|
Тема 18. Особливості розгляду справ про банкрутство Питання теми розкриті з урахуванням Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та розділу ХІV навчального посібника “Арбітражний процес”. Банкрутство — це комплексний правовий інститут. Він складається з норм як матеріального, так і процесуального права.
Згідно з Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” під неплатоспроможністю розуміється “...неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності” (стаття 1 зазначеного закону. Далі по тексту всі посилання на цей закон).
За цим законом суб’єктом банкрутства не можуть бути тільки відокремлені структурні підрозділи юридичної особи — філії, представництва, відділення тощо (ст. 1) та казенні підприємства (ст. 5). До кола суб’єктів банкрутства за новою редакцією закону включені навіть юридичні особи, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду (ст. 5) та фізичні особи — підприємці (ст.ст. 47—49). Окрім того, перелік можливих суб’єктів банкрутства розширено також за рахунок підприємств, що знаходяться в стані приватизації, згідно зі ст. 11, суддя своєю ухвалою зупиняє процес приватизації до припинення провадження у справі про банкрутство цього підприємства.
Сторонами у процедурі банкрутства (згідно зі ст. 1) є кредитори (представник комітету кредиторів) та боржник (банкрут). Боржник визначається як “...суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати” (ст. 1). Після встановлення його неплатоспроможності боржник постановою суду визнається банкрутом. Боржники можуть і самі виступати ініціаторами порушення справи про банкрутство у випадку власної неплатоспроможності або загрози її настання.
Кредиторами у процедурі банкрутства можуть виступати юридичні й фізичні особи (у тому числі іноземні), які мають “...у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів)”, окрім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою. Кредитор, майнові вимоги якого забезпечені заставою, може звернутися із заявою до господарського суду тільки на суму, яка не забезпечена заставою, або на суму, яка дорівнює різниці між повною сумою боргу, та “...виручкою, яка може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги...” (ст. 11).
Кредиторам надано право звертатися до господарського суду із заявою про визнання боржника банкрутом та задоволення їхніх майнових вимог за рахунок майна боржника. Крім того, вони наділені цілим рядом специфічних повноважень. Так, тільки за узгодження з обраним кредиторами комітетом можливе відкриття процедури санації та укладення мирової угоди (господарський суд лише затверджує план санації боржника, звіт керуючого санацією, мирову угоду чи ліквідаційний баланс); комітет кредиторів приймає рішення про спосіб та порядок продажу майна боржника і таке інше. Кредитори, майнові вимоги яких визнані господарським судом, усі рішення приймають на своїх зборах. Рішення набирає сили, якщо за нього проголосували кредитори, майнові вимоги яких становлять більше половини сукупної визнаної судом суми заборгованості боржника. Перші збори кредиторів, які звернулися з майновими вимогами до боржника, призначаються господарським судом. Всі наступні збори проводяться кредиторами у міру необхідності. Кредитори на зборах обирають свій повноважний орган — комітет кредиторів. Майнові вимоги кредиторів повинні бути пред’явлені тільки в національній валюті України за курсом Національного банку України на день звернення до господарського суду.
Суміжним з поняттям сторін банкрутства, але більш широким порівняно з ним, є поняття учасників процедури банкрутства.
До числа учасників процедури банкрутства законом віднесені “...сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника” (ст. 1).
Особлива роль у процедурі банкрутства належить арбітражному керуючому. На різних стадіях процедури банкрутства він наділяється повноваженнями по розпорядженню й контролю за майном боржника, керує фінансовим оздоровленням підприємства або безпосередньо організовує продаж майна банкрута, особисто очолює ліквідаційну комісію. Арбітражний керуючий вправі давати приписи, що мають обов’язкову силу для боржника, накладати заборону на дії адміністрації по відчуженню майна боржника та по здійсненню інших господарчих операцій підприємства, або навіть особисто очолити неплатоспроможне підприємство на час проведення окремих процедур банкрутства. Арбітражний керуючий на кожну зі стадій провадження у справах про банкрутство призначається господарським судом за пропозицією кредиторів із числа осіб, які отримали в установленому порядку ліцензії на цей вид діяльності. Арбітражний керуючий реєструється як суб’єкт підприємницької діяльності й отримує винагороду за участь у процедурі банкрутства.
Судовий розгляд справи про банкрутство відбувається протягом трьох засідань: підготовчого, попереднього та засідання, яке є визначальним для долі боржника.
