Studentam.net.ua

2. Симптоми та синдроми психічних захворювань

   Психіатрія як медична наука в своїй назві поєднує дві складові – психо (душа) і ятрос (лікування), що в перекладі в древньогрецької означає – лікування душі. Як і багато інших клінічних дисциплін, психіатрія складається з двох великих частин – загальної (семіотики) або симптоматології психічних хвороб (психопатології), котра різнобічно вивчає окремі ознаки психічних захворювань – симптоми та їх певні поєднання, що мають закономірні внутрішні зв’язки – синдроми, а також спеціальної, яка досліджує окремі форми психічних захворювань (розладів).
   З виявлення симптомів і синдромів починається обстеження хворих із психічними розладами. Взяті окремо, ізольовано, ні симптоми, ні синдроми не мають нозологічної специфічності (ще не визначають конкретну психічну хворобу), оскільки практично одні і ті ж клінічні прояви можуть зустрічатися при різних нозологічних формах, тобто психічних захворюваннях або розладах. Симптом набирає відповідного значення тільки тоді, якщо розглядається у рамках синдрому. Синдром має діагностичну цінність лише тоді, коли вивчається в динаміці захворювання, у співвідношенні з таким важливим критерієм, як особливості змін особи, що виникають під час перебігу психічної хвороби.
   Психічні захворювання виявляються у порушеннях процесів сприйняття, мислення, емоцій, уваги, пам’яті, потягів тощо. З допомогою цих психологічних понять були описані найрізноманітніші симптоми психічних захворювань. Ця обставина сприяла появі уявлень про те, що окремі психічні порушення пов’язані з ураженням певних психічних функцій: галюцинації – це розлад сприйняття, маячення (марення, верзіння) – порушення мислення і т. д. Психіатрія досі користується психологічною термінологією при визначенні стану хворих, хоча психологічний принцип визначення і класифікації психічних розладів умовний, відносний і тимчасовий, тому що ще не існують адекватні фізіологічні підходи до оцінки психічних розладів. Через те у клінічній практиці ми фактично маємо справу з діагностичним аналізом більше 300 симптомів і синдромів психічних захворювань (розладів).
   Симптоми (За сферами психічної діяльності).
   Розлади сприйняття. Сприйняття – це відображення явищ і предметів оточуючої дійсності, які безпосередньо діють на органи відчуття.
   Ілюзії – це помилкове (хибне) сприйняття переважно зором чи слухом реальних предметів або явищ, при цьому відображення реального об’єкта змішується з хворобливою уявою. Найчастіше вони виникають на тлі зміненого афекту чи свідомості. Однак і в звичайному стані можливі хибні сприйняття (хмару можна уявити як чиєсь обличчя, при фізичних ілюзіях скляна паличка “переломлюється” у воді).
   3орові ілюзії можуть бути звичайними за своїми появами що одежа (висить на вішалці, сприймається як людська фігура, нахилена гілка дерева – як простягнена рука). Вони виникають переважно у напівтемряві чи при поганому освітленні, на тлі тривожного настрою. Зорові ілюзії, що іноді бувають фантастичними, химерними за змістом, називаються парейдоліями. Квітка на вікні сприймається як екзотична, велика рослина, а оточуючі предмети – як фантастичні істоти. Парейдолії найчастіше виникають на тлі різко вираженої тривоги, страху, при початкових стадіях потьмарення свідомості.
   Слухові ілюзії або вербальні лат. verbum – слово) в одних випадках є елементарними: краплі дощу сприймаються як шепіт, окремі різкі звуки – як постріли, а інших – у сторонніх розмовах чи звуках суб’єкт чує слова в свою адресу. Коли в тому, що чується, безперервно сприймаються цілі фрази, говорять про ілюзорний галюциноз. Вербальні ілюзії, зокрема ілюзорний галюциноз, звичайно мають осудливий або загрозливий зміст; для них характерні афект напруженої тривоги і підозріливість.
   Галюцинації – це одна з форм порушень чуттєвого пізнання, коли патологічні сприйняття виникають без існування реального об’єкта чи подразника. Сприймаючись у просторі, галюцинації набирають чуттєвої виразності і не відрізняються галюцинуючими від предметів, які дійсно існують тобто мають для осіб характер об’єктивної реальності. За головною ознакою (аналізатором, у якому виникають) галюцинації поділяються на такі: зорові (оптичні), слухові (акустичні), дотику (тактильні), нюхові, смакові, загального відчуття (кінестетичні).
   Зорові галюцинації (видіння) можуть бути елементарними, мати невиразну форму чи, навіть, бути позбавленими її – фотопсії (іскри, полум’я, плями, спалахи, дим), і складними. Такі, що є чіткими в усіх, навіть незначних деталях – це конкретні люди, тварини, комахи, предмети, меблі, сцени різного змісту (похорони, стихійні лиха, збори). 3орові галюцинації можуть бути безколірними, різнобарвними, мати натуральну величину або збільшені чи зменшені. Вони то нерухомі (статичні), то знаходяться в рyci, зі постійним або таким, що швидко змінюється змістом (калейдоскопічні). Зорові галюцинації називають сценоподібними чи кінематографічними в тих випадках, коли мінливі з них мають складний зміст. Видіння майже завжди виникають на тлі потьмареної свідомості; їх супроводять афекти тривоги, страху, люті. 3начно рідше вони викликають захоплення чи цікавість. Нерідко інтенсивність галюцинацій різко підсилюється ввечері або вночі, інколи вони виникають тільки в певний час доби.
   Слухові галюцинації. Якщо вони виникають у формі елементарних немовних обманів, то називаються акоазми (такими є шуми, окремі звуки, шипіння, постріли). У випадках, коли чують окремі слова, фрази, говорять про фонеми – вербальні (словесні) галюцинації. Хворі часто називають їх “голосами”. Фонеми можуть належати знайомим і незнайомим особам, чоловікам, жінкам і дітям; можуть бути тихими чи приголомшливо гучними, такими, що знаходяться на одному місці, наближуються чи віддаляються. Іноді чути один голос – моновокальні галюцинації чи кілька, діалог – полівокальні галюцинації. Голоси можуть перегукуватися один з одним і звертатися безпосередньо до хворого. Зміст галюцинацій може бути різним: сварки, звинувачення, образи, погрози, насміхання, захист, втішання, занепокоєння, попередження, накази (імперативні галюцинації); реєстрація вчинків хворих (“Він зачинив двері, засвітив світло, повернувся боком” та ін. – коментуючі голоси.
   Слухові галюцинації виникають, як правило, на тлі потьмарення свідомості. Вони супроводжуються подивом, страхом, а також найрізноманітнішими вчинками: пошуком того, кому належить голос, втечею, захистом, нападом, спрямованими проти інших чи самого себе діями, нерідко навіть дуже небезпечними діями (при імперативних галюцинаціях).
   Нюхові галюцинації – уявні, неприємні чи приємні запахи (паленого, гнилі, нечистот, газів, квітів тощо).
   Смакові галюцинації – неприємні або приємні смакові відчуття, що виникають у роті без прийому їжі.
   Тактильні галюцинації (дотику) – неприємні відчуття, що виникають в шкірі чи під шкірою (лоскіт, повзання, тиск) і співвідносяться з певними неживими чи живими предметами (кристали, тверді предмети, дрібні тварини чи комахи тощо).
   Вісцеральні (лат. viscerum – нутрощі) галюцинації –відчуття, подібні до вищеописаних при тактильних галюцинаціях, але з проекцією у внутрішні органи (“гвіздок у голові”, “в животі жаби плавають” та ін.).
   Галюцинації загального відчуття – впевненість, що неприємні відчуття, які є на поверхні тіла чи у внутрішніх органах, пов’язані з дією того чи іншого неживого об’єкта або живої істоти. Нерідко відбувається одночасна поява різних видів галюцинаторних подразнень.
   Комплексні галюцинації – одночасна поява різних видів галюцинацій, наприклад, зорових, слухових, загального відчуття.
   Функціональні галюцинації – це галюцинації, які за механізмом виникнення займають проміжне становище між власне галюцинаціями та ілюзіями. Вони з’являються тільки за наявності реального зовнішнього подразника і продовжуються не змішуючись із ним до тих пір, доки діє цей подразник. Хворий чує стукіт коліс поїзда й одночасно виникають слова в такт цьому, наприклад, “вбивця, вбивця, вбивця”.
   Псевдогалюцинації – мимовільні, зазвичай, з відчуттям скоєності чи відчуженості, насильності тощо сприйняття, які не мають реального об’єкта. Їм властива інтропроекція образів, тобто вони локалізуються здебільшого не в об’єктивному, а в суб’єктивному внутрішньому просторі – “всередині голови, тіла”, бачиться і чується “подумки”, “розумом”, “внутрішнім оком”. На відміну від істинних галюцинацій, псевдогалюцинації не ототожнюються з реальними предметами, тобто не мають характеру “життєвості”, об’єктивної реальності. Водночас критичне ставлення до псевдогалюцинацій відсутнє, так само, як і сумніви в їх дійсному існуванні.
   Псевдогалюцинації можуть бути: слуховими, зоровими, дотиковими, нюховими, смаковими, загального відчуття. Всі особливості, їм властиві, і тут можуть проявлятися. Зокрема, зорові галюцинації можуть бути й елементарними, і складними, безкольоровими та звичайного забарвлення, а також неприродно кольоровими; голоси “в думках” – тихими і голосними, одиничними і множинними. Сполучення псевдогалюцинацій із маяченням впливу та переслідування утворюють синдром Кандинського-Клерамбо.
   Гіпнагогічні галюцинації – видіння чи слухові обмани, які виникають при закритих очах перед засинанням чи у дрімотному стані.
   Гіпнопомпічні галюцинації – видіння чи різні слухові обмани, що виникають під час пробудження.
   Галюциноз – стан безперервного галюцинування з переважно єдиним видом галюцинацій (значно рідше – в поєднанні кількох видів), у той час як інші психопатичні розлади (насамперед маячення) відступають на другий план або зовсім відсутні. Він виникає за ясної свідомості і при достатній збереженості й орієнтуванні всіх видів. Найчастіше трапляються слухові (вербальні) галюцинації, є також зорові та тактильні галюцинози.
   Сенестопатії – різноманітні неприємні, важкі і такі, що дуже виснажують і змучують, відчуття стягування, переливання, лоскоту, рухомі і нерухомі та ін. Вони виникають нерідко в різних частинах тіла, інколи без чіткої локалізації і не піддаються описанню. На відміну від галюцинацій, вони позбавленні предметності і не супроводжуються якими-небудь соматичними чи неврологічними розладами.
