|
13. Судово-психіатрична оцінка психічних розладів внаслідок алкоголізму, наркоманій і токсикоманій або психічних розладів поведінки, обумовлених вживанням психоактивних речовин (F-10 – F-19) Однією з найбільш частих і складних судово-психіатричних експертиз є експертизи осіб, що скоїли правопорушення в результаті зловживання алкоголем, наркотичними засобами та речовинами, які можуть спричиняти токсикоманії. Так, наприклад, практично важливо знати: в стані звичайного алкогольного сп’яніння чи патологічного сп’яніння було скоєно правопорушення, бо, зрештою, це питання осудності чи неосудності відповідно.
Просте алкогольне сп’яніння (гостра інтоксикація – F-10). Цим поняттям користуються переважно судові психіатри для відокремлення звичайного сп’яніння від інших тимчасових розладів психічної діяльності, котра виникають на фоні дії алкоголю.
З досліджень фізіологічної дії алкоголю на центральну нервову систему відомо, що він пригнічує її спричиняє розлади основних нервових процесів умовнорефлекторної діяльності людини – збудження та гальмування.
Динаміка і ступінь сп’яніння залежать від кількості вжитого алкоголю, загального стану організму та функціональних особливостей вищих структур головного мозку. Клінічні прояви ступенів сп’яніння певною мірою корелюють із вмістом алкоголю в крові. При легкому ступені цей вміст становить до 0,5–1,5, при середній – 1,5–2,5, при тяжкій – до 6 проміле.
Труднощі в оцінці психічного стану сп’янілого в момент скоєння злочину нерідко пов’язані з варіабельністю проявів звичайного алкогольного сп’яніння. Стрижневим моментом у відокремленні його від патологічного є встановлення характеру і ступеню порушення свідомості у сп’янілого під час скоєння правопорушення. Наслідком наркотизуючої дії алкоголю при звичайному сп’янінні є оглушеність свідомості, характерна звуженість уваги, недостатність усвідомлення та орієнтування в оточуючому, сповільненість та утруднення сприйняття, запам’ятовування та репродукції, мала продуктивність мислення і поверхневі асоціації. Оглушений стан свідомості не має чіткої визначеності обмежень, він наростає поступово і також поступово закінчується або переходить у сон. Деяка недостатність осмислення, сприйняття і запам’ятовування подій у жодному разі не свідчить про потьмарення свідомості; все це не позбавляє сп’янілого здатності усвідомлювати навколишнє й оцінювати свою поведінкy та вчинки загалом. Навіть у тяжких, виражених ступенях алкогольного сп’яніння в особи зберігається певний контакт із оточуючим середовищем, здійснюється контроль над своєю поведінкою.
Перелічені психічні порушення, зумовлені вживанням алкоголю, можуть відображуватися на вчинках сп’янілих під час скоєння ними правопорушень. Насамперед психічні порушення відображаються в психічній неврівноваженості, емоційній нестійкості, подразливості, швидкому переключень уявлень у рухові акти, спробах передчасної реалізації виниклих намірів і загальному психомоторному збудженні. Однак ці психічні розлади не можна розглядати ізольовано, загалом поза зв’язком з особою. Алкогольне сп’яніння виявляє схильності особи, приховані наміри, знижує можливості до спротиву здійсненню злочину. В свідомості хворого можуть легко з’являтися неочікувані, дивні думки, що негайно реалізуються в дії. В практиці експертизи спостерігаються стани звичайного алкогольного сп’яніння з істеричними явищами (фантазуванням, вигадками, самозвинуваченнями та ін.), елементами перебільшення, бешкетування, розпусності тощо. Відношення оточуючих завжди відбивається на поведінці і характері дій сп’янілих. Так, вони, наштовхуючись на активну протидію з боку оточуючих, часто докорінно змінюють свою поведінку, намагаються виправдовуватись, уникнути відповідальності.
Таким чином, психічні зміни, що виникають в результаті дії алкоголю, відбиваються на вчинках сп’янілих і формуванні в них задуму, характеру виконання злочину. Разом з тим у стані звичайного алкогольного сп’яніння немає тієї сукупності ознак, які властиві присмерковому (сутінковому) розладу свідомості. Це свідчить, що психічні розлади при звичайному сп’янінні не можуть бути ототожнені з психотичними розладами. В деяких випадках при скоєнні злочину в стані звичайного сп’яніння здатність особи розуміти свої дії і керувати ними лише послаблюється. Все це виключає звичайне алкогольне сп’яніння в законодавстві з тих психотичних розладів, які обумовлюють неосудність. У карне законодавство введено норму про те, що особа, котра скоїла злочин у стані сп’яніння, не звільняється від карної відповідальності (ст. 21 ККУ).
Більше того, при визначенні покарання скоєння злочину в стані сп’яніння визнається обставиною, що обтяжує карну відповідальність (п. 13 ст. 67 ККУ).
Патологічне сп’яніння (F-10.07). Роботами С. С. Корсакова, В. П. Сербського та інших відомих вчених, а також сучасними дослідженнями звичайному алкогольному сп’янінню було протиставлене за своєю клінічною сутністю сп’яніння патологічне, яке віднесене до гострих психотичних розладів із короткочасним перебігом. Патологічне сп’яніння прийнято розглядати тепер як присмеркове (сутінкове) потьмарення свідомості, що триває від кількох хвилин до кількох годин. Воно виникає на тлі алкогольної інтоксикації, якісно не має нічого спільного з клінічними проявами звичайного алкогольного сп’яніння.
Патологічне сп’яніння, як правило виникає в результаті прийому алкоголю та одночасної дії тимчасово послаблюючих організм шкідливих факторів. До них передовсім відносяться перевтома, перегрівання, астенізація після перенесених захворювань і т. д. Причинами, здатними викликати в деяких випадках патологічне сп’яніння, але на які недостатньо звертають увагу, можуть бути тривога, непевність, очікувальна пересторога, боязкість суб’єкта. Патологічне сп’яніння виникає, наприклад, в осіб, що знаходяться у незвичній для них обстановці, серед незнайомих людей. Існує також деякий зв’язок між патологічним сп’янінням і порушенням сну (недосипання, безсонна ніч, переривання сну). Але нерідко патологічне сп’яніння може розвинутись і поза зв’язком із впливами на організм цих факторів. Колишні погляди, відповідно до яких патологічне сп’яніння виникає переважно в осіб з емоційною нестійкістю, у хворих на епілепсію, в осіб з органічним чи травматичним ураженням головного мозку, чітко не підтверджені клінічними дослідженнями.
Наявність хворобливого підґрунтя, нестійкість до алкоголю не створюють якої-небудь схильності до патологічного типу сп’яніння, не змінюють якісної сутності звичайного сп’яніння, а лише сприяють його обтяженню, надають деяку своєрідність й атиповість клінічним проявам звичайного алкогольного сп’яніння. Аналіз великої кількості випадків патологічного сп’яніння показує, що воно зазвичай трапляється в осіб, котрі є відносно здоровими в відношенні нервово-психічних відхилень. Мало підстав, як тепер вважається, є, аби вважати однією з причин виникнення патологічного сп’яніння кількість випитого алкоголю, зокрема, невеликих його доз. Патологічний характер сп’яніння не може обумовлюватися дозою випитого, а спричинений одночасною дією на організм багатьох негативних зовнішніх і внутрішніх факторів, що співпадають у часі дії. Патологічне сп’яніння, як правило, розвивається через деякий час після прийому алкоголю і незалежно від його кількості, протікає дуже короткочасно. Через свою швидкоплинність воно майже ніколи не буває предметом лікарського спостереження.
Лікарям-психіатрам, судово-психіатричним експертам клінічну картину патологічного сп’яніння доводиться відновлювати ретроспективно, на основі показань свідків, які містяться в матеріалах карних справ. Свідки, звичайно, показують, що сп’янілі раптом стали тривожними, розгубленими, відстороненими від реального світу, рухи їх були нечіткими, швидкими, висловлювання їх набули погрозливого характеру. Хворобливі пережиття, котрі раптово виникли, виявляються в секундних репліках, своєрідній напруженій манері себе тримати, нерідко в самих скоєних діях, що мають захисний характер.
Особа, котра знаходиться в патологічному сп’янінні, хворобливо сприймає оточуючу дійсність, зовнішнє середовище набуває для нього загрозливого характеру. Все це супроводжується розгубленістю, тривогою, страхом, які іноді досягають ступеню неусвідомленого жаху.