У підготовчому засіданні суд остаточно визначає розмір вимог кредитора — ініціатора процедури банкрутства, призначає арбітражного керуючого підприємства-боржника, дату складення арбітражним керуючим (на цій стадії провадження він називається розпорядником майна боржника) реєстру вимог усіх інших кредиторів боржника, для виявлення яких зобов’язує кредитора-ініціатора подати оголошення про порушення справи до офіційних друкованих органів, призначає дату скликання перших загальних зборів кредиторів та дату засідання господарського суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника чи про визнання його банкрутом, уживає заходів щодо забезпечення грошових вимог кредиторів, а також вводить мораторій на задоволення вимог кредиторів.
У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів та заперечення щодо них боржника і остаточно визначає розмір вимог до боржника кожного із виявлених кредиторів. Після проведення попереднього засідання розпорядник майна боржника скликає загальні збори кредиторів, де кредитори визначаються з подальшою долею боржника (основне питання, яке при цьому вирішується: чи доцільно проводити процедуру санації боржника, чи потрібно одразу перейти до ліквідаційної процедури) та обирають зі свого складу комітет кредиторів, який представляє у процедурі банкрутства їхні інтереси.
У наступному засіданні суд розглядає клопотання комітету кредиторів про відкриття процедури санації боржника, якщо таке рішення було прийнято на зборах кредиторів і відкриває процедуру санації боржника, призначаючи для безпосереднього здійснення цієї процедури господарського керуючого, який у цій стадії провадження називається керуючим санацією. Після завершення процедури санації боржника керуючий санацією подає до господарського суду звіт і протокол зборів кредиторів, де звіт був розглянутий. У випадку затвердження вказаного звіту суд припиняє провадження у справі про банкрутство боржника.
Якщо ж кредитори боржника на зборах вирішили наполягати на визнанні боржника банкрутом, або процедура санації не привела до бажаного результату, або у встановлений судом у підготовчому засіданні термін кредитори не дійшли згоди про подальшу долю підприємства-боржника (а також в інших, передбачених законом випадках), суд виносить постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру, доручаючи безпосереднє її виконання арбітражному керуючому, який на цій стадії провадження називається ліквідатором. Після завершення ліквідаційної процедури ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс. У випадку затвердження ліквідаційного балансу суд припиняє провадження у справі про банкрутство.
На будь-якій стадії процедури банкрутства сторони можуть дійти мирової угоди, у випадку затвердження якої суд припиняє провадження у справі про банкрутство.
Механізм порушення провадження у справі про банкрутство доволі простий. Досить кредитору не отримати від боржника задоволення безспірної грошової вимоги вартістю не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати протягом трьох місяців після настання встановленого строку для її сплати, він може звернутися в господарський суд за місцезнаходженням боржника із заявою про порушення справи про банкрутство боржника. Господарський суд, отримавши таку заяву, не пізніше п’яти днів з дня надходження заяви виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство боржника, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника та призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду та про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. При недодержанні заявником вимог законодавства, а також у певних, передбачених законом, випадках його заява може бути повернута без розгляду або у її прийнятті може бути відмовлено.
Заява про порушення справи про банкрутство подається у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора, громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності і повинна містити найменування господарського суду, до якого подається заява; найменування боржника, його поштову адресу; найменування кредитора, його поштову адресу; номер, що ідентифікує кредитора як платника податків і зборів (обов’язкових платежів); виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника із зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунка боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання; перелік документів, що додаються до заяви.
Крім зазначених вище положень, заява кредитора повинна містити також відомості про розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням суми неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті; виклад обставин, що підтверджують наявність зобов’язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, а також строк його виконання; докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в триста мінімальних розмірів заробітної плати; докази обґрунтованості вимог кредитора; інші обставини, на яких ґрунтується заява кредитора. До заяви кредитора додаються документи, що підтверджують безперечність заявлених вимог.
Закон дозволяє боржнику звернутись до господарського суду із заявою про власну неплатоспроможність у разі його фінансової неспроможності або реальної загрози такої неспроможності. Але треба мати на увазі, що боржник може звернутися до суду із заявою про порушення провадження у справі про своє банкрутство тільки в тому випадку, коли наявного у нього майна достатньо для покриття судових витрат (ст. 7).
Заява боржника, окрім загальних положень, спільних для заяви боржника і заяви кредитора, повинна містити суму вимог кредиторів за грошовими зобов’язаннями у розмірі, який не оспорюється боржником; розмір заборгованості по податках і зборах (обов’язкових платежах); розмір заборгованості по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю та здоров’ю, виплаті заробітної плати та вихідної допомоги працівникам боржника, виплаті авторської винагороди; відомості про наявність у боржника майна, в тому числі грошових сум і дебіторської заборгованості; найменування банків, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника.
