Studentam.net.ua

Тема 2. Поняття господарського процесу та господарського процесуального права

   Господарський процес є різновидом юридичної діяльності, яку регулюють норми господарського процесуального права, тобто встановлена нормами процесуального права форма діяльності господарських судів, яка спрямована на захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів суб’єктів господарювання.
   Предметом господарського процесу як форми діяльності суду є господарські спори або інші справи віднесені до компетенції господарських судів Господарським процесуальним кодексом України та іншими законами. Установлений нормами господарського процесуального права порядок порушення процесу, підготовки справи до розгляду, розгляду й вирішення справ, оскарження і перегляду рішень господарського суду, а також виконання рішень господарського суду називається процесуальною формою.
   В господарському процесі суд, сторони, інші учасники можуть здійснювати ті дії, які передбачені господарськими процесуальними нормами. Формалізація господарського процесу не є випадковою. Роль і значення процесуальній форми полягає в тому, щоби забезпечити захист дійсно існуючих прав суб’єктів господарювання та гарантувати винесення законних і обґрунтованих рішень. Господарський процес являє собою єдність процесуальних прав і обов’язків господарського суду, сторін та інших учасників процесу.
   Тому господарський процес можна визначити як систему послідовно здійснюваних процесуальних дій, які здійснюють господарський суд та інші учасники судочинства у зв’язку з розглядом і вирішенням конкретної справи. Кінцева мета процесу — відновлення порушеного права.
   Процесуальна форма є нормативно встановленим порядком здійснення правосуддя, відпрацьованим на підставі узагальнення великого досвіду правозастосування.
   Процесуальній формі притаманні таки ознаки: нормативність, безперечність, системність та універсальність, які виступають в єдності при правовому регулюванні, та право реалізації.
   Нормативність господарської процесуальної форми полягає в тому, що вона встановлюється в законодавстві певного рівня. Таким чином забезпечується єдність нормативного регламенту господарського процесу, неможливість регулювання даної сфери шляхом прийняття підзаконних нормативних актів.
   Безперечність господарської процесуальної форми відображає обов’язковість дотримання форм реалізації процесуальних норм у діяльності учасників господарського процесу. Здійснення процесуальних прав і виконання процесуальних обов’язків повинно відбуватися згідно з порядком, встановленим господарським процесуальним законодавством. У протилежному випадку відповідна процесуальна дія учасника господарського процесу не порушує ті правові наслідки, на які вона спрямована. Порушення провадження або подання заяви про перевірку рішення в апеляційному або касаційному порядку повинні відбуватися згідно з порядком і в строки, встановлені Господарським процесуальним кодексом України. Господарському суду, іншим учасникам процесу законом надаються певні, відповідні їх процесуальному стану, права і покладаються обов’язки. Процесуальні права й обов’язки реалізуються в ході процесу у вигляді процесуальних дій. В господарському процесі суддя господарського суду, сторони, інші учасники можуть здійснювати ті дії, які передбачені господарськими процесуальними нормами. Форма діяльності господарських судів по розгляду справ заздалегідь встановлена законом.
   Системність господарської процесуальної форми відображає необхідність структурувати господарський процесуальній регламент в єдине ціле. Господарський процесуальний кодекс України містить загальний регламент вирішення усіх справ, підвідомчих господарським судам. Вирішення справ про банкрутство відбувається в тому самому загальному процесуальному порядку з урахуванням певних особливостей. Порядок судового розгляду не може бути відмінним і особливим для кожної справи, кожного суду.
   Універсальність господарської процесуальної правової форми відображає її застосування до вирішення різних справ, підвідомчих господарським судам без будь-якої істотної диференціації. Більше того, універсальність господарської процесуальної форми похідна від цивільної процесуальної форми, а подальший розвиток господарського процесу за своїми основними складовими наближує її до цивільної.