Звичайно, в осіб зберігається здатність здійснювати дуже складні цілеспрямовані дії, користуватися різними предметами, транспортом тощо. Водночас людина, котра знаходиться в стані зміненої свідомості, паталогічно дезорієнтована, не здатна до мовного спілкування з оточуючими її людьми. Вона завжди діє самостійно, ніякі спільні дії в таких станах не можливі. Мовна продукція при патологічному сп’янінні є надзвичайно бідною, а за її наявності завжди відображує тематику хворобливих переживань. Особи в цьому стані не реагують ні на які зовнішні реальні подразники, не відповідають на задані питання, їх увагу нічим привернути не вдається. Найчастіше хворобливі переживання уривчасті, незрозумілі, нестійкі, але вони завжди є, якщо спостерігати за поведінкою суб’єктів у цьому стані. Особливості зовнішності, незвичайна, дивна манера себе поводити в цьому стані можуть свідчити про наявність галюцинаторно-маячних переживань. Це особливо наочно буває для свідків, які бачили суб’єкта до розвитку патологічного сп’яніння. Вчинки, що скоюються в стані патологічного сп’яніння, не є реакцією на якісь реальні мотиви й обставини, але разом з тим рідко являють собою хаотичні, безладні дії. В основі вчинків завжди лежать хворобливі імпульси, потяги, уявлення. Насильницькі дії мають для суб’єкта особливий, захисний характер, вони направлені, як правило, на відвертання уявної небезпеки.
При патологічному сп’янінні переважно мало зачепляються нервово-психічні регуляторні механізми автоматизованих навичок, рівноваги та дій з моторними процесами. Все це сприяє скоєнню надзвичайно точних, складних і швидких рухів, що спрямовані на реалізацію хворобливих намірів. Свідків надзвичайно вражає та стрімкість і спритність, з якою суб’єкт, який знаходиться в патологічному сп’янінні, скоює напад чи рятується від уявних переслідувачів втечею.
Закінчується патологічне сп’яніння найчастіше раптово, як і починається, іноді переходить у сон, після якого відзначається повна амнезія або смутний спогад про пережите.
Для діагностики патологічного сп’яніння більш цінним є не встановлення факту забування подій, а з’ясування, що збереглося в пам’яті суб’єкта, які хворобливі переживання він пам’ятає. Суттєве значення для діагностики патологічного сп’яніння має характер поведінки суб’єкта після скоєння правопорушення. Так, наприклад, особи, котра перебувають у звичайному алкогольному сп’янінні, при затриманні спричиняють спротив, нерідко вступають у конфлікт з працівниками міліції, дебоширять, обурюються тощо. Такого ніколи не трапляється з суб’єктами, які перенесли патологічне сп’яніння. Вони, навпаки, при затриманні виявляють неадекватно байдужість до того, що сталося, спостерігається невідповідна до обставин заспокоєність; в інших відбувається намагання пригадати щось, вони напружено, перелякано озираються навколо себе, здригаються при зверненні до них. Завжди спостерігається загальна фізична слабкість, різка стомлюваність.
Судово-психіатричною практикою виправдане клінічне розслідування двох різновидів патологічного сп’яніння: параноїдної (галюцинаторно-параноїдної) та епілептоїдної форм.
Для параноїдної (галюцинаторно-параноїдної форми патологічного алкогольного сп’яніння характерною є картина за типами присмеркового розладу свідомості, що виявляється в раптовому, без передвісників виникненні маячних переживань, втраті контакту з реальною дійсністю, психомоторному збудженні, афектах страху, гніву, безглуздих, стереотипних та імпульсних рухових розрядах.
Галюцинаторно-маячні переживання, котрі виникають, як правило, мають для суб’єкта загрозливий, небезпечний для життя характер. Агресивні дії відрізняються великою руйнівною силою, раптовістю, жорстокістю.
Під впливом загрозливих галюцинацій суб’єкт може здійснювати складні та впорядковані дії. Вчиняючи відповідно до афектів, що переживаються, а також до хворобливих уявлень, він у деяких випадках вступає в контакт з оточуючими, становить питання, попереджає про небезпеку, зовні скидаючись на правильно орієнтовану в зовнішньому середовищі людину. Однак характер заданих питань, поведінка і дія особи відображають спотворено сприйняту ситуацію, дійсність.
Відокремлення галюцинаторно-параноїдної форми патологічного сп’яніння від станів простого, звичайного алкогольного сп’яніння, іноді зовні схожих між собою, повинно базуватися не тільки на відсутності при останньому гострого раптового початку і закінчення психомоторного й афективного збудження, а й на інших ознаках, характерних для присмеркового розладу свідомості, що є основою патологічного сп’яніння (страх, гнів, автоматизована поведінка, рухові розряди, відрив від реальної ситуації, певна мовна продукція та ін.). Нерідко в стані звичайного алкогольного сп’яніння суб’єкти в момент агресії вигукують окремі слова, наприклад, “бандит”, “шпигун” тощо або уривчасті фрази “ми в оточенні”, “небезпечна гра” і т. д. Якщо оцінювати ізольовано, окремо від усієї клінічної картини простого сп’яніння, перелічені висловлювання можуть викликати припущення про наявність маячних переживань чи обманів сприйняття. Відмінністю цих проявів від мовної продукції при патологічному сп’янінні є тісний зв’язок їх виникнення з супутніми сп’янінню реальними психотравмуючими обставинами та переживаннями, поєднання зі звичайним п’яним збудженням використання сп’янілими погроз, брутальних, лайливих висловів у відповідь, наприклад, на затримання.
Патологічне сп’яніння епілептоїдної форми клінічно зводиться до присмеркового (сутінкового) потьмарення свідомості. Воно проявляється у раптовому виникненні явищ різкого рухового збудження, порушення і орієнтування та контакту з реальною дійсністю, появі підозрілості, озлоблення настороженості, афектів страху, гніву. Рухове збудження в таких випадках проявляється в надто інтенсивних, бездумних, хаотичних агресивних розрядах, які скоюються з неймовірною жорстокістю, злобністю, нерідко досягають характеру автоматизмів і стереотипних дій.
При епілептоїдній формі патологічного сп’яніння рухове збудження, агресивні дії обумовлені афектами страху, гніву. Вони відірвані від реальності, інтенсивність їх проявів не залежить від яких-небудь моментів існуючої обстановки. Особи, котрі перебувають у присмерковому стані свідомості, не тікають, а зі злобністю і люттю накидаються на уявних “ворогів”. При скоєнні агресивних дій, як правило, відсутнє мовна продукція, нерідко відзначається незрозуміле бурмотіння, іноді крик. Рухове збудження, агресивні дії при цій формі патологічного сп’яніння найчастіше закінчуються переходом у стан фізичної розслабленості, малорухомості з подальшим сном і повною амнезією всього скоєного.
Відокремлення патологічного сп’яніння епілептоїдної форми від зовнішньо подібних варіантів інтенсивного звичайного алкогольного сп’яніння базується на визначенні симптомів, що характерні для сутінкового розладу свідомості (спотвореність сприйняття, наявність рухових автоматизмів, афектів жаху, неадекватної раптової агресії та ін.). Маючи подібні риси (інтенсивність, гострота збудження, схильність до моторних розрядів, руйнівних, невмотивованих жорстких дій тощо), рухове збудження при звичайному сп’янінні не вичерпує загальну клінічну картину. Його тривалість залежить від реальних обставин зовнішнього середовища, воно доступне зовнішньому впливу, тобто міняється від привхідних обставин. Якщо моторні розряди при простому сп’янінні інколи і видаються одноманітними, однотиповими, однак вони ніколи не досягають ступеню автоматичних, стереотипних дій, властивих епілептоїдній формі патологічного сп’яніння.
Оскільки той чи інший експертний висновок про психічний стан досліджуваних у момент скоєння правопорушення будується ретроспективно, на аналізі матеріалів карних справ, то тут важливу роль відіграють повнота і якість показань свідків і всіх інших матеріалів справ. Вміло зібрані слідчим дані про психічний стан досліджуваного в момент правопорушення дають можливість експертам клінічно вірно оцінити цей стан і зробити відповідний висновок. Неякісні і неповні показання свідків утруднюють діагностику, створюють невпевненість в експертів, затягують у багатьох випадках проведення експертизи. Тільки повно зібраний судово-слідчими органами та добре підготовлений для судово-психіатричної експертизи матеріал забезпечує правильність діагнозу й експертних висновків.
Так як всі види короткочасних розладів психічної діяльності (патологічне сп’яніння, швидкоплинні алкогольні психози, патологічний просонковий стан, сутінкові розлади свідомості, спровоковані алкоголем та ін.) являють собою гострі, швидко плинні психози, їм дається відповідна судово-психіатрична оцінка.
До осіб, які скоїли правопорушення в стані короткочасного розладу психічної діяльності і визнані неосудними, необхідно застосовувати заходи медичного характеру тільки тоді, коли для цього є відповідні показання (наприклад, якщо в особи відзначається тимчасове загострення властивих їй нейропсихічних аномалій тощо). В деяких випадках такі особи можуть бути направлені до районного психіатра за місцем проживання для динамічного спостереження. При виявленні в осіб, котрі перенесли патологічне сп’яніння, того чи іншого короткочасного розладу психічної діяльності, органічних змін центральної нервової системи, хронічного алкоголізму доцільним є проведення спеціального лікування в умовах психіатричної лікарні.
