливості.
Анестезія психічна – понижена чи втрачена здатність реагувати на зовнішні враження.
Анізокорія (гр.) – нерівномірність зіниць.
Анізорефлексія (гр.-лат.) – різниця рефлексів на правому та лівому боках.
Анозогнозія (гр.) – відсутність усвідомлення своєї хвороби.
Анорексія (лат.) – знижений потяг до їжі.
Аносмія (гр.) – втрата нюху.
Антропоглоси (гр.) – відчуття людських голосів в органах.
Антропофобія (гр.) – боязнь людей.
Аористія (гр.) – нерішучість, вагання в думках.
Апантропія (гр.) – огида до суспільства.
Апатія (гр.) – байдужість, холодність, відсутність чуття.
Аперантолог (гр.) – невгамовний балакун.
Аперсонізація (лат.) – перенесення зовнішніх явищ і переживань інших людей на самого себе.
Апозитія (гр.) – огида до їжі.
Апоплексія (гр.) – крововилив у головний мозок, апоплексичний удар.
Апраксія (гр.) – неможливість для хворого зробити яку-небудь запропоновану дію.
Апситирія (лат.) – крайній ступінь мутизму, абсолютна німота.
Арахноїдит (лат.) – запалення павутинної оболонки мозку.
Аргайл-Робертсона симптом – відсутність реакції зіниць на світло при збереженні реакції на акомодацію і конвергенцію.
Арефлексія (гр.) – відсутність сухожильних і шкірних рефлексів.
Аритмоманія (гр.) – настирливе прагнення рахувати.
Астенія (гр.) – зниження тонусу, в’ялість, слабість.
Астереогноз (гр.) – порушення здатності пізнавати предмети шляхом обмацування.
Атаксія (гр.) – розлад координації рухів, безладність рухів.
Атаксія інтрапсихічна – важкий розлад мови (мислення), відсутність внутрішньої координації психічних процесів (при шизофренії).
Атараксія (гр.) – вчення про душевний спокій.
Атетоз (гр.) – мимовільне скорочення м’язів (пальців рук, ніг).
Атрофія (гр.) – зменшення величини тканини чи органу, найчастіше внаслідок порушення живлення.
Ауктор делікті (лат.) – винуватець злочину.
Аура (гр.) – різноманітні симптоми на початку припадку епілепсії.
Аутизм (гр.) – заглиблення в себе, відгородження від зовнішнього світу (при шизофренії).
Аутизм Каннера – ранній дитячий артизм; виникає з першого року життя. Діти “живуть у шкаралупі”, відгороджені від оточення, “мають вираз мовчазних мудреців”. Його причиною, на думку Каннера, є недостатнє задоволення емоційних потреб дитини, порушення зв’язку мати – дитина.
Аутистичне мислення – мислення, відірване від дійсності; хворий не зважає на докази оточуючих.
Афазія (гр.) – втрата мови.
Афазія моторна – неможливість говорити, хоча чиюсь мову хворий розуміє.
Афазія сенсорна – нерозуміння мови.
Афазія амнестична – забуття назви предметів при розумінні їх вживання.
Афект (лат.) – бурхливо виражена емоція зі звуженням або затьмаренням свідомості.
Афект-епілепсія – судорожні припадки, зумовлені хвилюванням, афектами.
Афобія (гр.) – безстрашність.
Афонія (гр.) – беззвучність голосу.
Афродизія (гр.) – хвороблива похіть.
Базофобія (гр.) – боязнь ходити, стояти на ногах.
Балістофобія (гр.) – боязнь вогнепальної зброї.
Безплідне (хворобливе) мудрування – порушення мислення, коли хворий зайнятий розв’язуванням непотрібних питань.
Бігамія (лат.-гр.) – двоєженство.
Брадикінезія (гр.) – загальна сповільненість рухів.
Брадилалія (гр.) – повільна мова, наприклад, при паркінсонізмі.
Брадіифазія (гр.) – сповільненість мови.
Брадифренія (гр.) – загальна сповільненість психічних процесів (думок).
Булімія (гр.) – підвищений потяг до їжі, обжерливість.
Вегетативний синдром – сукупність вегетативних розладів (порушення обміну речовини, потової секреції, судинні явища тощо).
Вербальний (лат.) – словесний.
Вербігерація (лат.) – одноманітне, безглузде ритмічне повторення слів чи уривків фраз (при шизофренії).
Вісцеральні галюцинації – відчуття хворим присутності в своєму тілі, найчастіше в животі, сторонніх предметів, живих істот, нерухомих або рухливих.
Винофобія (лат.-гр.) – огида до вина.
Вихор ідей, фуга іде арум (лат.) – прискорення думок (при маніакальному синдромі).
Воскова гнучкість – див. каталепсія.
Галопуючий перебіг (хвороби) – бурхливий, катастрофічно швидкий перебіг хвороби.
Галюцинація (лат.) – сприймання зорового, слухового, нюхового й інших образів без відповідних подразнень органів чуття.
Галюцинації гіпнагогічні – галюцинації, що спостерігаються в дрімотному стані, при переході зі стану неспання в сон.
Галюцинації істинні – галюцинації сприймання, які мають характер реальності.
Галюциноз – стійкі, масові слухові галюцинації, інколи з маяченням (при алкогольному психозі).
Ганзеровський синдром – псевдодементність; форма реактивного стану, коли хворий дає безглузді відповіді на прості запитання.
Гастримаргія (гр.) – ненажерливість.
Гафальгезія (гр.) – відчуття сильного болю з тремтінням, судорогами від дотику предметів до шкіри (при істерії).