   Метаморфопсії – викривлене сприйняття розмірів, форми просторового розташування реальних предметів. При цьому оточуючі предмети сприймаються пропорційно, але неприродно зменшеними, – мікропсія чи, навпаки, пропорційно, неприродно, аж до велетенських розмірів, збільшеними – макропсія. Оточуючі предмети можуть також сприйматися перекрученими, з перекосами, розтягненими, прикороченими чи звуженими – дисмегалопсія. Викривлене сприйняття простору, що супроводжується неприроднім віддаленням чи, навпаки, наближенням предметів, називається порропсією.
   Розлади схеми тіла – спотворене сприйняття форми, величини, розташування в просторі свого тіла загалом чи окремих його частин (голови, рук, ніг). Воно виникає за наявності зорового контролю і за його відсутності. Все тіло збільшується, набирає ваги і займає собою весь простір, в якому хворий у цей момент знаходиться: язик набухає і не вміщується в роті, голова зменшується і здається величиною в шпильку тощо. Метаморфопсії та роздали схеми тіла вчені інколи описують під загальною назвою – психосенсорні розлади.
   Дереалізація – примарне, химерне, безбарвне, інколи схематичне, силуетне сприйняття дійсності, котра реально існує навколо. Може супроводжуватися сумнівами щодо реальності існуючого світу, людей, предметів. До такого типу розладів відносяться і феномени “вже баченого, вже почутого, вже пережитого” раніше (дежа вю – фр.), коли в незнайомій місцевості виникає настирливе, непереборне відчуття того, що тут уже колись доводилося бувати, таке вже колись бачити чи чути, а також “ніколи не баченого, ніколи не чутого, ніколи не пережитого” (жаме вю – фр.), коли знайома місцевість чи оточення сприймаються як незнайомі, відомі люди, родичі чужими чи незнайомими.
   Розлади мислення.
   Мислення – це найвища і найскладніша форма відображення та пізнання об’єктивної реальності, встановлення й осягнення внутрішніх зв’язків між явищами та предметами навколишнього світу. Розлади сфери мислення зустрічаються при найрізноманітніших психічних захворюваннях.
   Прискорення мислення (асоціативного процесу) – легкість появи та збільшення кількості асоціацій, що виникають без зупинок і поєднуються з поверхневими розумовими висновками, котрі базуються на випадкових висловлюваннях. Образні уявлення і порівняння домінують над абстрактними. Іноді прискорення мислення досягає інтенсивності стрибка ідей (фуга ідеарум).
   Затримка мислення – це коли кількість асоціацій зменшена, виникнення їх утруднене, уявлення збіднені, одноманітні. Такий стан часто тяжко переноситься хворими, вони говорять, що “отупіли”.
   Закупорка мислення (шперунг) – раптова зупинка, перерва думки, її блокування. Хворий замовкає, втрачає думку, а, намагаючись змінити тему розмови, знову її втрачає через “закупорку”. Це відбувається за ясної свідомості, на відміну від епілептичного абсансу.
   Інкогорентне мислення (без зв’язку) – мова є набором непов’язаних за змістом чи граматичною будовою слів.
   Статечність (грузність, застигання) мислення – асоціації, що уповільнено, з утрудненням виникають, майже не зникають зі свідомості, чим заважають появі нових. Продуктивність мислення знижується, настає втрата здатності відокремлювати головне від другорядного, відбувається застрягання на другорядних деталях.
   Персеверація мислення – домінування обмеженої кількості думок та уявлень над іншими протягом певного часу, коли на різні за змістом запитання може даватися однакова відповідь. “Як ви себе почуваєте?” – “Погано”; “Що у вас болить?” – “Погано” і т. д. (повернення до одного і того ж).
   Резонерське мислення (резонерство) – підміна чітких і зрозумілих відповідей багатослівними та безплідними розмовами на тему поставленого запитання чи на теми, що не мають до питання конкретного відношення. Як правило, вони багатослівні, неконкретні.
   Маячення (марення, верзіння) – хибне судження чи розумовий висновок, який виникає без відповідного приводу і не піддається виправленню, не дивлячись на те, що протирічить дійсності і всьому попередньому досвідові хворого, повністю охоплюючи його свідомість. Маячення протистоїть будь-якому, найвагомішому доказові, чим відрізняються від простих помилок мислення. Маячні тлумачення психічно хворих так чи інакше відносяться до них самих, їх життєвого досвіду, бажань, потягів, знань, побоювань тощо.
   Маячення за своєю психопатологічною структурою й особливістю динаміки розділяють на 3 основних групи: первинні, образні та афективні (чуттєві).
   Первинні маячення.
   При них насамперед страждає логічне, раціональне пізнання, у той час як чуттєве (образне) вражається незначно. Патологічній інтерпретації (тлумаченню) підлягають як явища зовнішнього світу, так і суб’єктивні відчуття. Хибні тлумачення, підкріплені “доказами”, розробляються в деталях. Маячення стійкі і мають тенденцію до прогресуючого розвитку. Тривалий час первинні маячення можуть бути єдиною ознакою психічного захворювання.
   Розрізняють наступні етапи (періоди) розвитку первинних маячень: інкубація, кристалізація, стереотипізація, термінальний стан.
   У період інкубації виникають здогадки, різні співставлення і патологічно витлумачуються явища та події, що відбуваються в цей момент (це ж стосується і людських взаємовідносин, власних почуттів). Виникає багато нових, незрозумілих, часто таких, що протирічать одне одному, розумових висновків і здогадок. Постійними є упередженість і недовіра до всього, що оточує. Фон настрою відзначається напруженістю, тяжкими передчуттями, неглибокою тривогою, певною пригніченістю. Французькі психіатри порівнювали стан таких хворих з тим, який спостерігається в осіб, котрі потрапили під слідство. Під час інкубації, в окремі моменти, в хворого ще коливається впевненість у вірності своїх розумових висновків. Вони піддаються сумнівам, може виникати непевне відчуття можливих помилок. Час від часу може проявлятися тривожне передчуття катастрофи, що насувається: все наповнене новим і незрозумілим змістом, все приховує в собі загрозу – т. зв. маячний настрій. Виникаючи у формі епізодів, останній може бути одним із симптомів переходу початкового періоду – інкубації – в наступний період розвитку – кристалізацію маячень.
   На початку етапу кристалізації маячень хворі переживають “прозріння”, “відкриття”, “осягнення” чи нової, остаточної впевненості. Зникає гнітюче відчуття невпевненості, “все стає зрозумілим остаточно!”. Під час кристалізації відбувається поєднання в систему до цього окремих, розрізнених фактів. Система розширюється за рахунок нових уявлень, що збільшуються кількісно, а також патологічного тлумачення подій минулого життя – ретроспективні маячення. Складається розроблена в деталях маячна концепція.
   Під час кристалізації маячень явно і на тривалий термін змінюється поведінка хворих. Тепер вона повністю може залежати від особливостей і змісту маячень. Якщо раніше хворі уникали відкритих зіткнень з уявними ворогами, то тепер переходять до дій проти них – симптом “активного переслідуваного – переслідувача”. В одних випадках хворі обмежуються численними скаргами і виявляють сутяжну поведінку, в інших, рідкісних – намагаються фізично знищити своїх опонентів, виявляючи агресію. Маячну поведінку хворого з первинним маяченням французькі психіатри висловили влучним виразом: “Він уникає, він захищається, він нападає”.
   Маячення в період стереотипізації, ніби досягнувши остаточного розвитку, надалі залишаються в одній формі, без подальшого ускладнення за змістом, афективна насиченість натомість значно зменшується. Однак періодично можуть відбуватися загострення психічного стану, під час яких можливі протиправні дії.
   У термінальному стані, що наступає через багато років і навіть десятиріч після початку хвороби, відбувається поступове збіднення маячення та його розпад.
   Первинне маячення може мати найрізноманітніший зміст. У процесі його розвитку проходить ускладнення початкового змісту і воно стає не моно-, а політематичним. Відбувається ускладнення у напрямку зростання ідей переслідування, якщо вони були від самого початку. Саме ж маячення переслідування ускладнюється за рахунок ідей величі, своєї ніби-то переваги. В судово-психіатричній практиці найважливішими є стани з таким змістом маячних ідей: ревнощів, іпохондрії, переслідування, впливу, заподіяної шкоди, винахідництва, надзвичайних фізичних і психічних можливостей, отруєння, еротичного та сутяжного характеру.
   Маячення ревнощів (подружньої невірності) – непохитна переконаність, що особа, з якою хворий знаходиться у подружніх чи інтимних стосунках, зраджує йому з одною чи кількома особами. Він “помічає”, що близька людина стає неуважною, виявляє холодність в інтимних стосунках та ухиляється від них. Одночасно хворому починає здаватися, що особа починає більш ретельно займатися своєю зовнішністю, з’являтися вдома пізніше звичайного часу, виглядає незвичайно збудженою або зніяковілою. З часом хворий “виявляє”, що зустрічі коханців трапляються як поза домом, так і вдома. Він починає слідкувати за діями близької людини, раптово дзвонить на роботу, з’являється вдома в незвичайний час, перевіряє білизну тощо. Постійними стають вимоги хворого визнати факт зради, погрози і т. д. Зрештою, маячення ревнощів можуть проявитися в жорстоких насильницьких діях, часто – у вбивстві близької людини.
   Іпохондричні маячення (маячення хвороби) – непохитна переконаність особи про наявність у неї невиліковної тяжкої хвороби. Поведінка хворих різноманітна. Одні вперто розробляють методи самолікування, інші постійно звертаються до лікарів різних професій. Такі особи починають підорювати лікарів у поганому ставленні до них, навіть у тому, що ніхто інший, як лікар, є винуватцем його страждань. Насильницькі дії проти медичних працівників у таких випадках нерідкі. Різновидом іпохондричного маячення є маячення фізичної вади або повторності – дисморфофобія. Переважно це стосується видимих частин тіла – обличчя, рук, ніг, будови тіла. Для виправлення уявного дефекту хворі застосовують небезпечні методи самолікування, настирливо вимагають операцій, навіть повторних.
   Маячення переслідування – непохитна впевненість хворого в тому, що йому можуть нанести фізичну чи моральну шкоду або просто хочуть знищити. Відповідно до цього можуть відбуватися небезпечні, агресивні дії та зміни у поведінці хворих.
   Маячення отруєння – непохитна впевненість хворого в тому, що його хочуть отруїти, що з метою його знищення таємно використовуються різні отруйні речовини, які додаються в харчі хворому, його страви або розпилюються в приміщенні, де він знаходиться, наносяться на його речі, одяг тощо.