Хронічний алкоголізм (синдром залежності F-1х.2 – F-1х.30 та інші). Для судово-психіатричної експертизи може бути корисною запропонована Ц. П. Короленко та О. Г. Сироп’ятовим практична класифікація алкоголізму, яка розрізняє форми алкоголізму за психологічною та фізичною залежністю, що базується на особливостях алкогольної мотивації.
За цією класифікацією до форм алкоголізму з психологічною залежністю віднесено:
• альфа-алкоголізм, коли алкоголь вживають для зняття напруги, пригніченого настрою, відволікання від конфліктної ситуації, позбавлення страху внаслідок алкогольної ейфорії. Особи, котрі страждають на цю форму алкоголізму, пасивні, з низькими фізіологічними можливостями, схильні до правопорушень у сімейній побутовій сфері;
• ета-алкоголізм, за якого вживання алкоголю проявляється зовні під виглядом наслідування алкогольних традицій. Будь-які розваги, відпочинок, ділові зустрічі завжди супроводжуються випивкою, яка слугує комунікативним фактором. Конструктивні форми поведінки у таких суб’єктів підміняються стереотипами. Нездатність відмовитися від запропонованої випивки відображає тенденцію до залежної поведінки;
• йота-алкоголізм є компенсаторною формою поведінки при психічних розладах для зняття фобій, психогенної імпотенції. Такі особи виявляють агресивність у сімейному колі стосовно близьких та оточення.
До форм із фізичною залежністю відносять:
• гамма-алкоголізм – це форма з частими втратами контролю і розвитком псевдозапоїв;
• дельта-алкоголізм, який характеризується неможливістю втриматися від постійного вживання алкоголю, регулярним прийомом індивідуально різних доз спиртного, які не спричиняють виразного сп’яніння. Типовими для таких суб’єктів є дорожньо-транспортні пригоди;
• дзета-алкоголізм – відрізняється не регулярним, але частим вживанням алкоголю з виразними ознаками алкогольного сп’яніння. Погіршання матеріального стану призводить таких осіб до лав бродяг і суб’єктів без місця постійного проживання;
• епсілон-алкоголізм характерний систематичним вживанням алкоголю у вигляді справжніх запоїв. При скоєнні такими суб’єктами правопорушень звертає на себе увагу немотивованість їх поведінки.
За останні роки алкоголізм поширився серед жінок і молоді. Особливістю зловживання психоактивними речовинами у цих верств населення є більш прискорений темп формування психічної та фізичної залежності, змін особистості, що супроводжується соціальною деградацією, більшою злоякісністю клінічного перебігу, низькою курабельністю.
На відміну від етапу побутового пияцтва, який триває від 1–2 до 15 років, у розвитку хронічного алкоголізму можна відзначити три послідовні стадії, які характеризуються сукупністю чітко окреслених симптомів хвороби і є в основі найбільш практично поширених класифікацій алкоголізму.
Для початкової (компенсованої) або 1-ї стадії алкоголізму характерно зниження контролю над кількістю вжитого алкоголю, при підвищенні його переносимості (толерантності до алкоголю), зі зникненням захисного рвотного рефлексу і досягненням ейфоризуючого ефекту на все більших дозах. У картині сп’яніння поряд із загостренням властивих певній людині характерологічних особливостей з’являються нові риси: злобність, ревнощі, настирливість. У психічній сфері поза станом сп’яніння відмічається підвищена подразливість, прискіплевість, звуження кола інтересів і т. д. Перша стадія триває, як правило, в середньому 1–4 роки.
Для середньої (субкомпенсованої) або 2-ї стадії хронічного алкоголізму головною особливістю є постійний характер підвищеного потягу до алкоголю, поява синдрому похмілля (абстинентного синдрому). Для абстиненції характерна наявність вегетативно-неврологічних (тремтіння, вестибулярні розлади) і психічних (підозрілість, ідеї особливого відношення, тривожно-боязкий настрій, нестійкі обмани сприйняття) порушень. У стані похмілля зазвичай підсилюються властиві хронічним алкоголікам прискіпливість, злобність, схильність до конфліктів, є ознаки інтелектуального зниження і некритичності. В стані сп’яніння при середній стадії алкоголізму характерні розлади настрою, афективна неврівноваженість, гнівливість, переоцінка переживань, пов’язаних з давніми конфліктами, параноїдна налаштованість. Все це сприяє скоєнню інколи безмотивних злочинів.
Тяжка (некомпенсована) або 3-я стадія хронічного алкоголізму відзначається різким зниженням толерантності до алкоголю, подовженням абстинентного періоду, появою запоїв. Хронічна інтоксикація алкоголем призводить до появи стійких сомато-неврологічних порушень різної виразності. Скоєння злочинів хворими на хронічний алкоголізм найчастіше пояснюється підвищеною підозрілістю, активізацією інстинктивних механізмів, нерідко появою швидкоплинних обманів сприйняття.
Помилками віднесення станів похмілля до психотичних явищ делірію сприяють ситуація утримання від алкоголю, соматичні, вегето-неврологічні симптоми, маячна налаштованість, моторна активність, напливи кошмарних сновидінь, окремі гіннагогічні обмани сприйняття. В подібних випадках треба пам’ятати, що для абортивного делірію характерні не тільки соматичні та вегетативно-неврологічні, а й специфічні психотичні розлади. Серед останніх завжди наявні зорові та слухові галюцинації, мінливість афекту, який легко змінюється, страх, ейфорія, цікавість і тривога. В похміллі ж афект є одноманітним. Принципове значення має встановлення при абортивному делірії зміни свідомості у вигляді легкого потьмарення з елементам неправильного орієнтування; цього не трапляється в картині похмільного синдрому.
В осіб, котрі страждають на алкоголізм, нерідко виникають ідеї ревнощів, які часто приймають хворобливий характер. Ревниві уявлення підсилюються в стані сп’яніння, мають характер домінуючих ідей, що нерідко викликає диференційно-діагностичні утруднення. Переоцінка ревнивих уявлень та ідей може призвести до невірних судово-психіатричних висновків. У зв’язку з частотою вчинених такими чоловіками правопорушень стосовно своїх дружин правильна клінічна оцінка ревнивих висловлювань і відокремлення їх від маячних ідей ревнощів набувають особливо важливого значення в експертній практиці.
Судово-психіатрична оцінка хронічного алкоголізму. Не дивлячись на певні психічні зміни особистості, раніше їй властиві, що впливають на формування у страждаючих на хронічний алкоголізм умислу та характеру скоєння злочину, вони навіть у тяжкій стадії хвороби не позбавляються можливості розуміти свої дії і керувати ними. Виключенням можуть бути лише дуже рідкісні випадки, в яких xpoнічний алкоголізм внаслідок поєднання з виниклими атеросклеротичними і віковими змінами набуває характеру виразного алкогольного слабоумства.
З метою профілактики повторних правопорушень відповідно до ст. 96 ККУ експертні комісії повинні рекомендувати суду на термін відбування покарання застосування примусового протиалкогольного лікування особам, котрі страждають на алкоголізм до скоєння правопорушення і визнані неосудними. Застосування цієї статті повинно розповсюджуватися не тільки на осіб із виразними ознаками хронічного алкоголізму, а й на тих, у кого ще немає психічних змін. Виключенням є випадки, коли інше тяжке захворювання перешкоджає проведенню протиалкогольного лікування.
Алкогольний делірій (F-1x.4). Найбільш розповсюджений алкогольний психоз може виникати як у чоловіків, так і в жінок унаслідок метаалкогольної інтоксикації організму і більше відомий під назвою “біла гарячка”.
Алкогольний делірій зазвичай розвивається після припинення зловживання алкоголем, в стані абстиненції або на висоті запою. В дні, що безпосередньо передують виникненню психозу, настрій стає подавленим, тривожним, спостерігається різке тремтіння рук, значна пітливість, головокружіння, слабість. Сон стає тривожним, уривчастим. З’являються сновидіння погрозливого змісту, з відчуттями пересування, провалювання, переслідування, нападу звірів; хворі зі страхом просинаються від задухи. Розвиткові делірію можуть передувати вертання, судомні припадки з розладом свідомості.
Початок делірію гострий, характеризується порушенням орієнтування в місці і часі, множинними, різноманітними, переважно зоровими галюцинаціями, ілюзіями, метушливим збудженням, афектами страху. При зорових і тактильних галюцинаціях хворі струшують з себе, як вони вважають, малих звірів, комах. Під впливом виразних погрозливих галюцинацій такі особи тікають, ховаються, скоюють агресивні дії.