Гашишизм – вид наркоманії; куріння чи внутрішнє вживання гашишу.
Гебефренія (гр.) – стан, який характеризується пустотливістю, гримасуванням хворих (при шизофренії).
Гедипатія (гр.) – стан нечутливості, приємного забуття.
Гедонізм (гр.) – тенденція до задоволення; вчення грецького філософа Арістіппа, згідно з яким задоволення і насолода є найбільшим благом.
Гематомієлія (гр.) – крововилив у речовину спинного мозку.
Гематофобія (лат.-гр.) -– боязнь крові.
Гемерозіс (лат.-гр.) – угамування, облагородження культурою; угамування пристрастей.
Гемеропатія (гр.) – хвороба, що проявляється чи посилюється лише вдень.
Геміанестезія (лат.-гр.) – відсутність чутливості в одній половині тіла.
Гемікранія (гр.) – біль в одній половині голови (мігрень).
Геміпарез (гр.) – неповний параліч однієї половини тіла.
Геміплегія (гр.) – параліч однієї половини тіла (при атеросклерозі, сифілісі мозку, прогресивному паралічі, травмах черепа, епілепсії, істерії).
Геромаразм (гр.) – стареча дряхлість.
Геронтофілія (гр.) – статевий потяг до осіб похилого віку.
Гідрофобія (гр.) – боязнь води.
Гідроцефалія (гр.) – водянка голови.
Гімнофобія (гр.) – боязнь роздягання.
Гінекоманія (гр.) – пристрасть до жінок.
Гінекофаг (гр.) – ворог, ненависник жінок.
Гінекофобія (гр.) – боязнь жінок.
Гіпальгезія (гр.) – зниження больової чутливості.
Гіперакузія (гр.) – підвищена чутливість до звукових подразнень.
Гіперальгезія (гр.) – підвищення больової чутливості.
Гіперастенія (гр.) – вищий ступінь безсилля.
Гіперестезія (гр.) – підвищення шкірної чутливості.
Гіперкінези (гр.) – надмірні рухи (тремтіння, мимовільні скорочення м’язів пальців рук і ніг) при розгальмуванні чи подразненні підкорки.
Гіперлогія (гр.) – багатомовність.
Гіпермнезія (гр.) – підвищена здатність до запам’ятовування (при маніакальних станах).
Гіперрефлексія (гр.) – підвищення сухожилкових рефлексів.
Гіперсомнія (гр.) – сонливість.
Гіпертимія (гр.) – підвищений настрій.
Гіпестезія (гр.) – пониження чутливості.
Гіпнобат (гр.) – лунатик.
Гіпноїдні (гіпнотичні) фази (І. П. Павлов) – перехідні стани від нормального збудження коркових клітин до гальмування. Як правило, ефект збудження сильніший, якщо сильніше їх роздратування. У клітинах, які переходять у стан гальмування, це відношення змінюється. При цьому можуть бути такі фази: 1) зрівняльна – сильні, і слабкі умовні подразнення дають умовний рефлекс однакової величини; 2) парадоксальна – умовні рефлекси на сильні подразнення зникають, а на слабкі зберігаються; 3) ультрапарадоксальна – на всі позитивні подразнення умовні рефлекси зникають, а при дії гальмівних умовних подразнень спостерігається позитивний ефект; 4) наркотична – падає величина всіх умовних рефлексів (на слабкі подразнення вони зникають, а на сильні зменшуються).
Гіппнолепсія (гр.) – сонливість, яка настає епізодично.
Гіпнопомпічні галюцинації (гр.-лат.) – галюцинації, що виникають при пробудженні.
Гіпокінезія (гр.) – бідність рухів, недостатність моторної ініціативи.
Гіпоманіакальний – слабо виражений ступінь маніакального стану.
Гіпомімія (гр.) – зменшення кількості мімічних рухів.
Гіпоноя (гр.) – “психоз недовір’я”.
Гіпопатія (гр.) – розлад відчуття; неправильне сприймання кислого, гіркого, солоного, коли, наприклад, усе здається солодким.
Гіффедонія (гр.) – неможливість переживати приємне.
Глосолалія (гр.) – вимова хворим безглуздих сполук звуків.
Говерса симптом – розширення зіниць при освітленні (при сифілісі мозку).
Голотимічний тип маячення – маячення, що визначається почуттям хворого; наприклад, при депресії у хворого бувають ідеї самообвинувачення, гріховності.
Гоміцидальна тенденція – тенденція до вбивства людей.
Гоміцидіум каузале (лат.) – ненавмисне вбивство.
Гоміцидіум кольпосум або волюнтаріум (лат.) – зловмисне вбивство.
Гоміцидіум нецессаріум (лат.) – вимушене вбивство.
Гомосексуалізм (гр.) – статевий потяг до осіб своєї статі.
Граофілія (гр.) – гомосексуальний потяг жінок до старших віком.
Графоманія (гр.) – патологічне прагнення до писання.
Гумор патологічний – схильність до жартів, часто цинічного змісту (в хронічних алкоголіків, рідше – у хворих із пухлинами головного мозку).
Дебільність (лат.) – нерізко виражена розумова відсталість.
Деградація (лат.) – зниження.
Дежа вуке (фр.) – “уже пережите”; хворому здається, що те, що він переживає зараз, переживав уже раніше.
Дежа вю (фр.) – “уже бачене”; в хворого, який уперше бачить місцевість чи ситуацію, виникає відчуття, що все це колись він уже бачив.
Дежа реконте (фр.) – “уже сказане”; хворому здається, що те, що він хоче сказати, вже колись говорив.