   Головні риси процесуальної форми полягають в тому:
— що господарський суд та учасники господарського процесу пов’язані у своїй діяльності нормами господарського процесуального права;
— учасники процесу здійснюють лише ті процесуальні дії, які заздалегідь встановлені господарськими процесуальними нормами;
— порядок звернення з позовною заявою до суду, прийняття й підготовки справ до розгляду, порядок вирішення спору, структура рішення і регламент його перегляду, а також виконання визначені законом;
— відносини між господарським судом і учасниками процесу не можуть носити характер фактичних відносин, вони можуть бути лише правовідносинами;
— процесуальна форма надає сторонам рівні можливості захисту права (змагатися), право брати участь в процесі, надавати докази, користуватися правовою допомогою, оскаржити рішення, брати участь у виконавчому провадженні.
   Процесуальна форма захищає сторони, які сперечаються, від суб’єктивізму суддів, сприяє досягненню істини у правосудді. Значення процесуальній форми — забезпечити захист існуючих прав суб’єктів господарювання і гарантувати винесення законних і обґрунтованих рішень.
   Господарський процес — не просто сукупність дій, урегульованих нормами господарського процесуального права, а їх визначена система. Діяльність господарського суду по розгляду і вирішенню підвідомчих йому спорів здійснюється в певній логічній послідовності по стадіях процесу. Процесуальні дії, які здійснюють учасники господарського процесу, залежно від мети їх здійснення і змісту, складають стадії господарського процесу. В кожній стадії процесуальні відносини носять специфічний характер, який визначається об’єктом цих відносин, суб’єктним складом учасників на кожній стадії, змістом і метою процесуальних дій.
   Стадія господарського процесу — сукупність процесуальних дій по конкретній справі, об’єднаних однією метою або спрямованих до однієї певної мети. Кожна стадія виконує свої особливі функції в господарському процесі. Складність і кількість здійснюваних процесуальних дій на кожній стадії процесу залежить від задач, які стоять на кожній стадії.
   Перша стадія господарського процесу — порушення провадження у справі. Об’єктом процесуальних дій і правової оцінки на цій стадії є пред’явлення позовної заяви з усіма доданим до неї матеріалами (ст. 54 ГПК), вивчення її з точки зору підвідомчості й підсудності, а також інших критеріїв, необхідних для прийняття справи до провадження. На цій стадії суддя одноособово виносить ухвалу про порушення провадження у справі, прийняття справи до провадження (ст. 61 ГПК). У випадках, передбачених законом, суддя може відмовити в прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК) або повернути її (ст. 63 ГПК).
   Після порушення справи в господарському суді настає стадія підготовки матеріалів до розгляду в засіданні господарського суду. Мета цієї стадії — забезпечити правильне і своєчасне вирішення справи, бажано у першому ж засіданні суду. Процесуальні дії судді на цій стадії передбачені ст. 65 ГПК.
   Основна стадія господарського процесу — господарський розгляд (розд. ХI ГПК). Вона визначається як основна, тому що при цьому розгляді спір вирішується по суті, дається остаточна відповідь на позовні вимоги. Формою розгляду справи є засідання господарського суду. Як правило, ця стадія закінчується прийняттям рішення (ст. 82 ГПК), однак, в окремих випадках, — припиненням провадження у справі (ст. 80 ГПК) або залишенням позову без розгляду (ст. 81 ГПК).
   Наступна стадія — перевірка законності й обґрунтованості судових рішень господарських судів: перегляд судових рішень в апеляційному порядку (розд. ХІІ ГПК); перегляд судових рішень у касаційному порядку (розд. ХІІ-1, ХІІ-2 ГПК); перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду за нововиявленими обставинами (розділ ХIII ГПК). Ці стадії орієнтовані на виправлення судових помилок. Проходження справи по цій стадії не є обов’язковим, а визначається зацікавленими особами — учасниками справи. На стадії перегляду судових рішень також є етапи порушення провадження, підготовки справи до розгляду і вирішення у відповідній інстанції.