Маячні ідеї переслідування носять нестійкий характер, вони легко міняються відповідно до змісту галюцинацій. Хворі весь час знаходяться в стані рухового та мовного збудження.
При продовженні погіршання психотичного стану виникають симптоми тяжчих форм делірію – професійного, тремтливого (муситуючого). При подальшому погіршанні з’являється оглушеність свідомості, яка може перейти в ступор, під час якого ймовірне настання смерті. Тривалість психозу – 3–5 днів, вихід з нього може бути критичним або літичним (поступовим).
У хворих на алкоголізм нерідко виникають абортивні варіанти делірію, що проявляються в порушеннях сну, тривозі, страху, появі галюцинацій вечорами. Продовжуються такі стани кілька годин. При продовженні зловживання алкоголем делірій може рецидивувати або трансформуватися в інші форми алкогольних психозів –галюцинози і маячні стани.
Типові деліріозні стани настільки виразні, що переживаються хворими як повна реальність. Хворі становлять значну небезпеку для самих себе та оточуючих. Осіб, котрі скоїли небезпечні дії в стані делірію і визнані неосудними, з метою запобігання повторення психотичних станів потрібно направляти на примусове лікування в психіатричні лікарні.
У практиці делірій нерідко виникає невдовзі після арешту з кримінальної справи. В таких випадках для експертів особливо важливим є встановлення часу початку делірію щодо періоду скоєного правопорушення. При проведенні експертизи осіб, які в минулому перенесли алкогольні психози, але притягуються до кримінальної відповідальності за не пов’язане з ними правопорушення, потрібно враховувати їх можливу тенденцію до навмисного, свідомого відтворення хворобливої симптоматики, що була в минулому, і віднесення її до часу скоєння злочину з метою уникнути відповідальності за нього. Звичайно, опис симптоматики делірію, який ніби-то мав місце під час скоєння правопорушення, носить клінічно неправдивий характер, розбігається з істинною психопатологічною симптоматикою, характерною для делірію. Тільки ретельне вивчення матеріалів справи, обережність при розпитуванні обстежуваного про його відчуття і переживання дозволяють розпізнати вмисне, свідоме зображення психотичного стану, що відрізняється від картини істинної хвороби. Крім цього, при дослідженні психічного стану обстежуваного потрібно враховувати відображення в матеріалах карної справи характеру поведінки в момент скоєння правопорушення, відповідність змісту описаної ним симптоматики. Щоби запобігти хибним експертним висновкам, необхідно точне встановлення початку хворобливого стану. Констатація цього стану повинна базуватися на співставленні матеріалів карної справи з суб’єктивними висловлюваннями досліджуваних.
У практиці експертизи нерідко виникають труднощі при відокремленні абортивних деліріозних станів на висоті сп’яніння від патологічного сп’яніння. Патогномонічним для абортивних деліріозних станів є наявність тривоги, страху, елементів ейфорії, дезорієнтованості в місці, часі; для соматичних станів – тремору, пітливості тощо. Поведінка хворих на алкогольний делірій зовні дуже характерна, вони поводять себе адекватно галюцинаціям: переживають, шукають захисту, допомоги у оточуючих, ховаються, нерідко скоюють напади та ін. За окремими висловлюваннями цих хворих можна судити про маячні ідеї, що тісно пов’язані з галюцинаторними переживаннями. Такі хворі підлягають лікуванню в спеціальному наркологічному стаціонарі з відповідним наглядом за хворим.
Алкогольний галюциноз (F-1x.52). Основними його клінічними проявами що, зазвичай, починаються після алкогольних ексцесів, в перші 3–4 дні абстиненції, є збереженість свідомості, орієнтування в місці, часі, власній особі, наявність переважно слухових галюцинацій. Хворому причуваються голоси людей, які ніби-то говорять про нього, лають його, погрожують. Зміст голосів здебільшого неприємний. Вони, наприклад, говорять, що хворий – “мрець”, “негідник”, на якого чекають “тюрма”, “страта” та ін. Голоси або звертаються до нього, або обговорюють його долю між собою, часто вони сприймаються хворим як голоси знайомих, товаришів, рідних. Маячні ідеї носять інтерпретативний характер, зміст яких витікає з галюцинацій.
Іноді до слухових галюцинацій приєднуються швидкоплинні зорові обмани сприйняття, галюцинації загального відчуття. Зорові галюцинації виникають переважно в темноті або при закритих очах. У перші дні захворювання і на його висоті критичне ставлення до галюцинацій відсутнє. Перебуваючи під впливом галюцинаторних переживань і маячних ідей, хворі за наказом голосів скоюють правопорушення, роблять спроби самогубства. Деякі з них нерідко звертаються до органів міліції за допомогою, інші замикаються у себе вдома з метою захисту від уявних переслідувачів. Часті випадки, коли хворі злісно нападають на уявних ворогів. З часом голоси стають не такими погрозливими, хворі “зживаються” з ними. Поведінка таких осіб зовні стає більш упорядкованою, вони починають розуміти свої переживання, з’являється критичне, часткове переусвідомлення свого стану. Однак при ретельному спостереженні все ж можливо помітити, що хворі постійно сперечаються з голосами, їх увага безперервно фіксована на галюцинаторних пережиттях.
Перебіг захворювання в основному гострий, рідше підгострий, ще рідше – хронічний. Гострий алкогольний галюциноз триває від кількох днів до 2–3 місяців. Підгострий галюциноз триває до 1 року, хронічний – роками.
Вихід із гострого алкогольного галюцинозу найчастіше ліричний, психопатологічна симптоматика зникає в зворотному стосовно появлення порядку. Після зникнення психопатологічної симптоматики довгий час зберігається астенія.
Затяжні алкогольні галюцинози або підгострі його варіанти найчастіше виникають услід за перенесеними раніше алкогольними деліріями. Затяжні алкогольні галюцинози можуть перебігати з включенням у структуру психозу виразних депресивних явищ, з переважанням вербальних галюцинацій, маячних або парафренних розладів. У структурі алкогольного галюцинозу, який затягнувся, можлива наявність синдрому Кандинського-Клерамбо в формі маячення фізичного або психічного впливу. Особливістю хронічних алкогольних галюцинозів є ускладнення психопатологічної симптоматики, що переважно можна віднести за рахунок закономірностей розвитку основного хворобливого процесу. Хронічний алкогольний галюциноз може протікати як з домінуванням вербальних галюцинацій при ясній свідомості, так і з включенням маячень синдрому Кандинського-Клерамбо і парафренних утворень.
У судово-психіатричній практиці частіше зустрічається гострий короткочасний алкогольний галюциноз. Його доводиться диференціювати передовсім від патологічного сп’яніння, а нерідко й від виражених варіантів простого алкогольного сп’яніння. Слухові галюцинації, маячні ідеї переслідування, страх, тривога, котрі протікають на тлі ясної свідомості, збереженого орієнтування, зовні упорядкованої поведінки, несумісні з клінікою патологічного сп’яніння, а, тим більше, станом звичайного алкогольного сп’яніння.
Необхідно пам’ятати, що як при делірії, так і при алкогольному галюцинозі можливе наступне навмисне цільове викладення досліджуваним на експертизі пережитих ним раніше хворобливих станів з метою уникнути відповідальності. Наявність алкогольного галюцинозу під час скоєння правопорушення виключає осудність. Осіб, які скоїли небезпечні дії в стані алкогольного галюцинозу і визнані неосудними, з метою профілактики психотичних станів та їх рецидивів потрібно рекомендувати направляти на тривале примусове лікування в психіатричні лікарні з подальшим, після припинення примусового лікування, направленням їх під нагляд районного психіатра. У випадках, коли алкогольний галюциноз набуває затяжного, хронічного, несприятливого перебігу, можливо застосування статей 19, 84 ККУ.
Алкогольний параноїд (F 1х.51) раніше розглядався як окремий симптомокомплекс серед різних алкогольних психозів (Е. Крепелін, Е. Блейлер, Е. Маєр та ін.). Уперше як самостійну форму алкогольного психозу його виокремив та описав І. В. Стрільчук у 1949 р. В судово-психіатричній практиці найчастіше доводиться зустрічатися з гострими і затяжними алкогольними параноїдами, що протікають із маяченням переслідування, ревнощів, отруєння тощо.
Як правило, розвиткові гострого алкогольного параноїду передують слабкість, тривога, руховий неспокій. Надалі з’являються афекти страху, тривоги, уривчасті маячні ідеї переслідування, особливого значення, фізичного впливу. Характерним є поступове наростання рухового збудження, наступне скоєння імпульсивних вчинків. Особливістю гострого алкогольного параноїду є скоєння хворими під час найбільшої інтенсивності хворобливих проявів тяжких суспільно небезпечних дій проти особи.