Дезінтоксикаційна терапія – лікування, спрямоване на виділення з організму отруйних продуктів обміну (лікування гіпосульфітом, сульфозином, фізіологічним розчином, розчином глюкози й ін.).
Дезорієнтація (фр.) – нездатність хворого розібратися в місці, обставинах, часі; нездатність сказати, хто він сам.
Дейтеропатія (гр.) – друга хвороба, що настає безпосередньо після першої.
Делікт (лат.) – будь-яке правопорушення, злочин; у вузькому розумінні – цивільне правопорушення, що не становить кримінально караної дії.
Делірій (лат.) – синдром масових, яскравих галюцинацій з дезорієнтацією в оточенні та збудженням.
Деменція (лат.) – недоумство (набуте внаслідок якоїсь хвороби).
Деперсоналізація (лат.) – розлад відчуття власного “Я”; власні думки і дії здаються чужими.
Депресія (лат.) – пригнічений настрій.
Дереалізація (лат.) – втрата сприймання реальності навколишнього світу.
Дермографізм (лат.) – реакція судин при подразненні шкіри.
Дефект (лат.) – стійке випадіння, зниження рівня.
Дизартрія (гр.) – утруднена, неясна мова, спотикання на складах.
Дизмнезія (гр.) – розлад пам’яті, коли події минулого відносяться до інших періодів життя.
Дизморфопсія (гр.) – розлад сприймання, коли предмети здаються хворому деформованими.
Диплопія (гр.) – розлад зору, коли предмети здаються подвоєними.
Дипсоманія (гр.) – запій, найчастіше нападами.
Дисимуляція (лат.) – свідоме прагнення приховувати і заперечувати хворобливі явища.
Дисмегалопсія (гр.) – розлад сприймання, коли хворий бачить предмети в перекрученому вигляді.
Дистимія (гр.) – пригнічений настрій.
Дисфорія (гр.) – складний симптом, при якому спостерігається нудьга, злість і страх (при епілепсії).
Домінанта (О. О. Ухтомський) – вогнище збудження, що панує в певний момент у центральній нервовій системі, має підвищену чутливість до подразнень і гальмує роботу інших нервових центрів.
Дромоманія або поріоманія (гр.) – настирливе прагнення до мандрівок.
Ейдетизм (гр.) – явище, що полягає в збереженні яскравого, наочного образу предмета тривалий час після зникнення його з поля зору.
Ейфорія (гр.) – підвищений настрій, почуття блаженства, задоволення, щастя.
Еквівалент епілептичний (лат.) – затемнення свідомості, аналогічне припадку, але без судом.
Екзальтація (лат.) – надто підвищений настрій, бадьоре збудження.
Екзогенний (гр.) – обумовлений зовнішніми причинами.
Екзофталм (гр.) – витрішкуватість.
Екмнезія (гр.) – розлад пам’яті, коли минулі події відносяться до сучасності.
Економохвороба – епідемічний енцефаліт.
Ексгібіціонізм (лат.) – статеве збочення, коли хворий оголює свої статеві органи в присутності інших, у громадських місцях.
Експансивність (лат.-гр.) – насиченість почуттями позитивного тону, підвищення настрою.
Експлозивний (фр.) – запальний, вибуховий.
Екстракампінні галюцинації (лат.) – галюцинації поза полем зору.
Екфорія (гр.) – відновлення в пам’яті слідів пригадування.
Емболія мозку – закупорка мозкових судин частками тромбу (згустком крові), пухлиною та ін.
Емоція (лат.) – душевне переживання, хвилювання.
Емоційна нестриманість – слабодухість, сльози при незначному засмученні.
Ендогенний (гр.) – конституційно-спадковий.
Енурез (лат.) – нетримання сечі.
Енцефаліт (гр.) – запалення головного мозку.
Енцефалопатія (гр.) – ураження мозку (травматичне, токсичне), не зв’язане із запальним процесом.
Еретичний (лат.) – збудливий.
Еритрофобія (гр.) – боязнь почервоніти.
Еротизм (гр.) – патологічне посилення статевого потягу.
Ефебофілія (гр.) – сексуальний потяг чоловіків до хлопчиків.
Ехо-думки – стан, коли хворому здається, нібито його думки відомі іншим, хтось їх вимовляє.
Ехолалія (гр.) – повторення хворим слів, звуків, які він чує (при шизофренії).
Ехомімія (гр.) – відображення хворим міміки співрозмовника.
Ехопраксія (гр.) – повторення хворим бачених рухів (при шизофренії).
Жаргонізація (фр.) – набір слів, який може справити на слухача враження, що хворий говорить на якомусь жаргоні.
Жемуа в’ю (фр.) –“ніколи не бачене”; підвид симптому дереалізації, коли знайома хворому місцевість здається йому зовсім чужою.
Затримка мови – раптова зупинка мови внаслідок обриву думок у шизофреніків.
Зона істерогенна – ділянка тіла, натиск на яку може спричинити істеричний припадок (ділянка яєчників у жінок та ін.).
Ідеї автохтонні (гр.) – ідеї, які виникають самостійно, без бажання хворого.
Ідеї маячно-подібні – маячні ідеї, психологічно зрозумілі, що випливають із почуттів і прагнень хворого.
Ідеї надцінні – афективно насичені ідеї, що домінують у свідомості хворого і мають для нього особливу цінність.
Ідіосинкразія (гр.) – надмірна реакція організму на байдужий для інших суб'єктів подразник.
Ідіотія (гр.) – найважчий ступінь вродженого слабоумства.