   Господарський процес по справі повинен завершуватись виконанням рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили. Ця стадія — стадія виконання судових рішень — спрямована на практичну їх реалізацію діяльністю зобов’язаних суб’єктів. Рішення господарського суду підлягають обов’язковому виконанню підприємствами, організаціями, посадовими особами (ст. 115 ГПК). Існують певні правила виконавчого провадження, які регулюють відносини між боржником і стягувачем (розділ ХIV ГПК). Треба відмітити, що у зв’язку з прийняттям Законів України “Про державну виконавчу службу”, “Про виконавче провадження” сфера примусового виконання відокремлена від судової влади і організаційно віднесена до виконавчої влади, але залишається у колі суддівських повноважень.
   Діяльність господарського суду по здійсненню правосуддя є господарським процесом, сукупність правових норм, які регулюють порядок цієї діяльності, є господарським процесуальним правом, інакше кажучи господарське процесуальне право регулює порядок справляння господарського процесу.
   Господарське процесуальне право — система правових норм, які регулюють діяльність господарського суду та інших зацікавлених осіб, пов’язану зі здійснення правосуддя по справах компетенції господарського суду.
   Господарське процесуальне право належить до системи процесуальних галузей права (поряд із цивільним процесуальним, кримінальним процесуальним та іншими процесуальними галузями) та за своїми змістовними характеристиками відноситься до галузей права публічно-правового характеру. Наявність процесуальних відносин зумовлена необхідністю в упорядкуванні діяльності органів судової влади.
   Предметом певної галузі є ті відносини, які регулюють норми цієї галузі. Предметом господарського процесуального права є юридичні процесуальні дії суду і зацікавлених осіб при здійсненні правосуддя по справах, підвідомчих господарським судам.
   Методом правового регулювання визначають сукупність юридичних способів і прийомів впливу на відносини, які є предметом даної галузі права. Основним методом господарського процесуального права є імперативний (владних приписів) за наявності диспозитивних (дозволу) елементів. Такі сполучення пояснюються тим, що, з одного боку, господарський процес є владною діяльністю господарського суду по застосуванню норм матеріального і процесуального права, що припускає владний початок у механізмі господарського регулювання, з іншого — формою примусового здійснення суб’єктивних прав в основному в тих галузях права, які будуються на рівності, диспозитивності їх суб’єктів.
   Норми господарського процесуального права знаходяться у взаємодії і взаємозв’язку з нормами інших галузей. Система галузі права — це сукупність її норм і їх поділ на структурні частини. Систему господарського процесуального права умовно можна поділити на дві частини: загальну й особливу.
   До загальної частини мають бути віднесені норми та інститути, які мають значення для всього господарського процесу на всіх його стадіях і закріплюють право на звернення до господарського суду, принципи господарського процесуального права, склад суду та осіб, які беруть участь у справі, підвідомчість і підсудність, докази в господарському процесі, судові витрати, процесуальні строки та ін.
   Особлива частина господарського процесуального права об’єднує норми й інститути, які регулюють окремі види процесуальних відносин, а саме постадійні процесуальні відносини: порушення справи, підготовку справ до судового розгляду, порядок розгляду і вирішення спорів, оскарження і перегляд рішень, виконання судових актів.
   Джерелом господарського процесуального права є нормативно-правові акти, які вміщують правові норми, що регулюють господарське судочинство. Первісним джерелом господарського процесуального права як і системи права, взагалі, є Конституція України. Конституційні норми, зокрема, визначають стан суду як органу, що здійснює правосуддя, правовий стан судді; закони України — про організацію та діяльність судової влади, зокрема “Про судоустрій України”, “Про статус суддів” та ін. Господарське процесуальне право має виокремлені джерела, які містять норми організації, що закріплюють систему судів, процесуальні норми, спеціальні процесуальні норми, які містяться в законах матеріально-правового характеру. В першу чергу, це Закони України “Про господарські суди”, “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Господарське процесуальне право — право кодифіковане, таким нормативним правовим актом є Господарський процесуальний кодекс України.