Для протрагованих варіантів алкогольного параноїду характерні в клінічній картині чуттєво виразні маячні ідеї переслідування, ревнощів, фізичного впливу, зорових і слухових обманів сприйняття. Поява в структурі психозу маячних ідей ревнощів, галюцинаторних розладів визначає велику соціальну небезпечність таких хворих. Можливі також і короткочасні ілюзорно-галюцинаторні переживання переважно еротичного змісту. Хворі чоловіки, наприклад, говорять про уявну невірність жінок і замуровують двері. Нерідко неправильна поведінка хворих виявляється в написанні ними безглуздих заяв до різних громадських організацій та органів міліції. Маячні ідеї ревнощів переважно конкретні, відрізняються вузькістю змісту, крайньою абсурдністю, мають тенденцію до розширення кола уявних коханців, спільників і преслідувачів. До маячних ідей ревнощів приєднуються маячні ідеї переслідування. Так, хворому чоловікові починає здаватися, що “коханці” дружини слідкують за ним, при зустрічі багатозначно всміхаються, подають один одному знаки. Такі хворі нерідко скоюють акти брутального насильства над жінками, наносять травми уявним коханням. Перебіг цього варіанту алкогольного параноїду зазвичай довготривалий, протягом багатьох років.
У судово-психіатричній практиці часто виникають певні утруднення при відокремленні т. зв. психологічно зрозумілих ідей ревнощів, характерних для алкоголізму, від маячення ревнощів, специфічного для алкогольного параноїду. Маячні ідеї ревнощів завжди супроводжуються виразними афектами страху, тривоги, протікають з маячними ідеями відношення, переслідування. Такі ідеї займають провідне місце в комплексі тісно пов’язаних між собою інших психотичних переживань, що відбуваються на напружено афективному фоні і не піддаються корекції. Тому хворі, котрі мають маячні ідеї ревнощів, визнаються неосудними; вони потребують довготривалого примусового лікування, причому в деяких випадках доцільно направлення їх у спеціальні психіатричні лікарні.
Практика показує, що за частотою і тяжкістю скоєння суспільно небезпечних дій перше місце належить хворим алкогольними параноїдами. Небезпечність таких хворих визначається насамперед наявністю маячних ідей ревнощів, переслідування. Потрібно пам’ятати, що ці хворі залишаються потенційно небезпечними для оточуючих, передусім для жінок, дітей і родичів. Ці обставини необхідно враховувати при призначенні заходів медичного характеру, тому що хворі (зокрема, з рецидивуючим перебігом алкогольного параноїку) потребують довготривалого примусового лікування в психіатричних лікарнях спеціального типу, незалежно від тяжкості скоєного. Крім цього, навіть не дивлячись на ретельно проведене лікування, виписка із лікарень такого роду хворих без урахування мікросоціальних умов може призвести до рецидиву алкоголізму, який в свою чергу спровокує рецидив алкогольного параноїду. Через те при зміні виду примусового лікування потрібно суворо дотримуватися поступовості і ступінчастості, при переведенні хворого в психіатричну лікарню загального типу проводити йому там протиалкогольне лікування з активною трудовою терапією.
Осіб, у котрих алкогольний параноїд виник після правопорушення, потрібно направляти в психіатричні лікарні до виходу з психотичного стану з наступним поверненням у розпорядження слідчих органів або суду. У випадках, коли алкогольні параноїди набувають затяжного перебігу, можливо застосування статей 19, 84 ККУ.
При експертизі осіб, які в минулому перенесли гострі алкогольні параноїди і притягувалися до кримінальної відповідальності, потрібно враховувати їх можливе зацікавлення у свідомому, цілеспрямованому відтворенні психотичних симптомів, пережитих раніше (метасимуляція).
Дипсоманія (запій) – це дуже рідкісне захворювання, якщо мати на увазі істинну дипсоманію у власному розумінні. Істинна дипсоманія проявляється в періодичних приступах нездоланного болісного потягу до алкоголю. Початкові дипсоманії, зазвичай, ще задовго передують тяжкі дисфоричні стани, безмотивна подразливість, нудь, тривалі розлади сну. Передвісниками приступу, який наближається, нерідко спостерігаються безпідставний страх, тривога, параноїдна налаштованість, нюхові галюцинації у вигляді запаху алкоголю.
Під час приступу, що триває кілька днів, хворі, не дивлячись ні на які перешкоди, споживають спиртні напої в дуже великій кількості, вживають сурогати алкоголю. В цей час вони нічого не їдять, апетит повністю відсутній; такі особи справляють враження фізично тяжко хворих. Обличчя в них гіперемійоване, здуте, язик обкладений. Сон частіше поверхневий, супроводжується кошмарними сновидіннями, можливі епізодичні галюцинації. Напади дипсоманії переважно закінчуються раптово, в деяких випадках завершуються делірієм.
Із припиненням приступу поступово загальний стан хворого покращується, з’являється відраза до алкоголю, відзначається амнезія на окремі періоди запою. З роками у таких хворих світлі проміжки між приступами запою скорочуються, а тривалість запійних нападів, навпаки, збільшується. В таких випадках запій може переходити в хронічний алкоголізм; у багатьох хворих спостерігається сприятливий перебіг і ще рідше –видужання.
Діагностика істинної дипсоманії становить певні труднощі. Її необхідно відмежовувати від псевдодипсоманії (неправдивого запою), що нерідко трапляється при тяжких формах хронічного алкоголізму. Істинні дипсоманії завжди починаються раптово, поза яким-небудь зв’язком із зовнішніми психогенними обставинами, на противагу неістинному запою при хронічному алкоголізмі, виникнення якого завжди зумовлене реальними обставинами і є по суті обтяженням звичайного алкоголізму. Під час запою хворий дипсоманією неосудний. Поза приступами дипсоманії особи, котрі страждають на неї, можуть розуміти свої дії і керувати ними, а, отже, є осудними.
Стан осіб, що страждають на хронічний алкоголізм з психогенно-ситуаційно обумовленими запойними станами, не може бути прирівняний до тимчасових розладів психіки і тому такі особи несуть повну відповідальність за вчинене.
Наркоманії характеризуються хворобливим звиканням, пристрастю і неконтрольованим потягом до наркотичних засобів. Найбільш розповсюдженими з наркотичних засобів, які вживаються наркоманами, є опійні препарати.
Обов’язковими для наркоманії, хоч і не вичерпними, є такі прояви захворювання, як психічна і фізична залежність від наркотику та збільшення доз препарату, що приймається.
Психічна залежність характеризується хворобливою потребою в повторному прийомі наркотика й активними діями, спрямованими на його придбання. Одним із найважливіших компонентів психічної залежності, особливо на початкових етапах захворювання, є намагання особи, котра страждає на наркоманію, викликати в себе наркотичне сп’яніння – стан із підвищеним настроєм, суб’єктивним відчуттям легкості, відстороненості від зовнішнього світу й іншими проявами. З прогресуванням захворювання психічна залежність від наркотику поглиблюється і вже не може бути поясненою тільки прагненням наркотичного сп’яніння. Зі зростанням змін особистості, сутності її деградації всі помисли хворого стають зосередженими на одній меті: придбати і прийняти наркотики. Психічна залежність від наркотику є найстійкішим симптомом захворювання і зберігається в прихованій формі навіть після припинення вживання наркотику.
Фізична залежність від наркотику при розвитку захворювання виникає пізніше, ніж психічна залежність, і проявляється лише на фоні довготривалого щоденного прийому значних доз наркотику. В основі фізичної залежності абстинентний синдром – комплекс украй тяжких для хворого сомато-неврологічних розладів, які виникають після припинення вживання наркотичних засобів або зменшення їх доз. Через це хворий ніби примушений безперервно продовжувати прийом певних доз наркотику з метою запобігти виникненню болісних абстинентних явищ. При прогресуванні захворювання тяжкість абстинентних станів зростає, що зумовлює поглиблення фізичної залежності від наркотику. При тяжких абстиненціях можливий розвиток гострих психотичних станів із потьмаренням свідомості, маяченням, галюцинаціями чи виникненням судомних припадків.
Підвищення доз наркотичних засобів тісно пов’язано з проявами психічної та фізичної залежності від наркотику. З початком і наступним перебігом захворювання, не дивлячись на прийом тих же доз наркотичного засобу, що й раніше, вираженість наркотичного сп’яніння зменшується. Добиваючись потрібного ефекту сп’яніння, хворий змушений поступово збільшувати дози наркотику, чому сприяє зростаюча фізична переносимість препарату (підвищення толерантності). Нерідко кількість наркотиків, які приймаються хворим, при тяжких стадіях захворювання в десятки разів перевищують фізіологічно можливі для здорових людей дози препарату.