Ілюзія (лат.) – збочення сприймання реальних об’єктів; наприклад, кущ сприймається як людина.
Імбецильність (лат.) – середній ступінь вродженого слабоумства.
Імперативні галюцинації (лат.) – слухові галюцинації, коли голоси наказують хворому щось зробити: не їсти, вбити когось тощо.
Імпотенція (лат.) – статеве безсилля.
Імпульсивність лат.) – схильність до раптових, необміркованих дій.
Інволюційний (лат.) – такий, що розвивається в період старечого одряхління людини.
Індуковане божевілля або психічне зараження (лат.) – захворювання, що виникає в навколишніх осіб під впливом переживань чи висловлювань психічно хворого.
Інкогеренція (лат.) – незв’язність мислення.
Інтоксикаційні психози (лат.-гр.) – психози, спричинені отруєнням.
Інфантилізм (лат.) – фізичний недорозвиток.
Інфантилізм психічний – дитяча поведінка в дорослої людини; невідповідність психічного розвитку вікові при збереженні інтелекту.
Іпохондрія (гр.) – пригнічений стан, хворобливе зосередження уваги на неприємних відчуттях в організмі, побоювання за своє здоров’я, життя; хворий скаржиться на неіснуючі у нього чи перебільшені хворобливі явища.
Какоситія (гр.) – огида до їжі.
Карцинофобія (гр.) – боязнь захворіти на рак.
Каталепсія (гр.) – остовпіння; тривале збереження хворим наданої йому незручної пози.
Катамнез (гр.) – відомості про хворого після виписки з лікарні.
Катаплексія (гр.) – раптове різке падіння тонусу м’язів; хворий падає як підкошений, не втрачаючи свідомості.
Кататимічне маячення (гр.) – маячення, що розвивається в напрямку якого-небудь домінуючого переживання.
Кататонічний синдром (гр.) – сукупність таких явищ, як мутизм, негативізм, вербігерація, манерність, стереотипія, гримасування, чудернацькі пози, автоматичне підкорення, імпульсивні дії, ступор.
Кататонія люцидна – кататонія, що перебігає при ясній свідомості: хворий сприймає навколишній світ з усіма подробицями, все запам’ятовує. Бувають галюцинації, псевдогалюцинації і маячення; може спостерігаися збудження (імпульсивність) і ступор із негативізмом.
Кататонія онейроїдна – кататонія зі сновидним затьмаренням свідомості, фантастичними образами, зміненим сприйманням оточуючого. Бувають галюцинації, псевдогалюцинації і маячення; спостерігається розгублено-патетичне збудження, субступорні стани і ступор із восковидною гнучкістю.
Катестезичне маячення (гр.) – маячення, пов’язане зі зміною відчуттів тіла (при шизофренії).
Кверулянт (лат.) – сутяга; той, що несправедливо скаржиться.
Квінке ознака – тремтіння пальців, непомітне для ока; виявляється при опорі пальців хворого в долоню лікаря (при алкоголізмі).
Кенофобія (гр.) – боязнь порожніх приміщень.
Кінофобія (гр.) – боязнь собак.
Клаустрофобія (лат.-гр.) – боязнь закритих приміщень. крадіжки.
Клептофобія (гр.) – боязнь бути обкраденим.
Клонус (гр.) – ритмічне скорочення м’язів, спричинене розтягненням їх сухожилків при значному підвищенні сухожилкових рефлексів.
Кома (гр.) – непритомний стан; тяжкий розлад свідомості, коли найсильніші подразники не приводять до ясної свідомості.
Комоція (лат.) – струс мозку.
Конвергенція (лат.) – зведення обох очей, коли зорові лінії перехрещуються в точці фіксації.
Конвульсії (лат.) – судороги.
Контузія (лат.) – травма з безпосереднім ударом (забоєм).
Конфабуляція (лат.) – розповідання хворим вигаданих ним історій.
Копракразія (гр.) – нетримання калу.
Копралагнія (гр.) – статеве збудження при лизанні калу.
Копролалія (гр.) – прагнення вимовляти лайливі слова.
Копрофагія (гр.) – поїдання калу (при шизофренії).
Корофілія (гр.) – статевий потяг дорослих жінок до дівчат.
Корсаковська хвороба – алкогольний поліневритичний психоз (множинне запалення нервів) із розладами пам’яті, конфабуляціями та неправдивими пригадуваннями.
Котара синдром – маячення заперечення власного існування.
Кретинізм (фр.) – затримка росту і недорозвиток інтелекту внаслідок порушення функції щитовидної залози.
Криптомнезія (гр.) – помилки пам’яті; пригадування дійсних фактів, але настільки забутих, що вони здаються цілком новими.
Кунктація (лат.) – нерішучість.
Лабільність, функціональна рухливість (М. Є. Введенський) – швидкість протікання елементарних циклів збудження в нервовій і м’язовій тканинах організму.
Лаксизм (лат.) – занепад моральності.
Ламентація (лат.) – голосіння, плач.
Лапсус меморі (лат.) – помилка в пам’яті, забутливість.
Легіслативний (лат.) – законодавчий.
Лептоменінгіт (гр.) – запалення м’якої мозкової оболонки.
Лесбійське кохання – статевий (гомосексуальний) зв’язок у жінок.
Летаргія (гр.) – тривала глибока сплячка.
Лібертиціум (лат.) – знищення цивільної свободи.
Лібідо (лат.) – статевий потяг.
Лігмус (гр.) – судорожний, неприродний плач.
Лікорексія (гр.) – вовчий голод.
Лімоктонія (гр.) – самогубство голодом.