До заяви боржника додаються рішення власника майна боржника про звернення боржника до господарського суду із заявою; бухгалтерський баланс на останню звітну дату, перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням його місцезнаходження та вартості на момент виникнення права застави; протокол загальних зборів працівників боржника, на якому обрано представника працівників боржника для участі в господарському процесі під час провадження у справі про банкрутство; інші документи, що підтверджують неплатоспроможність боржника.
Із заяв про порушення провадження у справі про банкрутство справляється державне мито. Розмір мита, яке справляється із таких заяв, становить п’ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і сплачується заявником до державного бюджету.
Згідно зі статтею 4 “...до боржника можуть застосовуватися такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода, санація (відновлення платоспроможності); ліквідація банкрута”.
Процедура розпорядження майном боржника визначається як “... система заходів щодо нагляду й контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища” (ст. 1). Безпосередньо процедуру розпорядження майном боржника здійснює арбітражний керуючий, який призначається судом.
“...З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна...” (ст. 13).
Санація визначається як “...система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника” (ст. 1).
Безпосередньо процедуру санації здійснює арбітражний керуючий, призначений судом, за планом санації, схваленим комітетом кредиторів і затвердженим господарським судом.
З дня винесення ухвали про санацію боржника припиняються повноваження керівника боржника (за винятком, коли він сам і призначається керуючим санацією); припиняються повноваження органів управління боржника, які протягом трьох днів зобов’язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей; арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації.
За результатами виконання плану відновлення платоспроможності боржника складається і подається на розгляд зборів кредиторів звіт керуючого санацією. Звіт має містити “...баланс боржника на останню звітну дату; рахунок прибутків і збитків боржника; відомості про наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів; відомості про дебіторську заборгованість боржника на дату подання звіту та про нереалізовані права вимоги боржника; інші відомості про можливості погашення кредиторської заборгованості, що залишилася” (ст. 21). До звіту керуючого санацією додається реєстр вимог кредиторів.
Одночасно зі звітом керуючий санацією вносить на збори кредиторів одну з пропозицій: про прийняття рішення про припинення процедури санації у зв’язку з відновленням платоспроможності боржника; про укладення мирової угоди; про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження процедури санації; про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Стаття 1 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” не містить визначення ліквідаційної процедури, але, виходячи із змісту закону, ліквідаційну процедуру можна визначити як систему заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство після визнання боржника банкрутом з метою задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом продажу майна банкрута.
Ліквідаційна процедура відкривається з дня винесення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом. З дня винесення цієї постанови підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; укладення угод, пов’язаних із відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому для здійснення ліквідаційної процедури; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном банкрута; накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; вимоги за зобов’язаннями банкрута, що виникли під час проведення процедури банкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; виконання зобов’язань банкрута здійснюється в порядку проведення ліквідаційної процедури (ст. 23).
Згідно із ст. 35 “під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін”. Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів його членів. Мирову угоду від імені кредиторів підписує голова комітету кредиторів. Рішення про укладення мирової угоди від імені боржника приймає керівник боржника чи господарський керуючий, який її й підписує.
Про затвердження умов мирової угоди або про відмову у її затвердженні господарським судом виноситься ухвала. Затвердження умов мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство і початку проведення розрахунків боржника з кредиторами. Особливу увагу варто звернути на те, що у разі невиконання мирової угоди кредитори можуть у порядку позовного провадження пред’явити свої вимоги до боржника, але тільки в обсязі, встановленому мировою угодою. Навіть у разі порушення провадження у новій справі про банкрутство боржника обсяг їхніх вимог до боржника має відповідати умовам мирової угоди.
Порядок припинення провадження у справах про банкрутство встановлено ст. 40, якою визначено, що господарський суд має припинити провадження у справі про банкрутство і винести відповідну ухвалу, якщо:
“... 1) боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності;
2) подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;
3) у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того самого боржника;
4) затверджено звіт керуючого санацією боржника“...”;
5) затверджено мирову угоду;
6) затверджено звіт ліквідатора“...”;
7) боржник виконав усі зобов’язання перед кредиторами;
8) кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника”.
У випадках, передбачених пунктами 1, 2 та 5, провадження у справі про банкрутство припиняється на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство; у випадках, передбачених пунктами 3, 4, 7 і 8, провадження у справі про банкрутство припиняється тільки до визнання боржника банкрутом; у випадку, передбаченому пунктом 6, — тільки після визнання боржника банкрутом. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