Наркоманії характеризуються великою важкістю несприятливих наслідків захворювання – як соматичних (стосуються фізичного стану), так і соціальних. При медичному обстеженні наркоманів із тяжкими стадіями хвороби виявляються: падіння ваги тіла, жовтушність і сухість шкіри, глибокі розлади діяльності печінки, травного апарату, серцево-судинної системи, ендокринних органів та інші порушення.
Особи, котрі страждають на наркоманію, завдають великої шкоди не тільки собі, а й оточуючим людям, суспільству загалом. Знижена працездатність нерідко робить їх паразитуючими, а зміни особистості і неправильна поведінка завдає непоправної шкоди моральній атмосфері в сім’ї. Такі особи при спробах прибати наркотики легко можуть скоювати кримінальні дії. Велику небезпеку становить і їх намагання залучати до зловживання наркотиками навколишніх, зокрема, молодих людей. Пристрасть до наркотичних засобів виникає, зазвичай, в аномальних особистостей – неврівноважених за характером, нестійких і вразливих, таких, що піддаються зовнішнім впливам, не мають твердих і стійких інтересів, намагаються чимось ”виділитися” зі свого оточення. Рідше наркоманія розвивається в осіб з нормальною врівноваженою психікою, однак і в цих випадках існують які-небудь спричинені обставини, наприклад, довготривалий, попередній розвиткові захворювання прийом наркотичних препаратів при соматичних захворюваннях з метою зменшення больових відчуттів.
Випадки правопорушень, пов’язаних з гострою і хронічною інтоксикацією наркотиками, зустрічаються відносно рідко. Особи, котрі зловживають наркотиками, як правило, визнаються осудними. В окремих випадках наркоманій все ж може бути прийняте рішення про неосудність; це відноситься до правопорушень, що були скоєні в гострому психотичному стані. Наявність особливо глибоких змін особистості теж може бути основою для визнання правопорушника неосудним.
Опійні (опіатні) нaркoмaнії (наркоманії морфійного типу) – психічні розлади і розлади поведінки внаслідок вживання опіоїдів (F-11). Вони виникають унаслідок вживання опію та його препаратів (омнопон, пантопон, перегорік, лауданон, пектол, опіонон), окремих алкалоїдів, які входять у склад опію (морфін, героїн, кодеїн, табаїн, діонін, папаверін, наркотен, лауданін та ін. – усього біля 20), а також синтетичних похідних із морфиноподібною дією (фенадон, промедол тощо).
Опійні препарати вводяться особами, котрі зловживають ними, перорально, підшкірно, інтравенозно або шляхом куріння. Особливе значення має широке розповсюдження опійних препаратів у медичній практиці, завдяки їх виразній знеболюючій дії.
Дія опійних препаратів на людину характеризується різко вираженою ейфорією, внаслідок чого психічна залежність від препарату формується дуже короткий термін і відзначається різкою виразністю. При розвитку наркоманії кількість препарату, що вживається, швидко зростає і в окремих випадках досягає 0,5–1, чистого морфію на прийом – смертельних доз для осіб, які не вживають наркотики.
У динаміці становлення наркоманії внаслідок зловживання опіатами умовно можна розрізнити 3 стадії, характерні для механізму розвитку наркоманій: 1) початкову – адаптації (зміна реактивності організму і поява психічної залежності); 2) хронічну – завершення формування фізичної залежності (абстиненція – виникнення в ряді випадків психозу, полінаркоманії); 3) пізню – виснаження всіх систем організму (зниження толерантності; загальної реактивності, психічної, соматогенної, неврологічної; затяжна тяжка абстиненція, слабоумство).
Абстинентні стани, що виникають при зниженні доз чи припиненні вживання наркотику, зазвичай протікають дуже тяжко. Підвищується температура тіла, виражені недомогання, безсоння, тошнота, блювання, вкрай тяжкі м’язево-суглобові болі. Хворі в стані опійної (морфійної) абстиненції бувають непосидливими, подразливими, переживають надзвичайно інтенсивний потяг до наркотику і всіма засобами намагаються дістати його, нерідко вчиняють злочини.
При тяжких станах абстиненції виникає падіння серцево-судинної діяльності з розвитком колапсів. Можливі також астматичні приступи, судомні посіпування кінцівок або різке психомоторне збудження. Психози в стані абстиненції в осіб, які зловживають опіатами, дуже рідкісні та за клінічними ознаками є тимчасовими деліріозними станами.
Зміни особистості при опійних наркоманіях, зазвичай, помітно виражені. Спочатку виявляються астенічні, депресивні розлади, збудливість, істеричні реакції. В подальшому на перший план виступають падіння активності, звуження кола інтересів, емоційне загрубіння, морально-етичне зниження, стійкі порушення фізичного стану.
У судово-психіатричній практиці особи, які зловживають опіатами, в переважній більшості випадків визнаються осудними. Виключення становлять хворі, котрі скоїли правопорушення в психотичному стані.
Велика кількість справ у судово-слідчому провадженні – це випадки незаконного транспортування, зберігання і вживання наркотичних засобів, що є рослинною сировиною для саморобних, кустарно виготовлених опійних препаратів (просякнених соком макових головок тканевих тампонів, макової соломки тощо). Виготовлену з цієї поширеної сировини шляхом нескладних технологічних перетворень т. зв. “ширку”, як правило, вживають інтравенозно групою, часто навіть одним шприцем. Цим самим наркомани сприяють поширенню такої небезпечної хвороби як СНІД, а також гепатитів, інших тяжких інфекційних хвороб, що передаються через кров. Навіть використання окремих шприців, при колективному використанні однієї спільної ємкості з виготовленою кустарно наркотичною речовиною не запобігає цим небезпечним для самих вживаючих і для суспільства в цілому наслідкам.
Гашишеманія, гашишизм (психічні розлади і розлади поведінки внаслідок вживання каннабіоїдів) це зловживання гашишем (синоніми: маріхуана, анаша, план, банг, хусус, харас, дагга). Він видобувається з листя і стеблинок індійської, чуйської, дикоростучої та інших видів коноплі, що ростуть в Америці, Середній Азії, а також в Україні.
Діючою речовиною є ароматичний канабіол, який міститься в екстракті коноплі. Залежно від складу коноплі, способу виготовлення, концентрації залежить ефект вживання.
Вживають наркотик по-різному – жують, курять з тютюном (сигарети “з планом”, через кальян), приймають всередину у вигляді напоїв, пігулок. За розповсюдженістю гашиш можна поставити на перше місце серед наркоманій, переважно через простоту вживання. Найчастіше ним починають користуватися підлітки, юнаки, дівчата, особи з девіаціями характеру із неблагополучних сімей: з цікавості, наслідування, потягу до самоствердження, бажання отримати задоволення чи відійти від буденної повсякденності. Як правило, починають курити в компаніях, де хтось вже випробував дію препарату, і їх поведінка стає еталоном для інших.
Гостра інтоксикація гашишем супроводжується не тільки зміною емоційного фону (піднятістю настрою, смішливістю), а й можливим виникненням психомоторного збудження з дуркуватістю, а також ілюзорними розладами. Спотворюється сприйняття як зорових, так і слухових образів. Навколишні предмети сприймаються різко спотвореними за формою і кольором, набувають чудернацького, фантастичного вигляду. Надзвичайно загострюється сприйняття звуків, іноді виникає відчуття нереальності того, що відбувається довкола, відчуженості від оточуючого світу.
У дорослих нерідко, а в дітей і підлітків дуже часто, навіть одноразове введення великих доз гашишу зумовлює гострі психотичні епізоди з переважанням виразних, сценоподібних зорових і слухових галюцинацій, хоча вони бувають легко зворотніми. При довготривалому зловживанні гашишем виникає виразна психічна залежність від препатрату. Фізична залежність від наркотику виражена менше, абстинентні явища проявляються відносно нерізко і вичерпуються недомаганням, зниженням апетиту, загальним тремором, пітливістю.
У важчих випадках хронічної інтоксикації гашишем виникаються або розлади пам’яті чи інтелекту, або довготривалі психози з галюцинаторно-параноїдними станами, подібними за своєю клінічною картиною до шизофренії.
Судово-психіатрична оцінка правопорушень, які скоюють особи, котрі зловживають гашишем, здійснюється з тих же позицій, що й стосовного до інших видів наркоманій.
Інші види наркоманій (кокаїнізм, стимулятори ЦНС, ЛСД, галюциногени – F-14, F-15, F-16).
Кокаїнова наркоманія або кокаїнізм відомі з давнини. Наркотик отримують з листя коки – куща, який росте в Південній Америці. Останнім часом поширюється із Заходу.