Ліпмана феномен – поява зорових галюцинацій, коли натискати на очні яблука (при білій гарячці в алкоголіків).
Літофаг (гр.) – пожирач каміння.
Логоклонія (гр.) – багаторазове повторення одного і того ж слова, складу, найчастіше кінцевого в слові (при прогресивному паралічі, атеросклерозі).
Логорея (гр.) – прискорена мова, балакучість (при маніакальних станах).
Лунатизм – див. сомнамбулізм.
Мазохізм – сексуальне збочення; хворий одержує сексуальне задоволення, коли з ним жорстоко поводиться кохана особа.
Макрологія (гр.) – багатослівність.
Макропсія (гр.) – стан, коли хворий бачить предмети у дуже збільшених розмірах.
Манерність (фр.) – навмисне неприродна поведінка, жестикуляція та міміка (при шизофренії).
Маніакальний стан (гр.) – різко виражене мовне і моторне збудження, веселий настрій і переоцінка власної особи.
Мастурбація або мануступрація (лат.) – онанізм.
Матеософія (гр.) – пуста балаканина.
Маячення – думки та переконання хворого, що виникли на хворобливому ґрунті і не відповідають дійсності.
Маячення ініціальне – маячення, що виникає перед інфекційним захворюванням і в зв’язку з ним (до підвищення температури).
Маячення інфекційне – маячення, спричинене інфекційним захворюванням; супроводжується розладами свідомості, галюцинаціями, плутаністю думок, збудженням.
Маячення колапсу – маячення на фоні виснаження після важкого інфекційного захворювання.
Маячення резидуальне – залишки маячення в період одужання після зникнення галюцинацій.
Медикоманія (лат.) – пристрасть до лікування.
Меланхолія (гр.) – стан туги, самообвинувачення, самоприниження, розумової загальмованості, моторних актів.
Менінгізм (гр.) – подразнення мозкових оболонок.
Менінгіт (гр.) – запалення мозкових оболонок.
Ментизм (лат.) – наплив думок без бажання суб’єкта, часто безцільних, непотрібних.
Метагогія (гр.) – повторення слів.
Метаморфопсія (гр.) – розлад сприймання, при якому предмети сприймаються в перекрученій формі.
Метахронізм (гр.) – помилка в часі.
Метенцефалічні психози – психози, що розвиваються через деякий час після перенесеного епідемічного енцефаліту.
Мієліт (гр.) – гостре запалення спинного мозку.
Мізандрія (гр.) – ненависть до людей.
Мізогінія (гр.) – огида до жінок.
Мізопедія (гр.) – ненависть до дітей.
Мізопсихія (гр.) – огида до життя.
Мікрогірія (гр.) – зменшення величини звивин мозку.
Мікропсихія (гр.) – малодушність, боягузтво.
Мікропсія (гр.) – сприймання зорових об’єктів у зменшеному вигляді.
Мікроцефалія (гр.) – малоголовість.
Міксоскопія (гр.) – статеве збудження при спостеріганні чужих статевих зносин.
Міоз (гр.) – звуження зіниці ока.
Міозит (гр.) – запалення м’язів.
Міоклонія (гр.) – раптове скорочення сіпання окремих м’язів.
Мірмідон – нікчемна, але гордовита людина (від імені Мірмідона – сина Зевса).
Міфоманія (гр.) – хвороблива схильність до вигадок, міфів.
Модераціо пене (лат.) – зменшення кари.
Монахоманія (гр.) – пристрасне прагнення до cамітнього життя.
Моноплегія (гр.) – параліч однієї кінцівки.
Монофобія (гр.) – боязнь самітності.
Морія (гр.) – невмотивована веселість із придуркуватістю, пустотливістю.
Морософія (гр.) – дурість, тупоумство.
Морс цивіліс (лат.) – цивільна смерть.
Морфінізм (гр.) – хвороблива пристрасть до морфію.
Мудрування марне – порушення мислення, коли хворий зайнятий розв’язуванням непотрібних питань.
Мусируючий або муситуючий (бурмотливий) делерій (фр.) – стан, який характеризується відсутністю реакції на зовнішні подразнення та збудженням; хворий щось хапає в повітрі, безтямно стягає з себе простирадло, ковдру, перебирає їх руками, начебто знімає з тіла нитки; мова тиха, бурмотлива. Стан може перейти в сопор і кому.
Мутизм (лат.) – повне мовчання; хворий розуміє питання, але не може відповісти при збереженні мовного апарату.
Нарколепсія (гр.) – приступи сплячки або сонливості, які виникають раптово, часто після сміху, плачу.
Наркоманія (гр.) – патологічне прагнення до вживання наркотиків.
Нарцисизм (гр.) – самолюбство.
Насильний сміх, плач – мімічні рухи без відповідних емоцій, що виникають мимовільно.
Настирливі (нав’язливі) або невідступні стани (ідеї, дії, фобії, обсесії) – хворобливі явища, що оволодівають думками та діями хворого при критичному ставленні до них.
Настрій – сукупність почуттів, які людина переживає в певний час.
Неадекватна міміка – міміка, що не відповідає переживанням хворого.
Невралгія (гр.) – приступ болю, що виникає по ходу якого-небудь нерва.
Неврастенічна каска – відчуття важкості голови, стискання її неначе обручем (при неврастенії, астенії).
Невроз (гр.) – функціональний розлад діяльності нервової системи, зумовлений зовнішніми причинами.
Негативізм (лат.) – невмотивований опір зовнішньому впливові (негативізм пасивний); коли хворий робить протилежні вчинки, це зветься негативізмом активним.