   Маячення впливу – непохитна впевненість особи в тому, що її думки, почуття і вчинки перебувають під впливом якоїсь зовнішньої сили, котра, здебільшого, має шкідливий, негативний вплив. У багатьох випадках воно має точне визначення – вплив током, атомною енергією, випроміненням, лазером, ультразвуком та ін. (див. синдром Кандинського-Клерамбо).
   Маячення завданої шкоди (пошкодження) – непохитна впевненість у нанесенні хворому матеріальної шкоди, найчастіше шляхом псування, руйнування, підміни чи викрадення особистих речей, меблів, продуктів харчування тощо. Воно розповсюджується переважно стосовно осіб із найближчого оточення, в зв’язку з чим його нерідко визначають як маячення малого розмаху.
   Маячення винахідництва – непохитна впевненість у тому, що зроблене теоретичне чи практичне відкриття має велике, універсальне чи незвичайне значення та корисне для людства. Завжди супроводжується надзвичайно впертою сутяжною поведінкою.
   Маячні розлади сутяжного змісту (кверулянтська поведінка) – непохитна ідея боротьби за відновлення спаплюженої справедливості, зокрема, захисту порушених прав хворого.
   Маячення еротичного (любовного) змісту – непохитна впевненість, що певна особа має до хворого любовну пристрасть і намагається різними, навіть шкідливими для хворого засобами добитися його прихильності.
   Образні маячення.
   При цьому виді маячних розладів, на відміну від первинних, домінує порушення чуттєвого пізнання. Маячні ідеї виникають без усякої системи, хаотично. Вони вже не “доказуються”, а сприймаються як існуюче знання, що супроводжується відповідними почуттями, наприклад, хворий сповіщає: “Я впевнений, я відчуваю, що мене хочуть пограбувати”. Домінують образні уявлення, які нагадують своєю наочністю і непослідовністю картини зі сну; свідомість заповнена ними. Навколишній світ сприймається так, як це буває при ілюзіях. Образні маячення завжди поєднують з іншими розладами. Різко порушується поведінка, вчинки хворих непослідовні і часто бувають імпульсивними (застрибують на ходу в транспорт, раптово на повному ходу з нього зістрибують, вчиняють несподівані напади тощо). Можуть виникати галюцинації, елементи синдрому Кандинського-Клерамбо, епізоди розладів свідомості. Образні маячення завжди супроводжуються вираженими змінами афекту, найчастіше у вигляді напруженої тривоги, страху.
   Різновидами образних маячень є маячення інсценування та маячення особливого значення.
   При маяченні інсценування (інтерпретації) – хворі говорять, що все довкола них підлаштоване, вдаване, їх розігрують, відбувається кінозйомка; оточуючі люди зовсім не ті, за кого себе видають, всі їхні вчинки мають відношення до хворого; його перевіряють, навчають, за ним слідкують і т. д.
   При маяченні особливого значення – все навколишнє отримує в уяві хворого символічне значення: чорний колір означає не що інше, як близьку смерть хворого; молода жінка символізує спасіння тощо.
   Зміст навколишнього світу стає дуже мінливим, в багатьох випадках всі згадки і сприйняття хворим його (предмети, люди, події) набирають фантастичного змісту. При цьому нерідко виникають антагоністичні маячення, при яких все сприймається як боротьба довкола особи хворого двох протилежних сил – добра і зла, світла і темряви (маніхейське маячення – від назви релігійного вчення маніхеїзму).
   Для образних фантастичних маячень – характерні ідеї величі (величності), коли відбувається грандіозне, неймовірне перебільшення хворим своїх духовних і фізичних можливостей, сил, здоров’я, соціального становища і багатства, а також ідеї релігійно-містичного, еротичного, в деяких випадках – космічного змісту і типу: атомна війна, державні заколоти, стихійні лиха та ін.
   Афективні (чуттєві) маячення.
   За своїм вони змістом відображають головний афект і великою мірою наближуються до образних, тобто і при них домінує порушення чуттєвого пізнання, але логічний елемент при цьому незначний.
   При депресивних формах афективних маячень часто трапляються ідеї самозвинувачення та гріховності – впевненості в скоєнні тяжких, аморальних вчинків. Моральні та фізичні якості хворого в його уяві є лише негативними.
   При маяченні убогості, збіднення, злиденності існує впевненість хворого у позбавленні його всіх матеріальних засобів існування. В деяких випадках депресивні маячення мають фантастичний зміст: хворий згубив увесь світ, ніколи не перестане страждати і не помре і т. д. – це маячення Котара. Коли хворі висловлюють впевненість у тому, що його нутрощі чи організм загалом руйнуються, то говорять про нігілістичний тип маячення. Прикладом нігілістичного мелагоманічного маячення Котара можуть бути висловлювання, коли хворий упевнений, що його нутрощі розклалися, лави гною розтікаються і затоплюють світ.
   Усі види депресивних маячень здебільшого дуже бідні на деталі, розробка їх змісту майже відсутня.
   Серед експансивних форм маячення найчастіше виникають ідеї величі (величності), реформаторства, виключних моральних і фізичних здібностей.
   У практиці від маячних ідей необхідно відрізняти надцінні ідеї та маячноподібні фантазії.
   Надцінні ідеї – це тлумачення, які виникають завдяки реальним обставинам. Їм супутня надзвичайно сильна, довготривала афективна забарвленість. З’явившись, вони отримують у подальшому стійке, домінуюче становище на довготривалий час порівняно з іншими думками та уявленнями.
   Маячноподібні фантазії – з’являються в умовах психотравмуючої ситуації, зокрема, при арешті, слідстві чи невдовзі після початку утримання під вартою, різних за змістом висловлювань, у яких наявні ідеї величі, переслідування, завдання шкоди, самозвинувачення чи мегаломанічного змісту.
   На відміну від маячень, вони позбавлені непохитної впевненості, мінливі за своїм змістом, залежать від зовнішніх моментів, інколи відображають приховані страхи та бажання; Супроводжуються розрахованою на оточуючих поведінкою з елементами гри і театральності; зникають під впливом зовнішніх умов, наприклад, при переведенні з тюрми до лікарні.
   Нав’язливі (настирливі) явища, стани (обсесії – від лат. – захоплювати, заволодіти). Сутність цих явищ полягає у примусово-настирливому, мимовільному, невтримному виникненні у хворих думок, уявлень, спогадів, сумнівів, страхів, бажань, рухів, дій за наявності усвідомлення їх хворобливості і постійних намагань суб’єкта з ними боротися.
   Нав’язливості (обсесії) умовно підрозділяють на 2 групи: абстрактні, що не супроводжуються виразними афектами, й образні, при яких афективний компонент є постійним.
   Абстрактні обсесивні явища: нав’язливе рахування (підрахунок поверхів будівель, проїжджих машин тощо); нав’язливі спогади (згадування імен, телефонів, назв та ін.); переважно (нав’язливі думки та роздуми, мудрування (розумова жуйка) – виникнення питань абстрактного змісту, звернених до самого себе. Кожне таке питання тягне за собою виникнення нових, наприклад: “Що таке Земля?, “Де верх і низ Землі?”, “Чому люди нею втримуються?” і т. д.
   Образні нав’язливості – чуттєві, супроводжувані тяжким афективним змістом обсесії. Їх є кілька.
   Нав’язливі сумніви – мимовільно виникаюча, докучлива невпевненість у вірності і завершеності своїх дій, що супроводжується багаторазовим їх повторенням і перевіркою; наприклад, хворий багато разів повертається, щоби перевірити, чи добре зачинені двері.
   Нав’язливі слова висловлювання – часто лайливі та непристойні вирази щодо поважних осіб.
   Нав’язливі спогади – невідв’язні спогади якої-небудь неприємної чи тяжкої життєвої події минулого.
   Нав’язливі потяги, бажання (конвульсії) – поява всупереч волі, бажань і потягів скоїти ту чи іншу, часто небезпечну дію: вдарити людину, котра є поряд, при відсутності негативного ставлення до неї; кинутися під транспорт, що під’їжджає, і т. п.;
   Нав’язливі дії – рухи, які відбуваються мимоволі, наприклад, знизування плечима у невідповідній ситуації.
   Нав’язливі страхи (фобії) – найбільш розповсюджена форма настирливих станів другої групи розладів афективних т. зв. тривожно-фобічних:
  страх відкритого простору (агорафобія) – страх перейти вулицю чи площу;
  страх закритого простору (клаустрофобія) – страх лишитися одному в закритому просторі.
   Інші різні страхи – страх висоти, гострих предметів, почервоніти й ін.
   Виникнення афективно-забарвлених нав’язливих явищ завжди супроводжується появою вегетативних симптомів: тахікардії, пітливості, збліднення чи почервоніння, задишки тощо. Нав’язливі стани супроводжуються переважно компульсивними дiями (обсесивними нав’язливими ритуалами) – за типом обов’язкових дій, які ритуально виконуються, наприклад, для попередження уявних нещасть: той, хто страждає на страх забруднення, через певні проміжки часу старанно вимиває руки; перш ніж сісти, хворий обов’язково повертається кілька разів довкола.
   Розлади в сфері емоцій і почуттів.
   Емоції і почуття визначають ставлення людини до зовнішніх чи внутрішніх подразників із відображанням об’єктивних взаємовідносин предметів і явищ оточуючого світу. Залежно від тривалості і ступеня виразності почуття розрізняють:
   настрій – тривалий емоційний стан, що не має значних коливань інтенсивності;
   пристрасть – дуже довготривала, інтенсивна емоція, яка має для особи певну значимість і стосується задоволення високих і нижчих потреб, визначається елементами волі, наполегливості і цілеспрямованості;
   афект – короткочасна, дуже виразна гранична емоція, що, здебільшого, виявляється у вигляді спалаху, розряду і має визначене спрямування (розпач, гнів, лють). Виокремлюють дві форми афекту – фізіологічний і патологічний.
   Патологічний афект відзначається затьмаренням свідомості, є за своєю сутністю психотичним станом. Конкретним такими станами є:
   дисфорія – переважно похмурий, злобний, невдоволений настрій. Цей розлад почуття поєднується з подразливістю, сварливістю, агресивністю і може передувати епілептичному нападові чи бути його психічним еквівалентом;
   меланхолія – тужливий, похмурий настрій, який супроводжується намаганнями усамітнитися;
   апатія – збайдужіння до себе і всього оточуючого, повна відсутність емоційного реагування та зацікавленості.