Найпоширенішим є спосіб вдихання препарату через ніс, рідше препарат вводиться внутрішньовенно. Гостре отруєння характерне побліднінням, загальною слабкістю, неправильним пульсом, задишкою з можливим наступним падінням серцевої і дихальної діяльності; смерть може наступити від паралічу дихального центру. При зловживанні наркотиком швидко формується наркоманічний механізм із психічною та фізичною залежністю, вираженою і тяжкою абстиненцією.
Із клінічних особливостей початкової стадії кокаїнізму можна відзначити тимчасове натхнення, підвищення розумової діяльності, пожвавлення плину думок, асоціацій; часті графоманія, образи за недооцінку своєї особи, підвищена рухливість. Цей стан за кілька годин змінюється знесиленням, апатією, адинамією, можуть приєднуватися страх, галюцинації. Зі зростанням толерантності (іноді до 5–10 г) наростає психічна та фізична залежність, формується абстиненція. Через постійне розширення зіниць хворі гірше бачуть, слизові рота і носа пересихають. Абстиненція з планом часу все більше поглиблюється сомато-вегетативними та психічними симптомами. Різні неприємні відчуття в тілі, обмороки, тоскно-подавлений настрій, страх, відчуття провалювання можуть штовхати наркоманів на суїцидальні вчинки з летальним завершенням.
Усі думки і почуття зосереджуються на здобутті наркотичного засобу, зблідають вищі емоції, слабшає пам’ять, падає розумова діяльність, різко звужується коло інтересів. Особистість загрубає, наркоман стає егоцентричним, веде паразитичний спосіб існування, опиняється в середовищі антисоціальних елементів, потрапляє в ув’язнення та ін. У психічному стані можливі психотичні епізоди.
В осіб, котрі нюхають кокаїн, можливі прободіння носової перетинки, у тих, хто вводить препарат підшкірно або внутрішньовенно, часті абсцеси, пігментні плями, рубці, септичне зараження крові.
Потім на пізніх стадіях кокаїнізму всі ці явища різко обтяжуються, толерантність тримається на високих дозах, психічна залежність якби відходить на задній план, поглинаючись абстинентними явищами. Особливо занепадає соматична сфера, хворі страждають від виснаження з різким падінням серцевої діяльності і можуть померти від маразму. Летальний кінець можливий часто від паралічу дихального та судинного центру.
ЛСД, галюциногени – це діетіламід лізергінової кислоти, напівсинтетичне похідне ергоновіну, псилоцибін, що міститься в деяких, зокрема південноамериканських, грибах, а також мескалін. Останні дві речовини відомі своєю здатністю викликати особливі галюцинації, дереалізацію.
ЛСД та інші похідні лізергінової кислоти перебувають під міжнародним контролем у рамках Конвенції за контролем психотропних речовин з 1971 р. Ці речовини, не дивлячись на заборону, розповсюджені в країнах Західної Європи та США.
Розповсюджувані серед здебільшого соціально нестійких, психічно неврівноважених осіб, ці препарати можуть викликати гострі отруєння, аж до спастичних паралічів і смерті від дисфункції дихального центру. Одним із найхарактерніших психічних феноменів при дії ЛСД є зміна реальності сприйняття простору та часу, особливо щодо оцінки і тривалості часових інтервалів. Дія залежить від індивідуального сприйняття, підсилюється при заплющених очах, під музику.
Ефекти ЛСД супроводжуються численними реакціями як симпатичної, так і парасимпатичної частин вегетативної нервової системи: зміною частоти серцевих скорочень, спазмами периферичних судин, ознобом, слинотечею, сльозовиділенням, перевтомою, судомами. Нерідкі психотичні епізоди, наростають зміни особистості, звужується коло інтересів, слабшає пам’ять, розвивається депресивний стан, деградація особи.
Стимулятори ЦНС – це фенамін, первітін, центедрін, бензедрін, ефедрін та інші препарати. Їх використовують для зменшення відчуття втоми, підвищення працездатності, покращання настрою. Звикання виникає швидко, розвивається пристрасть до препаратів, наростає толерантність, бажання збільшити дозу препарату для того, щоби викликати ейфорію та боротися з депресією і втомою. Ефект проявляється у розвитку ейфорії з явищами бадьорості, бажанням працювати; при цьому прискорюються функції мислення. Прийом великих доз препарату може спричинити раптову смерть. В окремих випадках хронічного вживання фенаміну розвиваються психотичні розлади у вигляді маячення відносин, впливу, з наявністю зорових галюцинацій.
Токсикоманії (F-13, F–17, F–18, F–55) спричиняються хімічними, біологічними, рослинними або лікувальними речовинами. Вони зумовлюють явища звикання, залежності, але не визнаються наркотичними національним законодавством і міжнародними конвенціями.
Найбільшу кількість серед речовин, які викликають токсикоманію, становлять психотропні засоби: транквілізатори – седуксен, реланіум, сибазон, мепробамат, феназепам, валіум, лібріум та ін; нейролептики – аміназин, галоперідол; антидепресанти й інші стимулятори ЦНС – сиднокарб, сиднофен, ацефен та ін.; снодійні засоби, корі можна поділити на підгрупи (похідні барбітурової кислоти або барбітурати – барбаміл, барбітал, фенобарбітал, етамінал-натрій та ін.; снодійні небарбітурового ряду – еуноктин, радедорм, раладорм та ін.; антипаркісонічні засоби, корректори – циклодол, паркопан, ромпаркін, артан, рідінол та ін.; антигістамінні засоби – дімедрол, піпольфен та ін.; аналгетики – анальгін, амідопірин та ін. Зловживання такими речовинами, як кава (кофеїнізм), чай (теїзм), паління тютюну теж можна віднести до різновидів токсикоманії. Нині відомі поширені факти використання підлітками з метою отримання ейфорії побутових лаків, фарб, клеїв та інших речовин, що можна віднести до т. зв. прекурсорів (речовин, з яких після певної технологічної обробки можливо отримати засоби з наркотичним ефектом). Так, з ефедріну шляхом кустарної возгонки отримують наркотик “ефедрол”.
Звикання, пристрасть, в одних випадках, від вищеприведених речовин може виникати при навмисному намаганні отримати ефект підвищеного задоволення, комфорту; в інших випадках – при бажанні уникнути поганого самопочуття, дискомфорту. В обох випадках виникає потреба повторювати прийом препарату, що тягне за собою формування токсикоманії. Має значення нераціональна терапія такими засобами, неправильне самовиліковування при безсонні та різних несприятливих життєвих ситуаціях. Нерідко жертвами звикання стають психопатичні, невротизовані особи. Клінічна картина виниклих таким чином таксикоманій залежить від речовини, якою зловживають.
До транквілізаторів звикання може формуватися в процесі їх прийому, зокрема, коли не проводиться відповідний лікарський нагляд. Зростає толерантність, можливі абстинентні психози, епілептиформні прояви. Синдром фізичної залежності виявляється в неспокої, страхах, безсонні, пітливості, м’язовому тремтінні і посіпуваннях.
При зловживанні снотворними засобами психічна і фізична залежність формується дещо повільніше, ніж при опійній наркоманії, але прояви захворювання тим не менше дуже важкі і призводять на віддалених етапах токсикоманії до тяжких наслідків.
Наркотичне сп’яніння характеризується різкою в’ялістю, сонливістю, апатичним, часто бездумним виразом обличчя, монотонною та нечіткою (дизартричною) мовою. В абстиненції значно частіше, ніж при опіоманіях, трапляються гострі психози з маяченням переслідування, слуховими і зоровими галюцинаціями, нерідкі розгорнуті судомні припадки. У барбітуроманів з великим терміном захворювання виявляються грубі зміни особистості, які схожі на такі у хворих на епілептичну хворобу. Характерна схильність до бурхливих сполохів гніву, нерідко з агресивними вчинками щодо оточуючих. Мислення стає тугорухомим (торпідним), увага важко переходить з одного предмету на інший, виявляється зниження інтелекту.
При судово-психіатричній експертизі осіб, котрі зловживають снодійними засобами, враховується їх психічний стан у момент скоєння правопорушення і ступінь виразності змін особистості. Неосудність встановлюється лише в тих випадках, коли правопорушення було скоєно в психотичному стані або мають місце глибокі зміни особистості. Частіше все таки ці суб’єкти несуть відповідальність за скоєне правопорушення.
Антипаркінсонічні препарати (коректори ЦНС) широко застосовуються в невропатології, психіатрії при лікуванні екстрапірамідних розладів. Через свої ейфорізуючі, сп’яняючі та галюциногенні властивості циклодол, паркопан та інші подібні засоби стали розповсюджуватися як токсикоманічні.