Некросадизм (гр.) – прагнення до статевого задоволення шляхом осквернення трупа (в ідіотів).
Некрофілія (гр.) – прагнення до статевого задоволення шляхом статевих зносин з трупами (рідко в ідіотів).
Некрофобія (гр.) – боязнь мертвих.
Неофобія (гр.) – боязнь усього нового.
Нігілістичне маячення – маячення заперечення; хворий заявляє, що він помер.
Ністагм (гр.) – мимовільні судомні рухи очного яблука.
Нозофобія (гр.) – боязнь хвороби.
Ностальгія (гр.) – туга за батьківщиною.
Обнубіляція (лат.) – легке порушення свідомості; вона ніби затягується “хмаркою”.
Обтректатор (лат.) – наклепник, донощик.
Олігопсихія (гр.) – нестача, занепад духу в людини.
Оліготрофія (гр.) – поганий апетит.
Олігофазія (гр.) – стан, при якому хворий вживає мало слів, тому що не може пригадати інших.
Олігофренія (гр.) – вроджене слабоумство, психічний недорозвиток; розрізняють три її форми: дебільність, імбецильність, ідіотія.
Омніфаг (гр.) – людина, котра їсть усе.
Онейроїдний стан (гр.) – яскраві фантастичні галюцинації на фоні порушеної свідомості, коли хворий сам себе бачить, сприймає.
Оніоманія (гр.) – прагнення до розтринькування, марнотратства.
Оніризм (гр.) – сновидний стан при збереженні орієнтації; хворий сприймає образи, але знає, що вони нереальні.
Оніхофагія (гр.) – прагнення гризти нігті.
Ономатоманія (гр.) – настирливе прагнення пригадувати імена всіх бачених колись осіб.
Опістотонус (гр.) – судорожне вигинання тулуба назад.
Осудність – відповідальність людини за свої дії (за злочин).
Отематома (гр.) – кров’яна пухлина раковини вуха (при прогресивному паралічі).
Палілалія (гр.) – судорожне повторення хворим останнього слова чи фрази.
Палїлогія (гр.) – повторення одних і тих же слів на початку та в кінці речення.
Панофобія (гр.) – переляк під час сну.
Пантофагія (гр.) – вживання в їжу всіх предметів.
Пантофобія (гр.) – боязнь усього.
Панхрестія (гр.) – ліки від багатьох хвороб.
Парабіоз (М. Є. Введенський) – стан збудливості тканини, що виникає під впливом сильних подразнень і характеризується втратою провідності і збудливості, тобто ознаками гальмування; тканина перебуває в стані стійкого, непохитного збудження. Стан показує діалектичну єдність процесів збудження та гальмування.
Парабулія (гр.) – збочення потягів
Парадоксія (гр) – дивність у думках, вченні; любов до дивовижного.
Парадоксоманія (гр.) – незвичайне прагнення до суперечностей.
Параліч (гр.) – втрата можливості виконувати довільні рухи.
Паралогічне мислення – хворобливо змінене мислення, що характеризується невірною логікою.
Парамімія (гр.) – невідповідність виразу обличчя (міміки) переживанням хворого; наприклад, хворий говорить про свою хворобу і посміхається.
Парамнезія (гр.) – ілюзія пам’яті; наприклад, ніколи небачене здається знайомим.
Параноїдальний синдром – синдром маячення (переслідування, впливу тощо).
Параноя (гр.) – хронічне психічне захворювання, що характеризується систематичним маяченням при відносному збереженні інтелекту.
Параплегія (гр.) – параліч обох верхніх або обох нижніх кінцівок.
Паратимія (гр.) – невідповідність емоцій хворого змісту його свідомості, інтелектуальним уявленням.
Парафренія (гр.) – психічний розлад із маяченням, галюцинаціями без тривалого порушення інтелекту, емоцій, працездатності; вважається формою шизофренії.
Парез (гр.) – неповний параліч.
Парейдолія (гр.) – зорова ілюзія з привнесенням фантастичних подробиць до об’єкта, що сприймається; наприклад, хворий бачить на килимі голови людей, на хмарах – гори, замки тощо.
Парестезія (гр.) – різні тактильні відчуття, що виникають без зовнішнього впливу (заніміння, мурашки на тілі та ін.).
Паркінсонізм – скованість рухів, розлад тонусу м’язів як наслідок ураження підкоркових сірих вузлів (при епідемічному енцефаліті) – “тремтливий параліч”.
Патогенез (гр.) – механізм виникнення та розвитку хвороби.
Патогноміка (гр.) – вчення про ознаки хвороби.
Патомімія (гр.) – симуляція якоїсь хвороби, часто шляхом самознівечення.
Патофобія (гр.) – див. нозофобія.
Патрицидіум (лат.) – батьковбивця.
Пахіменінгіт (гр.) – запалення твердої мозкової оболонки.
Педерастія (гр.) – статевий потяг до осіб своєї статі (у чоловіків).
Педикатор (гр.) – активний педераст.
Педофілія (гр.) – статевий потяг до дітей.
Пена арбітрарія (лат.) – добровільна кара, що залежить від судді та здорового розуму, а не від закону.
Перверзія (лат.) – статеве збочення.
Перегріноманія (гр.-лат.) – пристрасть до мандрівок.
Періавтологія (гр.) – самовихваляння.
Персеверація (лат.) – схильність у розмові довго залишатися в колі одних і тих же уявлень, повторювати одне і те ж.
Персоніфікація (лат.) – вид галюцинацій; коли хворий не лише чує, а й бачить галюцинаторний образ.
Петефобія (гр.) – боязнь товариства.
Пігмаліонізм – статевий потяг до статуй.