   Гіпотимія (депресивний афект, депресія) – пригнічений, меланхолічний, тоскний настрій, глибока скорбота, туга, нудь з невиразним відчуттям нещастя, що насувається, і тяжкими фізичними відчуттями: стиснення в грудях, у ділянці серця, в усьому тілі (вітальна туга). Для хворих характерними є відчуття своєї власної нікчемності, втрата апетиту і відраза до їжі, зниження потягів, порушення сну, запори тощо. Коли депресивний афект неглибокий, говорять про субдепресію або гіподепресію.
   Ейфорія – підвищений, радісний настрій, пасивна веселість, безтурботність, блаженство; переважають пасивність та оптимізм. Критичне ставлення до себе і всього оточуючого, рівень тлумачень бувають різко зниженими. Нерідко значно розторможені нижчі потяги, що призводить до ненажерливості, пияцтва, сексуальних ексцесів.
   Морія – веселе збудження і підвищений настрій поєднується з потягом до клоунади, пустощів дитячого типу, безглуздих жартів при наявності відчутної інтелектуальної слабкості; нерідко спостерігається в олігофренів.
   Екстаз – почуття піднесення, захоплення, небувалого найвищого щастя; інколи супроводжується високими думками і промовами.
   Рауш-манія – піднесений настрій поєднується з легкою зміною свідомості – обнубіляціею (від лат. nubile – хмаринка, затуманення); зовні хворі подібні на легко сп’янілих.
   Гіпертимія (маніакальний афект, манія) – емоційний підйом найвищої виразності. Спостерігається тривале й інтенсивне підвищення настрою з підсиленням потягів, невтомною діяльністю. Відбувається загострення пам’яті, прискорення мислення і мови, поверхневість суджень, переоцінка власних можливостей доходить до появи манії величності (тут манія в сенсі марення). Із супутніх вегетативних розладів характерні скорочення чи відсутність сну (безсоння), прискорення пульсу. При невеликій інтенсивності маніакального афекту говорять про гіпоманію.
   Вольові розлади.
   Вольові (акти) – це дії, спрямовані на досягнення свідомо поставленої певної мети, реалізацію внутрішніх спонукань:
   гіпобулія – зниження вольової активності;
   гіпербулія – надмірне посилення вольової діяльності, загальної активності і спонукань;
   абулія – повна відсутність вольової діяльності, бажань, збайдужіння;
   парабулія – спотворена, перекручена вольова діяльність з розладами поведінки у формі негативізму, імпульсивності, стереотипності і неадекватності дій (кривляння, гримаси, незвичайні рухи);
   гіпокінезія – рухове пригнічення, що супроводжується збідненням та уповільненням рухів;
   ступор – заклякання, повне знерухомлення зі зміною м’язового тонусу (наприклад, при кататонічному ступорі);
   гіперкінезії – рухові збудження, серед яких розрізняють: маніакальне, кататонічне (з переважанням мовних і рухових стереотипій), тривожне (ажітація), депресивне (меланхолічний раптус), епілептичне (супроводжує дисфоричний стан), еретичне (безглузді, інколи руйнівні дії олігофренів), галюцинаторне (під впливом погрозливих галюцинацій), панічне.
   Імпульсивні явища (стани) становлять імпульсивні дії та потяги.
   Імпульсивні дії відбуваються без контролю свідомості, виникають при глибоких порушеннях психічної діяльності. На відміну від обсесивних (нав’язливих) явищ, тут немає боротьби мотивів, дії майже автоматичні. Вони раптові, стрімкі, немотивовані і безглузді. Трапляються переважно при наявності станів потьмарення свідомості – образних маяченнях, кататонічному збудженні, меланхолічному раптусі. Хворі можуть раптом наносити удари незнайомим, випадковим особам, вчиняти тяжкі руйнівні дії тощо.
   Імпульсивні потяги або розлади звичок і нахилів (потягів), (за МКХ-10 – F-63) – це постійно, час від часу гостро виникаючі устремління, потяги, що підкорюють собі всю поведінку хворих, всі їхні думки, уявлення та бажання. Спогади про час їх дії неповні, непослідовні, уривчасті. В деяких випадках імпульсивний потяг після завершення його реалізації може, після попереднього дисфоричного афекту (як при психопатіях), навіть усвідомлюватися критично як ненормальне явище, але без можливості це здолати.
   Патологічне захоплення азартним іграми (гемблінг) виявляється у частих повторних епізодах участі в азартних іграх, що займає центральне місце в житті особи і призводить до професійної та соціальної деградації, втрати матеріальних і сімейних цінностей. У судово-психіатричній практиці такі особи зустрічаються в зв’язку з розглядом справ про фінансові порушення і невиконання сімейних обов’язків.
   Патологічна схильність до підпалів (піроманія) – дуже частий психічний розлад і виявляється виявляється у постійному прагненні особи до вчинення підпалів та отримання нею задоволення від милування полум’ям вчиненої пожежі. Характерним для цього психічного розладу є відчуття дискомфорту й емоційної напруги перед вчиненням підпалу і виникнення відчуття розрядки та радісного збудження після побаченої пожежі.
   Патологічна схильність до крадіжок (клептоманія) – імпульсивне бажання вкрасти будь-які предмети. Таке бажання виникає періодично, в різних ситуаціях, при цьому мотив матеріального збагачення повністю відсутній, а сама крадіжка непотрібних для використання самим хворим дрібних речей не приховуються, бо речі або складаються, або викидаються. Для клептомана бажання вчинити крадіжку є особистим, підсвідомим і нездоланним, а цінність чи необхідність вкраденої ним речі не має для нього жодного значення. Цей розлад зустрічається навіть у добре матеріально забезпечених і вихованих осіб. Так само як і при піроманії, ці акти приносять хворому емоційну та психічну розрядку і задоволення.
   Трихотиломанія – схильність до висмикування волосся.
   Патологічна схильність до бродяжництва (дромоманія, вагабондаж або поріоманія) – це періодично виникаюче, непереборне стремління до постійної зміни місць, поїздок, бродяжництва: без вагань покидаються сім’я, робота, навчання; хворі в такому стані опиняються в інших містах, на вокзалах, часто без грошей, кудись їдуть, при цьому не переслідуючи якоїсь певної мети. При нормалізації стану психіки хворі самі повертаються додому.
   Згідно з МКХ-10 виокремлюються 2 типи патологічних сексуальних потягів: розлади статевої ідентифікації F-64 і розлади надання сексуальної переваги F-65 – т. зв. парафілії.
   Зміна сексуальної орієнтації – гомосексуалізм (мужолозтво і лесбіянство) нині в нашій країні не розглядаються як психічні розлади, за винятком насильницьких гомосексуальних дій, що передбачають кримінальну відповідальність.
   Транссексуалізм – розлад статевої ідентифікації, характерною рисою якого є заперечення хворим його біологічної статі, що викликає у нього відчуття дискомфорту. Особи з транссексуальними розладами відчувають відразу до власного тіла, особливо до статевих органів. Транссексуали носять одяг, який не відповідає їхній статі, змінюють зовнішній вигляд за допомогою косметики, часто вдається до хірургічних втручань зі зміни статі. Інколи такі особи ведуть подвійний спосіб життя, при цьому сексуальна сторона для них не має значення, а періодично змінюється лише зовнішність (трансвестити).
   За наявності значної глибини психічного розладу, за письмовою згодою пацієнта, при відповідних рекомендаціях хірургів і психіатрів може проводитися хірургічна операція зі зміни біологічної статі.
   Розлади надання сексуальної переваги (парафілії) – це правдиві (дійсні) викривлення статевих потягів (сексуальні збочення), що повністю або частково замінюють нормальне статеве життя. Формуючись до настання статевої зрілості, від простих до складніших форм, з часом, особливо під впливом алкоголізації й інших видів негативного соціального досвіду, такі сексуальні розлади набувають все більше брутального та агресивного характеру, чим і обумовлене їх судово-психіатричне значення. Є кілька проявів парафілій.
   Фетишизм (сексуальний символізм) – це коли сексуальне збудження і задоволення в особи виникають при спостереженні, отриманні різних предметів нижнього одягу особи протилежної статі. Задля оволодіння такими предметами часто скоюються крадіжки. Серед різновидів фетишизму: нарцисизм – власне тіло стає об’єктом статевого потягу і задоволення; трансвестицизм – переодягання з цією ж метою в одяг протилежної статі; пігмаліонізм – зображення людського тіла і його частин відіграють роль фетиша.
   Ексгібіціонізм – сексуальне збудження і задоволення отримуються тоді, коли особа оголює власні статеві органи перед особами протилежної статі, найчастіше чоловіки перед жінками і дітьми, без намірів здійснити статевий контакт. Така поведінка є переважно причиною притягнення цих осіб до кримінальної відповідальності за хуліганство. Різновидом ексгібіціонізму є кандаулезизм – демонстрація з цією ж метою власної оголеної сексуальної партнерки (дружини) стороннім чоловікам.
   Вуайєризм – потяг до підглядання за статевими актами чи оголеними об’єктами власної статевої зацікавленості, надмірне захоплення порнографією.
   Педофілія – сексуальний потяг до дітей. Частіше буває у чоловіків похилого віку, включаючи осіб зі статевими вадами. Жертви, як дівчатка, так і хлопчики, часто стають об’єктами насильницьких дій, у т. ч. з тяжкими фізичними і психічними наслідками, особливо при поєднанні педофілії зі садизмом. Особи з ознаками педофілії часто можуть обирати професії, що пов’язані з контактами з дітьми (вихователі, вчителі, медпрацівники).
   Садомазохізм або садизм (алголагнія активна) – статеве збудження і задоволення особи можливі в результаті спричинення нею болісних страждань, іноді тяжких тілесних ушкоджень сексуальному партнерові і навіть вбивства його.
   Мазохізм (алголагнія пасивна) – отримання сексуального задоволення від власних страждань, коли особа сама піддається приниженню, побиттю чи тортурам, які спричиняються сексуальним партнером. Ці розлади часто зустрічаються разом.
   З практики відомо, що такими хворими найчастіше вчиняються серійні вбивства, згвалтування, садистські дії. Розкриття цих злочинів є надзвичайно складним, оскільки у звичайному житті такі особи нічим не відрізняються від оточуючих у своїй психічній діяльності.
   Геронтофілія – сексуальний потяг до осіб старечого віку, часто супроводжується садистськими діями, вбивством жертв.
   Некрофілія – статевий потяг до трупів; крайній її прояв – некрофагія коли з’їдаються окремі частини трупа. Некрофіли, частіше чоловіки, бувають переважно працівниками моргів, кладовищ.
   Скотолозтво – скоєння статевого акту з тваринами.
   Визначають також множинні та неуточнені розлади надання сексуальної переваги.