Практично приймають такі засоби заради ейфорії та галюцинаторних переживань, в стадії звуженої свідомості буває відчуття польоту. Частіше циклодол починають приймати після зловживання іншими речовинами – гашишем, барбітуратами, алкоголем. Початкова фаза розвивається після прийому зазвичай 2–3-кратної звичайної терапевтичної дози, тобто 4–8 таблеток. Звикання відбувається швидко, протягом 1–1,5 місяця. Так само швидко формується афективний дефект; вже на 1-й стадії виявляється помітна зміна ЦНС, формується абстинентний синдром, міняється реактивність організму і толерантність, доза циклодолу може доходити до 30–40 таблеток у день.
Синдром психічної залежності найбільш виражений тяжкою абстиненцією, що протікає дуже тяжко, протягом 7–12 днів. Тремтять м’язи рук, потім тіла. Психічний дискомфорт супроводжується напруженим афектом, подразливістю, злобністю. При передозуванні можливі психози.
Зловживання антидаприсантами зумовлює фізичну залежність, виражену вегетативним симптомокомплексом. Симптомів підвищення толерантності і психічної залежності немає.
При вживанні великих доз кофеїну (в чифірі або каві) з’являється підвищений настрій, збудження, що тривають до кількох годин. При хронічному зловживанні цими речовинами виникає токсикоманія. Відзначаються головокружіння, головні болі, безсоння, кошмарні сновидіння. Можуть бути посіпування окремих м’язів (ніг, язику), а також судомні напади. Характерні перебої в роботі серця, що супроводжуються тривогою, страхом. Мислення стає торпідним, застійним. У чоловіків спостерігається зниження потенції, хоч абстиненція в них виражена найменше.
Чифіризм (різновид теїзму) – вживання концентрованих розчинів чаю, основною діючою речовиною яких є алкалоїди кофеїну. Через 30–40 хвилин після прийому середньої дози чифіру настають виразні явища сп’яніння, що характеризуються припіднятим настроєм, полегшанням і прискоренням перебігу процесів мислення з одночасним збудженням. З’являється підвищена працездатність, щезає втома, асоціації та уявлення полегшуються. Думки більш приємного змісту, депресії рідкі. Картина звикання до чифіру індивідуальна і суб’єктивна. Порушується сон, відбувається тривале психомоторне збудження. У чифіроманів може відбуватися поступова зміна особистості за типом психопатизації з помітними коливаннями настрою, нетриманням афектів, звуженням кола інтересів і соціальною деградацією.
Полінаркоманії та політоксикоманії. Ускладнені наркоманії і токсикоманії, трансформація їх видів.
Полінаркоманія – це наркоманія з одночасним і поперемінним вживанням двох і більше наркотичних речовин. Вживання комбінації препаратів або речовин, не віднесених до наркотичних засобів, чи поєднання цих речовин і лікувальних засобів у певній комбінації або послідовності є політоксикоманією.
Якщо наркотичний засіб приймається в поєднанні з іншими речовинами і лікувальними засобами, що не визнані наркотичними, то ці випадки діагностуються як ускладнені наркоманії.
В усіх випадках алкоголізму, коли одночасно хворий приймає які-небудь наркотичні речовини, виставляється діагноз ускладненої наркоманії: “наркоманія, ускладнена алкоголізмом”. Те ж саме відноситься до випадків токсикоманії, коли хворий приймає лікувальні засоби, які не відносяться до наркотиків, і поєднують це з прийомом алкогольних напоїв. Ускладнені алкоголізмом наркоманія і токсикоманія визначають відповідну тактику стосовно таких осіб: більш жорсткий режим, ізоляція від зовнішнього світу з метою запобігання поступленню наркотиків або речовин, що є предметом зловживання.
З різних причин (неможливість дістати звичний наркотик, намагання досягнути "особливого” задоволення та ін.) наркомани переходять до вживання кількох наркотичних речовин. Приймання може бути послідовним і паралельним.
При полінаркоманії змінюється характер потягу, він стає компульсивним, абстиненція набуває тяжчого характеру, з’являються “мікстні” форми сп’яніння, швидше і глибше позначаються зміни особистості.
Ускладнена токсикоманія є найчастіше поєднанням вживання алкоголю з прийомом снодійного засобу. Гостре отруєння такими речовинами може призвести до тяжкого барбітуратизму, ускладненої алкогольної інтоксикації, коматозного стану. Поступово ознаки барбітуратизму витісняють симптоми алкоголізму. Спостерігаються безпричинні зміни настрою, виражені репресії, що можуть призвести до самогубства. Поряд з дисфорією одним із ранніх симптомів є зниження пам’яті, інтелекту. При барбітурово-алкогольній ускладненій токсикоманії психотичні стани виявляються в більш ранні терміни, з подовженим перебігом деліріозних або гострих маячних станів.
Поєднання довготривалого вживання алкоголю і гашишу зустрічається досить рідко; може призвести до гострого (за деліріозним типом) чи хронічного (з шизофреноподібною картиною) психозу.
Досить частим є систематичне зловживання алкоголем, що співпадає з вживанням чифіру (теїзм) чи кофеїну (ускладнений алкоголізм або політоксикоманія).
Зустрічаються ускладнені наркоманії, при яких зловживання препаратами опію приєднуються до алкоголізму. В одних випадках це роблять, щоб пом’якшити явища абстиненції, в інших – щоби подавити патологічний потяг до алкоголю. Завжди перебіг наркоманії обтяжується. Абстиненція перебігає за типом опійного синдрому, з характерною “ломкою”, вегетативними симптомами; можуть бути депресії з суїцидами, деліріозні розлади свідомості, епілептиформні приступи.
Можливі трансформації наркоманії, в яких послідовно спостерігається зловживання гашишем, а потім опіатами й іншими наркотиками.
Зустрічається трансформація опійної наркоманії в токсикоманію снодійними засобами барбітурового ряду та інших. Опійно-барбітурова абстиненція продовжується триваліше, до 1,5–2 місяців, можливі гострі психози, великі епілептиформні судомні напади, зниження і випадіння пам’яті, виражені м’язево-суглобові та спинальні болі, різка деградація особи, що вказує на те, що трансформація наркоманії – якісно інший стан, коли симптоми мононаркоманії не просто складаються, а й набувають нових ознак.
Судово-психіатрична оцінка алкоголізму, наркоманій і токсикоманій.
Основні відомості з судово-експертної оцінки стану осудності і неосудності наведені вище. Треба зазначити, що проведення усіх видів судово-психіатричної експертизи цих патологій може відбуватися з залученням спеціально підготовлених спеціалістів, психіатрів-наркологів за відповідною постановою судово-слідчих органів.
Експертиза дієздатності осіб, котрі страждають на алкоголізм, наркоманів, токсикоманів, у цивільних справах становить певні труднощі.
Хронічний алкоголізм спричиняє шкоду не тільки психічному та фізичному здоров’ю людини, а й зумовлює певні соціальні ускладнення (це ж стосується наркоманів і токсикоманів). Як правило, житлові, шлюбно-сімейні та майнові справи стосуються вище означених осіб і членів їх родин. У випадках, коли до таких осіб вже застосовувалися не раз заходи громадського впливу, які не дали позитивних результатів, цивільне законодавство допускає можливість обмеження їх дієздатності (ст. 36 ЦКУ). У зв’язку з цим на основі ухвали суду обмежено дієздатним призначається піклувальник, без згоди котрого вони не можуть самостійно здійснювати які-небудь майнові угоди (ст. 36 ЦКУ, ст. 241 ЦПКУ).
Крім обмеження дієздатності щодо зловживаючих осіб можуть бути застосовані такі заходи, як вирішення питання про виселення, позбавлення батьківських прав (ст. 164 Сімейного кодексу України).
Призначений піклувальник слідкує не тільки за витратами обмеженодієздатного, а й за проведенням йому відповідного лікування. При злосному ухиленні таких осіб від лікування питання про примусове лікування розглядається районним (міським) судом у відкритому засіданні при наявності медичного висновку за клопотанням громадських організацій, трудових колективів, державних установ, а також членів сім’ї або близьких родичів.
Питання, що пов’язані з обмеженням дієздатності, вирішуються в індивідуальному порядку, з урахуванням особливостей поведінки, психічного стану, деградації.
У судово-психіатричній практиці нерідко виникає питання про те, чи знаходився хворий на алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію в момент скоєння ним цивільного акту в передпсихотичному, психотичному або постпсихотичному стані. Майнові та інші цивільно-правові угоди, укладені в стані алкогольного сп’яніння, мають силу. Різного роду угоди можуть відбуватися і в стані алкогольних психозів. Коли яку-небудь угоду укладено у психотичному стані, то особа, котра це вчинила, має бути визнана недієздатною, а угода недійсною.
При аналізі якої-небудь майнової угоди особи, що скоїла її в стані хронічного алкогольного психозу, необхідно враховувати характер, специфіку перебігу хвороби, ступінь виразності клінічної картини в момент угоди тощо. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