Піка хвороба – різновид старечого недоумства.
Пікнолепсія (гр.) – часті невеликі приступи легких судом без затьмарення свідомості (в дітей).
Піроманія (гр.) – настирливе прагнення підпалювати.
Пластолог (гр.) – брехун, дурисвіт.
Плеоназм (гр.) – багатослівність у мові, письмі.
Подушка психічна (Дюпре) – поза хворого в ліжку, коли голова тримається над подушкою (при кататонічній формі шизофренії).
Поліандрія (гр.) – багатомужжя.
Поліневрит (гр.) – множинне запалення периферійних нервів.
Поліомієліт (гр.) – запалення сірої речовини спинного мозку.
Полілатія (гр.) – захворювання декількома хворобами.
Полінезія (гр.) – пристрасть до пияцтва.
Поропсія (гр.) – розлад сприймань, коли хворому, наприклад, вулиця звичайної довжини здається надзвичайно довгою.
Потатор (гр.) – алкоголік.
Потоманія (гр.) – пияцтво.
Пресбіофренія (гр.) – вид старечого недоумства з розладами здатності до запам’ятовування, конфабуляціями і метушливістю.
Пресеніум (лат.) – передстаречий період; для нього характерні тривога, туга.
Пропфшизофренія (гр.) – шизофренія у дебільної особи.
Протопопова синдром – прискорення пульсу, розширення зіниць очей, запори, розлад менструацій (у жінок при циркулярному психозі).
Псевдогалюцинації – галюцинації, що не мають характеру об’єктивної реальності; голоси та привиди виникають у голові хворого, власному тілі, зі середини.
Псевдодеменція (гр.-лат.) – несправжнє недоумство (при психогенних реакціях, інколи як симуляція недоумства).
Псевдологія (гр.) – брехливість без цілеспрямованості.
Псевдоремінісценція (гр.-лат.) – неправдиві пригадування; заповнення стійких прогалин пам’яті вигадками.
Психастенія (гр.) – психічна слабкість, яка супроводжується тривогою, нерішучістю, невпевненістю в собі і настирливими думками.
Психентонія (гр.) – напруження, втома розумових сил яким-небудь заняттям.
Психогенний (гр.) – той, що виник під впливом психічних факторів; наприклад, депресія внаслідок смерті близької особи.
Психопатія (гр.) – аномальний, дисгармонійний розвиток особистості із загальною нестійкістю; часто супроводжується розладами емоцій і волі.
Психосенсорна епілепсія – замість судорожних припадків зненацька настають приступи галюцинацій сприймань при збереженні пізнавання.
Психосенсорні розлади – перекручене сприймання при збереженні пізнавання предметів.
Психрофобія (гр.) – боязнь холоду.
Пті маль (фр.) – малі припадки епілепсії без падіння на землю.
Птоз (гр.) – відвисання верхньої повіки при паралічі окорушного нерва.
Пуерилізм (лат.) – дитяча поведінка дорослої людини (при реактивних станах).
Радикуліт (лат.) – запалення корінців спинномозкових нервів.
Раптус меланхолійний (гр.-лат.) – гострий приступ нестерпної туги; хворі б’ються головою об стіну, намагаються покінчити з собою.
Реактивний стан – психічний розлад, пов’язаний із перенесеною психічною травмою, що проявляється в розладах настрою, тузі, загальмованості.
Реакція короткого замикання – негативна емоція, пов’язана з тривалою психічною травмою, характерна нібито нагромадженням емоцій (кумуляцією); може дати “вибух” емоцій із небезпечними діями.
Резидуальна епілепсія – судорожні припадки внаслідок перенесеного захворювання мозку.
Резидуальний стан – залишкові явища внаслідок перенесеної хвороби.
Резонерство (фр.) – безцільні міркування над простими речами і фактами.
Рейхардта феномен – поява зорових галюцинацій, коли хворий пильно дивиться на чистий аркуш паперу (при білій гарячці).
Релаксація (лат.) – зменшення напруження; полегшення.
Ремісія (лат.) – ослаблення, поліпшення перебігу хвороби.
Рефлекс (лат.) – автоматична реакція з боку організму у відповідь на зовнішнє подразнення.
Ригідність (лат.) – малорухливість.
Римована мова – прагнення хворих говорити римами (при шизофренії) .
Ритуали (лат.) – настирливі рухи та дії хворих, які мають значення заклинання. Робляться всупереч розуму, щоби попередити уявне нещастя; виникають разом із фобіями, сумнівами.
Садизм (від імені маркіза де Сада, котрий хворів на статеве насильство) – сексуальне збочення, при якому статеве чуття задовольняється спричиненням фізичного болю іншій особі.
Сатиріазіс (гр.) – хворобливе посилення статевого потягу у чоловіків (при пресенільних станах, старечому недоумстві й ін.).
Сензитивний (фр.) – надто чутливий до всього, ранимий.
Сенільний (лат.) – старечий.
Симуляція (лат.) – удавання почуттів чи певного фізичного (психічного) стану; наприклад, симуляція психічної хвороби з метою уникнути кримінальної відповідальності.
Синдром (гр.) – сукупність певних симптомів, певна їх послідовність у часі, характерна для тієї чи іншої хвороби.
Синестезія (гр.) – співвідчуття, іррадіація збудження з одного аналізатора на інший; наприклад, колірний слух, коли хворий чує певний звук чи тон та одночасно бачить його забарвлення.
Синтонний – товариський, доступний.
Сифілофобія (гр.) – боязнь зараження сифілісом.
Скандована мова – ритмічна мова (при прогресивному паралічі, розсіяному склерозі).