   Враховуючи особливу складність судово-психіатричної оцінки злочинів і соціальнонебезпечних протиправних діянь, вчинених на ґрунті сексуальних розладів, необхідно вказати, що передовсім визначається наявність у досліджуваного основного психічного захворювання, яке могло спричинити такі розлади. У випадках, коли такі розлади виникають у хворих на шизофренію, маніакально-депресивний психоз чи іншу душевну хворобу, вирішення експертних питань залежить від виразності і глибини проявів основного психічного захворювання. Правдивим (дійсним) розладам властиві: повторюваність, однотипність дій, відсутність матеріального зацікавлення і намагань приховувати діяння, патологічна мотивація, підкорення потягу дій характеру.
   Коли ж у досліджуваних осіб виявляються лише ознаки психопатій, а не дійсно розладів потягів правдивого типу, вони визнаються осудними, оскільки можуть усвідомлювати фактичний характер своїх суспільнонебезпечних дій, що кваліфікуються за відповідних умов як кримінальний злочин. Неосудними частіше за інших визнаються у практиці судочинства особи з піроманічними розладами.
   Розлади пам’яті.
   Пам’ять – це здатність сприймати (запам’ятовувати), втримувати (фіксувати) і відтворювати враження, відомості, окремі чи сукупні факти з минулого досвіду.
   Амнезія – відсутність пам’яті, частіше на якісь певні відрізки часу, безпам’ятство.
   Ретроградна амнезія – відсутність у пам’яті спогадів про події, що передували розвитку порушень психічної діяльності чи початку психічного захворювання. При цьому неможливе відтворення подій та обставин, які мали місце перед втратою свідомості (наприклад, внаслідок черепно-мозгової травми) чи його потьмаренням (при епілепсії) або розвитком інших психічних розладів. Тривалість втраченого в пам’яті часу становить від кількох хвилин до багатьох років.
   Антероградна амнезія – втрата спогадів про події, що безпосередньо відбувалися після закінчення безсвідомого стану, потьмарення свідомості чи інших психічних розладів. Охоплює проміжки часу від кількох хвилин до годин, днів, рідко – тижнів.
   Антеро-ретроградна амнезія – поєднання обох попередніх типів амнезії:
   випадіння з пам’яті багатьох подій, які передували хворобливому стану, а також подій, що відбувалися після цього.
   Фіксаційна амнезія – втрата здатності запам’ятовувати поточні події (основна ознака Корсаковського синдрому).
   Прогресуюча амнезія – втрата здатності запам’ятовувати, відтворювати події, починаючи з останнього часу до подій давнього минулого, в т. ч. юності, дитинства. Втрата матеріалу пам’яті в послідовності, оберненій до порядку його накопичення, відбувається від новітнього до старого, від індивідуального, вибраного до загального (за законом Рібо).
   Ретардована (відставлена, запізніла) амнезія – забування подій, що були під час психічного розладу, в т. ч. причин цих подій. Трапляється не одразу після закінчення хворобливого стану, а лише через деякий проміжок часу, тому хворий може спочатку багато розповісти про обставини та причини кримінальної події, а пізніше вже не в змозі це зробити (тут вчасний допит інколи рятує цінне для слідства свідчення).
   Гіпомнезія – послаблення пам’яті.
   Палімпсест (зіскоблення пам’яті) – неможливість повного відтворення в пам’яті і свідомості окремих деталей, епізодів або подробиць подій, які відбувалися під час алкогольного сп’яніння. Такий розлад відноситься до передвісників алкогольної амнезії, ознаки хронічного алкоголізму.
   Парамнезії – обмани пам’яті; найважливішими з них є псевдоремінісценції та конфабуляції.
   Псевдоремінісценції – це події, що в дійсності відбуваються, але перенесені в інший час.
   Конфабуляції (хибні, неправдиві спогади) – повідомлення, “спогади” про події, яких насправді не було.
   Конфабуляторна сплутаність (конфабульоз) – інтенсивне, за короткий термін часу послідовне виникнення множинних конфабуляцій. У цьому стані хворий сприймає незнайомих за давно померлих родичів, лікарняне приміщення за фабрику і т. д. Фабула одного повідомлення може існувати одночасно з іншим, хоч і не бути пов’язаною одним змістом. Висловлювання вкрай непослідовні, супроводжуються розладами орієнтування.
   Розлади уваги.
   Увага – це здатність до зосередження та спрямування нашої свідомості, основних сфер вищої нервової діяльності на певні предмети і явища, а також процеси життєдіяльності людини, від чого, в кінцевому підсумку, залежить якість відображення навколишнього світу. Вона може бути пасивною та активною.
   Пасивна увага обумовлюється об’єктами без нашого попереднього бажання розпізнати їх, наприклад, у результаті раптового інтенсивного звуку або світлового сполоху.
   Активна увага спрямовується на ті чи інші об’єкти при необхідності виконання якого-небудь завдання і відповідно скеровується волею людини.
   Залежно від властивостей і закономірностей уваги (ступінь концентрації, обсяг, розподіленість, переключення, стійкість, відвертання) визначають кілька найбільш частих її порушень.
   Апрозексія – повна відсутність уваги, її випадіння.
   Загальмованість –в’ялість уваги, зниження її активності, коли, наприклад, при депресії хворий не може попри своє бажання слідкувати за зовнішніми подіями.
   Астенічне зниження, виснажуваність – нестійка, із забрудненим зосередженням, нетривала увага.
   Звуження – зменшення уваги за обсягом і розподіленість її між кількома об’єктами; увага хворого зосереджується та обмежується лише ситуативно значущими об’єктами (при органічних розладах).
   Інертність (малорухомість), застрягання, “присипання” – патологічна фіксація, порушення переключення уваги (погляд в одну точку при шизофренічному ступорі).
   Однобічне спрямування – спрямованість уваги на щось одне, наприклад, на своє здоров’я (хворий думає тільки про свою хворобу при іпохондричних розладах психіки).
   Підвищене відвертання – підвищене відволікання, неможливість зосередити довший час увагу на одному об’єкті чи темі (властиве маніакальним станам із прискорення мовлення).
   Основні синдроми психічних захворювань.
   Синдроми є сукупністю пов’язаних між собою типових симптомів. Послідовна зміна синдромів обумовлює безпосередню клінічну картину хвороби та відображає патогенетичні закономірності її розвитку. Наведені нижче синдроми психічних захворювань розташовані у послідовності зростання їх важкості і генералізації.
   Невротичні синдроми.
   Найчастіше зустрічаються синдроми астенічний, істеричний і настирливих (нав’язливих) станів. Астенічний синдром – найбільш загальні та розповсюджені психічні розлади, що виникають при будь-якому психічному захворюванні. Характеризуються такими ознаками, як подразливість, загальна слабкість, гіперестезія, підвищена втомлюваність, нестійкий настрій, непосидливість. Хворі не переносять фізичного навантаження, температурних перепадів, стають невдоволеними, через дрібниці в них з’являються песимізм і плаксивість, які можуть легко змінюватись оптимізмом і конформною поведінкою. Все складніше стає виконувати звичну роботу, через розсіяність уваги вони не можуть сконцентруватися на головному. Приєднуються розлади сну і вегетативні порушення: тахікардія, пітливість, розлади судинного типу.
   Істеричний синдром. Його визначальною ознакою є емоційна нестійкість (лабільність) хворих, що проявляється бурхливими, але швидко змінюючими одне одного відчуттями: обуренням, неприязню, вияви радості і симпатії. Мова образна, переважають явні перебільшення реальних подій, в яких бажане підмінює дійсне. Міміка та рухи виразні, експресивні, інколи театральні. Для хворих характерна підвищена навіюваність і самонавіювання. Зі психічними часто співіснують різні фізичні, вегетативні (порушення сну, серцево-судинні, гіпергідроз тощо) і неврологічні (“випадіння функцій” у вигляді рукавичок, шкарпеток, парезів) розлади.
   Синдроми настирливих (нав’язливих) станів (обсесивно-компульсивний розлад F-42) переважно стійкі; в одних випадках – лише окремі симптоми (наприклад, настирливе рахування, агорафобія), в інших – різні нав’язливі стани (докладніше див. розділ “Симптоми”).
   Емоційні (афективні) синдроми – одні з найбільш загальних психічних порушень. За своєю частотою вони поступаються лише астенії. Основу їхню становлять розлади настрою (сукупність почуттів, що надають забарвлення усім пережиттям людини на протязі значного проміжку часу).
   Маніакальний синдром характеризується підвищеним, радісним настроєм (гіпертипія), прискоренням мислення та підвищеною діяльністю, що становлять т. зв. маніакальну тріаду основних складових симптомів. При розвитку вказаних явищ з’являється безпідставний оптимізм, потреба у зміні вражень, відчуття припливу сил, фізичного комфорту. Хворі стають гомінкими, легко знаходять відповіді, хоча більше поверхневі за змістом, декламують і намагаються писати вірші. Увага загострена, але нестійка і легко відволікається. Гарячкова діяльність має розкиданий характер, почате не доводиться до кінця. В цю клінічну картину вкладається т. зв. весела манія.
   Гнівлива манія: підвищення настрою та мовно-рухове збудження супроводжується подразливістю, нав’язливістю, настирною прискіпливістю, спалахами гніву і злобності.
   Сплутана манія: різке підвищення настрою поєднане з безладним мовним і руховим збудженням.
   Депресивні синдроми.
   Депресивний синдром у найбільш типовому вигляді (звичайна, проста депресія) складається з пониженого тоскного настрою (гіпотимії), уповільнення мислення, рухової загальмованості, які входять у депресивну тріаду головних ознак.
   Хворі скаржаться на слабкість, лінощі, в’ялість і пригнічення, втрачають віру у власні сили, легко розупевняються у вірності своїх вчинків, через загальмованість асоціативних процесів повільно і тяжко приймають рішення, а також перебільшують реальні утруднення, звинувачують себе в слабкості волі, неможливості “взяти себе в руки”. Може бути сльозливість, образливість, подразливість. У станах гіпотимічної депресії частими є суїцидальні спроби, скоюються самогубства. При поглибленні подавленого настрою хворі починають скаржитися на тоскний настрій, нудь. Характерна поява тяжкого відчуття в грудях, рідше – у животі. Їх описують як стиснення, важкість, неможливість дихнути, задуху. Деякі хворі говорять про “моральний біль”, що “душу розриває на шматки” і протиставляють ці відчуття фізичній болі (т. зв. передсерцева нудь). У важчих випадках виникають надцінні ідеї самозвинувачення або приєднується маячення провини, гріхопадіння – депресія з ідеями звинувачення. Депресивний синдром може супроводжуватись явищами меланхолічної дереалізації і деперсоналізації, аж до появи т. зв. психічної анестезії – болісної нечуттєвості, пережиття внутрішнього спустошення, втрати любові до ближніх, байдужості, зникнення емоційного реагування на навколишнє (анестетична депресія). Про тяжкість депресії говорить поява суїцидальних думок і тенденцій. У хворих може виникати відчуття змінності навколишнього світу: втрачається його звичайна забарвленість, він не стає застиглим, віддаленим, сприймається ніби “крізь пелену”, нерідкі скарги на повільний плин часу, його зупинку – це т. зв. меланхолічна дереалізація.