   Закон України “Про судоустрій України” і Господарський процесуальний кодекс України становлять основу господарського процесуального законодавства. Закон визначає завдання господарських судів, принципи створення й діяльності, структуру і систему господарських судів та інші питання. Норми Господарського процесуального кодексу визначають принципи господарського судочинства, склад господарського суду, підвідомчість і підсудність спорів, порядок подання позову, доказування, вирішення спорів, перегляд рішень господарського суду, виконання судових рішень та інші питання, пов’язані з діяльністю господарського суду.
   Правові норми, які стосуються господарського судочинства, містять також інші законодавчі акти: Цивільний кодекс України, Закони України “Про власність”, “Про підприємництво” та ін.
   Джерелом господарського процесуального права є також підзаконні нормативно-правові акти, які містять норми з питань, що стосуються господарського процесу. Такими можуть бути укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, акті інших державних органів та органів місцевого самоврядування. До джерел господарського процесуального права треба віднести й міжнародні угоди України.
   Під час розгляду і вирішення господарських спорів та інших справ у процесі перегляду рішень господарського суду та їх виконання виникають господарські процесуальні правовідносини між суддею й іншими учасниками процесу.
   Між сторонами (третьою особою і стороною), тобто між суб’єктами, що сперечаються, виникають матеріальні відносини, але не процесуальні. Процесуальні відносини безпосередньо між учасниками процесу не виникають. Вони існують між господарським судом (суддею) й іншими учасниками з конкретної справи.
   Процесуальні правовідносини в господарському судочинстві складаються з права та обов’язку господарського суду розглянути дану справу і прийняти по ній судове рішення; прав і обов’язків осіб, які беруть участь у справі, на судовий захист.
   Господарський суд — обов’язковий суб’єкт процесуальних правовідносин, тому всі клопотання, вимоги, прохання звернені до судді або суду. Господарські процесуальні правовідносини — це відносини влади. Повноваження господарського суду мають владний характер щодо інших учасників процесу: суд притягує відповідача у процесі, зобов’язує осіб, які є учасниками у справі та які не є учасниками у справі, виконує певні дії.
   У матеріальних відносинах суб’єкти господарювання — організації, підприємці — рівні. В процесуальних відносинах становище учасників процесу — сторони, третьої особи, судді, суду — неоднакове, хоча всі вони мають певні права і виконують обов’язки.
   Господарський суд має не лише права, а й обов’язки. Суддя господарського суду повинен приймати позовні заяви, коли вони відповідають вимогам закону, вислуховувати роз’яснення сторін, поважати і дотримуватись прав усіх учасників процесу. Господарський суд несе обов’язки перед сторонами і державою правильно і згідно з законом розглядати й вирішувати підвідомчі йому спори.
   Особливістю господарських процесуальних правовідносин є те, що вони можуть бути лише у правовій формі та не існують як фактичні відносини, тобто вони існують, оскільки існує господарський процес, урегульований нормами права. В господарському процесі суддя господарського суду, інші учасники здійснюють лише ті процесуальні дії, які передбачені нормами господарського процесуального права.
   Господарські процесуальні відносини виникають на підставі процесуальних норм, і в той самий час норми процесуального права реалізуються у цих відносинах. Як і будь-які інші правовідносини, господарські процесуальні відносини виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів. Специфікою господарських процесуальних відносин є те, що як юридичні факти виступають, як правило, процесуальні дії, що відбуваються у строки, встановлені законом або призначені господарським судом.
   Об’єктом господарських процесуальних відносин є господарські спори підприємств та інших осіб господарювання між собою та спори у галузі управління господарською діяльністю. Суб’єктний склад процесуальних відносин складається із судді (одноособово або колегіально), сторін, третіх осіб, прокурора, державних органів та інших учасників.