Скатолагнія (гр.) – поїдання екскрементів (при шизофренії, інколи при епілепсії).
Скотофобія (гр.) – боязнь темряви.
Слова останнього симптом – хворий вимовляє слово тоді, коли співрозмовник, якому він раніше зовсім не відповідав, уже відходить.
Словесна окрошка – важкий ступінь розладу мислення при шизофренії; хворий вживає безглуздий набір слів, граматично правильно побудованих.
Содомія – прагнення до статевих зносин із тваринами.
Сомнамбулізм (лат.) – ходіння під час сну; стані автоматизму, розладнаної свідомості сплячий здійснює складні дії, прогулянки, лізе на дах тощо, а вранці нічого не пам’ятає (при епілепсії, неврозах).
Сомнілоквія (лат.) – розмова під час сну.
Сопор (лат.) – важкий розлад свідомості, коли до стану притомності можуть привести лише дуже сильні подразники.
Спазм (гр.) – судорога, судома.
Спазмофілія (гр.) – захворювання дітей (звичайно до трьох років) у зв’язку з порушенням обміну кальцію; супроводжується судомами.
Сплін (англ.) – нудьга, що доходить до огиди до життя.
Стазофобія (гр.) – боязнь встати з постелі.
Стан (статус) епілептичний – катастрофічне збільшення кількості припадків в епілептиків (до 100 і більше на день); загрозливий для життя.
Стенічний (гр.) – активний, сильний, насичений позитивними емоціями.
Стереотипія (гр.) – схильність до повторювання одних і тих же фраз, слів, рухів (при шизофренії у недоумкуватих).
Ступор (лат.) – “остовпіння”, зведення всіх моторних функцій до мінімуму, реакція на оточення відсутня; буває кататонічний, меланхолійний, істеричний, епілептичний, паралітичний та ін.
Сугестивність (лат.) – навіюваність.
Суїцидальні думки, дії (лат.) – думки та дії з метою покінчити життя самогубством.
Табес дорзаліс (лат.) – “сухотка” спинного мозку; хронічне сифілітичне захворювання нервової системи.
Танатофобія (гр.) – боязнь смерті.
Тахіфагія (гр.) – дуже швидка їда психічно хворого.
Тетанія (гр.) – захворювання, яке супроводжується приступами болісних судом унаслідок зменшення вмісту кальцію в крові при порушенні функції прищитовидної залози.
Тетрацціні симптом – поза, при якій голова трохи закинута назад (при прогресивному паралічі).
Тік – сіпання, мимовільні короткі рухи, що виникають в одному м’язі чи групі м’язів.
Токофобія (гр.) – боязнь пологів.
Торпідність (лат.) – байдужість, в’ялість.
Транзитивізм (лат.) – хворий переносить свої власні переживання на навколишніх здорових людей (при шизофренії).
Транс (лат.) – різновидність психічного автоматизму; характеризується автоматичним виконанням складних актів поведінки (наприклад, блукання вулицями) в стані затьмареної свідомості (при епілепсії).
Трансвестизм (лат.) – хвороблива пристрасть до перевдягання, зокрема, чоловіків у жіночий одяг і навпаки з метою статевого задоволення.
Тремор (лат.) – ритмічне коливання голови, кінцівок і всього тіла в спокійному стані.
Трибадизм (лат.) – взаємний онанізм двох жінок.
Тривіальна мова (лат.) – мова, схожа на дитячу.
Туга передсердечна – почуття туги з тяжким відчуттям болісного стискання в ділянці серця (при депресіях).
Тумор (лат.) – пухлина.
Урофобія (гр.) – пристрасть до їжі.
Фантазії маячно-подібні – нестійке фантастичне маячення у психопатів.
Фенгофобія (гр.) – боязнь світла.
Фетишизм (фр.) – культ неживих предметів як статеве збочення.
Флегматичний (гр.) – в’ялий, сповільнений.
Фобія (гр.) – боязнь, настирливий страх.
Фобофобія (гр.) – боязнь страху.
Фонеми (гр.) – елементарні слухові галюцинації (хворий чує непевні звуки: тріск, шум тощо).
Фотопсія (гр.) – елементарні зорові галюцинації (іскри, світло й ін.).
Фригідність (лат.) – статева холодність, пониження статевої збудливості.
Фуга (лат.) – безцільні блукання в стані зміненої свідомості.
Хоботок – витягання губ вперед у формі хоботка (при кататонічній формі шизофренії).
Хризоманія (гр.) – пристрасть до золота.
Ценестопатія або сенестопатія (гр.) – неприємні відчуття у тілі.
Церебрастенія (лат.) – астенія; неврастенічно-подібний синдром, пов’язаний із загальними мозковими симптомами функціонального виснаження після черепно-мозкової травми.
Циклотимія (лат.) – легка форма маніакально-депресивного психозу.
Циклофренія (гр.) – те саме, що й маніакально-депресивний психоз.
Циркулярний психоз – див. циклофренія.
Шизофазія (гр.) – заплутана мова зі словесними новоутвореннями та перекрученнями; осмисленість збережена.
Шизофренія (гр.) – психоз із тенденцією до хронічного перебігу та виникнення стійких змін психіки; основними розладами є рання емоційна блідість, розлад волі, мислення, розщеплення психіки.
Ювенільний (лат.) – юнацький.
Ятрогенний невроз (гр.) – невроз, обумовлений необережним зауваженням лікаря або неправильним підходом до хворого, наприклад, повідомленням без потреби про тяжку хворобу, внаслідок порушення медичної деонтології. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