   Властива депресивним хворим занижена самооцінка може замінюватися маяченням самоприниження, самозвинувачення, а у хворих похилого віку – частіше ідеями розорення і злиденності. В інших випадках може виникати уявлення про невиліковне захвалювання – депресія з іпохондричними маяченнями. Коли хворі говорять про припинення функціонування серця, легень, нирок та інших органів у зв’язку з їх розкладом чи атрефією, говорять про іпохондричну депресію з нігілістичними маячними ідеями.
   Для депресивного синдрому характерні виразні сомато-вегетативні розлади у вигляді порушень сну, апетиту, функцій шлунково-кишкового тракту (запори), ендокринних дисфункцій.
   Депресія з фантастичним маяченням (меланхолічна парафренія, депресія з нігілістичним мегаломанічним маяченням Котара) характеризується тим, що хворі називаються іменами негативних осіб і діячів, приписують собі звинувачення у світових катаклізмах, висловлюють впевненість у загибелі всього оточуючого, країн, всесвіту, стверджують, що ніколи не помруть і будуть страждати вічно. В зв’язку з таким станом вони можуть навіть вбивати близьких, аби позбавити їх від уявних страждань, отже, їм загрожують альтруїстичні вбивства.
   Ажитована депресія – тоскний настрій у поєднанні з тривогою (афект очікування біди), мовним і руховим збудженням. Тривога може бути безпідставною, безпредметною; в інших випадках говорять про очікування суду, розстрілу, тортур, загибелі близьких. Зміст висловлювань вкрай одноманітний і відображає особливості афекту і маячень. Ажитація – це рухове збудження, що супроводжується тривогою, виявляється в непосидливості, постійному ходінні, настирному прискіпуванні до медперсоналу, оточуючих людей. Вона може досягнути своєї крайньої напруженості, коли появляється у раптовому руховому збудженні надзвичайної сили та спрямованості дій, сконцентрованих на намаганні вбити чи покалічити себе або уявного супротивника (наприклад, хворий раптово і миттєво хапає стілець і, вибивши ним вікно, стрибає вниз головою – (це – меланхолічний раптус).
   Депресія параноїдна поєднання подавленого, тоскного настрою з ідеями переслідування, отруєння чи завданої шкоди.
   Дисфорична депресія – це стан, при якому понижений афект поєднується з подразливістю, неприязністю, невдоволеністю. У легких випадках подавленість супроводжується прискіпливістю, іронічністю, в’їдливістю. У виразних станах виникає нудь, тоскний настрій у поєднанні зі страхом, відчаєм, напруженою злобою і, навіть, з тупою люттю. Маже спостерігатися рухова загальмованість але частіше хворі “не знаходять собі місця”, аж до стану різкого виразності ажитації. Тяжким дисфоріям можуть бути супутніми уривчасті маячення переслідування або маячення іншого змісту, а також стани зміненої свідомості. Дисфорії інколи супроводжуються імпульсивними діями, агресивністю до оточуючих людей, самопошкодженнями і самогубством.
   Маячні синдроми.
   Паранояльний синдром виникає на тлі ясної свідомості, відзначається первинним систематизованим імперативним маяченням різного змісту (ревнощів, переслідування тощо). При викладенні маячень типовою є деталізація, пов’язана з великою кількістю доказів – т. зв. маячна ретельність.
   Галюцинаторно-параноїдний синдром – поєднання маячних ідей (переслідування, отруєння, завдання шкоди, нанесення фізичної шкоди) з вербальними галюцинаціями, часто проявами синдрому Кандинського-Клерамбо. В одних випадках домінують маячення, в інших – сенсорні прояви (галюцинації вербальні та ін.).
   Кандинського-Клерамбо синдром (психічного автоматизму) – поєднання маячних ідей, насамперед переслідування, з ідеями психічного та фізичного впливу, з відчуженням думок, почуттів, вчинків. Це складне психопатологічне порушення, в якому розрізняють 3 групи розладів: асоціативний сенсорний і руховий типи автоматизмів; псевдогалюцинації, часто імперативні за змістом; маячення впливу, переслідування.
   Асоціативний автоматизм розвивається, звичайно, першим. Його ініціальним проявом є ментизм (мимовільний, нестримний, швидкий потік думок чи уявлень) або відчуття оволодіння (відчуття, що суб’єкт не належить сам собі, а ним володіє якась стороння сила). З інших розладів зустрічаються: мимовільне згадування; насильницьке згадування; симптом відкритості (відчуття, що думки хворого відомі оточуючим); ехо-думки (все, що думає хворий, “чують” оточуючі та повторюють у голос), слухові та зорові псевдогалюцинації; насильно зникаючі з голови думки; відчуття впливу на почуття і їх насильницькі зміни.
   Сенсорний (сенситивний, сенестопатичний) автоматизм – це різноманітні за характером (нерідко у вигляді болю) та локалізацією відчуття, які ніби штучно зроблені.
   Руховий (кінестетичний) автоматизм – вчинення всупереч бажанню різних рухів (головою, язиком тощо), а в окремих випадках – висловів уголос, що сприймаються як насильницькі.
   Цей примусовий характер усієї психічної діяльності при синдромі Кандинського-Клерамбо може в тлумаченнях хворого співвідноситися з конкретними формами впливу: гіпнозом, електричним струмом, атомною радіацією, особливими променями та ін. (маячення впливу).
   Парафренний синдром – поєднання фантастичних за змістом маячних ідей психічних автоматизмів, галюцинацій, часто – конфабуляцій, сплутаності. Нерідко спостерігається симптом ілюзії двійників, симптом хибних упізнань (симптом Капгра), при яркому незнайомі особи сприймаються як знайомі (симптом позитивного двійника) чи родичі та близькі, відомі хворому, сприймаються ним як незнайомі, чужі, підставні, котрі загримувалися під його близьких (симптом від’ємного двійника). Трапляється, що одна і та ж особа послідовно змінюється (симптом Фреголі). У деяких випадках відбувається зміна свого ”Я”, і це супроводжується маяченнями величності; наприклад, хворий може вважати себе великим державним діячем, здатним змінити світ, засновником нових держав, культур і релігій, що його переслідують впливами з міжпланетного простору і т. д. Звичайно, настрій хворих неадекватно підвищений, аж до маніакального, рідше – депресивний, хоча можлива переміна знаку афекту і його глибини.
   Синдроми рухових порушень.
   Кататонічний синдром – це збудження (кататонічне збудження) чи нерухомість (кататонічний ступор). Найчастіше збудження передує ступору. Спочатку кататонічне збудження має патетичний характер: у хворих підвищення настрою до піднесено-захопленого, високопарна мова, розмашисті, перебільшено виразні рухи тощо. Вони то бездумно протидіють (негативізм), то виконують усе, до чого їх спонукають (пасивна підкорюваність). У подальшому, з розвитком з’являється дуркуватість: хворі приймають неприродні пози, кривляються, впливають недоречні жарти, жести, рухи, безглуздо сміються (збудження гебефренічного типу). Глибший ступінь розладів – імпульсивне збудження – раптові дії, що не мають відношення до попередньої поведінки: хворі накидаються на оточуючих, біжать, не розбираючи шляху, рвуть на собі одяг та ін. Їх мова складається з одних і тих же слів і фраз, які повторюються стереотипно (вербігерація), хворі можуть пасивно, автоматично повторювати слова оточуючих (ехолалія) чи повторювати окремі рухи (ехопраксія). У важких випадках збудження є хаотичним, складається лише з окремих компонентів рухових актів. З’являються постійні рухи простішого типу (повзання, хапання, розгойдування тулуба), мова при цьому може бути зовсім відсутня.
   Кататонічний ступор визначається неможливістю отримати від хворого жодних відповідей (мутизм) із нерухомістю і м’язовим напруженням. Хворі не реагують ні на зовнішні подразники, ні на особистий стан, можуть довго залишатися в одній і тій же, часто незручній позі. При певній інтенсивності порушень м’язового тонусу вони зберігають надане положення кінцівкам і тулубу (симптом воскової гнучкості) або можуть заклякати лежачи: в позі, ніби під головою є подушка, тоді як її в дійсності немає (симптом повітряної подушки). Іноді, навпаки, хворі чинять впертий мовчазний спротив (негативізм) спробам їх погодувати і помити, не дозволяють змінити їм одяг. У найбільш тяжких випадках хворі нерухомо лежать із закритими очима у специфічно скрюченій позі тіла (ембріональна поза), може бути характерне витягування губ (хоботковий рефлекс). Усе це ознаки ступору з закляканням або заціпенінням. Неповна нерухомість із частковими мутизмом і пасивною підкорюваністю або з легким негативізмом називається субступором.
   Депресивний ступор виникає на тлі депресивного афекту. Вираз обличчя і поза завжди відображають внутрішній стан хворого, відсутні негативізм і воскоподібна податливість. Вдалим розпитуванням у хворого завжди можливо отримати хоча б однослівні відповіді та відповідну інформацію про наявні розлади.
   Психогенний ступор може супроводжуватися повною знерухомленістю і мутизмом. Йому супутні різкі вегетативні симптоми, пов’язані з підвищенням тонусу симпатичної вегетативної нервової системи (почервоніння, сальність, пітливість, підвищення артеріального тиску). При розмові на тему, що має зв’язок з психотравмуючою ситуацією, у хворого змінюється вираз обличчя.
   Галюцинаторний ступор – недовготривалий стан знерухомленості, що виникає на тлі галюцинаторних розладів високої інтенсивності, передовсім вербальних галюцинозів. Разом із нерухомістю змінюється і вираз обличчя, що відображає зміст галюцинаторних переживань.