   Правова наука є сукупністю правових знань, накопичених і поглиблених внаслідок спеціальних досліджень і узагальнення судової практики, законотворчості й практики їх застосування. Наука господарського процесуального права є самостійною галуззю юридичної науки, яка займається вивченням господарського процесу. Предмет науки господарського процесу становлять господарське процесуальна право, судова практика по реалізації норм господарського процесуального права, соціальна практика, пов’язана з дією господарського процесуального права. Тобто предмет науки господарського процесуального права — господарське процесуальне право у невід’ємному зв’язку з іншими суспільними явищами в його історичному розвитку і практичному застосуванні.
   Господарське процесуальне право як навчальна дисципліна вивчає, перш за все, чинне господарське процесуальне право, його норми та інститути, концепції, правовий погляд, історичні факти по проблемах господарського процесу, накопичених правовою наукою.
   Система науки господарського процесуального права взагалі збігається із системою господарського процесуального права як галузі права, та є базою для системи навчальної дисципліни.
   Принципи господарського процесуального права — це його фундаментальні положення, основоположні правові ідеї, які визначають таку побудову господарського процесу, що забезпечує винесення законних та обґрунтованих рішень.
   Значення принципів господарського процесуального права полягає в тому, що вони є орієнтиром у нормотворчої діяльності при вдосконаленні господарського процесуального законодавства; дозволяють господарському суду забезпечити правильне уяснення господарського процесуального законодавства та вірне його застосування згідно з дійсним змістом.
   Принципи знаходяться у певному взаємозв’язку, зумовленому різними факторами. Система принципів — сукупність усіх принципів господарського процесуального права, їх взаємозв’язку та взаємозумовленості. В юридичній науці існують різні погляди на систему принципів, їх кількість, підстави їх класифікації. Найпоширеним є поділ принципів господарського процесуального права за об’єктом регулювання на дві групи: судоустрою та судочинства.
   Принципи господарського процесуального права виявляються як в окремих нормах загального змісту, так і в процесуальних нормах, які містять гарантії реалізації на практиці загальних правових приписів.
   Принципи судоустрою, організаційні принципи, які визначають устрій господарських судів: здійснення правосуддя лише судом; незалежність суддів і підкорення їх тільки Конституції України і законові; гласність розгляду справ; державна мова судочинства; рівність учасників господарського процесу перед законом і судом; обов’язковість виконання рішень суду.
   Принципи судочинства — принципи функціональні, які визначають процесуальну діяльність суду й учасників процесу: диспозитивність; доступність судового захисту прав і загальних інтересів; рівноправність сторін господарського процесу; змагальність; свобода надання ними своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості; об’єктивна істина.
   Всі ці принципи знаходяться у взаємозв’язку, трапляється, що один і той самий принцип виступає і як організаційний, і як функціональний. Тому твердження, що немає тільки організаційних або функціональних принципів, правдиве, і такий поділ є досить умовним.
   Особливе місце серед принципів господарського процесу займає принцип законності. Законність є основним принципом, притаманним для всієї системи українського права і, зокрема, господарського процесуального права. Господарський процес є формою захисту прав. Законність у діяльності господарських судів означає повну відповідність всіх судових рішень і процесуальних дій суддів і учасників процесу, які здійснюються при вирішенні спорів, нормам матеріального і процесуального права. Цей принцип включає вимогу до суддів правильно застосовувати норми матеріального права і здійснювати процесуальні дії, керуючись законодавством України про судочинство в господарських судах. Коли міжнародними договорами України встановлено інші, ніж законом, правила, застосовуються правила міжнародного договору. У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини, господарський суд застосовує законодавство, яке розглядає подібні відносини, а за відсутності такого законодавства господарський суд виходить із загальних засад та змісту законодавства.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.