   Синдроми порушення свідомості (виключення, викривлення, змінення, потьмарення) – це тимчасові, короткотривалі чи триваліші (від хвилини до години, днів, тижнів, років) порушення психічної діяльності, для яких характерне поєднання таких ознак: часткова або повна відстороненість від оточуючого; порушення мислення з частковою або повною неможливістю тлумачень, суджень; повне або часткове забування подій, що відбувалися (амнезія). Найлегші і найчастіші виключення свідомості – обнубіляція (захмарення), памороки т. зв. легке запаморочення свідомості. Важчим розладом є оглушення – паморочення, виключення свідомості зі збідненням психічної діяльності; домінують в’ялість і пасивність, рухи уповільнені, мова утруднена, хворим тяжко зосередитися і дати потрібну відповідь. Вони погано обмірковують те, що відбувається. Настрій байдужий або з відтінком ейфоричності. При виразному оглушенні хворим тяжко сприймати навіть найпростіші запитання, їхні відповіді неточні, однослівні, а то й зовсім відсутні.
   При обтяженні стану хворі знаходяться у дрімотному стані (сомнолентності). У подальшому можливий перехід у більш тяжкий стан виключення свідомості – сопор. Сопорозний стан характеризується виразною притупленістю чи відсутністю реакцій навіть на сильні фізичні подразнення (наприклад, щипання, болючі уколи, удари).
   Найглибшим виключенням свідомості є кома. У коматозному стані порушується дихання і рефлекторна діяльність, навіть відсутній корнеальний рефлекс (рефлекс на дотик до рогівки ока).
   Делірій або делірозний синдром – галюцинаторне потьмарення, (змінення, викривлення, спотворення) свідомості з переважанням істинних галюцинацій (зорових галюцинацій та ілюзій), образного маячення, рухового збудження, яке за характером відповідає викривленому сприйняттю оточуючого. Найчастіше зустрічається при алкогольному делірії – т. зв. “білій гарячці”.
   У продромальному стані (на початковій стадії делірію) відзначаються напливання образних, сценоподібних спогадів, украй мінливий настрій (піднесення, подразлива примхливість, неспокій, гарячкова веселість або пригніченість), рухові прояви у вигляді гіперекспресивних дій, непосидливості.
   При розгорнутому делірії спостерігається наплив зорових, у багатьох випадках – зорових сценоподібних галюцинацій, різноманітних зорових ілюзій, парейдолій. Хворі багато рухаються, живо реагують на появу обману сприйняття. Іноді в них виникають різкі реакції захисту і втечі (наприклад, при “білій гарячці” вони “бачать” зелених потвор, чортів, інші чудовиська які загрожують кинутися на них…).
   Висловлювання хворих уривчасті, непослідовні, іноді складаються з окремих слів і вигуків. Настрій мінливий: тривожна цікавість, схильність до жартів змінюється страхом і панікою, що переважають. Характерна наявність маячних висловлювань, які відображають сутність зорових галюцинацій (галюцинаторне маячення). Можуть виникати слухові, тактильні, нюхові галюцинації, розлади схеми тіла. Усвідомлення свого “я” зберігається, але в навколишній обстановці орієнтування хворих хибне (наприклад, перебуваючи в лікарні, вони вважають, що є на роботі, серед своїх співробітників). Періодично проявляють т. зв. “світлі” проміжки, під час яких розлади зникають або значно зменшуються.
   При поглибленні змінення свідомості галюцинації, ілюзії, маячення та інші розлади послаблюються, і починає домінувати рухове збудження зі стереотипними діями у формі звичних щоденних вчинків, іноді таких, що мають відношення до професії (професійний делірій, маячення занять), наприклад, візник “поганяє” уявним батогом, слюсар – ніби-то щось закручує уявним інструментом. Спогади про період деліріозної, зміненої свідомості уривчасті; при професійному делірії – повна амнезія.
   Онейроїд – сноподібне, фантастично-маячне викривлення (потьмарення) свідомості. Спочатку існує ілюзорне сприйняття навколишнього світу, що поєднане з фантастичними уявленнями; при розгорнутому, повному онейроїді відбувається насування мимовільно виникаючих у свідомості ясних і фантастичних зорових псевдогалюцинацій надзвичайної виразності, які то повністю заволодівають свідомістю хворих, і ті навіть не помічають оточуючого, то дивним чином поєднуються з окремими елементами навколишньої обстановки. Переважають загальна загальмованість, рідкі та короткі вигуки, піднесення, збудження. Характерний зовнішній вигляд хворих у такому стані відомий психіатр В. Грізенґер описав так: “Вони мовчазні, бездіяльні, майже нерухомі і тільки погляд, в якому змінюються то піднесення, то відстороненість, страх чи звернене всередину себе здивування, що свідчать про те, що з ними коїться щось незвичайне”. Пізніше, коли психоз минає, хворі розповідають, що були тоді свідками грандіозних, фантастичного змісту подій (наприклад, споглядали за надзвичайними подіями війни різних світів).
   Аменція (аментивний синдром) – потьмарення (викривлення) свідомості з переважанням беззв’язного, хаотичного (інкогерентного) мовно-рухового збудження і розгубленості. Мова складається з окремих, непов’язаних за змістом слів, вигуків. Некоординоване рухове збудження виникає на дуже обмеженому просторі (наприклад, рухи перебирання білизни в межах ліжка). Обличчя хворих має вираз непорозуміння, домінує афект розгубленості. Стомлюючись, вони замовкають, знаходяться у близькому до повної прострації стані. Іноді аменція може супроводжуватися уривчастими галюцинаціями і маячними ідеями. Тривалість аментивного стану – від кількох днів до тижня. Характерна повна амнезія психотичного періоду.
   Присмеркове (сутінкове) потьмарення свідомості. Розвиток клінічних ознак раптовий. Як правило, триває короткочасно (хвилини, години, рідше дні). Іноді відзначається тільки глибоке дезорієнтування всіх видів (у місці, часі, своїй особі), зі значною збереженістю звичайних автоматизованих рухів, у зв’язку з чим хворі можуть навіть не привернути уваги оточуючих. Це проста форма присмеркового (сутінкового) потьмарення свідомості. Якщо ж хворі в такому стані блукають, мимовільно, інколи уві сні долають складні перешкоди своєму пересуванню, не говорять з навколишніми людьми, то вважають такі розлади амбулаторними автоматизмами (фуга, транс, сомнамбулізм – див. § 3 розділу ІІІ).
   В інших випадках відбувається мовно-рухове збудження, афект страху, тривожність, озлобленість погрозливого характеру, зорові галюцинації, маячні висловлювання – так звана галюцинаторно-параноїдна форма сутінків. Хворий у такому стані може вчиняти надзвичайно жорстокі акти агресії. Пізніше настає повна байдужість до скоєного, психічна розрядка. Зберігаються або уривчасті, смутні спогади минулих подій, що потім забуваються (ретардована амнезія), або відразу настає повна амнезія. Існують і такі затьмарені стани свідомості, коли зберігається можливість елементарного орієнтування в місцевості, оточенні, людях. Із такими хворими ще можна вступити в розмову, отримати окремі відповіді – це т. зв. орієнтовані сутінки; після їх закінчення спостерігається повна амнезія.
   Патологічні просонкові стани – це різновид потьмареного стану сутінкового (присмеркового) типу. Вони мають важливе судово-психіатричне значення. Інколи їх називають “сп’янінням сном”, виникають при уповільненому прокиданні від глибокого сну та супроводжуються яскравими, в т. ч. страхітливими сновидіннями. У цих випадках, насамперед від сонного загальмування, звільняються функції, що мають відношення до рухів, тоді, як вищі психічні функції, які становлять свідомість, ще знаходяться на тому чи іншій ступені загальмування. У людини, котра напівпрокинулася залишаються сновидіння, що сприймаються нею як дійсність. Вони переплітаються з невірним сприйняттям навколишнього світу, виникає страх, на тлі якого інколи скоюються відповідні патологічним пережиттям небезпечні для оточуючих вчинки. Патологічні просонкові стани завершуються сном, у пам’яті можуть зберігатися уривки сновидінь, які були.
   Нерідко замість поняття “потьмарений стан свідомості” або “змінення (викривлення) свідомості” психіатри використовують як його синонім поняття “сплутаність свідомості” Використання останнього є найбільш правильним у випадках, коли виникають інтенсивно виражені психічні розлади, що ніби захоплюють свідомість хворого і порушують тим самим його орієнтацію в місці, часі, оточенні. Найчастіше про сплутаність свідомості говорять тоді, коли є інтенсивний вербальний галюциноз, маніакальний чи кататонічний тип збудження. Тут правомірно говорять про сплутаність “галюцинаторну”, “маніакальну”, “кататонічну”. Відбувається тотальне порушення пізнавального процесу (втрачається здатність відображати внутрішні зв’язки явищ дійсності і чуттєвого пізнання), яке відсутнє при інших патологічних порушеннях психіки, коли тією чи іншою мірою переважно порушується тільки одна зі сторін пізнання.
   Припадки (напади, пароксизми) – раптово виникаючі нетривалі (транзиторні) стани потьмарення свідомості різної глибини (аж до певної її втрати), що поєднуються з руховими порушеннями, передовсім у формі різних судом.
   Великий, генералізований, розгорнутий епілептичний судомний припадок (напад) розгортається з певною клінічною послідовністю судомних порушень. Припадку (нападу) може передувати продром – загальне нездужання, розбитість, головні болі, зміна настрою, які тривають на протязі годин чи доби. Безпосередньо припадок почитається з аури.
   Розрізняють кілька типів епілептичної аури.
   Сенсорна аура – різні неприємні відчуття, повзання по шкірі мурашок, стискання, поколювання, нерідко уривчасті, навіть різнокольорові галюцинації, незвичайні запахи, слухові обмани (акоазми, фонеми).
   Вегетативна аура – тахікардія, відчуття задухи, голоду, спраги, пітливість, болі в животі, грудях, підсилення кишкової перистальтики.
   Моторна аура – топтання, переминання ногами, крутіння на місці, вигуки.
   Вісцерельна (епігестральна) аура – в ділянці епігастрію раптове, неприємне відчуття, нудота, що розповсюджується вище, до горла.
   Психічна аура – афекти страху, “наджахливого відчуття” або, навпаки екзальтація, загальна піднесеність настрою, відчуття ”прозріння”, сценічні галюцинації.
   В однієї і тієї ж особи можуть спостерігатися навіть кілька типів аури. Сприйняття оточення у цьому стані виключається, тому що відбувається потьмарення свідомості. Зміст же самої аури залишається у спогадах і потім, після приступу, детально хворим може бути відтворений. Іноді припадок обмежується тільки на цьому; тоді говорять про абортивний припадок (напад).
   Здебільшого ж відразу за аурою розпочинається тонічна фаза великого розгорнутого епілептичного припадку. Вона супроводжується миттєвим виключенням свідомості. Через тонічні скорочення всіх м’язів хворий падає, як підкошений, без розбору, хоч на вогонь, воду чи з висоти. При цьому нерідко буває чути зойк, вій, стогін. Такий характер необережного падіння суттєво відрізняє епілептичний пароксизмальний стан від істеричного нападу. В результаті падіння хворий може отримати через відключення свідомості тяжкі тілесні ушкодження.
   Тонічні судоми тривають після падіння. Руки і ноги випростовуються, припіднімаються, дещо підтягуються вгору. Щелепи стискаються, дихання майже припиняється, буває чути хрипіння, виділення слини, піни з домішками крові. Обличчя спочатку зблідає, але скоро синіє (ціаноз). В окремих випадках відбувається мимовільне сечопускання або дефекація. Тонічні судоми тривають не більше однієї хвилини.
   Після цього виникають клонічні судоми (клонічна фаза великого епілептичного судомого припадку) – це переривисті скорочення м’язів кінцівок, тулуба, шиї. Їх частота й інтенсивність після 1 – 3 хвилини сходить нанівець і змінюється м’язовим розслабленням. За клонічною фазою слідує кома, яка змінюється сопором, далі настає сон чи поступове прояснення свідомості.
   Про припадок спогадів не залишається, але про те, що він був, хворі дізнаються від оточуючих, на основі характерної наступної розбитості, забоїв, прикусів, головних болей та ін. Подальший настрій може мати виразний афект дисфорії, невдоволення.
   Припадок може обмежуватися іноді однією з цих фаз, або ж вони можуть бути виразними у свої проявах – тоді говорять про “абортний припадок”, а негенералізований.
   Малий епілептичний припадок (напад), пароксизм, як і великий, розгорнутий, супроводжується втратою свідомості, що виникає раптово; іноді йому теж передує аура. На відміну від великого, у цих випадках малого нападу загальної тонічної судоми не виникає, тому хворі, не дивлячись на втрату свідомості не падають. Судомні явища обмежуються клонічними посіпуваннями окремих груп м’язів, спогади про приступ відсутні. На противагу великому судовому нападу, малі є короткочасними та різноманітними за своїми клінічним проявами (абсанси – завмирання на місці тривалістю 1 – 2 секунди, пропульсії – поштовхоподібні рухи вперед у дітей і багато інших видів).
   Припадки (напади) Джексона (часткові, парціальні епілептичні судомні припадки) зустрічаються при т. зв. симптоматичній епілепсії, коли фокус ураження локалізується у скроневій долі головного мозку або в близьких до неї ділянках. Припадок починається з хронічних чи клонічних судом однієї половини тіла, захоплюючи спочатку пальці рук чи ніг. Очі, голова, тулуб повертаються при цьому в один бік (адверзивний припадок). Свідомість втрачається тільки на висоті нападу, коли судоми переходять і на іншу половину тіла, тобто при їх генералізації.
   Диенцефальні або (вегетативні припадки напади) – раптово виникає озноб, тахікардія, пітливість, виділяється багато слини (слинотеча). Обличчя блідне або червоніє, підвищується артеріальний тиск. Хворі відчувають шум у вухах, головокружіння, млявість. Характерним є виразний страх, різка слабкість. Тривале припадок від кількох хвилин до 1 – 2 годин. У кінці може бути позов на сечопускання, дефекацію, відчуття голоду або спраги.
   Істеричний припадок (напад) супроводжується руховими розладами без судомного компоненту. Виникає після хвилювань та інших психогенних моментів. Падіння відбувається поступово, обачно, часто хворі просто осідають на підлогу (що суттєво відрізняє істеричний припадок від генералізованого епілептичного). Рухові розлади проявляються в ритмічних розмахуваннях руками і ногами, при підніманням над підлогою. Часто хворі вигинаються, спираючись тільки на голову і п’яти (істерична дуга), кусають себе, розривають одяг, виривають волосся. Напад може супроводжуватися криками, скреготанням зубів, сваркою; очні яблука часто закочуються, що нерідко утруднює перевірку реакції зіниць на світло (щоб, наприклад, віддиференціювати від клініки істиного епіприпадку чи коли цієї реакції немає при виключенні симуляції). Присутність сторонніх осіб завжди підсилює прояви істеричного нападу (жести можуть ставати більш театральними, “працюють на публіку”), робить їх більш довготривалими – до години і більше. Різні різкі зовнішні впливи (больові, обливання холодною водою тощо) можуть переривати припадок.
   Спогади про те, що сталося під час нападу, в хворих фрагментарні, після припадку вони відчувають втому, “розбитість”.
   Амнестичний Корсаковський синдром визначається тріадою психічних порушень: амнезією, дезорієнтованістю і такими розладами пам’яті, як конфабуляції, навіть з конфабуляторною сплутаністю.
   Амнестичні розлади, які є головними в цьому синдромі, виявляються у повному або частковому порушенні пам’яті на поточні події (фіксаційна амнезія). Пам’ять про минулі події може залишатися збереженою, однак частіше спостерігаються ті чи інші ступені її порушення (ретроградна амнезія), що захоплюють події тривалістю від тижня до кількох років.
   Хворі не в змозі запам’ятати поточні події, не можуть визначити час, відповісти, де знаходяться, хто їх оточує, з ким тільки що мали бесіду, що їли або робили. У них порушується просторове орієнтування – не знаходять свою постіль, не можуть запам’ятати розташування приміщень.
   Конфабуляції виникають не спонтанно, а при розпитуванні. Їх зміст стосується здебільшого фактів повсякденного життя або ситуацій, пов’язаних із професійною діяльністю. Інколи зустрічаються конфабуляції фантастичного типу. Відповідним чином заданими запитаннями можна направити конфабуляторні висловлювлювання в певному руслі, що свідчить про підвищену навіюваність хворих. Множинні конфабуляції зустрічаються при порівняно неглибоких розладах пам’яті, у той час як різкі порушення пам’яті супроводжуються збідненими конфабуляціями, що свідчить про відсутність паралелізму між ступенем мнестичних порушень та інтенсивністю конфабуляцій.
   У хворих спостерігається в’ялість, пасивність, зниження потягів, втомлюваність. Певне усвідомлення своєї хвороби, зокрема, стосовно пам’яті, спостерігається практично завжди. Звичайно, хворі намагаються примітивними прийомами приховати свій амнестичний дефект.
   Синдром слабоумства є патологією інтелекту. Інтелект – це сукупність психічних інтегративних процесів, завдяки яким забезпечується здатність розуміти, відтворювати, використовувати і переробляти вже набуті знання у різноманітних життєвих ситуаціях. Для цього використовуються пам’ять, увага, особливості мислення, мова, сукупність знань, навичок і набутого життєвого досвіду.
   Виокремлюють слабоумство вроджене (олігофренію) і набуте в результаті перенесених захворювань (деменція). Залежно від нозологічної природи захворювання вирізняють сенільне, паралітичне, травматичне, епілептичне й інші форми слабоумства (деменції).
   За ступенем виразності визначають слабоумство тотальне (глобальне), повне і часткове (лакунарне, вогнищеве).
   Тотальне слабоумство відзначається глибоким порушенням критики чи повною її відсутністю. У хворих різко знижений рівень суджень, тлумачень, порушена пам’ять; мислення збіднене і непродуктивне. Переважають байдужість і безпечність. Індивідуальні риси характеру розмиті, втрачені. Якщо раніше й спостерігалися різні психічні розлади, то тепер їх немає, залишаються лише “руїни душевної організації” (Моудслі).
   При частковому (лакунарному) слабоумстві спостерігається неповна втрата критики, суджень, розумових висновків, пам’яті. У хворих домінує знижений настрій із відчуттям непридатності і сльозливістю. Основні риси характеру, що були властиві колишній особистості, зберігаються, але відбувається їх деградація (деградація особистості особи). Як приклад, можна навести слабоумство при судинних захворюваннях центральної нервової системи.
   Поряд із виразними формами слабоумства існують легкі проміжні форми ослаблення психічної діяльності. Їх визначають поняттями “зниження рівня особистості” або “інтелектуального пониження” (синдром недоумкуватості).
   У цих випадках є зниження працездатності, що передовсім стосується професії, з’являється стійка втомлюваність, іноді погіршена пам’ять, збіднюється коло попередніх інтересів. Одні риси особи можуть згладжуватися, інші, навпаки, помітно підсилюються. Однак загалом колишня індивідуальність в цілому зберігається достатньо. Зниження рівня особистості поступово може переходити у виразне слабоумство.
   Маразм – розпад особистості, найтяжчий вид негативних розладів із втратою можливості контакту з навколишнім середовищем, найглибший ступінь слабоумства, часто з розгальмованістю основних інстинктів, ненажерливістю (аж до копрофагії) та сексуальною розпусністю. Загальне виснаження особи.
   Психоорганічний (ецефалопатичний) синдром – це симптомокомплекс порушень пам’яті, інтелекту й афективності. Для більшості хворих із психоорганічним синдромом характерна астенія. Залежно від нозологічної природи захворювання поєднання основних симптомів буває різним. Так, при амнестичному Корсаківському психозі, старечому слабоумстві тощо. домінують розлади пам’яті, при прогресивному паралічі чи хворобі Піка страждає інтелект, при пухлинах мозку домінують афективні розлади і т. д. Коли вони легкі, то говорять про органічне порушення рівня особи, якщо тяжкі, то вкладаються у терміни “органічна деменція”, парціальна і тотальна. У практиці, в розвитку психоорганічного синдрому виокремлюють астенічний, експлозивний (взривчастий), ейфоричний та апатичний варіанти (стадії).

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
1. Розлади сприйняття (чуттєвого пізнання).
2. Розлади мислення.
3. Розлади потягів.
4. Настирливі стани.
5. Розлади пам’яті.
6. Амнестичний Корсаковський синдром.
7. Невротичні синдроми. Істеричний припадок (напад).
8. Емоційні (афективні) розлади.
9. Епілептичні розлади.
10. Симптоми виключення свідомості.
11. Симптоми потьмарення свідомості.
12. Синдром слабоумства.
13. Психоорганічний синдром.
14. Структурно-складні синдроми.

КОНТРОЛЬНІ ТЕСТИ

Тест № 8.
Які розлади сприйняття є серед перелічених?
A) псевдогалюцинації;
Б) сенестопатії;
B) ілюзії;
Г) шперунг;
Д) резонерство.

Тест № 9.
Які структурно-складні синдроми є серед перелічених?
A) депресивний;
Б) маніакально-параноїдний;
B) парафренний;
Г) Кандинського-Клерамбо;
Д) Корсаківський амнестичний.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.